Мухаммед III (султан Марокко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мухаммед III
араб. محمد الثالث بن عبد الله
Coins of Sidi Mohammed ben Abdallah 1760 1767 minted in Essaouira.jpg
Народився 1710
Фес, Марокко
Помер 9 квітня 1790(1790-04-09)
Сале, Марокко
Поховання Dar al-Makhzend
Країна Flag of Morocco.svg Марокко
Діяльність політик
Посада sultan of Moroccod
Рід Алауїти
Батько Абдаллах (султан Марокко)
У шлюбі з Helen Gloagd
Діти Мулай аль-Язід, Мулай Сулейман і Moulay Hicham[d]

Мухаммед III (араб. محمد الثالث بن عبد الله‎; нар. 1710 — 9 квітня 1790) — 10-й султан Марокко з династії Алауїтів в 17571790 роках. Повне ім'я Мулай Сіді Мухаммед ібн Абдаллах аль-Хатіб.

Життєпис[ред. | ред. код]

Намісник[ред. | ред. код]

Син султана Абдаллаха. Народився 1710 року в Мекнесі. Здобув освіту під орудою бабусі Хінати бінт Баккара. З початком у 1734 році боротьби батька проти своїх братів брав у ній активну участь. 1743 року призначено намісником (халіфа) в Марракеші й спадкоємцем трону.

1747 року виступив проти стрийка Аль-Мустаді, що вкотре захопив трон в Фесі і Мекнесі. 1748 року переміг і повалив того, відновивши батька на троні. Деякий час разом з ним керував в Фесі. 1750 року повертається до Марракешу. Тут і далі замирював бунтівні племена. Водночас відновив касбу (цитадель) і стару медіну Марракешу.

У 1755 році внаслідок потужного землетрусу було зруйновано міста Могадор, Касабланку і Рабат, загинуло близько 10 тис. мешканців. Мухаммед активно займався відбудовою цих міст.

Султанування[ред. | ред. код]

1757 року після смерті батька успадкував трон. Розпочав активні реформи у військовій, адміністративній та податковій сферах. Спочатку зміцнив свою владу над військом, обмеживши вплив абід аль-бухарі та джайш аль-убайді. Було створено власний військово-морський флот. Водночас султан і далі підтримував піратів у Сале, Рабаті та Лараші. Також започатковано торгівельний флот.

У фінансовій сфері відновив податки мукус — з торгових угод усередині країни та з іноземними купецькими компаніями, на міста було накладено податок найба, який платила міська громада в обмін на несення військової служби. Активно сприяв торгівлі та розбудові міст, насамперед портових: Касамбланці і Танжеру.

Для розвитку торгівлі та зміцнення становища Марокко розпочав активні дипломатичні контакти з європейськими державами. Першими уклав угоди про дружбу і торгівлю з Данією — 1751 року і Великою Британією — 1760 року. Втім надалі не втручався в події Семирічної війни на боці жодної з коаліцій.

1765 року відбив напад французів на Лараш, які також бомбардували піратські центри Сале і Рабат. Того ж року розпочав розбудову міста Могадор, яке перейменував на Ес-Сувейру. Султан планував перетворити його на головний порт країни. Для цього 1766 року найняв французького інженера Теодора Корна.

1767 року уклав договір про торгівлю з Францією та мирний договір з Іспанією. Невдовзі став членом впливової на півдні тарики (суфійського братства) Насирійя. 1769 року португальці залишили порт Мазарґан, який облягали марокканці. 1769 і 1771 роках придушував повстання сина Аль-Язіда, але щоразу милував того. 1773 року Мухаммед III встановив дипломатичні відносини з Португалією і Швецією, а згодом — Великим герцогством Тосканським.

1774 року, скориставшись конфліктом Іспанії та Великої Британії, спробував відвоювати в іспанців Мелілью, але 1775 року мусив відступити, оскільки не дістав обіцяної британської допомоги. 1775 року придушив чергове повстання сина Аль-Язіда, але знову його помилував. Після цього заборонив піратам нападати на європейські судна, окрім російських, оскільки Росія в цей час воювала з Османською імперією.

1777 року визнав незалежність США, ставши першим монархом, що це зробив. Того ж року звернувся до російської імператриці Катерини II щодо встановлення дипломатичних відносин. 1777 року домовився з французьким королем Людовиком XVI про звільнення усіх рабів-французів.

З 1780-х років підтримав поширення в Марокко салафізму, також підтримував ваххабізм. 1786 року наказав зруйнувати завію Бужад в провінції Тадла, центр тарики (суфійського братства) Шарадія (Шаркавія). 1787 року підписав зі США угоду про мир і дружбу.

Помер у Сале у 1790 році. Трон успадкував син Мулай аль-Язід.

Творчість[ред. | ред. код]

Замолоду цікавився ісламським богослов'ям. В його доробку більш ніж 10 трактатів, які він склав самостійно або у співпраці з деякими алімами. Основний напрямок його творів це очищення ісламу від зайвого, опора на Коран і сунну. Так, в праці «Кітаб масанід аль-а'імма» («Книга про збірки хадисів імамів») виступав проти мухтасарів (скорочень сун), що на думку султана заважало вірному сприйняттю слів пророка Мухаммеда.

В праці «Мавахіб аль-маннан біма ята'аккаду ала-л-му'аллімін та'лімуху лі-с-сіб'ян» («Дарунки Найщедрішого в тому. чому вчителі неодмінно повинні навчати юнаків») зосередив увагу на невігластві імамів в провінціях, реформі освіти в куттабах й медресе, насамперед уніфікації навчання.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Stephan Ronart, Nandy Ronart. Lexikon der Arabischen Welt. Ein historisch-politisches Nachschlagewerk. — Artemis Verlag, Zürich u. a. 1972. — ISBN 3-7608-0138-2.
  • Michel Abitbol, Histoire du Maroc, Paris, Perrin, 2009 [détail de l’édition], p. 269—278.
  • Malika Ezzahidi, " Le rachat des captifs musulmans à Malte en 1782, d'après le récit de voyage d'Ibn Uthmân Al-Meknassî ", Cahiers de la Méditerranée, no 87,‎ 2013, p. 221—228