Мунія балійська
| Мунія балійська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura ferruginosa (Sparrman, 1789) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Loxia ferruginosa Lonchura malacca ferruginosa | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія балійська[2] (Lonchura ferruginosa) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Ендемік Індонезії. Раніше вважався конспецифічним з трибарвною і чагарниковою мунією.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 10-11 см, вага 11 г. Виду не притаманний статевий диморфізм. Спина, крила, хвіст і груди коричневі. На горлі і грудях, а також на живота чорні плями, іноді вони зливаються в одну на грудях. Голова характерно біла, надхвістя рудувато-іржасте, особливо помітне в польоті. Очі темно-карі, лапи сірі, дзьоб сизий.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Балійські мунії мешкають на островах Ява і Балі. Вони живуть в очеретяних і трав'янистих заростях на берегах водойм, на болотах, луках і рисових полях. Зустрічаються зграями. Живляться насінням трав. Гніздування припадає на сезон дощів. Гніздо кулеподібне, робиться з переплетених стебел і гілочок, розміщується у високій траві або в чагарниках. В кладці від 3 до 7 яєць, інкубаційний період триває приблизно 2 тижні. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 2 тижні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura ferruginosa: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 16 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 вересня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |