Муратов Дмитро Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Муратов Дмитро Андрійович
рос. Дмитрий Андреевич Муратов
Dmitry Muratov Four Freedoms Award 2010.jpg
Народився 30 жовтня 1961(1961-10-30)[1] (60 років)
Куйбишев, РРФСР, СРСР[1]
Країна Flag of Russia.svg Росія
Діяльність журналіст, телеведучий
Alma mater Самарський державний університет (1983)[2]
Знання мов російська
Заклад Новая газета[3]
Членство Committee 2008d
Роки активності 1987 — тепер. час
Посада головний редактор[3]
Партія Яблуко[4]
Нагороди
IMDb ID 4899049 і ID 6045460

Дмитро Андрійович Муратов (нар. 30 жовтня 1961, Куйбишев (нині Самара), РСФСР) — російський журналіст, телеведучий, пропагандист. Головний редактор «Нової газети» (19952017 і з 2019 року), її співзасновник.

Лауреат Нобелівської премії миру 2021 року[5] (третій росіянин після Андрія Сахарова і Михайла Горбачова, відзначеним цією нагородою[6]). Фінансову частину премії передали у російський фонд «Коло добра», заснований соратником Путіна[7].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня 1961 року в Куйбишеві (нині Самара). 1983 року закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.

У 1983 — 1985 роках служив в РА.

Після військової служби працював в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році став завідувачем відділу комсомольського життя газети «Комсомольская правда». У 1990 році він став редактором відділу інформації видання.

У листопаді 1992 року пішов з «КП» і одночасно виступив співзасновником товариства журналістів «6-й поверх», до якого увійшли журналісти, незгодні з новою редакційною політикою газети. Наступного року товариство стало засновником «Нової щоденної газети», перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Муратов увійшов в її редколегію і став заступником головного редактора.

У грудні 1994 — січні 1995 років був спеціальним кореспондентом газети в зоні бойових дій на території Чечні. У лютому 1995 року став головним редактором видання, яке до того моменту перейменували з «Нової щоденної газети» на «Новая газета».

Якийсь час Муратов поєднував роботу в газеті й на телебаченні. Так, в 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ОРТВ), в 19982000 — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі «НТВ»[8].

У 2004 році був одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У 2005 році вийшов із Комітету, заявивши, що він «абсолютно розчарований тим, як намагалися об'єднатися демократи»[9].

У 2004 році вступив у Російську демократичну партію «Яблуко».

У 2005 році став одним із співвласників журналу «Крокодил»[10], але у 2008 видавати оновлений журнал припинили[11].

У 2009 році увійшов до Громадської ради на підтримку виборчого списку партії «Яблуко» на виборах до Московської міської думи V скликання.

У березні 2014 року підписав звернення проти анексії Криму[12].

У вересні 2020 року підписав лист на підтримку протестних акцій у Білорусії[13].

У листопаді 2017 року залишив посаду головного редактора «Новая газета»[14], але у 2019 році знову посів її[15].

Нагороди і премії[ред. | ред. код]

Нобелівська премія миру (2021)[ред. | ред. код]

У жовтні 2021 року спільно з американо-філіппінською журналісткою Марією Рессою отримав Нобелівську премію миру за «їхні зусилля із захисту свободи слова, яка є необхідною умовою демократії та тривалого миру»[20][21][5][22]. Заявив, що фінансову частину премії передав до фонду «Коло добра», заснованого Путіним.[23].

У червні 2022 року Муратов продав медаль премії миру на аукціоні Heritage в США за $103,5 млн при початковій ціні в $550 тис. Гроші пообіцяв перерахувати ЮНІСЕФ, що має відправити їх до країн, де є біженці з України: Польщі, Росії, Німеччини, Молдови, Словенії та Угорщини[24].

Сім'я[ред. | ред. код]

Донька — радниця Ельвіри Набіулліної[7], голови Центрального банку РФ[25].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Muratov and Novaya Gazeta: Russia's independent media stalwarts
  2. https://lenta.ru/lib/14160484/
  3. а б https://www.themoscowtimes.com/2021/10/08/russian-journalist-dmitry-muratov-wins-nobel-peace-prize-a75250
  4. https://www.yabloko.ru/cat-news/2021/10/08
  5. а б Главред «Новой газеты» Муратов стал лауреатом Нобелевской премии. РБК (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  6. BFM.ru. Муратов и Ресса удостоены Нобелевской премии мира. BFM.ru - деловой портал (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  7. а б Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  8. Авторское бесправие. Закон, защищающий интеллектуальную собственность, суров, но беспробуден. Итоги. 30 березня 2000. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  9. Дмитрий Муратов на сайте Lenta.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 5 листопада 2011. 
  10. Атлас контентменеджеров. Муратов Дмитрий. — Медиа Атлас. (рос.)
  11. Виктория Буравченко. «Крокодил» без денег не кусается [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]. — Газета. Ru, 13.08.2008
  12. Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма» и письмо деятелей культуры в поддержку позиции Владимира Путина по Украине и Крыму (рос.). Новая газета. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017. 
  13. «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие». Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 вересня 2020. 
  14. Главред «Новой газеты» покидает пост. РБК (рос.). 13 ноября 2017. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  15. Муратов вернулся на должность главного редактора "Новой газеты". Интерфакс (рос.). 15 ноября 2019. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  16. Главный редактор "Новой газеты" получит премию свободы прессы. lenta.ru. Архів оригіналу за 22 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2021. 
  17. Dmitry Muratov, Editor of Novaya Gazeta, Russia. Committee to Protect Journalists (амер.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021. 
  18. Главред «Новой газеты» получил в Эстонии орден за защиту свободы слова. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 24 лютого 2013. 
  19. Golden Pen of Freedom Awarded to Novaya Gazeta Editor, Dmitry Muratov - WAN-IFRA. WAN-IFRA[de]. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019. 
  20. Оголошено лауреатів Нобелівської премії миру. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  21. https://twitter.com/nobelprize/status/1446400172125302784. Twitter (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  22. Главный редактор «Новой газеты» Дмитрий Муратов получил Нобелевскую премию мира. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  23. Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  24. Нобелівську медаль російського журналіста продали на аукціоні для допомоги Україні. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022. 
  25. Эльвира Набиуллина утверждена новым председателем Центробанка [Архівовано 2 березня 2018 у Wayback Machine.]. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]