Мунія іржаста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мунія іржаста
Іржаста мунія (підвид L. p. punctulata)
Іржаста мунія (підвид L. p. punctulata)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Астрильдові (Estrildidae)
Рід: Мунія (Lonchura)
Вид: Мунія іржаста
Lonchura punctulata
(Linnaeus, 1758)[2][3]
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Loxia punctulata Linnaeus, 1758
Munia punctulata (Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Lonchura punctulata
Віківиди: Lonchura punctulata
ITIS: 179619
МСОП: 22719821
NCBI: 414892

Му́нія іржаста[4] (Lonchura punctulata) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії[5][6][7]. Часто утримується в неволі.

Опис[ред. | ред. код]

Іржаста мунія
Іржаста мунія
Пара іржастих муній
Малода іржаста мунія

Довжина птаха становить 10-12,5 см, розмах крил 5,2-5,8 см, довжина хвоста 4,3-4,5 г, вага 12-16 г. Верхня частина тіла коричнева, голова темно-коричнева. Нижня частина тіла біла, поцяткована чорнувато-коричневим або чорним лускоподібним візерунком. Центральні стернові пері і верхні покривні пера хвоста охристі, решта стернових пер темно-коричневі з охристими краями. Очі червонувато-карі, дзьоб короткий, міцний, чорний, лапи сизі. Вокалізація включає різноманітні трелі і посвисти.

Виду не притаманний статевий диморфізм, хоча у самців горло і візерунок на нижній частині тіла можуть бути дещо більш темними, ніж у самиць. У молодих птахів верхня частина тіла коричнювато-охриста, нижня частина тіла світло-охриста, темні плями на ній відсутні. Линька у них відбувається у віці 6-8 місяців і може тривати до 5 місяців.

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють одинадцять підвидів:[8]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Іржасті мунії мешкають в Пакистані, Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Китаї, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії, Брунеї, Східному Тиморі, на Шрі-Ланці, Тайвані і Філіппінах, спостерігалися в Афганістані. Також вони були інтродуковані в різних частинах світу[9], зокрема на сході Австралії[10], на Маврикії і Реюньйоні, на острові Гаїті, на Ямайці, Кубі і Пуерто-Рико, на Сейшельських і Каролінських островах, на островах Рюкю (Японія)[11], на Гаваях[12][13], локально на півдні Флориди і в Каліфорнії[14][15]. Іржасті мунії живуть в різноманітних природних середовищ, віддають перевагу відкритим, порослим травою місцевостям поблизу води, трапляться на плантаціях і в садах, на рисових полях, поблизу людських поселень. Зазвичай вони зустрічаються на рівнинах, однак в передгір'ях Гімалаїв зустрічаються на висоті 2500 м над рівнем моря, а в горах Нілґірі на висоті до 2100 м над рівнем моря.

Поведінка[ред. | ред. код]

Іржасті мунії є дуже соціальними птахами[16], зазвичай вони зустрічаються невеликими зграйками, однак іноді можуть утворювати зграї до сотні птахів[17][18] . Вони живляться переважно насінням трав, іноді також дрібними ягодами і комахами[19][20][21]. Початок сезону розмноження різниться в залежності від регіону, однак пік гніздування зазвичай припадає на сезон мусонних дощів[22]. В Гімалаях на великій висоті птахи гніздяться переважно у серпні та вересні, на східному узбережжі Австралії майже протягом всього року.

Іржасті мунії гніздяться колоніями. Їхні гнізда мають куполоподібну форму з бічним входом, робляться з переплетених травинок і листя бамбука та інших рослин, розміщуються на дереві, майже впритул одне до одного. В Індії іржасті мунії зазвичай гніздяться на деревах Zanthoxylum asiaticum, Gymnosporia montana і Senegalia chundra[23][24]. В кладці від 4 до 6, іноді до 10 яєць[25]. Інкубаційний період триває 10-16 днів. І самиці, і самці будують гніздо, насиджують кладку і доглядають за пташенятами. Пташенята покидають гніздо через 21-25 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще деякий час.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Lonchura punctulata: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 28 вересня 2022
  2. Edwards, George (1743). A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part 1. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 40, Plate 40. 
  3. Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin). Т. 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 173. 
  4. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  5. Baker, E.C. Stuart (1926). The Fauna of British India Birds including Ceylon and Burma. Birds. Т. 3 (вид. 2nd). London: Taylor and Francis. с. 91. 
  6. Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1968). Check-List of Birds of the World. Т. 14. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. 
  7. Rasmussen, P.C.; Anderton, J.C. (2005). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Т. Volume 2. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 673. ISBN 978-84-87334-66-5. 
  8. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 28 вересня 2022. 
  9. Burton, M.; Burton, R. (2002). International Wildlife Encyclopedia. New York, NY: Marshal Cavendish. ISBN 9780761472865. 
  10. Forshaw J; Mark Shephard; Anthony Pridham. Grassfinches in Australia. Csiro Publishing. с. 267–268. 
  11. Eguchi, K.; Amano, H.E. (2004). Invasive Birds in Japan. Global Environmental Research. 8 (1): 29–39. 
  12. Moulton, M.P. (1993). The All-or-None Pattern in Introduced Hawaiian Passeriforms: The role of competition sustained. The American Naturalist. 141 (1): 105–119. JSTOR 2462765. doi:10.1086/285463. 
  13. Moulton, M. P.; Allen, L. J. S.; Ferris, D. K. (1992). Competition, resource use and habitat selection in two introduced Hawaiian Mannikins. Biotropica. 24 (1): 77–85. JSTOR 2388475. doi:10.2307/2388475. 
  14. Duncan, R.A. (2009). The status of the nutmeg mannikin (Lonchura punctulata) in the extreme western panhandle of Florida. Florida Field Naturalist. 37 (3): 96–97. 
  15. Garrett, K.L. (2000). The juvenile nutmeg mannikin: identification of a little brown bird. Western Birds. 31 (2): 130–131. 
  16. Baptista, L.F.; Lawson, R.; Visser, E.; Bell, D. A. (1999). Relationships of some mannikins and waxbills in the estrildidae. Journal für Ornithologie. 140 (2): 179–192. doi:10.1007/BF01653597. 
  17. Restall, R. (1997). Munias and Mannikins. Yale University Press. с. 97–105. ISBN 978-0-300-07109-2. 
  18. Moynihan, M.; Hall, M.F. (1954). Hostile, Sexual, and Other Social Behaviour Patterns of the Spice Finch (Lonchura punctulata) in captivity. Behaviour. 7 (1): 33–76. doi:10.1163/156853955X00021. 
  19. Mehta, P. (1997). Spotted Munia Lonchura punctulata feeding on scat?. Newsletter for Birdwatchers. 37 (1): 16. 
  20. Nuijens, F.W.; Zweers, G.A. (1997). Characters discriminating two seed husking mechanisms in finches (Fringillidae: Carduelinae) and estrildids (Passeridae: Estrildinae). Journal of Morphology. 232 (1): 1–33. PMID 29852621. doi:10.1002/(SICI)1097-4687(199704)232:1<1::AID-JMOR1>3.0.CO;2-G. 
  21. Avery, M. L. (1980). Diet and breeding seasonality among a population of sharp-tailed munias, Lonchura striata, in Malaysia. The Auk. 97: 160–166. doi:10.1093/auk/97.1.160. 
  22. Sikdar, M.; Kar, A.; Prakash, P. (1992). Role of humidity in the seasonal reproduction of male spotted munia, Lonchura punctulata. Journal of Experimental Zoology. 264 (1): 82–84. doi:10.1002/jez.1402640112. 
  23. Gokula, V. (2001). Nesting ecology of the Spotted Munia Lonchura punctulata in Mudumalai Wildlife Sanctuary (South India). Acta Ornithologica. 36 (1): 1–5. doi:10.3161/068.036.0107. 
  24. Sharma, R.C.; Bhatt, D.; Sharma, R.K. (2004). Breeding success of the tropical Spotted Munia Lonchura punctulata in urbanized and forest habitats. Ornithological Science. 3 (2): 113–117. doi:10.2326/osj.3.113. 
  25. Lamba, B.S. (1974). Nest construction technique of the Spotted Munia, Lonchura punctulata. Journal of the Bombay Natural History Society. 71 (3): 613–616. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
  • Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.