Мустафа Найєм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мустафа Найєм
пушту نعیم‎ مصطفى
Мустафа Найєм.jpg
Народився 28 червня 1981(1981-06-28) (37 років)
Кабул, Демократична Республіка Афганістан
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність Пуштуни
Діяльність журналіст, політик
Відомий завдяки журналіст
політичний діяч
Alma mater Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Володіє мовами українська
Посада Народний депутат України
Партія Демократичний альянс
Конфесія іслам
Діти син

Україна Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка 27 листопада 2014

Мустафа Найєм на сайті Верховної Ради України

Мустафа-Масі Найєм[1] (пушту نعیم‎ مصطفى‎‎‎; 28 червня 1981(19810628), Кабул, Афганістан) — український політичний діяч, народний депутат України 8-го скликання, член Політичної партії «ДемАльянс». За професією — журналіст, один із засновників і головний редактор Громадського телебачення, раніше — спеціальний кореспондент газети «Коммерсантъ Украина», редактор інформаційного порталу «Українська правда», активіст журналістського руху «Стоп цензурі!».

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Мустафа Найєм народився 28 червня 1981 року в Кабулі. Етнічний пуштун, рідна мова — дарі.

Батько — Мухаммад Наїм — заступник міністра освіти Афганістану у 1976 році.

Мати — Латіфа Розаі, викладач математики. Померла в грудні 1984 року після пологів молодшого сина — Масі-Мустафи Найєма.

У 1986 році батько Мухаммад Наїм переїхав до Москви, де написав дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук в Академії психологічних наук Національної Академії Наук СРСР. Там він зустрів свою майбутню дружину — українку Валентину Колечко, з якою одружився в 1990 році.

У 1989 році батько забрав до Москви Мустафу, де той провчився рік у початковій школі.

1991 року разом з батьком Мустафа переїхав до Києва, де проживала прийомна мати Валентина Колечко.

Освіта[ред. | ред. код]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Після закінчення Київського політехнічного інституту Мустафа деякий час був ударником у групі, яка виступала в київських кафе, потім грав у театрі «Чорний квадрат».

У вересні 2004 року почав журналістську кар'єру, ставши кореспондентом відділу політики в інформаційному агентстві «Контекст Медіа».

З липня 2005 року до червня 2007 року працював кореспондентом російськомовної української версії газети  «Коммерсантъ».

З січня 2006 року був кореспондентом і автором журналістських розслідувань інтернет-видання «Українська правда».

З червня 2007 року — редактор-спецкореспондент програми «Свобода Савіка Шустера» на телеканалі «Інтер», яка в 2008 році переїхала на телеканал «Україна» і змінила назву на «Шустер LIVE». Згодом Савік Шустер заснував компанію «Савік Шустер Студія» (Savik Shuster's Studio), яка займається виробництвом аналітичних ток-шоу, Найєм став одним з працівників (редактором) у цій фірмі.

Веде блог на «Українській правді».

У листопаді 2009 року «Савік Шустер Студія» разом з каналом ТВі, розпочала спільний проект — програму «Чорне та біле», ведучим якого став саме Мустафа. Вийшло близько 40 випусків.

22 грудня 2010 Мустафа оголошує про розірвання всіх угод з продакшен-компанією «Савік Шустер Студія», в тому числі агентської угоди та договору із «Шустер LIVE», зазначивши, що це відбулося за обопільною згодою, без конфліктів і з перспективою на майбутнє співробітництво.[3]

У січні 2011 року продовжив співпрацю з продакшен-компанією «Савік Шустер Студія» на гонорарній основі і став ведучим і автором нової програми «After live» на «Першому національному» про політичне ток-шоу «Шустер LIVE» за лаштунками.[4]

У лютому покинув проект через те, що з програми вирізали синхрон Савіка Шустера про розмову з Сергієм Льовочкіним про перехід Шустера на «Перший національний».[5] Сам Шустер пояснив заяву Найєма пошуками «ворогів з високим рейтингом» і запевнив, що «After live» залишиться в ефірі, але з іншим ведучим — Георгієм Тихим.[6]

У вересні 2011 року Мустафа став ведучим власної щоденної програми «Сьогодні. Про головне» на каналі «ТВі», в якій брав інтерв'ю на теми дня.[7]

У грудні 2011 року відкрив фотовиставку «Один суд часів Віктора Януковича», де були представлені чорно-білі фотографії, відзняті Мустафою на телефон під час судових засідань в Печерському суді у справі проти екс-прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Роботи були виставлені в Києві і в Парижі.[8]

У травні 2012 року став ведучим на каналі «ТВі» ток-шоу «Сегодня о главном» разом з Ілоною Довгань.[9]

Випадок із затриманням[ред. | ред. код]

13 грудня 2010 року Мустафу Найєма затримали співробітники підрозділу «Беркут», під приводом, нібито він — «особа кавказької національності».[10] У той же день його відпустили з Подільського райвідділу міліції.[11] 14 грудня 2010 року він написав статтю «Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності» з описом подій і вимогою звільнити співробітника, який його затримав і не побажав перепросити.[12] 16 грудня завершилося службове розслідування, яке встановило, що міліціонер у спілкуванні з журналістом дозволив собі некоректні висловлювання на його адресу, за що пізніше дістав сувору догану.[13]

Перші онлайн-марафони[ред. | ред. код]

У лютому 2012 року Мустафа став ініціатором і продюсером проведення перших в Україні онлайн інтернет-марафонів. В онлайн-режимі журналісти, письменники, художники і музиканти підводили альтернативні підсумки президентства Віктора Януковича. Проект був ініційований творчим об'єднанням «Четверта Студія»[14].

Перший онлайн інтернет-марафон мав назву «Віктор Янукович. Рік перший»[15]. Його модераторами стали журналісти Сакен Аймурзаєв, Валерій Калниш, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Наталія Соколенко, Олександр Чаленко. Гостями проекту були письменники брати Капранови, Оксана Забужко, Ірена Карпа, журналісти Євген Кисельов, Олександр Мартиненко, Савік Шустер, блогер Володимир Нестеренко і дизайнер Віктор Анісімов. Також спеціальним гостем став колишній президент Віктор Ющенко.

Ще одним онлайн інтернет-марафоном став «Революція. 7 років потому»[16], де обговорювали події Помаранчевої революції і аналізували її наслідки.

У третьому онлайн-марафоні «Віктор Янукович. Два роки умовно»[17] журналісти провідних українських ЗМІ підсумовували результати дворічного перебування Віктора Януковича на посаді президента України".

Заключним став онлайн-марафон «Віктор Янукович. Рік третій. Покращення»[18], де журналісти, експерти, а також громадські діячі підводили неофіційний підсумок чергового року часів президенства Віктора Януковича.

Конфлікт та звільнення з телеканалу «ТВі»[ред. | ред. код]

У квітня 2013 року інвестора каналу Костянтина Кагаловського прес-служба ТВі поставила до відома, що він більше не пов'язаний з каналом. Новим власником став Олександр Альтман. Також було звільнено генерального директора ТВі Наталю Катеринчук, її посаду зайняв Артем Шевченко.

Нове керівництво заявило, що попередній власник планував продати канал бізнесменам, пов'язаним з владою. Однак сам Кагаловський називав це рейдерським захопленням і мав намір повернути собі контроль над каналом.

У цей час Найєм очолив профспілку журналістів телеканалу ТВі. У відповідь на факти цензури та втручання у професійну діяльність журналістів з боку нового керівника телеканалу в особі Артема Шевченка колективом ТВі був розпочатий страйк задля можливих переговорів з новим керівництвом каналу та вирішення конфліктної ситуації.

Можливість переговорів була зірвана втручанням керівника ТОВ «Інтерпрофіт» Олегом Радченком, який письмово поставив ультиматум із забороною виходу в ефір Мустафи Найєма під загрозою звільнення. Співробітники каналу сприйняли ці погрози як тиск на весь колетив, після чого ними було прийнято рішення звільнитися.

Таким чином, у квітні 2013 року у зв'язку з приходом лояльного до Януковича менеджера каналу Найєм покинув редакцію разом з більшою частиною співробітників.

У травні 2013 року він став одним з ініціаторів створення інтернет-телеканалу «Громадське телебачення», який вже через шість місяців — 22 листопада 2013 року — вийшов у перший ефір.

У червні 2014 року спільно з журналістом і оператором Богданом Кутєповим став автором і продюсером циклу документальних фільмів «Схід» про події на фронті і документального фільму «Контакт» про обмін полоненими і життя людей в окупованому Донецьку.

Євромайдан[ред. | ред. код]

За однією з поширених версій, Мустафа був одним з перших, хто закликав українців вийти на Майдан Незалежності в листопаді 2013 року на знак протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС.

21 листопада 2013 року на своїй сторінці в Facebook[19] опублікував пост «Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами „Я готов“. Как только наберется больше тысячи, будем организовываться».

Через годину після публікації, кількість коментарів перевалило за 600, а бажаючих вийти на Майдан в Києві виявилося більше тисячі.

Так, виявили готовність вийти політики Юрій Луценко та Арсен Аваков, журналісти Ольга Мусафірова і Олена Білозерська.

Пізніше, о 20:30, з'явилося повідомлення: «Встречаемся в 22:30 под монументом Независимости. Одевайтесь тепло, берите зонтики, чай, кофе, хорошее настроение и друзей. Перепост всячески приветствуется!», в якому закликав укрїнців вийти на акцію протесту проти рішення уряду Миколи Азарова відкласти підписання угоди про асоціацію з ЄС.[20]

Надалі акція стала масовою, отримавши назву «Євромайдан», а в подальшому — «Революція гідності».

Перші сім днів протесту Мустафа Найєм очолював неформальний координаційний центр Євромайану, до якого також входили Світлана Заліщук, Вікторія Сюмар, Єгор Соболєв та інші.

24 листопада 2013 року виступив з єдиною промовою на Майдані, в якій закликав українців боротися за своє європейське майбутнє і спрогнозував, що майбутнім президентом стане політик, готовий підписати угоду про асоціацію з Європейським союзом.

27 листопада 2013 року оголосив, що надалі залишатиметься на Майдані виключно як журналіст, висвітлюючи події як кореспондент «Громадського телебачення» і «Української правди».

20 березня 2013 року був одним з перших журналістів, які опублікували фотографію снайпера на вул. Інститутській, звідки вівся вогонь по протестуючих на Майдані.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Мустафа на Євромайдані в листопаді 2013 року

У липні 2013 року під час навчання в Стенфорді після спілкування з американським філософом, політологом і політичним економістом Френсісом Фукуямою про досвід країн з перехідною демократією, вирішив зайнятися політичною діяльністю та розпочати політичну кар'єру.

У вересні 2014 року оголосив про участь у позачергових парламентських виборах, а як наслідок — закінчив журналістську кар'єру. Займав 20 місце у виборчому списку партії Блок Петра Порошенка «Солідарність».

Під час передвиборчої кампанії декілька тижнів провів на виборчому окрузі № 102 на Кіровоградщині, агітуючи проти Олеся Довгого.

Пройшовши до Верховної ради, став заступником голови фракції «Блоку Петра Порошенка» і членом Комітету з питань європейської інтеграції.

В Парламенті займається написанням законопроектів, які стосуються антикорупційної та правоохоронної діяльності та є автором наступних проектів закону:

  • про охорону громадського порядку і державного кордону[21];
  • про діяльність Державного бюро розслідувань[22];
  • про забезпечення прозорості та законності комунікації з суб'єктами владних повноважень[23];
  • про перевірку водіїв транспортних засобів на стан сп'яніння[24];
  • про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України[25];
  • про прокуратуру (щодо особливостей функціонування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протягом перехідного періоду)[26];
  • про фінансування діяльності центрів надання адміністративних послуг[27];
  • про Національну поліцію (щодо ідентифікації поліцейських)[28];
  • щодо діяльності Державного бюро розслідувань[29];
  • про Національне бюро фінансової безпеки України[30];
  • щодо удосконалення процедури проведення експертиз[31];
  • щодо посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього[32].

У цьому ж році куратор запуску патрульної поліції в Закарпатті, а саме у містах: Ужгороді, Мукачеві, Івано-Франківську, Чернівцях, а також у Краматорську, Славянську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Маріуполі.

3 жовтня 2017 року Мустафа Найєм у рамках круглого столу з питання проведення виборів на Донбасі заявив, що виступає за вибіркове надання права голосу на місцевих виборах переселенцям, бо серед них є прихильники сепаратистів[33].

У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[34]

Співпраця з патрульною поліцією[ред. | ред. код]

Запуск патрульної поліції в Ужгороді та Мукачево[ред. | ред. код]

У 2015 році Мустафа Найєм увійшов до складу членів Колегії Міністерства внутрішніх справ України [35].

У липні 2015 року був призначений куратором запуску нової патрульної поліції на Закарпатті.

В Ужгороді та Мукачево за підсумками проведення відбору конкурсу, було подано 15,5 осіб на місце. Це був другий результат по країні після Києва. Серед бажаючих стати поліцейськими в Закарпатті було 61,6% з вищою освітою, діючих співробітників міліції - 8,4%.

Всього було подано 3564 анкети. Останню - 3564-ю анкету Мустафа Найєм подав сам, пояснюючи це так:

“Зачем я это сделал? Я считаю невозможным изменить систему правоохранительных органов, не зная и не интересуясь ее азами. Это неуважительно к людям, которые уже посвятили себя работе в полиции, а приобретение таких знаний и опыта, уверен, помогут мне в дальнейшем. Патрульно-постовая служба – это первая ступень в системе, и я хочу знать и понимать, как и чему учатся будущие полицейские. Не с чьих-то слов, а сам». [36]

Запуск патрульної поліції в Івано-Франківську, Чернівцях, Слов’янську, Краматорську[ред. | ред. код]

2 вересня 2015 року окрім Ужгорода та Мукачево Мустафу Найєма також було призначено керуючим запуску патрульної поліції в Івано-Франківську, Чернівцях, Слов’янську і Краматорську.

Починаючи з 3 до 18 вересня 2015 року в Івано-Франківську стартував відбір кандидатів у нову поліцію. В результаті відбору було відібрано 200 поліцейських. [37]

У Чернівцях конкурсний відбір пройшли та успішно закінчили навчання 342 поліцейських, серед яких четверта частина були жінки.

Понад 85% патрульних міста Чернівців мали вищу освіту – професійні економісти, перекладачі, юристи, інженери, вчителі, програмісти тощо. Також серед них 18 кандидатів в майстри спорту та 3 майстри спорту. Серед нових поліцейських також були 35 учасників АТО [38]

26 вересня 2015 року було розпочато набір кандидатів в патрульну поліцію Краматорська і Слов'янська. Оскільки бойові дії на Сході України почалися саме з цих міст, то запуск нової поліції був "символічним".

Всього було подано у Краматорську і Слов'янську понад 1200 анкет, з яких конкурсний відбір пройшли та успішно закінчили навчання 149 поліцейських. [39]

14 травня 2017 року було запущено Патрульну поліцію Краматорська і Слов'янська. 198 патрульних поліцейських склали присягу на вірність українському народові, а очолив нову структуру учасник АТО, капітан поліції Олександр Малюк. З тих пір екіпажі патрульної поліції стали невід'ємною частиною життя міст.

Запуск патрульної поліції в Маріуполі[ред. | ред. код]

5 листопада 2015 року було розпочато відбір патрульних поліцейських в Маріуполі. Загалом зібрали 3076 анкет, з яких 35,6% - дівчата, а відсоток діючих співробітників правоохоронних органів становить рекордний показник по країні - 3,8%. Конкурс на одне місце склав 6,4 особи на місце.

30 травня 2016 року  в центрі Маріуполя присягу склали 172 патрульных, среди них було 38 жінок. Начальником маріупольського патруля став Віталій Горкун. Він служив в авіації, був на фронті, працював у Бориспільському аеропорту.

Урочиста церемонія присяги в Маріуполі була останньою в Україні. На той час було створено 28 управлінь патрульної поліції, які досі працюють у 32 містах. Кількість патрульних була майже 13 тисяч співробітників. [40]

Законопроекти щодо поліції[ред. | ред. код]

Співавтор Проекту Закону про внесення змін до Закону України "Про Національну поліцію" (щодо ідентифікації поліцейських); [41]

Співавтор Проекту Закону про внесення змін до Закону України "Про Національну гвардію" (щодо ідентифікації військовослужбовців Національної гвардії України під час виконання ними завдань із охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки); [42]

Співавтор Проекту Закону про внесення змін до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" (щодо здійснення відомчої реєстрації та обліку транспортних засобів, які належать Національній поліції України); [43]

Співавтор Проекту про внесення зміни до пункту 4 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України (щодо реалізації проекту заміни рухомого складу Національної поліції України).[44]

Кандидат на посаду Голови Національної поліції України[ред. | ред. код]

У грудні 2016 року Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим було оголошено відкритий конкурс на посаду глави Національної поліції України. На той час Мустафа Найєм підтвердив, що має бажання висунути свою кандидатуру на посаду глави Національної поліції України. Умови конкурсу були прописано в такий спосіб, що не давали можливості Мустафі взяти участь у конкурсному відборі на посаду глави Національної поліції.

Справа була в тому, що безпосередній відбір і призначення нового глави відбулося вже після на той час нового 2017 року. А відповідно до перехідних положень закону "Про Національну поліцію України", вимоги до глави НПУ до 31 грудня 2016 року і після - відрізнялися.

Так, з 1 січня 2017 року до стандартного набору про освіту та стаж роботи додавалися дві істотні вимоги: вища повна юридична освіта та стаж роботи у сфері права не менше семи років.

Так як на той час у Мустафи Найєма вищої юридичної освіти та стажу роботи в галузі права не було, тому взяти участь в конкурсному відборі глави Національної поліції йому не вдалося. А як заявив він сам: “Подаваться исключительно ради пиара не стану, это не цирк, и отношусь я к этому серьезно”.

У той же час, Мустафа розробив та поділився програмою своїх бачень окремих рішень та заходів, які б він зробив, очолюючи Національну поліцію України. Програма отримала назву “40 шагов главы Национальной полиции Украины” [45]. Проаналізувавши всі позиції даної програми, її було скорочено до 13 пунтків із 40. [46]

GlobalOffice[ред. | ред. код]

2015 — став співзасновником «Global Office» — громадської організації, яка займається сприянням інформаційної, політичної, економічної, культурної та соціальної інтеграції України у світовий простір, а також її внутрішньої інтеграції [47].

Організація виникла на базі ініціативи GoGlobal, заснованої на початку 2015 року, і наразі об'єднує партнерів, серед яких посольства, державні органи центральної влади, міжнародні організації, культурні центри, мовні школи, аналітичні центри.

Global Office реалізовує проекти у двох напрямках:

  1. GoEast (інформаційна, інфраструктурна та політична інтеграція прифронтових територій Донецької та Луганської областей у всеукраїнський простір);
  2. GoGlobal (популяризація вивчення іноземних мов, волонтерського руху в Україні, сприяння міжкультурному діалогу та громадянській дипломатії).

В рамках проету GoGlobal 2016 року було проект GoCamp — всеукраїнський проект пришкільних мовних таборів нового формату з іноземними волонтерами.[48]

Проект GoCamp East (літній англомовний табір у Київській області) у 2016 році налічував більше 300 дітей, що проживають на прифронтових територіях.

27 липня 2018 року на території дитячого оздоровчого центру «Дніпро» (Київська область, смт. Козин) був проведений GoCamp East — інноваційний англомовний табір для учнів шкіл, що знаходяться поблизу лінії зіткнення. Загалом у таборі взяли участь близько 600 дітей із 24 шкіл Донецької та Луганської областей[49]

Завдяки проекту GlobalOffice 28 травня 2016 року було проведено найбільший урок англійської мови в Україні. У ньому одночасно взяли участь 6000 людей у 65 містах.

31 серпня 2016 року у Маріуполі відбулося відкриття Центру надання адміністративних послуг. Відкрили ЦНАП Президент Порошенко та посол США в Україні Марі Йованович. Global Office розробив дизайн центру та проектно-коштористну документацію для його побудови.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У травні 2013 року Мустафа Найєм як незалежний член міжнародного журі конкурсу блогів «The Bobs» номінував блог Олени Білозерської. Однак після протестів промосковських і прокомуністичних організацій організатори конкурсу «The Bobs» скасували премію номінації «Найкращий україномовний блог»[50][51]
  • У 2016 році Сторінка в Facebook Мустафи Найєма увійшла до списку кращих рейтингу Топ-100 блогерів України.[52]

Займається освітньою діяльністю та є лектором в таких закладах:

Також викладає в таких освітніх установах:

Книга[ред. | ред. код]

11 вересня 2014 року на Форумі видавців у Львові презентував книгу на основі розповідей Юрія Луценка про його ув'язнення — «По обидва боки колючого дроту»[59] . Книга була видана у видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

Нагороди[ред. | ред. код]

Дає інтерв'ю після отримання премії ім. Олександра Кривенка
  • 14 травня 2010 Мустафа Найєм отримав премію «За поступ у журналістиці» імені Олександра Кривенка.[60]
  • У жовтні 2014 року в Брюселі був номінований на премію Сахарова «За свободу думки»[61].
  • У 2014 році був визнаний лауреатом премії «Gerd Bucerius Prize Free Press of Eastern Europe» Intajour (Міжнародної академії журналітики)[62] за прозоре висвітлення інформації про політичні протести в Україні.
  • У 2014 році отримав нагороду «Ion Ratiu Democracy Award» за ідеї, спрямовані на благо Української демократії[63].
  • У березні 2016 року був названий одним з Young Global Leaders (молоді лідери з усього світу, яких обрано учасниками щорічного форуму World Economic Forum в Давосі (Швейцарія)[64].

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Батько — Мухаммад Наїм — заступник міністра освіти Афганістану у 1976 році. Не був членом політичних партій, політикою не займався.
  • Мати — Розаі Латіфа, викладач математики. Померла в грудні 1984 року після народження молодшого сина — Найєма Масі-Мустафи.
  • Брат — Масі-Мустафа Найєм (юрист, власник юридичної компанії «Міллер». Під час участі в АТО — командир взводу 122-го батальону 81-ї бригади повітряно-десантних військ ЗСУ).
  • Сестра — художниця Маріам Латіфа.
  • Син — Марк-Міхей Найєм.
  • Сімейний стан — неодружений та ніколи не був.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Інформація про депутата на сайті ВРУ
  2. FSI | CDDRL | Draper Hills Summer Fellows Program. cddrl.fsi.stanford.edu (en). Процитовано 2018-08-29. 
  3. Найєм розірвав Договір Із «Савік Шустер Студією», але веде переговори про нові проекти. Телекритика. 2010-12-22. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  4. Мустафа Найєм:«Ми постараємося максимально дистанціюватися від "Шустер live"». Телекритика. 2010-01-27. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  5. Проект After Live закрито?. Телекритика. 2011-02-18. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  6. Шустер: After Live виходитиме без Найєма. Телекритика. 2011-02-18. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  7. Телеведучий – птах перелітний. ua.telekritika.ua. Процитовано 2018-07-09. 
  8. Мустафа Найем: Один суд времен Виктора Януковича. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-07-09. 
  9. «Сегодня о главном» будут вести Илона Довгань и Мустафа Найем. МедиаНяня - таблоид для и про медиа. Процитовано 2018-07-09. 
  10. «Беркут» затримав Мустафу Найєма. Українська правда. 2010-12-13. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2011-04-03. 
  11. Мустафу Найєма відпустили. Українська правда. 2010-12-13. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2011-04-03. 
  12. Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності. Українська правда. 2010-12-14. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  13. Міліціонер отримав догану за образу журналіста. ЛІГАБізнесІнформ. 2010-12-16. Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2011-04-03. 
  14. Четверта студія. Четверта студія (uk-UA). Процитовано 2018-08-31. 
  15. Мустафа Найем: Виктор Янукович. Год первый. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-08-31. 
  16. Мустафа Найем: РЕВОЛЮЦІЯ. 7 років потому. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-08-31. 
  17. Мустафа Найем: ВИКТОР ЯНУКОВИЧ. ДВА ГОДА УСЛОВНО. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-08-31. 
  18. Мустафа Найем: Виктор Янукович. Год третий. Покращення вся информация. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-08-31. 
  19. Mustafa Nayyem. www.facebook.com (uk). Процитовано 2018-08-29. 
  20. | Страница в Facebook, которая изменила будущее Украины. ФАКТИ. 2016-12-12. Процитовано 2018-06-06. 
  21. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  22. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  23. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  24. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  25. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  26. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  27. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  28. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  29. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  30. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  31. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  32. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-08-31. 
  33. Найєм влаштував суперечку з суддею через право переселенців голосувати на виборах. ukranews.com. Українські новини. 2017-10-03. 
  34. An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Open Democracy, 06.06.2018
  35. Процес переатестації куруватиме центральна комісія МВС (склад) | ПРАВОВЕ ПОЛЕ. pravove-pole.info (uk). Процитовано 2018-10-12. 
  36. Mustafa Nayyem. www.facebook.com (uk). Процитовано 2018-10-12. 
  37. В Івано-Франківську почався відбір у нову поліцію (uk). Процитовано 2018-10-12. 
  38. У Чернівцях стартував набір у нову патрульну поліцію (uk). Процитовано 2018-10-12. 
  39. В полицию Краматорска и Славянска документы подали 1200 кандидатов. 6264.com.ua - Сайт города Краматорска (ru-UA). Процитовано 2018-10-12. 
  40. В Мариуполе приняли присягу патрульные полицейские, - ФОТО. ipress.ua (en). Процитовано 2018-10-12. 
  41. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-10-16. 
  42. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-10-16. 
  43. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-10-16. 
  44. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-10-16. 
  45. 40 ШАГОВ НОВОГО ГЛАВЫ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИЦИИ. Українська правда - Блоги. Процитовано 2018-10-16. 
  46. 13 шагов нового главы Национальной полиции. www.facebook.com (uk). Процитовано 2018-10-16. 
  47. Home main. Global office (ua). Процитовано 2018-08-30. 
  48. GoCamps Ukraine (en). Процитовано 2018-08-30. 
  49. GoCamps Ukraine (en). Процитовано 2018-08-30. 
  50. нім. Deutsche Welle streicht Publikumspreis «Best Blog Ukrainisch» 2013 15.05.2013
  51. Deutsche Welle позбавила Олену Білозерську призу міжнародного конкурсу блогів The Bobs
  52. | Страница в Facebook, которая изменила будущее Украины. ФАКТИ. 2016-12-12. Процитовано 2018-07-09. 
  53. Український Католицький Університет. УКУ (uk-UA). Процитовано 2018-08-30. 
  54. Головна сторінка :: НАВС. www.naiau.kiev.ua. Процитовано 2018-08-30. 
  55. Патрульная полиция Украины. Патрульная полиция Украины (ru-RU). Процитовано 2018-08-30. 
  56. rubenbristian.com. Главная - CAP School " Мы обучаем Лидеров". CAP School (ru-RU). Процитовано 2018-08-30. 
  57. Українська академія лідерства. www.ual.org.ua (uk). Процитовано 2018-08-30. 
  58. KSE at a glance. www.kse.org.ua (en). Процитовано 2018-08-30. 
  59. По обидва боки колючого дроту - Видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". ababahalamaha.com.ua (ru). Процитовано 2018-08-30. 
  60. Журналіст "Української правди" отримав премію Кривенка. Українська правда. 14 мая 2010. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2010-05-15. 
  61. Korrespondent.net. Найем, Лыжичко и Чорновол могут получить премию Сахарова (ru). Процитовано 2018-08-30. 
  62. Intajour. www.facebook.com (uk). Процитовано 2018-08-30. 
  63. Ukrainian Journalist Mustafa Nayyem to Receive 2014 Ion Ratiu Democracy Award. Wilson Center (en). 2014-09-29. Процитовано 2018-08-30. 
  64. The World Economic Forum. World Economic Forum. Процитовано 2018-08-30. 

Посилання[ред. | ред. код]