Мчаді
 | |
| Походження |
 Грузія |
|---|---|
| Необхідні компоненти | кукурудзяне борошно |
Мчаді (груз. მჭადი; мегр. ჭკიდი) — грузинський кукурудзяний коржик, уживаний в Західній Грузії як хліб, так само як і гомі[1]. Може бути й самостійною стравою.
Також може називатися — чаді (груз. ჭადი)[2].
Опис[ред. | ред. код]
Коржик мчаді прісний і за консистенцією — щільний. При їжі ламається руками[3].
Випікається з кукурудзяного борошна і води. Може містити начинки: або імеретинський сир, або відварну квасолю з додаванням ріпчастої або зеленої цибулі та зелені кінзи і петрушки[4]. У Сванетії поширені мчаді з сиром, якщо він несолоний, в тісто додається сіль. У Верхній Сванетії такі коржі називаються чвіштарі, в Нижній Сванетії — лукнарі.
Випікається (смажиться на олії) традиційно в глиняній сковороді кеці. Нині мчаді також може готуватися в чавунній сковороді[5], або на деці в духовій шафі або печі[4].
За стародавнім грузинським звичаєм матері готували дітям кукурудзяні коржі з відбитком своєї руки «дедіс хелі» (рука матері), такі коржі брали в далеку дорогу.
Мчаді в літературі[ред. | ред. код]
Мчаді знаходить місце і в літературних творах. Так грузинський письменник Нодар Думбадзе у своєму романі «Я бачу сонце» описує процес приготування мчаді, а також порівнює його з Сонцем, Місяцем, млиновим жорном і точильним каменем[1]. Поет Важа Пшавела у своїй «Різдвяної історії» (груз. საშობაო ამბავი) розповідає, як радіє мчаді голодна людина[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б {{{Заголовок}}}.
- ↑ ჭადი, მჭადი. ქართული მატერიალური კულტურის ეთნოგრაფიული ლექსიკონი (груз.). საქართველოს პარლამენტის ეროვნული ბიბლიოთეკა. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 5 травня 2016.
- ↑ .
- ↑ а б {{{Заголовок}}}.
- ↑ Н. Г. Волкова, Г. Н. Джавахишвили. {{{Заголовок}}}. — 7800 прим.
- ↑ ვაჟა-ფშაველა (1910). საშობაო ამბავი (груз.). geolit.ge. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 5 травня 2016.