Муратов Дмитро Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Муратов Дмитро Андрійович
рос. Дмитрий Андреевич Муратов
Dmitry Muratov, 2012.JPG
Народився 30 жовтня 1961(1961-10-30)[1] (59 років)
Куйбишев, РРФСР, СРСР[1]
Країна Flag of Russia.svg Росія
Діяльність журналіст, телеведучий
Alma mater Самарський державний університет (1983)[2]
Знання мов російська
Заклад Новая газета[3]
Членство Committee 2008d
Роки активності 1987 — тепер. час
Посада головний редактор[3]
Партія Яблуко[4]
Нагороди
IMDb ID 4899049 і ID 6045460

Дмитро Андрійович Муратов (нар. 30 жовтня 1961, Куйбишев (нині Самара)) — російський журналіст, телеведучий. Головний редактор «Нової газети» (19952017 і з 2019 року), один з її засновників.

Лауреат Нобелівської премії миру за 2021 рік[5] (став третім росіянином після Андрія Сахарова і Михайла Горбачова, відзначеним цією нагородою[6]). Фінансову частину премії вирішив передати у російський фонд «Коло добра», заснований указом Путіна[7].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня 1961 року в м. Куйбишеві (нині Самара).

У 1983 році закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.

У 1983 — 1985 роках служив в РА.

Після військової служби працював в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році став завідувачем відділу комсомольського життя газети «Комсомольская правда». У 1990 році він став редактором відділу інформації видання.

У листопаді 1992 року пішов з «КП» і одночасно виступив співзасновником товариства журналістів «6-й поверх», до якого увійшли журналісти, незгодні з новою редакційною політикою газети. Наступного року товариство стало засновником «Нової щоденної газети», перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Муратов увійшов в її редколегію і став заступником головного редактора.

У грудні 1994 — січні 1995 років був спеціальним кореспондентом газети в зоні бойових дій на території Чечні. У лютому 1995 року став головним редактором видання, яке до того моменту перейменували з «Нової щоденної газети» на «Новая газета».

Якийсь час Муратов поєднував роботу в газеті й на телебаченні. Так, в 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ОРТВ), в 19982000 — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі «НТВ»[8].

У 2004 році був одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У 2005 році вийшов із Комітету, заявивши, що він «абсолютно розчарований тим, як намагалися об'єднатися демократи»[9].

У 2004 році вступив у Російську демократичну партію «Яблуко».

У 2005 році став одним із співвласників журналу «Крокодил»[10], але у 2008 видавати оновлений журнал припинили[11].

У 2009 році увійшов до Громадської ради на підтримку виборчого списку партії «Яблуко» на виборах до Московської міської думи V скликання.

У березні 2014 року підписав звернення проти анексії Криму[12].

У вересні 2020 року підписав лист на підтримку протестних акцій у Білорусії[13].

У листопаді 2017 року залишив посаду головного редактора «Новая газета»[14], але у 2019 році знову посів її[15].

Нагороди і премії[ред. | ред. код]

Нобелівська премія миру (2021)[ред. | ред. код]

У жовтні 2021 року спільно з американо-філіппінською журналісткою Марією Рессою отримав Нобелівську премію миру за «їхні зусилля із захисту свободи слова, яка є необхідною умовою демократії та тривалого миру»[20][21][5][22]. Заявив, що фінансову частину премії вирішив передати у фонд «Коло добра», заснований указом В. Путіна. На думку російського журналіста Аркадія Бабченка, Муратов і Нобелівський комітет безпосередньо відправляють гроші у фонд країни, що веде війну проти України, і фінансове навантаження на Росію буде менше — вивільнені гроші можна буде витратити на новий танк[7].

Сім'я[ред. | ред. код]

Дочка працює радницею Ельвіри Набіулліної[7], голови Центрального банку РФ[23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Muratov and Novaya Gazeta: Russia's independent media stalwarts
  2. https://lenta.ru/lib/14160484/
  3. а б https://www.themoscowtimes.com/2021/10/08/russian-journalist-dmitry-muratov-wins-nobel-peace-prize-a75250
  4. https://www.yabloko.ru/cat-news/2021/10/08
  5. а б Главред «Новой газеты» Муратов стал лауреатом Нобелевской премии. РБК (ru). Архів оригіналу за 2021-10-08. Процитовано 2021-10-08. 
  6. BFM.ru. Муратов и Ресса удостоены Нобелевской премии мира. BFM.ru - деловой портал (ru). Процитовано 2021-10-08. 
  7. а б в Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  8. Авторское бесправие. Закон, защищающий интеллектуальную собственность, суров, но беспробуден. Итоги. 2000-03-30. 
  9. Дмитрий Муратов на сайте Lenta.ru. Архів оригіналу за 2011-10-26. Процитовано 2011-11-05. 
  10. Атлас контентменеджеров. Муратов Дмитрий. — Медиа Атлас. (рос.)
  11. Виктория Буравченко. «Крокодил» без денег не кусается Архівовано жовтень 7, 2008 на сайті Wayback Machine. . — Газета. Ru, 13.08.2008
  12. Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма» и письмо деятелей культуры в поддержку позиции Владимира Путина по Украине и Крыму (ru). Новая газета. 2014-03-13. Архів оригіналу за 2017-07-30. Процитовано 2017-07-30. 
  13. «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие». Архів оригіналу за 2020-10-26. Процитовано 2020-09-17. 
  14. Главред «Новой газеты» покидает пост. РБК (ru). 13 ноября 2017. Архів оригіналу за 2021-07-14. Процитовано 2021-10-08. 
  15. Муратов вернулся на должность главного редактора "Новой газеты". Интерфакс (ru). 15 ноября 2019. Архів оригіналу за 2021-02-17. Процитовано 2021-10-08. 
  16. Главный редактор "Новой газеты" получит премию свободы прессы. lenta.ru. Архів оригіналу за 2016-05-22. Процитовано 2021-04-12. 
  17. Dmitry Muratov, Editor of Novaya Gazeta, Russia. Committee to Protect Journalists (en-US). Архів оригіналу за 2021-04-12. Процитовано 2021-04-12. 
  18. Главред «Новой газеты» получил в Эстонии орден за защиту свободы слова. Архів оригіналу за 2013-02-24. Процитовано 2013-02-24. 
  19. Golden Pen of Freedom Awarded to Novaya Gazeta Editor, Dmitry Muratov - WAN-IFRA. WAN-IFRA[de]. Архів оригіналу за 2019-12-13. Процитовано 2019-12-13. 
  20. Оголошено лауреатів Нобелівської премії миру. РБК-Украина (uk). Процитовано 2021-10-08. 
  21. https://twitter.com/nobelprize/status/1446400172125302784. Twitter (uk). Процитовано 2021-10-08. 
  22. Главный редактор «Новой газеты» Дмитрий Муратов получил Нобелевскую премию мира. Meduza (ru). Архів оригіналу за 2021-10-08. Процитовано 2021-10-08. 
  23. Эльвира Набиуллина утверждена новым председателем Центробанка. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]