Мукачево

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мукачеве)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мукачево
Герб Мукачева Прапор Мукачева
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область
Район Мукачівський район
Громада Мукачівська громада
Код КАТОТТГ UA21040150010056148
Засноване
Перша згадка ХІІ ст.
Населення 85 903 (01.01.2021)[1]
 - повне 85 903 (01.01.2021)[1]
Площа 33,4[2] км²
Поштові індекси 89600
Координати 48°26′29″ пн. ш. 22°42′49″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма р. Латориця
Назва мешканців мука́чівець, мука́чівка, мука́чівці
День міста 22 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Мукачево
До обл./респ. центру
 - фізична 35,8 км
 - автошляхами 41 км
До Києва
 - фізична 610 км
 - залізницею 750 км
 - автошляхами 770 км
Міська влада
Адреса 89600, м. Мукачево, пл. Духновича, 1
Вебсторінка Мукачівська міська рада

CMNS: Мукачево у Вікісховищі

Мапа
Мукачево. Карта розташування: Україна
Мукачево
Мукачево
Мукачево. Карта розташування: Закарпатська область
Мукачево
Мукачево
Мапа

Мука́чево (до 2017 року — Мука́чеве) — місто в Закарпатській області України, центр Мукачівської міської громади та Мукачівського району. Один із центрів Ужгородсько-Мукачівської агломерації, важливий промисловий та культурний центр. Розташований на річці Латориця.

Більшість населення у Мукачеві — українці (77,1 %), також мешкають росіяни (9 %), угорці (8,5 %), німці (1,9 %), цигани (1,4 %) і євреї (0,4 %).[3]

Назва міста[ред. | ред. код]

За однією з версій, назва міста походить від праслов'янського слова мука́, цебто «борошно», бо на річці Латориці стояв водяний млин, на якому перемелювали зерно і торгували мукою (борошном)[4]. За іншою версією, назва міста походить від угорського слова «munkás», що значить «працьовитий» або «працівник»[4].

Назви міста іншими мовами: російською Мукачево, угорською Munkács [мункач], словацькою і чеською Mukačevo [мукачево], польською Mukaczewo [мукачево], німецькою Munkatsch [мункач], їдишем מונקאטש [мінкач, мункач], румунською Munceag, Muncaci, Muncaciu.

В українській мові донедавна вживалося декілька варіантів назви міста. У довідниках адміністративно-територіального устрою, а також у словниках назва міста подавалася як Мукачеве, ця назва вважалася нормативною[5]. На думку закарпатських філологів В. Добоша[6] та Г. Воронич[7], форма на -во є типовою для багатьох закарпатських топонімів середнього роду (також — Батьово, Порошково, Кайданово, Кольчино), натомість закінчення на «-е» з'явилося після приєднання Закарпаття до СРСР і вперше опубліковано в довіднику «Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ» (1947)[6][8].

23 травня 2017 року назва міста була офіційно змінена з Мукачеве на Мукачево.[9]

У низці джерел згадується також варіант назви чоловічого роду — Мукачів[10], у давніх джерелах — також Мукачово[11], зокрема й у І. Франка[6][12].

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Мукачева

Доісторична Україна[ред. | ред. код]

Час виникнення Мукачева невідомий. На території міста і його околиць знайдені залишки поселень доби палеоліту (40 тисяч років тому), пізнього палеоліту (3 тисячі років тому, гора Мала), епохи бронзи (Червона гора, Кам'янка, Галіш, 3—2 тисяч років до н. е.). На горі Тупча виявлено городище-фортецю фракійських племен епохи заліза (10 століття до н. е.), а між горами Галіш і Ловачка — кельтський опідум і ремісничий-металургійний центр (3—1 століття до н. е.) У 1 столітті кельти були посунуті фракійцями-карпами, яких змінили слов'яни.

Мукачівський замок «Паланок»

Середньовіччя[ред. | ред. код]

На території Мукачева відкриті слов'янські поселення VIIX століть. Мукачево існувало вже у другій половині IX століття — письмова згадка про нього вперше зустрічається в хроніці «Геста гунгарорум», написаній безіменним нотарієм угорського короля Бели III наприкінці XII століття. У ній йдеться про перехід угорських кочових племен в 896903 роках через Карпати і згадується Мукачево як населений пункт. Можна припустити, що місто виникло в 70—80-х роках IX століття як військове укріплення і поселення східнослов'янського племені білих хорватів. Воно було адміністративним центром великої території і резиденцією князя Салана.

Існує декілька гіпотез походження назви міста. За однією з них поселення виникло поблизу замку, будівництво якого принесло багато «мук» і страждань простим людям. Друга версія походження назви пов’язана з виробництвом муки, яке здійснювалось на водяному млині. Проте, у тексті латиномовного літопису «Gesta Hungarorum», де вперше згадується про Мукачево, вживається інша назва міста – Muncas: «Locum, quem primo occupauerunt, Muncas nominauerunt, eo, quod cum maximo labore ad terram, quam sibi adoptabant, peruenerant» – «поселення, яке вперше зайняли, нарекли Мункаш, бо з великими труднощами прибули на землю, про яку давно мріяли».

Територія Закарпаття у X—XI століттях входила до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку на горі вулканічного походження, що підноситься на 68 метрів над рівнем міста, було невелике укріплення, що входило в лінію укріплень, які охороняли кордони Давньоруської держави за Карпатами. Княжі міжусобиці послабили могутню державу, і вона не могла захищати своїх навколишніх володінь від посягань чужоземних завойовників. У результаті цього у середині XIII століття Закарпаття повністю стало здобиччю угорських феодалів.

У 1086 році місто сильно постраждало від спустошливого нашестя половців на чолі з ханом Кутеском, проте незабаром степняки були розбиті у околицях міста угорським королем Ласло I Святим. Ще більше Мукачеве постраждало під час нашестя монголо-татарських орд хана Батия у Дунайський басейн в 12411242 роках.

У 1281 році князь Лев Данилович, який княжив у Галицьких землях, на деякий час розповсюдив свій вплив на частину Закарпаття, у тому числі і на Мукачеве. Після смерті князя у 1301 році місто разом із замком до 1321 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Однак в 1321 році поселення разом із замком знову було приєднано до Угорщини.

Одночасно з посиленням ролі Мукачівського замку як важливого військово-стратегічного пункту, який охороняв кордони Угорщини на північному сході, росло значення самого Мукачева, розташованого на перехресті важливих торговельних шляхів. Один шлях вів з Угорщини через Мукачеве та Верецький перевал до Польщі і Русі, інший — із Трансільванії по долині річки Тиси через Мукачево до Моравії та Чехії. Мукачеве було відоме далеко за межами краю. 22 травня 1376 року королева Угорщини й Польщі Ержебет з династії Анжу видала Мукачеву грамоту на право користування власною печаткою із зображенням Святого Мартіна для скріплення документів. У цій грамоті воно вперше було названо містом. Юридичне затвердження Мукачева в правах міста, який отримав цей статус першим у Закарпатті, сприяло його розвитку і швидкого перетворення у великий торгово-економічний, а також адміністративний центр краю.

Файл:Korjatovics.jpg
Пам'ятник Ф. Корятовичу в Мукачівському замку

З кінця XIV століття Мукачево стає центром князівства подільського князя Федора Корятовича. Втративши у війні зі своїм родичем, литовським князем Вітовтом, свої землі, він переселився у подароване йому іншим родичем, королем Угорщини Сигізмундом, місто. Володіючи містом з 1396 до 1414 року, він істотно підняв його значення, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. При ньому Мукачево стало центром Мукачівського князівства до складу якого входило близько 300 сіл. Тут був заснований монастир, який залишався до середини XVII століття одним з оплотів боротьби проти католицизму. Федір Корятович здійснив докорінну перебудову замку і перетворив його на могутню оборонну споруду. Замок складався з Предзамча і головного двору, де знаходилася квадратна житлова башта, під якою в скелі був пробитий колодязь діаметром 2,5 метра і глибиною 85 метрів. Всі житлові і господарські споруди були обнесені сухим ровом і фортечною кам'яною стіною з чотирма круглими баштами, три з яких збереглися до наших днів. Після смерті князя місто разом із домінією переходить з рук до рук багатьох феодалів і королів.

У 1445 році місто отримало від правителя домінії Яноша Гуняді магдебурзьке право. У 1446 році у місті відкривається перший цех — кравецький.

У 1514 році під час селянського повстання під керівництвом Дєрдя Дожі Мукачівський замок був захоплений штурмом. За це місто було віднесене до бунтівних і виплачувало велику контрибуцію.

Після поразки Угорщини від турків-османів у битві при Могачі у 1526 році Мукачево то переходить у володіння турецьких васалів — трансильванських князів, то стає здобиччю австрійських Габсбургів. Улітку 1566 року австрійські завойовники, намагаючись захопити Трансільванію, вторглися на територію сучасного Закарпаття та 21 лютого 1567 року, незважаючи на героїчний опір варти Мукачівського замку, взяли фортецю і місто, майже повністю розоривши його. Але втриматися там не змогли. З тих пір Мукачево та його околиці стали об'єктом постійних сутичок між Габсбургами і трансільванськими князями. Трансільванські князі династії Ракоці на деякий час перетворили Мукачево в столицю свого князівства. Містом і домінією вони з невеликою перервою володіли з 1633 по 1711 рік. Понад 1100 років минуло з часу першої писемної згадки про місто. У літописі Аноніма (Аноніма нотаріуса, Аноніма хроніста Бели ІІІ) «Діяння угорців» зазначено про перехід 896 року угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. 1263 року в грамоті королевича Іштвана V, сина короля Бели IV, ідеться про те, що село Чинадійово розташовано вище від міста Мукачева.

Під час завоювання угорців на місці сьогоднішнього замку була збудована фортеця з дерев'яної палі. Король Стефан I Святий надавав замку особливої важливості та зміцнив стіни, а король Владислав Святий продовжив цю працю, збудував навколо кам'яну стіну.

Мукачево входило до складу Галицько-Волинської князівства під час правління Лева Даниловича (1264—1301) (сина Данила — старшого сина Романа Мстиславича). Саме у той час Лев Данилович також заснував Львів.

1339 року Федір Коріятович розширив замок, навколо нього вирив яму і заповнили її водою, а на внутрішньому боці ями збудували частокіл (угор. palánk — звідси й назва замка Паланок).

1352 року в районі Підгорян (один з сучасних районів міста) комендант замку Де́же зупинив татарську навалу хана Атламоша, загін розбив, а самого хана взяв у полон і в замку стратив.

Мукачево виникло на перехресті історично сформованих торгових шляхів. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета дала місту грамоту, за якою воно дістало статус привілейованого й одержало дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина, патрона міста. Печатка призначалася для засвідчення актів купівлі-продажу виноградників. 1445 року володар домінії та Мукачівського замку Янош Гуняді надав Мукачеву — право на самоуправління. 1528 році Мукачівський замок "Паланок" Янош Запол’я обміняв з Іштваном Баторі на Сатмарский і Неметський замки. Іштван Баторі побудував бастіон Верхнього замку і 14 - метрову спостережну башту. Протягом 1538—1558 років полоненими турками, що їх виділила для будівництва влада Австрії владиці Мукачівського монастиря Василію І для відбудови монастиря зруйнованого війною Габсбургів з Трансильванцями, було прорито для Мукачівського монастирського млина 1300 метровий тунель через гору від ріки Визниці до русла Латориці, який і сьогодні існує від двору ливарного цеху Кіровського заводу і до двору центру зв'язку нафтопроводу «Дружба» в с. Кольчино. Висота тунелю 2,5 метри, ширина 1,5 м. 1569 року — завершення ремонтних робіт Мукачівського замку, що виконувалась руками майже 50 тисяч кріпосних селян Березького і Угочанського комітатів. Наступного року був побудований підйомний міст. У дворі центру зв'язку встановлено в 2016 році пам'ятний обеліск. Зберігся і будинок млина, якому сьогодні 460 років, реставрований 2000 році під центр зв'язку.

Нова історія[ред. | ред. код]

У 1644 році, перед Тридцятилітньою війною, в Мукачеві відбулися переговори між трансільванським князем Дьєрдем I Ракоці та французькими дипломатами Джуліо Мазаріні і Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії.

У 16481649 роках у Мукачеві побували посли гетьмана Богдана Хмельницького, які у замку вели переговори з князями Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1656 році був підписаний договір про дружбу і взаємодопомогу, проте втілити його в життя не вдалося. Влітку 1657 року при підбурюванні Ватикану польська шляхта, бажаючи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію і жорстоко розправилася з мешканцями. Саме місто, окрім замку, було розграбоване і спалене.

На рубежі XVIIXVIII століть Мукачево стає центром військових дій між куруцами — учасниками антифеодальної війни і національно-визвольного руху в Угорщині у 17031711 роках і прихильниками Габсбурзького панування — лабанцами. Мукачеве було одним з ключових опорних пунктів угорського національно-визвольного руху.

У 1672 році тут поселилася вдова Ференца І Ракоці Ілона Зріні з сином, майбутнім князем Ференцем ІІ Ракоці. Об'єднавши свої сили з куруцами Імре Текелі, Ілона Зріні обороняла мукачівський замок від австрійських військ Антоніо Караффи, що переважали у чисельності, протягом двох років — з 1686 до 18 січня 1688 року.

У 1703 році загони куруців під керівництвом князя Ференца II Ракоці з боями звільняють спочатку місто Мукачево, а пізніше і замок, від австрійських військ. У 1711 році за Сатмарською мирною угодою усі володіння Ференца II Ракоці переходять до рук Габсбургів. Мукачівський замок був в числі останніх серед тих, що склали зброю перед австрійцями вже після Сатмарської капітуляції. Жорстоко придушивши повстання, війська Габсбургів майже повністю знищили місто.

У 1728 році місто разом з домінією було подароване графові Шенборну-Бухгейму. Після падіння Бастилії Мукачівський замок стає загальноєвропейською політичною в'язницею. До нього потрапляють багато видних революціонерів, зокрема, національний герой грецького народу Олександр Іпсіланті (18211823).

У 18481849 роках Закарпаття підтримало буржуазну революцію в Угорщині. Мешканці Мукачева захопили замок, перетворений на в'язницю, і випустили в'язнів. Були створені добровольчі загони, що билися проти австрійських урядових військ.

До 80-х років XIX століття в місті панували цехові об'єднання. Із спорудженням у 1886 році залізниці Мукачево з'єдналося з Будапештом, Кошиці, Львовом, у місті виникають сприятливі передумови для розвитку промисловості і торгівлі. Зростають невеликі підприємства легкої, меблевої, харчової промисловостей. У економіку міста проникає іноземний капітал. Проте, стан нижчих верств населення був жалюгідним, про що свідчать масові еміграції закарпатців до США, Канади, країн Латинської Америки. Тільки з 1890 до 1913 року із Закарпаття емігрувало більше 100 тисяч осіб. В листопаді—грудні 1648 року, під час Національно-визвольної війни, козаки Богдана Хмельницького здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої — в Закарпаття, що було під контролем Князівства Трансильванії, де були на деякий час взяті околиці Мукачева[13]. 1649 році у Мукачеві знаходились посли гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з князем Дьєрдем ІІ Ракоці про спільні дії проти Польщі.

Місто входило до складу Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу. Тепер воно у складі незалежної Української держави.

Карта міста та його околиць, 1831 рік

Місто та його околиці відомі своїми монастирями. Це Мукачівський жіночий православний монастир, у якому зібрано величезну за кількістю книг бібліотеку; Домбокський жіночий православний монастир, Ракошинський чоловічий православний монастир. Велику історичну та архітектурну цінність має замок сім'ї Шенборн, з його оригінальністю архітектурного стилю, а також Мукачівська ратуша. 4 грудня 1872 було відкрито ділянку Батьово-Мукачево Угорської Північно-Східної залізниці. Згодом було збудовано залізницю Мукачево-Лавочне і Лавочне-Стрий (1887[14], де з'єдналась із Залізницею Ерцгерцога Альбрехта, Дністрянською залізницею.

Березні 1881 року у Мукачеві відкривається одна із перших міських громадських лікарень.

Новітня історія[ред. | ред. код]

У 1919 році місто впродовж місяця входило до складу Руської Країни, напівавтономної області у складі Угорської Радянської Республіки. Після інтервенції чехословацьких і румунських військ за домовленістю між русинською еміграцією у США і першим чехословацьким президентом Томашем Масариком Мукачево, як і вся Підкарпатська Русь, передавалося Чехословаччині, що було юридично оформлене Тріанонським договором 4 червня 1920 року. В 1938 році, рішенням Першого Віденського арбітражу місто разом з усією рівнинною територією Закарпаття і Ужгородом було повернуте Угорщині.

26 жовтня 1944 року авангардні частини 351-ї і 237-ї стрілецьких дивізій зайняли місто, яке 29 червня 1945 року у складі Закарпаття увійшло до складу СРСР.

У роки радянської влади Мукачево стало значним промисловим центром, основними підприємствами були швейна, меблева і лижна фабрики, заводи «Мукачівприлад» і «Точприлад». У 1969 році, на підставі директиви Генерального штабу Збройних Сил СРСР при Міністерстві будівництва і експлуатації доріг Української РСР, в Мукачеві була сформована 60-а окрема дорожньо-будівельна бригада для будівництва автомобільних доріг і мостів, на Мукачево-Львівському напрямку. За десять років, з 1970 по 1980 рік, військовими дорожниками було збудовано понад 70 кілометрів автомобільних доріг та десятки мостів в складних гірських умовах Карпат.

21 березня 1919 року в Будапешті, а того ж вечора в Мукачеві, було проголошено радянську владу на Закарпатській Україні та створено її виконавчий комітет — міський Директоріум. З-поміж колишніх військовополонених та робітників Мукачева формувалася Червона гвардія. Однак радянська влада в Угорщині і на Закарпатті довго не протрималась. 28 квітня 1919 року Мукачево було окуповане румунськими військами, а через два місяці військами новоутвореної Чехословацької республіки[15]. У 20-30-х роках XX століття у ратуші розмішувалося поліцейське і жандармське управління, всі цивільні служби. З 1944 року тут працював міський комітет і деякий час — Народна рада Закарпатської України.[16]

1944 року у Мукачеві в кінотеатрі "Перемога" відбувся І з’їзд народних комітетів, на якому було прийнято Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

У новітній історії місто стало відомим через події в період проведення виборів міського голови у 2004 році, які ймовірно було сфальсифіковано.

Присілки[ред. | ред. код]

Підмонастир[ред. | ред. код]

Підмонастир — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Приєднане до Мукачева у 1946 році.

Згадки: 1736: Klastromallya , 1746: Submonasteriensis, 1808: Klastromallya, Podmonaster, 1851: Klastromalja (Pud-Manaster), 1864/65: Klastrom allya, 1873: Klastromalja, Podmanisztirj, 1913: Klastromalja  1944: Klastromalja, Подмонастыръ.

В Підмонастирі розташований один з найстаріших монастирів Закарпаття Греко-католицький монастир Святого Миколая отців Василіян, заснований наприкінці XIV століття русько-литовським князем Федором Корятовичем.

Паланок[ред. | ред. код]
Макет замку Паланок

Паланок — колишнє село, тепер мікрорайон поблизу середньовічної фортеці, слово «Паланок» означає частокіл, яким колись була обгороджена споруда. Приєднане до міста у 1946 році.

Згадки: 1806: Palánka, 1808: Palánka, 1851: Palánka, 1873: Palánka, 1900: Várpalánka, 1913: Várpalánka, 1925: Polanok, Palanok, 1944: Várpalánka

Росвигово[ред. | ред. код]

Докладніше: Росвигово

Росвигово — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Приєднане до Мукачева у 1946 році.

Згадки: 1360: Orozvig, 1533: Orozweg, 1542: Orozwigh, 1550: Orozwyg, 1570: Orozwegh, 1645: Oroszwegh, 1773: Oroszvég, 1808: Oroszvég, Oroswjgow, Oroswygowó, 1851: Oroszvég, 1873: Oroszvég, Roszvigovo, 1913: Oroszvég, 1925: Rosvigovo, Rozvigovo, 1930: Rosvegovo, 1944: Oroszvég

Див.також:

Підгоряни[ред. | ред. код]

Підгоряни — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Об'єднане з Мукачевом.

Згадки:  1389: Pothren , 1454: Pothoren, 1541: Potghrin, 1546: Potheren, 1549: Potheren, 1554: Pottheren, 1570: Podgeren, 1577: Potthereny, 1773: Podhering, Podhorany, 1808: Podhering, Podhorany, 1851: Podhering, 1864/65: Podhering, Pudhorjani, 1873: Podhering, Podhárján, 1913: Őrhegyalja, 1925: Podhorjany, 1930: Podhoraň, 1944: Podhering, Подгоряны

Найбільш відома битва, яка ввійшла в історію під назвою Підгорянської (мікрорайон Мукачева — Підгоряни), відбулася 22 квітня 1849 року під командуванням майора Йосифа Мартіні. На пам'ять про розгром австрійських військ у 1901 році у Мукачеві, біля Підгорянського мосту встановлено памятний обеліск

Храм св. арх. Михайла. 1898. (УГКЦ)

Перша згадка про село, яке тепер є частиною Мукачева, походить з 1389 р. У XIV ст. князь Ф. Корятович збудував у Підгорянах, на Сорочій горі, жіночий монастир, залишки якого видно донині. У 1657 р. село і дерев'яну церкву знищили загони польського князя Любомирського. На початку XVIII ст. церкви в Підгорянах не було і вірники ходили до церкви в сусідні села Куштановицю та Буковинку. Зберігся запис 1704 р. про те, що на ділянці Василя Юрканича без дозволу поміщика збудували церкву. У 1728 р. село стає власністю сім'ї графа Ф. Л. Шенборна, який того ж року розпочав будівництво дерев'яної церкви та інших споруд. У 1733 р. згадують священика Данила Підгорянського та дерев'яну церкву св. Михайла з вежею і двома дзвонами. У 1798 р. йдеться про нову дерев'яну церкву.

2 червня 1868 р. біля гарної старої дерев'яної церкви благочинний Віктор Ляхович посвятив наріжний камінь під будівництво мурованого храму центрально-купольного типу, в якому понині моляться греко-католики.

Храм будували за допомогою графа Шенборна за священиків Олексія Грибовського та Емануела Гудакі. За спогадами місцевих жителів, землю для церкви дав Іван Бучина. Будівельниками працювали італійські майстри, декілька з яких, зокрема Пеззано, залишились у Підгорянах. З місцевих будівельників згадують Дмитра Стегуру. Художнє оздоблення виконав відомий художник І. Рошкович, а іконостас та вівтарі вирізали місцеві майстри (припускають, що серед них міг бути майстер на прізвище Махлинець). Храм повністю закінчили в 1898 p., хоча кажуть, що над входом була дата 1905 р. У одній з церковних книг є запис про збори 6 травня 1927 р., на яких вирішили будувати нову дзвіницю, бо церковна вежа не витримувала ваги дзвонів. Ділянку для дзвіниці збиралися виміняти в Стефана Малярчика, а план споруди виконав мукачівський будівельник Вацлав Нові, але дзвіницю так і не спорудили.

У 1936 р. бляхар Крамер перекрив купол, а майстри Керечан та Кугл провели ремонт церкви.

У радянський період стінопис Рошковича, на жаль, перемалював О. Селіванов. Оригінальними, очевидно, залишилися орнаментальні мотиви на арках склепінь. У кінці 19 ст. перед храмом стояла зі смаком зроблена дерев'яна каплиця своєрідної форми, зображення якої розповсюджувалося в численних малюнках, а перед нею розгорталася справжня виставка святих образків та розп'ять.

У 1949 р. місцевий парох Георгій Роман був засуджений радянською владою на 25 р. каторги.

Підгород[ред. | ред. код]

Підгород — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обєднане з Мукачево.

Згадки:  1773: Váralya, Podhorad, 1808: Várallya, Krobotendörfel, Podhrad, Pudhorod, 1851: Váralja, Pudhorod, 1873: Váralja (Munkács-), 1913: Munkácsváralja, 1925: Pudhorod, 1930: Podhorod, 1944: Munkácsváralja.

Село Підгород відоме з 1711 року. Тут серед русинів-українців були поселені хорватські та німецькі солдати, охоронці Мукачівського замку. Зокрема, 1930 року у селі проживало 1113 жителів, з них 626 русинів, а за конфесійним складом було 448 римо-католиків. Римсько-католицька громада у Підгороді була заснована 1875 року, тоді ж було споруджено сучасний мурований костел. Після повені 1998 року храм суттєво постраждав, проте його вдалось капітально відремонтувати.

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване в центральній частині Закарпатської області України та за своїм економічним потенціалом та кількістю населення займає друге місце в області після її адміністративного центру — м. Ужгорода.

Мукачево є містом обласного значення Закарпатської області, що розміщене на відстані 42 км від обласного центру м. Ужгород та адміністративним центром однойменного Мукачівського району. Місто розташоване на стику відрогів вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, займає досить велику, щільно забудовану територію вздовж річки Латориця.

Річка Латориця ділить Мукачево на правобережну (центральну) і лівобережну частини

Завдяки винятково вигідному топографічному і геополітичному місце розташуванню (за 40-50 км від кордонів з Угорською і Словацькою Республіками, і відповідно 90-100 км від кордонів з Румунією і Польщею), Мукачево є транспортним вузлом міжнародних магістралей. Місто перетинають залізничні магістралі: Москва-Київ-Будапешт-Белград-Рим і (Москва-Київ-Братислава-Прага-Відень) та автомобільні траси E50, E58, E81 та E471: Київ-Будапешт-Відень і Київ-Прага.

Значна частина житлових будівель є на лівобережній частині річки. Тут проходить залізнична лінія та на південно-східному боці — промислова зона. Мукачево є «секстаполісом», що означає — шість міст. Це колишні поселення Росвигова (угор. Oroszvég)[17], Підмонастир, Паланок, Підзамку, Підгород та саме Мукачево.

Навколишні гори — Галіш, Ловачка (див. також Ловачка (заповідне урочище)), Червона, Чернеча, Сороча, Попова, Павлова і Велика. Гора Червона Гірка на околиці Мукачева — найпівнічніша у світі місцевість, де ще кілька років тому вирощували чай.[18]

В місті росте іменне дерево - липа "1848", повязане із іменем відомого поета Шандора Петефі.

Клімат[ред. | ред. код]

За кліматичною класифікацією Кеппена — Гейгера клімат Мукачево є морським (Cfb). Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 20,0 °C. Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -2,7 °C.

Клімат Мукачева
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 0,6 3 9 15,9 21 23,8 25,7 25,2 21,1 15,4 8 2,8 14,3
Середня температура, °C −2,7 −0,5 4,5 10,5 15,3 18,2 20,0 19,4 15,5 10,2 4,7 0,1 9,6
Абсолютний мінімум, °C −5,9 −4 0 5,1 9,6 12,7 14,3 13,6 10 5,1 1,4 −2,5 5
Норма опадів, мм 46 39 40 47 70 87 78 70 50 46 51 59 683
Джерело: [1]

У червні 2017 місто постраждало від урагану. Вітер досягав 15-20 м/c та зніс цегляну стіну.[19]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення міста, за даними на 1 грудня 2015 року, становить 85 603 постійних жителів, наявне населення — 86 257 осіб.[20]

Історична динаміка національного складу за даними переписів, %

1930[21] 1959[22] 1989[23] 2001[23]
українці  29,4  56,9  70,2  77,1
росіяни    15,9  14,9  9,0
угорці  25,3  14,9  8,5  8,5
німці  4,5    1,0  1,9
роми      2,5  1,4
євреї  40,3  5,8  1,5  0,4

Національний та мовний склад[ред. | ред. код]

  • Національний склад мешканців Мукачева за даними перепису 2001 року[24][25]
N Національність Кількість Всього (%)
1 Українці 62 965[26] 77,13[27]
2 Росіяни 7326 8,97
3 Угорці 6975 8,54
4 Німці 1592 1,95
5 Роми 1130 1,38
6 Білоруси 352 0,43
7 Словаки 303 0,37
інші 994 1,22
Всього 81 637 100,0

Мова[ред. | ред. код]

  • Рідна мова Мукачева за даними перепису 2001 року[28]
N Мова Кількість Всього (%)
1 Українська 63 371 77,63
2 Російська 8753 10,72
3 Угорська 7873 9,64
4 Німецька 914 1,12
5 Білоруська 122 0,15
6 Словацька 98 0,12
7 Вірменська 58 0,07
8 Ромська 39 0,05
9 Молдавська 24 0,03
10 Румунська 24 0,03
11 Єврейська 24 0,03
12 Польська 18 0,02
13 Болгарська 16 0,02
інші 303 0,37
Всього 81 637[2] 100,00

Єврейська громада[ред. | ред. код]

Євреї почали селитися в Мукачеві, що входило до складу угорських земель імперії Габсбургів, у середині XVII століття. Аристократичне сімейство Шенборн, що володіло Мукачевом із 1711 року, охоче приваблювало до міста євреїв, наклавши на них лише податок за проживання. 1891 року в Мукачеві проживало 5049 євреїв (47,9 % населення), у 1910 — 7675 (44 %), у 1921 — 10 012 (48 %), у 1930 — 11 241 єврей (43 %). Після окупації Угорщини німецькими військами у квітні 1944 в Мукачеві було створено два гетто. Наприкінці квітня — початку травня 1944 вони були ліквідовані, і в'язнів депортували до Аушвіца.

Економіка та зайнятість[ред. | ред. код]

Основні галузі — виробництво меблів, спортивного спорядження, виробництво електроенергії, виробництво електричного та електронного устаткування (завод «Флекстронікс»), сільське господарство та харчова промисловість. За даними Євростату, в 2016-му Україна забезпечила до 50 % потреб Євросоюзу в лижах, поставивши туди 731,4 тисячі одиниць, залишивши позаду Китай (420,6 тисячі). На спільному Австро-Українському підприємстві (Fischer-Мукачево) зайнято 1 200 українських робочих, забезпечуючи четверту частину світового ринку, випускаючи по 3,5 тисячі пари лиж та ключок щодня.[29][30]

Спорт[ред. | ред. код]

2 басейни: Авангард та ДЮСШ[31].

Транспорт[ред. | ред. код]

В Мукачеві є три автошляхи в мікрорайоні «Паланок», біля ринку, та головна траса біля Епіцентру.

Автобусна система[ред. | ред. код]

В Мукачеві діє автобусна система, що складається з 10 міських та кількох приміських маршрутів, відкрита 12 вересня 2017. На міських маршрутах курсують автобуси Ataman А092H6, а на приміських — приватники на ПАЗ-4234. В місті також діє безготівкова оплата проїзду — за допомогою банківської картки чи електронного квитка.

Відомі особи[ред. | ред. код]

Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)

Військовики[ред. | ред. код]

Вчені[ред. | ред. код]

Художники[ред. | ред. код]


Літератори:


Музика:

Янцо Віктор Степанович — український композитор і музикант. Автор гімну Мукачева, керівник рок-гурту «Rock-H».

Вакарчук Святослав Іванович — український музикант, лідер рок-гурту «Океан Ельзи»


У Мукачеві працюють[32]:

Заслужені працівники культури України:

Заслужені діячі мистецтв України:

Заслужені артисти України:

  • Юрій Горуля — артист Закарпатського обласного російського драматичного театру.
  • Валерій Столяров — артист Закарпатського обласного російського драматичного театру.
  • Василь Фурдь — артист Закарпатського обласного російського драматичного театру.

Народні артисти України:


Кіноматограф:

Ража Людвік (Ráža Ludvík); 1929—2000) — чеський режисер

Джек Гафрейн - американський режисер театру і кіно, письменник, педагог, продюсер.

Урай Тиводар (Uray Tivadar, Мукачево, 9 листопада 1895 – Будапешт, 22 червня 1962) -   актор, кіноактор, лауреат премії Кошута.

Дюла Чортош (Csortos Gyula József, Мукачево, 8 березня 1883 – Будапешт, Ержебетварош, 1 серпня 1945) - актор, кіноактор.

Спортсмени[ред. | ред. код]

Церковники[ред. | ред. код]

  • Андрій (Бачинський) — Мукачівський єпископ у 1772—1809 роках.
  • Феодор (Мамасуєв) — Його високопреосвященство кир Фео́дор (також Фе́дір, у миру Мамасуєв Олександр Семенович) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату) з 2007 року, архієпископ Мукачівський і Ужгородський, духівник Мукачівського Миколаївського монастиря (1997 -).
  • Архімандрит о. Василій (Пронін) — У Мукачівському монастирі 47 років прожив відомий богослов, історик, учений отець Василій. Написав "Історію Мукачівської єпархії", "Палеоліт Чернечої гори" та інші наукові праці. Віднайшов рукописи О. Духновича, А. Коцака, описав монастирську бібліотеку, яка налічувала 6400 книг.

Інші[ред. | ред. код]


Політики, громадські діячі[ред. | ред. код]

  • Андрелла Михайло, (літературний псевдонім — Оросвигівський) — (16371710) — громадський та церковний діяч, український письменник-полеміст.
  • Балога Віктор Іванович — український політичний та державний діяч, міністр з надзвичайних ситуацій, глава Секретаріату Президента, народний депутат, голова Закарпатської ОДА, мукачівський міський голова.
  • Кальник Віктор Мартинович — депутат Верховної Ради України, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

ЗМІ[ред. | ред. код]

Газети[ред. | ред. код]

«Зубрівки»

  • «Новини Мукачева»
  • «Мукачівська Ратуша» (офіційна Мукачівського міськвиконкому)
  • «Панорама»
  • «Старий Замок» і «Старий Замок-Паланок» — обласні газети, видавалися у 1997—2014 роках.

Культура[ред. | ред. код]

Мукачівський драматичний театр

В місті діє Мукачівський драматичний театр (пл. Кирила та Мефодія, 1).

Памятники Мукачева[ред. | ред. код]

Докладніше: пам'ятники Мукачева

Освіта[ред. | ред. код]

З 1958 в Мукачеві функціонує еколого-натуралістичний центр учнівської молоді (колишня Станція юних натуралістів), завданням якого є екологічне виховання дітей. Вихованці Центру, брали активну участь у багатьох конкурсах (від міського до міжнародного рівня), у яких мають значні досягнення та систематичні перемоги.

Туристичні місця[ред. | ред. код]

- замок «Паланок»

- жіночий Свято-Миколаївський монастир

- чайна плантація на «Красній горі»

- Деякі локації на території Мукачева входять до складу відомих туристичних маршрутів, таких як: Гастрономічний шлях, Винний шлях, Медовий шлях Закарпаття.

- Кінофільми які знімали в Мукачеві: «Koriatovic» 1923, «Іванна», 1959р., «Жайворонок», 1964 р., “Час полнолуния”, 1988р., «Овод», 2003р .

- В місті росте іменне дерево - липа "1848", повязане із іменем відомого поета Шандора Петефі.

Свята[ред. | ред. код]

  • Щороку в січні напередодні дня святого Василя в місті проводиться фестиваль «Червене вино». Гості фестивалю мають змогу безкоштовно продегустувати, а також придбати вина від приватних виноробів та відомих компаній. Окрім того, «Червене вино» — це ще й справжнє народне свято з колядками, щедрівками та подарунками.
  • У травні відбувається День Мукачева
  • День покровителя Мукачева — святого Мартина (11-12 листопада). Урочисте відкриття Дня святого Мартина відбувається в центрі міста. Аатрибути свята — ліхтарики і гуси, й також цього дня відкривають першу діжку з молодим вином. Вулицями Мукачева проходить дитяча хода з ліхтариками. Також влаштовується театралізоване дійство, яке переказує легенду про святого Мартина, у тому числі найвідоміший її епізод, коли Мартин відрізав частину свого плаща і віддав жебраку, щоб той зігрівся, святкове богослужіння на честь покровителя міста.

Релігійні та культові споруди[ред. | ред. код]

Християнство[ред. | ред. код]

Католицька церква[ред. | ред. код]

Православна церква[ред. | ред. код]

  • Церква Успіння Пресвятої Богородиці ПЦУ (вул. Ярослава Мудрого, 42-А);
  • Кафедральний собор ікони Божої Матері "Почаївської" (вул. Успенська, 7);
  • Кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Яна Амоса Коменського, 43-Б);
  • Собор Святих Рівноапостольних Кирила і Мефодія (вул. Росвигівська, 17-Б);
  • Свято-Троїцький храм (вул. Підгородська, 1);
  • Свято-Михайлівський храм (вул. Свято-Михайлівська, 12-Б);
  • Церква Преображення Господнього (вул. Михайла Токаря, 71-А);
  • Церква Преображення Господнього (вул. Івана Франка-бічна, 12-А);
  • Вознесенська церква (вул. Івана Франка, 146-А);
  • Церква Святого Духа (набережна Незалежності, 2-Б);
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Яноша Баллінга, 35-А);
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Університетська, 75);
  • Свято-Миколаївська церква (вул. Адольфа Добрянського, 34);
  • Свято-Петропавлівська церква (вул. Росвигівська, 36-А);
  • Церква Святих Апостолів Петра і Павла (вул. Петра Сагайдачного, 103);
  • Церква Святого Іоанна Богослова (вул. Кооперативна, 16);
  • Церква Святого Архистратига Божого Михаїла (вул. Підгорянська, 92);
  • Монастир Святого Миколая отців Василян (вул. Монастирська, 15);
  • Свято-Миколаївський жіночій монастир, Миколаївська церква (вул. Північна, 2);
  • Красногорівський чоловічий монастир, Храм Всіх Святих.

Протестантизм[ред. | ред. код]

  • Церква ЄХБ "Благодать" (вул. Свято-Михайлівська, 47);
  • Церква ЄХБ (вул. Закарпатська, 2);
  • Дім Молитви Церкви ЄХБ (вул. Миколи Гоголя, 14);
  • Дім Молитви (вул. Івана Маргітича, 24);
  • Церква ХВЄ «Ковчег» (вул. Ужгородська, 107-А);
  • Церква "Воскресіння" (вул. Ужгородська, 4);
  • Церква "Жива Вода" (вул. Підопригори, 5);
  • Церква "Живого Бога" (вул. Росвигівська, 9-А);
  • Дім Молитви Церкви адвентистів сьомого дня (вул. Івана Сільвая, 37);
  • Церква адвентистів сьомого дня "Еммануїл" (вул. Набережна Незалежності, 3);
  • Християнська євангельська церква "Царство Боже" (вул. Руська, 3)
  • Реформатська церква (вул. Олександра Духновича, 11);
  • Зал Царства Свідків Єгови (вул. Окружна, 43).

Юдаїзм[ред. | ред. код]

  • Синагога (вул. Мостова, 7);
  • Ортодоксальна синагога (вул. Берегівська, 3).
  • Галерея
  • Кафедральний собор Святого Мартина з Туру

    Кафедральний собор Святого Мартина з Туру

  • Конкафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці

    Конкафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці

  • Церква Успіння Пресвятої Богородиці

    Церква Успіння Пресвятої Богородиці

  • Церква ікони Божої Матері "Почаївської"

    Церква ікони Божої Матері "Почаївської"

  • Вид на Свято-Миколаївський жіночій монастир та один з його мурів

    Вид на Свято-Миколаївський жіночій монастир та один з його мурів

  • Каплиця на території Свято-Миколаївського жіночого монастиря

    Каплиця на території Свято-Миколаївського жіночого монастиря

  • Церква Зіслання Святого Духа

    Церква Зіслання Святого Духа

  • Вітраж церкви Зіслання Святого Духа

    Вітраж церкви Зіслання Святого Духа

  • Собор Різдва Пресвятої Богородиці

    Собор Різдва Пресвятої Богородиці

  • Колишня синагога

    Колишня синагога

Цвинтарі[ред. | ред. код]

У місті є чотири цвинтарі: цвинтар вулицею Миру[34], на автошляху Мукачево — Іршава, по вулиці Томаша Масарика, старе закрите кладовище в мікрорайоні Підгоряни (п.в.) та по вулиці Данила Галицького. На останньому поховані:

Галерея[ред. | ред. код]

Панорами міста[ред. | ред. код]

Панорама Мукачева. Вигляд із Замкової гори
Вечірня панорама Мукачева
Панорама замку Паланок
Панорама замку Паланок та міста

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. а б Мукачево // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  3. Державний комітет статистики України
  4. а б Галай О. Ю., Івановчик І. І., Лендьєл І. І., Могилевець К. В., Туряниця Т. М. (2020). Мукачево. Енциклопедія сучасної України. Процитовано 15.11.2020. 
  5. Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.) / Верховна Рада України; за заг. ред. В. О. Зайчука; відп. ред. Г. П. Скопненко; упоряд. В. І. Гапотченко. — К. : Парламентське видавництво, 2012. — С. 121. — 2000 прим. — ISBN 978-966-611-865-6.
  6. а б в В. І. Добош. Проблеми правописної нормалізації назв населених пунктів Закарпаття. // Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні. Матеріали науково-практичної конференції — Ужгород, 1993.
  7. [Ганна Воронич. Карпатські географічні назви в лещатах літературної стандартизації // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 25. — Ужгород, 2011]
  8. Про походження назви міста Мукачево. Ні мука, ні мука[недоступне посилання з липня 2019]
  9. Постанова Верховної Ради України від 23 травня 2017 року № 2065-VIII «Про перейменування міста Мукачеве Закарпатської області»
  10. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2006. С. 258.
  11. Угроруські літописні записки // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1911. — Т. 106. — Кн. 4. — С. 73-82
  12. Франко І. Карпаторуська література XVII—XVIII віків // Твори у 20 томах — Т.16 — К., 1955 — с.318
  13. Грабовецький, Володимир Васильович. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. / В. В. Грабовецький . — Київ: Наукова думка, 1972 . — 192 с.
  14. Перші залізниці на українській землі. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014. 
  15. Історія Мукачева. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 листопада 2012. 
  16. Пагиря, Федів, Василь, Євген (2012). Сторінки історії Мукачева (українська). Ужгород: ТДВ "Патент. с. 128. ISBN 978-617-589-050-9. 
  17. Село Росвигово перейменовували п'ять разів // © Закарпатський інформаційно-діловий портал «Mukachevo.net» Субота, 04.02.2012 | 22:02 / у перекладі з угорської його назва «Оросвийг» означає «Руський кінець»
  18. На Закарпатті занепадає чайна плантація, яку посадили ще за вказівкою Йосипа Сталіна. uzhgorod.net.ua. 13 вересня 2007. 
  19. Какие ураганы бушуют в Украине. ukranews_com (рос.). Процитовано 16 серпня 2017. 
  20. Чисельність населения на 1 грудня 2015 року [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.](укр.) Головне управління статистики в Закарпатській області.
  21. П. Стерчо — Карпато-Українська держава. Розділ 3. Національно-державне будівництво
  22. Кабузан В. М. — Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. [Архівовано 2013-10-05 у Wayback Machine.]
  23. а б кількість та склад населення України [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  24. Всеукраїнський перепис населення 2001 року | Російська версія | Результати | Основні підсумки перепису | Національний склад населення | Закарпатська область
  25. Розподіл населення України за національністю та рідною мовою [Архівовано 2013-10-06 у Wayback Machine.](укр.)
  26. в тому числі Русини — 1649 чоловік
  27. в тому числі Русини — 2,02 %
  28. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць [Архівовано 2013-10-06 у Wayback Machine.](укр.)
  29. Євгеній Руденко (27.03.2018). Чудо з Мукачева, або Як українські лижі заполонили ЄС. pravda.com.ua. 
  30. Fischer. fischersports.com.ua. 
  31. Басейни у Мукачеві: ДЮСШ VS Авангард (фото). Процитовано 26 березня 2017. 
  32. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 9 лютого 2013. 
  33. Mielec- Miasta Partnerskie [Mielec - Partnership Cities]. Oficjalny serwis Urzędu Miejskiego w Mielcu [Mielec City Council] (Polish). Архів оригіналу за 21 серпня 2013. Процитовано 24 травня 2017. 
  34. Культові споруди Мукачівщини. Процитовано 26 березня 2017. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]