Мухіна Віра Гнатівна
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Віра Гнатівна Му́хіна (справжнє прізвище — Мухіна-Замкова; 1 липня 1889, Рига — 6 червня 1953, Москва) — російський радянський скульптор, художник і педагог; член Товариства російських скульпторів[ru] з 1926 року[5], дійсний член Академії мистецтв СРСР з 1947 року.
Народилася 19 червня [1 липня] 1889 року в місті Ризі (нині Латвія) у спадковій купецькій сім'ї. Дитячі та юнацькі роки, з 1892 по 1904 рік, провела в Феодосії, де у місцевій гімназії здобула початкову художню освіту. З 1904 року мешкала в Курську, закінчила Курську гімназію[6], після чого переїхала до Москви, де у 1909—1911 роках займалася в школі Костянтина Юона[en] та Івана Дудіна; у 1911 році — у скульптурній студії Ніни Синициної та з кінця 1911 року у майстерні Іллі Машкова.
На початку 1912 року, катаючись на санчатах, врізалася в дерево і пошкодила ніс. Була відправлена опікунами до Парижа, де перенесла кілька пластичних операцій[7]. До 1914 року мешкала в Парижі, навчалася в приватній школі Філіппо Колароссі, в академіях «Ля Палетт» в Анрі Ле Фоконьє, «Ґранд-Шом'єр» у Антуана Бурделя. 1914 року здійснила подорож Італією, вивчаючи скульптуру та живопис періоду Ренесансу[8]. Того ж року повернулася до Росії[9].
З початком Першої світової війни пройшла курс сестер милосердя і працювала в лазаретах до середини 1918 року. 1918 року взяла шлюб із військовим лікарем Олексієм Замковим[ru][7].
У 1926—1927 роках вела класи ліплення у Московському художньо-промисловому технікумі та у 1926—1930 роках викладала скульптуру у Вищих художньо-технічних майстернях[7][5].
Протягом 1930—1932 років разом з чоловіком перебувала у засланні у Воронежі[7]. З кінця 1930-х років працювала на Ленінградському фарфоровому заводі, на початку 1940-х — в експериментальному цеху художнього скла при Ленінградській дзеркальній фабриці[9]. Під час німецької-радянської війни з 1941 року до травня 1942 року була в евакуації у Каменську-Уральському, де її чоловік працював хірургом у місцевій лікарні, потім була викликана до Москви[10].
Протягом 1947—1953 років мешкала в Москві в будинку на провулку Островського, № 5А[11]. Померла в Москві 6 жовтня 1953 року. Похована в Москві на Новодівичому цвинтарі (ділянка № 2). Надгробний пам'ятник — бронзове погруддя скульпторки на гранітному п'єдесталі. Автори — скульптори 3інаїда Іванова, Ніна Зеленська, архітектор Олександр Заварзін[12].
Працювала у галузях станкової і монументальної скульптури, графіки, театрально-сценічного і прикладного мистецтва. Після Жовтневої революції брала участь у реалізації Ленінського плану монументальної пропаганди[ru]. До робіт цього періоду відносятся:
- проєкт пам'ятника Миколі Новікову (1918, глина, не зберігся)[13];
- проєкт пам'ятника Володимиру Загорському (1921, гіпс, Державний центральний музей сучасної історії Росії)[5];
- проєкт пам'ятника Якову Свердлову, відомий під назвою «Полум'я революції» (1922—1923, гіпс, Державний центральний музей сучасної історії Росії[5]; 1954, бронза, Третьяковська галерея[14]; віск, Музей Віри Мухіної у Феодосії[15]).
1923 року разом з Олександрою Екстер оформила павільйон газети «Известия» на Всеросійській сільськогосподарській і кустарно-промисловій виставці[ru] в Москві[8]. Протягом 1923—1926 років створювала проєкти одягу і малюнки для тканин. Разом з Надією Ламановою розробляла етикетки, книжкові обкладинки, ескізи тканин і ювелірних прикрас. Створена за її ескізами колекція одягу була удостоєна Гран-прі на Паризькій виставці 1925 року[16].
У 1930 році для міжнародного конкурсу на проєкт пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові разом з Вадимом Меллером підготувала два варіанти:
- у першому варіанті запропонувала об'єднати монумент із водограєм, створивши цілісний архітектурний ансамбль на майдані Мойсея Тевелєва в Харкові з пам'ятником Тарасу Шевченку в центрі. Постать поета розташовувалась на двоступінчатому постаменті, на його нижній сходинці — фігури запряжених волів; поет — в українському одязі, його погляд сумний і зосереджений;
- у другому варіанті Тарас Шевченко у сюртуці, розгніваний, із піднятою догори рукою. Його сидяча постать установлена на високому двоступінчатому постаменті; її доповнювали дві багатофігурні композиції за мотивами його поезій, розміщені на стилобаті пам'ятника.
В обох варіантах завданням Віри Мухіної було втілити образ Тараса Шевченка, як духовного провідника українського народу, а також органічно вписати монумент в навколишнє архітектурне середовище[17].
- Станкова скульптура
- «П'єта» (1916, глина, не збереглася)[13];
- «Вітер» (1926—1927)[18];
- «Селянка» (1927, бронза, Третьяковська галерея)[5];
- «Професор Сергій Котляревський» (1929)[18];
- «Лікар Олексій Замков» (1935, мармур, Третьяковська галерея)[5];
- «Архітектор Сергій Замков» (1935, мармур, Третьяковська галерея)[5];
- «Хліб» (1939, бронза, Третьяковська галерея)[19];
- «Барій Юсупов» (1942, гіпс; 1947, бронза, Третьяковська галерея[19]; Сталінська премія II ступеня, 1943);
- «Іван Хижняк» (1942, гіпс; 1947, бронза, Третьяковська галерея[19]; Сталінська премія II ступеня, 1943);
- «Партизанка» (1942, гіпс, Національний музей Таджикистану; 1951, бронза, Третьяковська галерея)[19];
- «Хірург Микола Бурденко» (1943, гіпс, 1947, бронза, 1947, Третьяковська галерея)[13];
- «Академік Олексій Крилов» (1944, гіпс, Латвійський національний художній музей; Сталінська премія I ступеня, 1946);
- «Олександр Довженко» (1946—1947).
- Монументальні твори
- Скульптурна композиція «Робітник і колгоспниця» у Москві біля північного входу на Виставку досягнень народного господарства (1937, неіржавна сталь[20]; Сталінська премія I ступеня, 1941);
- Багатофігурна скульптурна композиція «Вимагаємо миру!» у Москві в парку «Музеон» (1950, спільно з Ніною Зеленською, 3інаїдою Івановою, С. В. Казаковим, О. М. Сергєєвим[19]; Сталінська премія II ступеня, 1951);
- Пам'ятник Максиму Горькому в Москві на площі Тверська Застава (1951, спільно з Ніною Зеленською, 3інаїдою Івановою, архітектор Зіновій Розенфельд[21]; Сталінська премія I ступеня, 1952);
- Пам'ятник Максиму Горькому у Нижньому Новгороді (1952, бронза, граніт);
- Пам'ятник Петру Чайковському у Москві біля будівлі Московської державної консерваторії на Великій Нікітській вулиці, № 13 (встановлений у 1954 році, бронза, граніт, архітектори Олександр Заварзін, Дмитро Савицький[22]);
- Скульптура «Мир» на даху Волгоградського планетарія (встановлена у 1954 році)[23].
«Робітник і колгоспниця».
Пам'ятник Максиму Горькому
в Москві на радянські марці.
Пам'ятник Максиму Горькому
в Нижньому Новгороді.
Пам'ятник Петру Чайковському
у Москві
Скульптура «Мир»
у Волгограді.
- надгробні пам'ятники на Новодівичому цвинтарі
- Максиму Пєшкову (1935, мармур)[19];
- Леоніду Собінову (1940—1941)[19];
- Марії Єрмоловій[24];
- Олександру Довженку[25].
З кінця 1930-х років створювала вироби зі скла та порцеляни: вази, блюда, келихи. Авторка порцелянової статуетки «Сергій Корень у ролі Меркуціо» (1949)[19]. У 1944 році виготовила ескізи костюмів до вистави «Електри» Софокла у Театрі імені Євгена Вахтангова[19].
- Ордени Трудового Червоного Прапора (10 травня 1938, за успішну роботу з будівництва радянського павільйону на Міжнародній виставці в Парижі 1937 року), «Знак Пошани» (1945)[6];
- Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
- П'ять Сталінських премій: три I ступеня (1941, 1946, 1952) і дві II ступеня (1943, 1951)[6].
- почесні звання
- Заслужений діяч мистецтв РРФСР (25 жовтня 1942)[6];
- Народний художник СРСР (26 липня 1943[6]; за серію портретів героїв війни[7]).
- З 1953 по 1994 рік ім'я Віри Мухіної носило Ленінградське вище художньо-промислове училище;
- Меморіальні дошки скульпторці встановлені в Ризі, на будинку на вулиці Вільгельма Пурвіта, № 23/25, де вона народилася[26], Феодосії, на будинку на вулиці Федька, № 1, де вона провела дитячі роки та у Москві, на будинку на провулку Островського, № 5А, де вона мешкала останні роки життя[11] (листопад 1956, скульптори Зінаїда Іванова та Ніна Зеленська);
- 12 квітня 1985 року у Феодосії створено Музей Віри Мухіної[27].
- У 1985 році її іменем названо один із кратерів на Венері[28].
- У 1989 році в Москві біля її майстерні на провулку Островського їй встановлено пам'ятник (автори скульптор Михайло Анікушин і архітектор Сергій Хаджибаронов)[29];
- У 1989 році 100-річчю від дня народження скульпторки Пошта СРСР присвятила поштову марку вартістю 5 копійок з картиною Михайла Нестерова «Портрет скульптора Віри Мухіної»;
- Її ім'я носять вулиці в Москві, Ризі, Іркутську, Кривому Розі, а також теплохід Північного морського пароплавства[6].
 |
 |
.jpg) |
 |
Пам'ятна дошка в Ризі. |
Поштова марка. |
Тематичний конверт. |
Музей у Феодосії. |
- 1 2 Мухина Вера Игнатьевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ RKDartists
- ↑ Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- 1 2 Чеська національна авторитетна база даних
- 1 2 3 4 5 6 7 Искусство стран и народов мира, 1971, с. 704, Т. 3.
- 1 2 3 4 5 6 Мухина Вера Игнатьевна / Пантеон России. (рос.)
- 1 2 3 4 5 Вера Игнатьевна Мухина / Thesketchline.com. (рос.)
- 1 2 Енциклопедія сучасної України, 2020, Т. 22.
- 1 2 Мухина Вера Игнатьевна / Инвестиции в искусство.(рос.)
- ↑ Лысков Антон. Профессор Преображенский в Каменске-Уральском. Алексей Андреевич Замков. (рос.)
- 1 2 Москва. Энциклопедия, 1980, с. 445.
- ↑ Мухина Вера Игнатьевна / Новодевичье кладбище. (рос.)
- 1 2 3 Большая советская энциклопедия, Мухина Вера Игнатьевна.
- ↑ В рамках долгосрочной программы «Третьяковская галерея открывает свои запасники» в зале № 24 развернута 4-я сменная экспозиция, которая знакомит с проектами памятников. / Государственная Третьяковская галерея.
- ↑ Людмила Обуховская. Вера Мухина и её скульптуры. / Крымская правда. 26 березня 2016.
- ↑ Вера Игнатьевна Мухина. Знаменитые, великие, гениальные люди. Самое интересное о них! / 100v.com.ua. (рос.)
- ↑ Шевченківська енциклопедія, 2013, с. 373—374, Т. 4.
- 1 2 Шевченківська енциклопедія, 2013, с. 373, Т. 4.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Искусство стран и народов мира, 1971, с. 705, Т. 3.
- ↑ Скульптурные памятники Москвы, 1983, с. 316—317, Монументальная скульптурная композиция «Рабочий и колхозница».
- ↑ Скульптурные памятники Москвы, 1983, с. 231, Памятники Горькому А. М..
- ↑ Скульптурные памятники Москвы, 1983, с. 274—275, Памятник Чайковскому П. И..
- ↑ Искусство стран и народов мира, 1971, с. 561, Т. 3.
- ↑ Марк Дейч. Прогулки по Новодевичьему. / Московский комсомолец. 15 липня 2004. (рос.)
- ↑ «У похороні Олександра Довженка Україна відмовила…» / Національна спілка кінематографістів України. 25 грудня 2016.
- ↑ Дом Мухиных в Риге. / Русские Латвии. [Архівовано 2024-03-14 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ В Феодосии откроется бонистическая выставка. Процитовано 22 липня 2023.
- ↑ Venus — Mukhina / Gazetteer of Planetary Nomenclature. (англ.)
- ↑ Памятник скульптору Вере Игнатьевне Мухиной / izi.travel. (рос.)
- Мухіна Віра Гнатівна // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. — Т. 2 : Кабарда — Полюддя. — С. 564.;
- Мухина Вера Игнатьевна // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Мухина, Вера Игнатьевна // Искусство стран и народов мира. Краткая художествення энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия», 1971. — Т. 3 (Молд. ССР — РСФСР). — С. 704—705. (рос.);
- Мухина Вера Игнатьевна // Москва. Энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия», 1980. — С. 444—445. (рос.);
- Мухіна Віра Гнатівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1982. — Т. 7 : Мікроклін — Олеум. — 526, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.;
- Кожевников Р. Ф.. Скульптурные памятники Москвы. — Москва : Московский рабочий, 1983. — 320 с. (рос.);
- Мухина Вера Игнатьевна // Популярная художественная энциклопедия / В. М. Полевой. — Москва : Советская энциклопедия, 1986. — Т. М—Я. — С. 42. (рос.);
- Олена Кашшай. Мухіна Віра Гнатівна // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 373-374.;
- О. С. Кашшай. Мухіна Віра Гнатівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. — Т. 22 : Мр — На. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9362-5.
- Народились 1 липня
- Народились 1889
- Уродженці Риги
- Померли 6 жовтня
- Померли 1953
- Померли в Москві
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Випускники Академії Гранд-Шом'єр
- Викладачі Московської державної художньо-промислової академії імені С. Г. Строганова
- Викладачі Вищих художньо-технічних майстерень
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «В пам'ять 800-річчя Москви»
- Лауреати Сталінської премії I ступеня
- Лауреати Сталінської премії II ступеня
- Заслужені діячі мистецтв РРФСР
- Народні художники СРСР
- Нагороджені орденом «За громадянські заслуги» (Болгарія)
- Скульптори Москви
- Радянські скульптори
- Російські скульптори-монументалісти
- Радянські скульптори-монументалісти
- Скульпторки
- Художники тканин
- Радянські педагоги
- Члени Товариства російських скульпторів
- Дійсні члени Академії мистецтв СРСР
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Віра Мухіна
- Люди, на честь яких названо кратер на Венері