Муратова Кіра Георгіївна
| Кіра Георгіївна Муратова | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| Кіра Муратова, 2006 | |||||||||
| Ім'я при народженні | Кіра Георгіївна Короткова | ||||||||
| Дата народження | 5 листопада 1934 | ||||||||
| Місце народження | Сороки, Королівство Румунія | ||||||||
| Дата смерті | 6 червня 2018 (83 роки) | ||||||||
| Місце смерті | Одеса, Україна | ||||||||
| Поховання | Новоміське кладовище | ||||||||
| Громадянство | радянське → українське | ||||||||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії (1959) | ||||||||
| Професія | кінорежисер | ||||||||
| Кар'єра | 1961 — 2018 | ||||||||
| Членство | НСКУ | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
| IMDb | ID 0613645 | ||||||||
 Кіра Георгіївна Муратова у Вікісховищі | |||||||||
Кі́ра Гео́ргіївна Мура́това (дівоче прізвище Коротко́ва; 5 листопада 1934, Сороки, Королівство Румунія — 6 червня 2018, Одеса, Україна[1]) — українська[2][3][4][5][6] кінорежисерка румунського/єврейського походження. Фільми Муратової неодноразово потрапляли під увагу цензури в Радянському Союзі, однак все одно Муратова зуміла проявити себе як одного з корифеїв сучасного радянського кінематографу та починаючи з 1960 року зуміла збудувати надзвичайно успішну кінематографічну кар'єру.[7]
Серед найвизначніших робіт радянського періоду — фільми «Зміна долі» (1987) та «Астенічний синдром» (1989). Найвідоміший фільм післярадянського періоду — стрічка «Настроювач» (2004), яка стала справжньою сенсацією кількох міжнародних кінофестивалів. Її кінострічки також неодноразово потрапяли в список 100 найкращих українських фільмів.
У 1997 Муратова отримала почесне звання академіка Національної академії мистецтв України.[8] Народна артистка Української РСР (1990), лауреат Наоцінальної премії України імені Тараса Шевченка (1993) та Державної премії імені Олександра Довженка (2002).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в Королівстві Румунія у місті Сороки (нині територія Молдови) у родині Георгія Короткова (рос. Юрий Коротков, рум. Gheorghe Corotcov) та Наталії Скурту (рум. Natalia Corotcov-Scurtu;[9][10][11][12]). Батько Георгій Олександрович Коротков (1907—1941) за фахом був інженером, секретарем підпільного обкому компартії Румунії, загинув під час війни в складі партизанського загону, членом компартії була і його дружиа, яка взяла собі політичний псевдонім Скурту. Мати Наталія Іцківна Короткова-Скурту (1906—1981), яка народилася у єврейській сім'ї Іцка (Ісака) Резника, була лікарем-гінекологом, автором наукових книг, грала важливу роль у житті Румунії, працюючи у Міністерстві культури та Міністерстві охорони здоров'я. Померла у Бухаресті.[13]
В 1950-х роках Кіра Георгіївна прийняла рішення переїхати із Бухареста, де вона проживала з батьками, до СРСР.
У 1952 році Муратова розпочала навчання на філологічному факультеті МДУ, але вже через рік у 1953 перевелася на режисерський факультет ВДІК (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової), який вона закінчила у 1959 році.[11] У 1961 році Кіра Муратова стала штатною режисеркою на Одеській кіностудії та разом із першим чоловіком Олександром Муратовим, з яким вони були одружені кілька років, зробила перші кроки у кінематографі як режисер. Дебютними кінороботами молодої сценаристки та режисерки стали у 1962-му році короткометражний фільм «Біля Крутого Яру» та у 1964-му — повнометражна стрічка «Наш чесний хліб», які вона поставила спільно з Олександром Муратовим.[11]
«Наш чесний хліб» — стрічка розповідає про українське село та піднімає дуже багато гострих соціальних питань: від патріотизму до проблеми батьків та дітей.
Фільм «Короткі зустрічі» став її першою самостійною роботою як режисерки. До нього ж вона написала і сценарій (у співавторстві з Леонідом Жуховицьким) та зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким.[11]
1971 рік стає поворотним в режисерській кар'єрі Муратової. Її нова картина «Довгі проводи» викликала масу розбіжностей в Держкіно та з боку Одеської кіностудії (підсумком цих скандалів стали звільнення директора Одеської кіностудії і голови Держкіно України), і фільм було покладено на полицю. «Довгі проводи» спеціальною постановою ЦК Компартії України було заборонено на понад півтора десятиліття, а вийшов фільм у широкий прокат лише наприкінці 80-х. У 1987 році цей фільм отримав премію на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.[11]Конфлікт на студії привів до того, що з Одеси Кіра Муратова, визнана чиновниками від кінематографа профнепридатною, переїхала до Ленінграда, де тривалий час працювала бібліотекаркою, лише наприкінці 70-х приступивши до роботи над своєю новою стрічкою. На Ленфільмі Муратова зняла картину «Пізнаючи білий світ».
В Ленінграді Муратова познайомилася з художником Євгеном Голубенком, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв.
Піком опали Кіри Муратової став фільм «Серед сірих каменів», який в чорновому варіанті мав назву «Діти підземелля». Керівництво Держкіно України категорично зажадало прибрати з фільму ряд сцен. Із фільму повирізали шматки, які не влаштовували чиновників, тому Кіра Георгіївна відмовилася вказувати своє ім'я у титрах, а автором фільму вказали видуманого Івана Сидорова.
Лише до заходу сонця епохи Радянського союзу режисер зітхнула з полегшенням, отримавши можливість творити так, як підказує серце. З її легкої руки на екранах з'явилися «Зміна долі» та двосерійна драма із гострим соціальним відтінком «Астенічний синдром». Останній фільм спричинив фурор у колах критики і глядачів — і змістом, і композицією, і особливими прийомами подачі (одну частину знято на чорно-білу плівку, іншу на кольорову). Крім того, вперше у російському кіно постановник дозволив звучати з екрану нецензурної лексики. Втім, нападки на батьківщині пройшли тлом, адже головне, чого досягала Муратова — визнання за кордоном: робота здобула спеціальний приз журі Берлінського кінофестивалю. Таким чином, дев'яності та нульові стали для постановниці найбільш плідними, адже трохи більше ніж за 20 років роботи в незалежній Україні Кіра Муратова зняла такі фільми, як «Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Настроювач». У дев'яностих роках починається співпраця Кіри Муратової з акторкою Ренатою Литвиновою, яка зіграла в шести стрічках постановниці.
Справжньою подією кількох міжнародних кінофестивалів став фільм «Настроювач» (2004). В США «Настроювач», як частину ретроспективи фільмів Муратової, було представлено у 2005 році у різних містах, зокрема у Нью-Йорку в Film Society of Lincoln Center[14] та в Чикаго в Gene Siskel Film Center.[15]
У 2012 році режисерка створила свій останній, 22-ий фільм, «Одвічне повернення», прем'єра якого відбулася на VII Римському МКФ. У квітні 2013 року фільм став лауреатом російської національної кінопремії «Ніка» в номінації «Найкращий фільм СНД і Балтії», — шостої «Ніки» в нагородному списку Кіри Георгіївни.[16]
2017 року Кіру Муратову запрошено до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».[17][18]
До кінця 1980-х років мала румунське громадянство, потім прийняла радянське та після розпаду СРСР — українське.
Померла 6 червня 2018 року в Одесі.
Творчість[ред. | ред. код]
«Короткі зустрічі»[ред. | ред. код]
У центрі сюжету стрічки — любовний трикутник, що складається з геолога Максима, його дружини Валентини та Наді, несподіваної коханки Максима. Занадто жирних акцентів на радянську дійсність часів «відлиги» Кіра Муратова не робить, максимально висмикуючи стрічку з тодішньої політичної та соціальної реальності. Звичайно, тема геологів в шістдесяті роки в СРСР була, що називається, модною, проте для самої суті стрічки, сценарну основу якого склали розповіді письменника Жуховицкого, це було вже не так уже й важливо.
«Короткі зустрічі» захоплюють інтимністю свого оповідання і відсутністю драматургійно прохідних моментів. Муратова зняла концентроване кіно, яке ні разу не скочується в сентиментальність і дидактику. Нерадянська сутність фільму проявляється ще й в тій відчутній, вибуховий навіть чуттєвості, яка присутня в загальних сценах Наді та Максима.
«Довгі проводи»[ред. | ред. код]
«Довгі проводи» абсолютно не намагаються ретушувати дійсність, і ярлик соцреалізму до цього фільму не може застосовуватися за замовчуванням. Історія матері, яка надмірно опікала свого сина, але у відповідь з його боку отримала лише невдячність, символічно зрівнюється з образом країни, держави, яка своїх громадян позбавило головного — свободи. Крізь щільну тканину особистого, побутового оповідання так і визирає безперечний авторський нонконформізм режисерки, тому нападки на фільм з боку держчиновників виглядають ще більш прозорими.
У самому фільмі головний акцент зроблено на образі Євгенії Устинової, син Саша все ж є героєм, який лише доповнює її. Сильна материнська любов до сина зробила її внутрішньо вразливою і в певні моменти сліпою, такою, що не помічає очевидної шкоди від власних методів виховання. При цьому в умовах радянської дійсності їй самій за визначенням не могло бути просто, оскільки мати-одиначка в СРСР була об'єктом очевидного засудження.
«Астенічний синдром»[ред. | ред. код]
«Астенічний синдром», що вийшов в період перебудови, надто загравати з глядачем натяками не збирається. Це гранично жорстке кіно констатує прийдешній розпад країни, фокусуючись на розпаді окремих особистостей. І розпад цей починається з неможливості чітко будувати комунікацію — ясна і зрозуміла мова перетворюється в нескінченний потік безглуздих, зайвих слів, будь-яка спроба діалогу обертається постійною лайкою. Муратова показує людей, занурених в постійний конфлікт — як з самими собою, від втоми та апатії, так і з іншими.
Вихід же з цього замкнутого кола конфліктних ситуацій можливий лише в разі виникнення будь-якої емпатії, проте ніхто з персонажів фільму навіть не прагне подолати власне патологічне погіршення душевного та фізичного стану. Найстрашніша сцена стрічки — в шкуродерні, де камера цілеспрямовано не йде від найжорстокіших моментів. Саме в цьому епізоді сконцентрована вся та дегуманізація, що стала фундаментом особистості «радянської людини».
«Чутливий міліціонер»[ред. | ред. код]
Нетипова картина в кар'єрі Кіри Муратової відкрила відлік її кінематографічних робіт у вільні та вкрай невиразні дев'яності. «Чутливий міліціонер» спочатку може здатися занадто інфантильною, награною і навіть знущальною картиною, оскільки час, в яке вийшов цей фільм, не давав можливості розслаблятися, тому що для багатьох гостро стояло питання банального виживання. Втім, саме такий художній контраст з реальністю за межами кадру і робить цей фільм таким, що запам'ятовується.
«Чутливий міліціонер» це міська казка, з усіма притаманними казкам умовностями. Це картина і про можливість неможливого в країні, де, здається, не може бути місце для віри в диво. Банальні речі начебто, але в тому, що вони можуть, як і раніше існувати в період первісного нагромадження капіталу, рекету і загального насильства, не вірилося практично нікому. І фільм Муратової саме про це — про можливість віри навіть в повній темряві.
«Чеховські мотиви»[ред. | ред. код]
Керівництво Держкіно України хотіло доручити зйомки екранізації класики Кірі Муратовій ще в 70-х роках, тоді їй пропонувалося взятися за «Княжну Мері» Михайла Лермонтова. Однак фільм не відбувся, в першу чергу через скандали навколо фільму «Серед сірих каменів». У нульових роках Муратова сама взялася за перенесення на екран творів Чехова, вибравши для стрічки найнеочевидніші його твори: оповідання «Важкі люди» та п'єсу «Тетяна Рєпіна». «Чеховські мотиви» акцентують надмірну глядацьку увагу на жаху повсякденності і посередності. Як людина створює своє оточення, так і оточення саме створює людину, або ж її руйнує — в залежності від ситуацій. Стрічка на прикладі долі Тетяни Рєпіной і Петра показує цю нестерпну вразливість людей від тих, хто є їх близькими або просто друзями чи партнерами. Власне, неможливість повної свободи присутня й у цій картині як одна з генеральних тем.
«Настроювач»[ред. | ред. код]
Книга «Нариси кримінального світу царської Росії» Аркадія Кошки перетворена була Кірою Муратовою в стильний, іронічний фільм, який починається як мелодрама, а завершується як справжня трагедія людини, що змогла в якийсь момент переступити не тільки через себе, але і через інших. Кіра Муратова зробила свій фільм споглядальним і неквапливим, максимально зосередившись на деталях розповіді й точному, прискіпливо психологічному малюнку героїв стрічки.
Режисер фільмів[ред. | ред. код]
- 1958 — «Весняний дощ» (короткометражний, спільно з О.Муратовим)
- 1961 — «Біля крутого яру» (короткометражний, спільно з О.Муратовим)
- 1964 — «Наш чесний хліб» (спільно з О.Муратовим)
- 1967 — «Короткі зустрічі»
- 1971 — «Довгі проводи»
- 1978 — «Пізнаючи білий світ»
- 1983 — «Серед сірих каменів»
- 1987 — «Зміна долі»
- 1989 — «Астенічний синдром»
- 1992 — «Чутливий міліціонер»
- 1994 — «Захоплення»
- 1997 — «Три історії»
- 1999 — «Лист в Америку» (короткометражний)
- 2001 — «Другорядні люди»
- 2002 — «Чеховські мотиви»
- 2004 — «Настроювач»
- 2004 — «Довідка» (короткометражний)
- 2007 — «Два в одному»
- 2007 — «Лялька» (короткометражний)
- 2009 — «Мелодія для катеринки»
- 2012 — «Вічне повернення»
Громадянська позиція[ред. | ред. код]
Мала проукраїнську позицію. Виступала проти російської агресії у 2014 році супроти України, підтримувала Євромайдан, проте погоджувалась на анексію Криму.[19][20][21][22][23][24][25]
Премії і нагороди[ред. | ред. код]
Хронологічний список нагород режисерки:[26]
- Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Велика премія», 1987; в номінації «Приз за режисуру», 1988, СРСР
- Премія «Леопард» на МКФ в Локарно, 1987, 1994, Італія
- Народна артистка Української РСР, 1990
- Спеціальний приз «Срібний ведмідь» Берлінського кінофестивалю, 1990, ФРН
- Премія «Ніка» у номінації «Найкращий ігровий фільм», 1991, 1995, 2005, 2007, 2009, Росія
- Премія МКФ «Кінотавр» у номінації «Спеціальні призи у конкурсі» Фільми для обраних ", 1992; у номінації «Спеціальні призи російського конкурсу», 1994; у номінації «Спеціальні призи за режисуру», 1997, Росія
- Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, 1993, Україна
- Лауреат Російської незалежної премії «Тріумф», 1995, Росія
- Премія «Арсенал», 1997, Україна
- Лауреат премії імені Володимира Вернадського, 2000, Україна[27]
- Лауреат премії ім. Анджея Вайди Американської кіноакадемії і Польського культурного центру в Берліні, 2000, ФРН
- Приз ФІПРЕССІ на МКФ в Сочі, 2001, Росія
- Премія «Golden Lily» на МКФ у Вісбадені, 2001, 2007, ФРН
- Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка за вагомий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва, 2002, Україна
- Золота медаль Національної академії мистецтв України, 2004, Україна
- Орден Дружби, 2004, Росія
- Приз журі Міжнародної федерації кінопреси 31-го Московського міжнародного кінофестивалю, 2009, Росія
- Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать» 2007, Україна
- Орден князя Ярослава Мудрого V (1999), IV (2004) та ІІІ (2009) ступенів, Україна
- Ювілейна медаль «20 років незалежності України», 2011, Україна
- Нагорода «Золотий Скіфський олень» за внесок у світове кіномистецтво 45-го КМКФ «Молодість», 2015, Україна
- Почесна громадянка Одеси, 2017, Україна[28]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Померла Кіра Муратова [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — Українська правда, 6 червня 2018
- ↑ Taubman, Jane A. «The Cinema of Kira Muratova [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.].» The Russian Review, vol. 52, no. 3, 1993, pp. 367—381. (англ.)
- ↑ Roberts, Graham. (1999). The Meaning of Death: Kira Muratova's Cinema of the Absurd [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.]. // B. Beumers (Ed.). Russia on Reels: The Russian Idea in Post-Soviet Cinema. London: I.B.Tauris. 220 p.: pp. 144—160. (англ.)
- ↑ Women and Russian film: The films of Kira Muratova // David C. Gillespie (2003). Russian Cinema. Harlow. UK, and New York: Longman. с. 92-102. ISBN 978-1-317-87412-6. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 1 серпня 2021. (англ.)
- ↑ Kira Muratova: The Zoological Imperium [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ненсі Конді[en] (2009). The Imperial Trace: Recent Russian Cinema. Oxford University Press. с. 115—140. ISBN 978-0199710546. (англ.)
- ↑ Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ↑ Muratova, Kira 1934—2018 (Kira Georgievna Korotkova) [Архівовано 2 березня 2022 у Wayback Machine.]. encyclopedia.com. 2018 (англ.)
- ↑ М. В. Юр. Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 134. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ Illegal Communist Movement in Prewar Romania [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.]: Natalia Reznic Korotkova (1906—1981).
- ↑ Viața și moartea unui comunist basarabean Iuri Korotkov, tatăl Kirei Muratova. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 1 серпня 2021.
- ↑ а б в г д Jane Taubman. Kira Muratova [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]. New York: I.B. Tauris. 2005. 168 p. ISBN 9781850434092 (Kinofiles Filmaker's Companion Series #4) (англ.)
- ↑ Kira Muratova. The More Things Change …. filmmuseum.at/en/. 2019 (англ.)
- ↑ Юлія Попович.Життя і смерть бессарабського комуніста. Юрій Коротков, батько Кіри Муратової Observatorcultural.14-07-2017
- ↑ Сміливий погляд Кіри Муратової [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] — журнал «Кіно-театр», 2005:#3
- ↑ Weird and Wild (on Kira Muratova) — Chicago Reader, 6.05.2005 (дзеркало [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]) (англ.)
- ↑ Кіра Муратова // НСКУ, 2018
- ↑ Український режисер стала членом журі кінопремії «Оскар» [Архівовано 29 червня 2017 у Wayback Machine.] — espreso.tv, 29 червня 2017
- ↑ Film Academy Invites Record 774 New Members, From Gal Gadot To Betty White // Deadline, 28 червня 2017 (англ.)
- ↑ [https://m.colta.ru/articles/society/2458-kira-muratova-ya-mogla-by-vyskazat-lichnye-pretenzii-k-ukraine-no-ya-ih-ne-imeyu Отдать Крым — пусть успокоятся! Невозможно противостоять такой сильной армии
- ↑ Кіра Муратова: Боротьба за територію — огидна! Відчепіться від України! [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — Українська правда. Життя, 14 квітня 2014
- ↑ Кіра Муратова про агресію Росії: Облиште Україну в спокої! [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — TheInsider, 14 квітня 2014
- ↑ Муратова про події в Україні: Недобре, коли сильний пригнічує слабкого, свідомо знаючи, що він сильніший [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — espreso.tv, 14 квітня 2014
- ↑ Кіра Муратова: «Я з Майданом» [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — Урядовий кур'єр, 21 березня 2014
- ↑ Режисер Кіра Муратова: Я на боці цього народу, я з Майданом [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.] — ТСН, 21 березня 2014
- ↑ Кіра Муратова про новини з Майдану: Я добре розбираюсь в монтажі [Архівовано 7 червня 2018 у Wayback Machine.] // Tochka.net, 20 березня 2014
- ↑ Кіра Муратова [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Національної академії мистецтв України, 2018
- ↑ Відзнаки фонду — «ІНТЕЛЕКТУ НАЦІЇ» [Архівовано 7 червня 2018 у Wayback Machine.] // «День», 19 серпня 2000
- ↑ Кінорежисерові Кірі Муратовій присвоєно звання «Почесний громадянин міста Одеси» [Архівовано 18 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Одеська міська рада, Департамент інформації та зв'язків з громадськістю. 27.07.2017
Джерела[ред. | ред. код]
- Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Кіра Муратова [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Національної академії мистецтв України
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Муратова Кіра Георгіївна |
- Муратова Кіра Георгіївна на сайті DzygaMDB
- Кіра Муратова на сайті Kino-teatr.ua
- http://www.filmz.ru/pub/2/19336_1.htm [Архівовано 9 червня 2016 у Wayback Machine.]
- Kira Muratova fan site — films, biography, news, interviews, articles, photo gallery [Архівовано 30 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- Кино-Театр.ru [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Кира Муратова: «Я могла бы высказать личные претензии к Украине, но я их не имею» [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
|
- Народились 5 листопада
- Народились 1934
- Померли 6 червня
- Померли 2018
- Поховані на Таїровському цвинтарі
- Випускники ВДІК
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого III ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Нагороджені ювілейною медаллю «20 років незалежності України»
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Народні артисти УРСР
- Лауреати Шевченківської премії 1993 року
- Лауреати Державної премії України імені Олександра Довженка
- Уродженці Сорок
- Українські кінорежисери
- Російські кінорежисери
- Радянські кінорежисери
- Кінорежисерки
- Кінорежисери XX століття
- Кінорежисери XXI століття
- Працівники Одеської кіностудії
- Члени Національної спілки кінематографістів України
- Лавреатки премії Жінка III тисячоліття
- Нагороджені золотою медаллю академії мистецтв України
- Почесні громадяни Одеси
- Померли в Одесі