Муратова Кіра Георгіївна
| Кіра Муратова | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| Кіра Муратова, 2006 | |||||||||
| Ім'я при народженні | Кіра Георгіївна Короткова | ||||||||
| Дата народження | 5 листопада 1934 | ||||||||
| Місце народження | Сороки, Королівство Румунія | ||||||||
| Дата смерті | 6 червня 2018 (83 роки) | ||||||||
| Місце смерті | Одеса, Україна | ||||||||
| Громадянство | радянське → українське | ||||||||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | ||||||||
| Професія | кінорежисер | ||||||||
| Кар'єра | 1961 — 2018 | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
| IMDb | ID 0613645 | ||||||||
 Кіра Муратова у Вікісховищі | |||||||||
Кі́ра Гео́ргіївна Мура́това (дівоче прізвище Коротко́ва; 5 листопада 1934, Сороки, Королівство Румунія — 6 червня 2018, Одеса, Україна[1]) — українська та російська кінорежисерка. Серед найвизначніших робіт радянського періоду — фільми «Зміна долі» (1987) та «Астенічний синдром» (1989). Найвідоміший фільм післярадянського періоду — стрічка «Настроювач» (2004), яка стала справжньою сенсацією кількох міжнародних кінофестивалів.
У 1997 Муратова отримала почесне звання академіка Національної академії мистецтв України.[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в Королівстві Румунія у місті Сороки (нині територія Молдови) у родині росіянина Георгія Короткова (рос. Григорий Коротков) та єврейки Наталії Скурту (рум. Natalia Corotcov-Scurtu).[3]
У 1952 році Муратова розпочала навчання на філологічному факультеті МДУ, але вже через рік у 1953 перевелася на режисерський факультет ВДІК (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової), який вона закінчила у 1959 році.[3] У 1961 році Кіра Муратова стала штатною режисеркою на Одеській кіностудії. Дебютними кінороботами молодої сценаристки та режисерки стали у 1962-му році короткометражний фільм «Біля Крутого Яру» та у 1964-му — повнометражна стрічка «Наш чесний хліб», які вона поставила спільно з чоловіком Олександром Муратовим з яким вона одружилася ще будучи студенткою ВДІКу.[3]
Фільм «Короткі зустрічі» став її першою самостійною роботою як режисерки. До нього ж вона написала і сценарій (у співавторстві з Леонідом Жуховицьким) та зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким.[3]
Наступний її фільм «Довгі проводи» спеціальною постановою ЦК Компартії України був заборонений на понад півтора десятиліття. У 1987 році цей фільм отримав премію на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.[3]
В середині 70-х років Муратова переїхала в Ленінград, де познайомилася з художником Євгеном Голубенком, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв.
Справжньою подією кількох міжнародних кінофестивалів став фільм «Настроювач» (2004). В США «Настроювач», як частину ретроспективи фільмів Муратової, було представлено у 2005 році у різних містах, зокрема у Нью-Йорку в Film Society of Lincoln Center[4] та в Чикаго в Gene Siskel Film Center.[5]
У 2012 році режисерка створила свій останній, 22-ий фільм, «Одвічне повернення», прем'єра якого відбулася на VII Римському МКФ. У квітні 2013 року фільм став лауреатом російської національної кінопремії «Ніка» в номінації «Найкращий фільм СНД і Балтії», — шостої «Ніки» в нагородному списку Кіри Георгіївни.[6]
2017 року Кіру Муратову запрошено до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».[7][8]
Померла 6 червня 2018 року в Одесі.
Творчість[ред. | ред. код]
Режисер фільмів:
- 1958 — «Весняний дощ» (короткометражний, спільно з О.Муратовим)
- 1961 — «Біля крутого Яру» (короткометражний, спільно з О.Муратовим)
- 1964 — «Наш чесний хліб» (спільно з О.Муратовим)
- 1967 — «Короткі зустрічі»
- 1971 — «Довгі проводи»
- 1978 — «Пізнаючи білий світ»
- 1983 — «Серед сірих каменів»
- 1987 — «Зміна долі»
- 1989 — «Астенічний синдром»
- 1992 — «Чутливий міліціонер»
- 1994 — «Захоплення»
- 1997 — «Три історії»
- 1999 — «Лист в Америку» (короткометражний)
- 2001 — «Другорядні люди»
- 2002 — «Чеховські мотиви»
- 2004 — «Настроювач»
- 2004 — «Довідка» (короткометражний)
- 2007 — «Два в одному»
- 2007 — «Лялька» (короткометражний)
- 2009 — «Мелодія для катеринки»
- 2012 — «Вічне повернення»
Громадянська позиція[ред. | ред. код]
Мала проукраїнську позицію. Зокрема, виступала проти російської агресії у 2014 році супроти України, підтримувала Євромайдан та українізацію кінематографу, коли фільми в Україні почали зніматися українською, а не російською мовою.[9][10][11][12][13][14]
Премії і нагороди[ред. | ред. код]
Кіра Муратова — єдина з кінорежисерів України, удостоєна російської незалежної премії «Тріумф» (1995) за великий особистий внесок у світову культуру.
Хронологічний список нагород режисерки:[15]
- Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Велика премія», 1987; в номінації «Приз за режисуру», 1988, СРСР
- Премія «Леопард» на МКФ в Локарно, 1987, 1994, Італія
- Народна артистка УРСР, 1989 СРСР
- Спеціальний приз «Срібний ведмідь» Берлінського кінофестивалю, 1990, ФРН
- Премія «Ніка» у номінації «Найкращий ігровий фільм», 1991, 1995, 2005, 2007, 2009, Росія
- Премія МКФ «Кінотавр» у номінації «Спеціальні призи у конкурсі» Фільми для обраних ", 1992; у номінації «Спеціальні призи російського конкурсу», 1994; у номінації «Спеціальні призи за режисуру», 1997, Росія
- Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, 1993, Україна
- Лауреат Російської незалежної премії «Тріумф-95», 1995, Росія
- Премія «Арсенал», 1997, Україна
- Лауреат премії імені Володимира Вернадського, 2000, Україна[16]
- Лауреат премії ім. Анджея Вайди Американської кіноакадемії і Польського культурного центру в Берліні, 2000, ФРН
- Приз ФІПРЕССІ на МКФ в Сочі, 2001, Росія
- Премія «Golden Lily» на МКФ у Вісбадені, 2001, 2007, ФРН
- Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка за вагомий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва, 2002, Україна
- Золота медаль Національної академії мистецтв України, 2004, Україна
- Орден Дружби, 2004, Росія
- Приз журі Міжнародної федерації кінопреси 31-го Московського міжнародного кінофестивалю, 2009, Росія
- Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать» 2007, Україна
- Орден князя Ярослава Мудрого V (1999), IV (2004) та ІІІ (2009) ступенів, Україна
- Ювілейна медаль «20 років незалежності України», 2011, Україна
- Нагорода «Золотий Скіфський олень» за внесок у світове кіномистецтво 45-го КМКФ «Молодість», 2015, Україна
- Почесна громадянка Одеси, 2017, Україна[17]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Померла Кіра Муратова — Українська правда, 6 червня 2018
- ↑ М. В. Юр. Муратова Кіра Георгіївна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 134. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- ↑ а б в г д Jane Taubman. Kira Muratova. New York: I.B. Tauris. 2005. 168 p. ISBN 9781850434092 (Kinofiles Filmaker's Companion Series #4) (англ.)
- ↑ Сміливий погляд Кіри Муратової — журнал «Кіно-театр», 2005:#3
- ↑ Weird and Wild (on Kira Muratova) — Chicago Reader, 6.05.2005 (дзеркало) (англ.)
- ↑ Кіра Муратова // НСКУ, 2018
- ↑ Український режисер стала членом журі кінопремії «Оскар» — espreso.tv, 29 червня 2017
- ↑ Film Academy Invites Record 774 New Members, From Gal Gadot To Betty White // Deadline, 28 червня 2017 (англ.)
- ↑ Кіра Муратова: Боротьба за територію — огидна! Відчепіться від України! — Українська правда. Життя, 14 квітня 2014
- ↑ Кіра Муратова про агресію Росії: Облиште Україну в спокої! — TheInsider, 14 квітня 2014
- ↑ Муратова про події в Україні: Недобре, коли сильний пригнічує слабкого, свідомо знаючи, що він сильніший — espreso.tv, 14 квітня 2014
- ↑ Кіра Муратова: «Я з Майданом» — Урядовий кур'єр, 21 березня 2014
- ↑ Режисер Кіра Муратова: Я на боці цього народу, я з Майданом — ТСН, 21 березня 2014
- ↑ Кіра Муратова про новини з Майдану: Я добре розбираюсь в монтажі // Tochka.net, 20 березня 2014
- ↑ Кіра Муратова на сайті Національної академії мистецтв України, 2018
- ↑ Вiдзнаки фонду — «IНТЕЛЕКТУ НАЦIЇ» // «День», 19 серпня 2000
- ↑ Кінорежисерові Кірі Муратовій присвоєно звання «Почесний громадянин міста Одеси» // Одеська міська рада, Департамент інформації та зв'язків з громадськістю. 27.07.2017
Джерела[ред. | ред. код]
- Муратова Кіра Георгіївна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Кіра Муратова на сайті Національної академії мистецтв України
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Муратова Кіра Георгіївна |
- Кіра Муратова на сайті Kino-teatr.ua
- Настройся на Киру Муратову (рос.)
- Kira Muratova fan site — films, biography, news, interviews, articles, photo gallery(рос.)
- Кино-Театр.ru (рос.)
- Кира Муратова: «Я могла бы высказать личные претензии к Украине, но я их не имею» (рос.)
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття про кінорежисера. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 5 листопада
- Народились 1934
- Померли 6 червня
- Померли 2018
- Випускники ВДІК
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого III ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Нагороджені ювілейною медаллю «20 років незалежності України»
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Народні артисти України
- Лауреати Шевченківської премії 1993 року
- Лауреати Державної премії України імені Олександра Довженка
- Уродженці Молдови
- Українські кінорежисери
- Кінорежисери СРСР
- Кінорежисерки
- Кінорежисери XX століття
- Кінорежисери XXI століття
- Працівники Одеської кіностудії
- Члени Національної спілки кінематографістів України
- Лауреати премії Жінка III тисячоліття
- Нагороджені золотою медаллю академії мистецтв України
- Почесні громадяни Одеси
- Померли в Одесі