Муратов Дмитро Андрійович
Муратов Дмитро Андрійович | |
---|---|
рос. Дмитрий Андреевич Муратов[1] ![]() | |
![]() | |
Народився | 29 жовтня 1961[2][3][4] (63 роки) або 30 жовтня 1961[5][6] (63 роки) ![]() Куйбишев, РРФСР, СРСР[5] ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | журналіст, телеведучий ![]() |
Alma mater | Самарський державний університет (1983)[6] ![]() |
Знання мов | російська ![]() |
Заклад | Новая газета[7] ![]() |
Членство | Committee 2008d ![]() |
Роки активності | 1987 — тепер. час |
Посада | головний редактор[7] ![]() |
Партія | Яблуко[8] ![]() |
Нагороди | |
IMDb | ID 4899049 ![]() |
Дмитро Андрійович Муратов (нар. 30 жовтня 1961, Куйбишев (нині Самара), РСФСР) — російський журналіст, телеведучий. Головний редактор «Нової газети» (1995–2017 і з 2019 року), її співзасновник.
Лауреат Нобелівської премії миру 2021 року[9] (третій росіянин після Андрія Сахарова і Михайла Горбачова, відзначеним цією нагородою[10]). Фінансову частину премії передали у російський фонд «Коло добра», заснований Путіним[11].
Народився 30 жовтня 1961 року в Куйбишеві (нині Самара). 1983 року закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.
У 1983 — 1985 роках служив в РА.
Після військової служби працював в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році став завідувачем відділу комсомольського життя газети «Комсомольская правда». У 1990 році він став редактором відділу інформації видання.
У листопаді 1992 року пішов з «КП» і одночасно виступив співзасновником товариства журналістів «6-й поверх», до якого увійшли журналісти, незгодні з новою редакційною політикою газети. Наступного року товариство стало засновником «Нової щоденної газети», перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Муратов увійшов в її редколегію і став заступником головного редактора.
У грудні 1994 — січні 1995 років був спеціальним кореспондентом газети в зоні бойових дій на території Чечні. У лютому 1995 року став головним редактором видання, яке до того моменту перейменували з «Нової щоденної газети» на «Новая газета».
Якийсь час Муратов поєднував роботу в газеті й на телебаченні. Так, в 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ОРТВ), в 1998–2000 — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі «НТВ»[12].
У 2004 році був одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У 2005 році вийшов із Комітету, заявивши, що він «абсолютно розчарований тим, як намагалися об'єднатися демократи»[13].
У 2004 році вступив у Російську демократичну партію «Яблуко».
У 2005 році став одним із співвласників журналу «Крокодил»[14], але у 2008 видавати оновлений журнал припинили[15].
У 2009 році увійшов до Громадської ради на підтримку виборчого списку партії «Яблуко» на виборах до Московської міської думи V скликання.
У березні 2014 року підписав звернення проти анексії Криму[16].
У вересні 2020 року підписав лист на підтримку протестних акцій у Білорусії[17].
У листопаді 2017 року залишив посаду головного редактора «Новая газета»[18], але у 2019 році знову посів її[19].
- орден Дружби;
- орден Пошани;
- Міжнародна премія за свободу преси[en] від Комітету захисту журналістів (2007)[20][21];
- Кавалер ордена Почесного легіону (Франція, 2010 рік);
- Орден Хреста землі Марії 3 класу (Естонія, 2013 рік)[22];
- «Золоте перо свободи[zh]» (2016)[23]
У жовтні 2021 року спільно з американо-філіппінською журналісткою Марією Рессою отримав Нобелівську премію миру за «їхні зусилля із захисту свободи слова, яка є необхідною умовою демократії та тривалого миру»[24][25][9][26]. Заявив, що фінансову частину премії передав до фонду «Коло добра», заснованого Путіним.[27].
У червні 2022 року Муратов продав медаль премії миру на аукціоні Heritage в США за $103,5 млн при початковій ціні в $550 тис. Гроші пообіцяв перерахувати ЮНІСЕФ, що має відправити їх до країн, де є біженці з України: Польщі, Росії, Німеччини, Молдови, Словенії та Угорщини[28].
Донька — радниця Ельвіри Набіулліної[11], голови Центрального банку РФ[29].
- ↑ ㍺
- ↑ https://ria.ru/20211008/muratov-1753662577.html
- ↑ Энциклопедия ТАСС
- ↑ https://web.archive.org/web/20210615100752/https://xn--n1ag.xn--b1aew.xn--p1ai/Sostav_Obshhestvennogo_soveta/sostav2020/item/19752274/
- ↑ а б Muratov and Novaya Gazeta: Russia's independent media stalwarts
- ↑ а б https://lenta.ru/lib/14160484/
- ↑ а б https://www.themoscowtimes.com/2021/10/08/russian-journalist-dmitry-muratov-wins-nobel-peace-prize-a75250
- ↑ https://www.yabloko.ru/cat-news/2021/10/08
- ↑ а б Главред «Новой газеты» Муратов стал лауреатом Нобелевской премии. РБК (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ BFM.ru. Муратов и Ресса удостоены Нобелевской премии мира. BFM.ru - деловой портал (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ а б Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
- ↑ Авторское бесправие. Закон, защищающий интеллектуальную собственность, суров, но беспробуден. Итоги. 30 березня 2000. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Дмитрий Муратов на сайте Lenta.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 5 листопада 2011.
- ↑ Атлас контентменеджеров. Муратов Дмитрий. — Медиа Атлас. (рос.)
- ↑ Виктория Буравченко. «Крокодил» без денег не кусается [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]. — Газета. Ru, 13.08.2008
- ↑ Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма» и письмо деятелей культуры в поддержку позиции Владимира Путина по Украине и Крыму (рос.). Новая газета. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
- ↑ «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие». Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 вересня 2020.
- ↑ Главред «Новой газеты» покидает пост. РБК (рос.). 13 ноября 2017. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Муратов вернулся на должность главного редактора "Новой газеты". Интерфакс (рос.). 15 ноября 2019. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Главный редактор "Новой газеты" получит премию свободы прессы. lenta.ru. Архів оригіналу за 22 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2021.
- ↑ Dmitry Muratov, Editor of Novaya Gazeta, Russia. Committee to Protect Journalists (амер.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
- ↑ Главред «Новой газеты» получил в Эстонии орден за защиту свободы слова. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 24 лютого 2013.
- ↑ Golden Pen of Freedom Awarded to Novaya Gazeta Editor, Dmitry Muratov - WAN-IFRA. WAN-IFRA[de]. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
- ↑ Оголошено лауреатів Нобелівської премії миру. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ @nobelprize (8 жовтня 2021). https://twitter.com/nobelprize/status/1446400172125302784 (Твіт) (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021 — через Твіттер.
- ↑ Главный редактор «Новой газеты» Дмитрий Муратов получил Нобелевскую премию мира. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
- ↑ Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
- ↑ Нобелівську медаль російського журналіста продали на аукціоні для допомоги Україні. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- ↑ Эльвира Набиуллина утверждена новым председателем Центробанка [Архівовано 2 березня 2018 у Wayback Machine.]. (рос.)
- «Муратов: крута Політковська, захист Кадирова, велика війна» ещенепознер [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.] — 16.12.2018
- Народились 29 жовтня
- Народились 1961
- Народились 30 жовтня
- Уродженці Самари
- Члени партії «Яблуко»
- Кавалери ордена Пошани (Російська Федерація)
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Кавалери ордена Хреста землі Марії
- Лауреати Міжнародної премії за свободу преси
- Лауреати Нобелівської премії миру
- Військові кореспонденти
- Російські Нобелівські лауреати
- Телеведучі НТВ
- Телеведучі Першого каналу
- Російські редактори
- Російські журналісти
- Радянські журналісти
- Лауреати премії «Золоте перо свободи»