Мюшфіка Кадин-ефенді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мюшфіка Кадин-ефенді
Musfika kadinefendi.jpg
Народилася 10 грудня 1867(1867-12-10)
Hopad, Артвін, Туреччина
Померла 16 липня 1961(1961-07-16) (93 роки)
Стамбул, Туреччина
Посада Валіде
Рід Османи
У шлюбі з Абдул-Гамід II
Діти Айше Османоглу

Мюшфіка Кадин-ефенді (осман. مشفقه قادين‎ ; уроджена Айше Аґир; прибл. 1872 рік – 18 липня 1961 р.; означає «співчутлива»; після Закону про прізвище 1934 року: Müşfika Kayısoy) — восьма дружина султана Османської імперії Абдул-Гаміда II .

Раннє життя[ред. | ред. код]

Мюшфіка Кадин народилася в 1872 році на Кавказі.[1] Народилася як Айше[2], вона належала доабхазького шляхетського роду Агір. Її батьком був Газі Шехід Агір Махмуд Бей[3], а матір'ю — Еміне Ханім.[4] У неї була сестра на ім'я Фатма Ханим, яка була на рік молодша за неї, а також брат на ім'я Шахін Бей, старший за неї на сім років.[5] Махмуд-бей пішов добровольцем на службу під час Російсько-турецької війни 1877—1878 рр ., доручивши свою дружину та дітей опіці Хюсейну Васфі-паші, армійському офіцеру, який діяв у цьому районі.[6][7]

Дружина Хюсейна Васфі-паші, Безмінігар-Ханим, була двоюрідною сестрою Махмуд-бея, отже, близькою родичкою, і, крім того, до свого шлюбу служила у валіде султана Пертевніял-султана, тому з цих причин паша відправив родину Махмуд-бея жити з його дружиною в Стамбулі. На той час Айше було три роки, Фатьмі два, а Шахін-бею десять. У ті дні Пертевніял-Султан сумувала через смерть свого сина Султана Абдул-Азіза. Єдиним її задоволенням і відволіканням було проводити час, навчаючи маленьких дітей, збираючи їх біля себе та знаходячи розраду в їхній поведінці.[7][8]

Знаючи це, Безмінігар-Ханим вирішила представити Пертевніял-Султан родину Махмуд-бея. З труднощами вона перемогла Еміне-Ханим, потім взяла двох дівчат. Пертевніял-Султан була зачарована красивим обличчям Еміне-Ханим, блакитними очима та світлим волоссям і милими сторонами кучерявої шевелюри Фатьми. Вона всиновила двох дівчаток і наказала Навек'яр Калфі доглядати за Айше, а Шевкідіде Калфі — за Фатьмою під захистом свого власного верховного Хазінедара Шемсіцемал Калфи, і змінила їхні імена, згідно з палацовою традицією, назвавши її Дестизер (осман. دست زر‎),[3][4] та її сестру Дестіпер. Їхня мати Еміне-Ханим і старший брат Шахін-бей залишилися в домі Безмінігар-ханим, але коли надійшла звістка, що Махмуд-бей загинув на війні, незважаючи на всі спроби відмовити їх, вони повернулися до палацу, куди прийшли. Після цього про них нічого не відомо.[8][9]

Коли у 1883 році померла Пертевніял-Султан,[10] за звичаєм усі слуги вілли на чолі з Верховним Хазінедаром були переведені до палацу Долмабахче.[3][8][11]

Шлюб[ред. | ред. код]

У палаці Долмабахче Дестизер виросла у чарівну пані. Вона була красивою, високою та білявою з блакитними очима, і вона була відома своєю елегантністю, і коли їй виповнилося чотирнадцять років, її помітив Абдул-Гамід II, який у ті дні мав звичку ходити до гарему після церемонії прийомів поздоровлень у святкові дні. Її одразу відвезли до палацу Йилдиз.[8][11]

Копія Корану, зроблена несіх таліком Казаскером Мустафою Іззетом Ефенді в 1871 році, подарована Мюшфікі як весільний подарунок Абдул-Гамідом у 1886 році та подарована нею могилі Абдул Хаміда в 1918 році[12]

Шлюб відбувся 12 лютого 1886 року[1] і був укладений заступником шляхетського підмітальника, Сеїдом Есадом-Ефенді, а свідками були суперінтендант відправлення, Хаджі Махмуд-Ефенді, імам Кагітхане, Алі-Ефенді та старший Екеррі, Шерафеддін-Ага.[13] Як свій перший подарунок Абдул-Гамід подарував дружині вишуканий примірник Корану, який був зроблений у 1871 р. несіх-таліком Казаскером Мустафою Іззетом Ефенді (помер у 1876 р.).[12] Після того, як відкрив Коран і отримав натхнення від Мюшфікана Він дав їй ім'я «Müşfikâ»,[14] і титул «Третій Ікбал». Пізніше вона стала «Старшою Ікбал» і, нарешті, у 1909 році — «Четвертою Кадин». Разом із Саліхою Наджіє Кадин і Песенд Ханим вона була однією з улюблених дружин Абдула-Гаміда, і вони з Саліхою Начіє були єдиними, хто залишився з ним до його смерті, тоді як ті Песенд Ханим цього не зробила. Проте, коли остання дізналася про смерть чоловіка, то на знак трауру обрізала собі волосся.[13][15]

Як і у випадку з іншими дружинами Абдул-Гаміда, коли Мюшфіка приєдналася до них, їй були надані готові апартаменти, відомі як Мала канцелярія. Їй також був делегований домашній персонал, а Ділесрар-Калфа була призначена керівницею господарства. Її добре знали в палаці, оскільки вона була на службі з останніх днів правління султана Абдул-Меджида I і служила султанові Абдул-Азізу.[16][17]

Абдул-Гамід зробив сестру Мюшфіки, Дестіпер хазінедар на ім'я Шукріє-Ханим. Коли Шюкріє-Ханим досягла повноліття, її видали заміж за Халіда-пашу, другого сина майстра мантій Абдул-Гаміда Ісмет-бея, мати якого була годувальницею Абдул-Гаміда. У 1917 році, приблизно за п'ять місяців до смерті Абдул-Гаміда, Шукріє-Ханим померла від тифу. Коли йому повідомили про її смерть, Абдул-Гамід був у палаці Бейлербей, і саме він оплатив витрати на її саван і прибирання її трупа. Шукріє-Ханим похована на кладовищі в Румелі Хісарі.[11][13]

15 листопада 1887 року,[18][19] через рік після одруження, Мюшфіка народила свою єдину доньку Хаміде Айше Султан, яка разом з Найме-Султан стала однією з улюблених дочок Абдул-Гаміда.[13][20] Філюрі Калфа, яка принесла йому звістку про народження Айше, Абдул-Гамід подарував брошку. Ебезаде Каміле-Ханим, яка була акушеркою під час народження Айше, султан подарував триста лір, а доктор Тріандафілідіс, фахівець із жіночих хвороб, який щотижня оглядав і лікував Мюшфіку під час її вагітності, був нагороджений орденом.[16][17]

Мюшфіка (крайня справа) зі своєю дочкою Айше-Султан та онуками Султанзаде Омер Намі-Беєм і Султанзаде Осман Намі-Беєм

До народження Айше на території палацу Йилдиз Абдул-Гамід наказав побудувати віллу, відому як Нова вілла.[21] У 1888 році, коли Айше було сім місяців, Абдул-Гамід переселив її на цю віллу.[22][23] До кінця свого правління Абдул-Гамід вечеряв з Мюшфікою в її апартаментах.[24]

27 квітня 1909 року Абдул-Гамід був скинутий і відправлений у вигнання до Салонік[25], його супроводжували Мюшфіка та Айше. Айше повернулася до Стамбула в 1910 році, однак Мюшфіка залишилася з ним. Проте, після того, як в 1912 році Салоніки приєдналися до Греції, вона з Абдул-Гамідом повернулася до Стамбула і оселилася в палаці Бейлербей.[15][26] Мюшфіка виявилася вдалим, надзвичайно співчутливим вибором життя Абдул-Гаміда, оскільки до кінця його днів вона розділяла всі випробування, які його спіткали. А коли у 1918 році Абдул-Гамід померав, вона була була поряд, тримаючи його руку.[13][27]

Вдівство[ред. | ред. код]

Мюшфіка Кадин (сидить у центрі) у 1923 році

Після смерті Абдула-Гаміда Мюшфіка переїхала до палацу Йилдиз.[28] Вона пожертвувала Коран, який Абдул-Гамід подарував їй під час її весілля, благочестивому фонду, який утримував мавзолей Абдул-Гаміда та вписав у ньому її ім'я.[16]

У 1924 році Айше разом з іншими членами родини відправили на заслання.[29] Будучи допоміжним членом імператорської сім'ї, Мюшфіка не була вигнана і вирішила залишитися в Туреччині.[1] Вона прийняла турецьке громадянство та переїхала в маєток Газі Османпаші на вулиці Серенцебей, 53.[30] У 1934 році, згідно Закону про прізвища, вона взяла прізвище «Каїсой», що належить до походження Абдул-Гаміда з племені Кайи.[30]

У 1936 році вона звернулася до турецького уряду з проханням повернути майно, оскільки вона стала бідною.[31] Однак Міністерство закордонних справ зазначило, що на момент смерті Абдул-Гаміда чи будь-яку наступну дату вона ніколи не перебувала у фактичному володінні та володінні своєю часткою власності та доходів Абдул-Гаміда в Туреччині.[32] Також раніше, у 1925 та 1928 роках відповідно, вона та Шевкет Мехмет Алі-Бей, банкір, який її представляв, дали довіреність Самі Ґюнцбергу, відомому турецькому єврейському юристу, уповноважуючи його повернути в узурпаторів будівлі, землі, шахти, концесії, залишені Абдул-Гамідом на території Туреччини та в інших місцях.[31]

У 1944 році вона звернулася до уряду з проханням про фінансову допомогу[33], після чого в 1949 році президент Ісмет Іненю встановив її щомісячну допомогу у двохстах лірах.[34] Не маючи згоди з такою сумою допомоги, в 1954 році вона написала тодішньому президенту Аднану Мендересу, після чого до її допомоги було додано п'ятдесят лір.[34]

Айше повернулася до Стамбула в 1952 році, після приблизно двадцяти восьми років[29], і написала свої мемуари, завершивши їх до 1955 року. У великих частинах мемуарів вона покладалася на Мюшфіку, оскільки вони жили разом після повернення принцеси до Туреччини. Твір наприкінці 1950-х років спочатку з'явився в серійному форматі в популярному турецькому журналі Hayat, після чого в 1960 році, незадовго до смерті принцеси, його було опубліковано в Стамбулі як книжку.[35]

Смерть[ред. | ред. код]

Мюшфіка Кадин померла від плевриту 16 липня 1961 року[36][37] у віці приблизно вісімдесяти дев'яти років[1] в маєтку Газі Османпаші на вулиці Серенцебей 53,[30] Йилдиз, Стамбул, Туреччина, майже через рік після неї смерть доньки.[29] Вона похована в султанському мавзолеї на кладовищі Ях'я Ефенді.[1]

Дитина[ред. | ред. код]

Ім'я Народження Смерть Примітки
Хаміде Айше Султан 15 листопада 1887 [29] [38] 10 серпня 1960 [29] [38] була двічі заміжна, мала трьох синів і одну дочку

У літературі та масовій культурі[ред. | ред. код]

  • У серіалі Kirli Oyunlar 2011 року Мушфіку Кадин грає турецька актриса Деніз Гьокчер.[39]
  • Мюшфіка — персонаж історичного роману Ахмета Алтана «Як рана мечем» (2018).[40]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Brookes, 2010, с. 285.
  2. Brookes, 2010, с. 144.
  3. а б в Sakaoğlu, 2008, с. 677.
  4. а б Uluçay, 2011, с. 248.
  5. Günaydın, Günay (2006). Haremin Son Gülleri. Mevsimsiz Yayınları. с. 78. ISBN 978-9-944-98703-5. 
  6. Fanny Davis (1986). The Ottoman Lady: A Social History from 1718 to 1918. Greenwood Publishing Group. с. 6. ISBN 978-0-313-24811-5. 
  7. а б Osmanoğlu, 2000, с. 112.
  8. а б в г Brookes, 2010, с. 145.
  9. Osmanoğlu, 2000, с. 112–113.
  10. Akyıldız, Ali (2016). Müsrif, Fakat Hayırsever: Pertevniyal Valide Sultan. с. 343–344. 
  11. а б в Osmanoğlu, 2000, с. 113.
  12. а б 15th ICTA International Congress of Turkish Art, Proceedings. Ministry Of Culture And Tourism, Republic Of Turkey. 2018. с. 38, 44. 
  13. а б в г д Brookes, 2010, с. 146.
  14. Sakaoğlu, 2008, с. 678.
  15. а б Uluçay, 2011, с. 249.
  16. а б в Brookes, 2010, с. 147.
  17. а б Osmanoğlu, 2000, с. 114.
  18. Freely, John (July 1, 2001). Inside the Seraglio: Private Lives of the Sultans in Istanbul. Penguin. с. 289. 
  19. Bağce, Betül Kübra (2008). II. Abdulhamid kızı Naime Sultan'in Hayati. с. 19. 
  20. Sâmiha Ayverdi (2007). Ne idik ne olduk. Kubbealti Publishing. с. 47–48. ISBN 978-975-6444-37-5. 
  21. Brookes, 2010, с. 149.
  22. Osmanoğlu, 2000, с. 115.
  23. Tansu, Samih Nafiz; Paşa, Celâleddin (1970). Madalyonun Tersi. Gür Kitabevi. с. 31. 
  24. My father Sultan Abdülhamid II. Daily Sabah. 26 лютого 2014. Процитовано 2 May 2020. 
  25. Hall, Richard C. (October 9, 2014). War in the Balkans: An Encyclopedic History from the Fall of the Ottoman Empire to the Breakup of Yugoslavia. ABC-CLIO. с. 1–2. ISBN 978-1-610-69031-7. 
  26. Sakaoğlu, 2008, с. 679.
  27. Yanatma, Servet (2007). The Deaths and Funeral Ceremonies of Ottoman Sultans (From Sultan Mahmud II TO Sultan Mehmed VI Vahideddin). с. 55. 
  28. Akyıldız, Ali (2018). Son Dönem Osmanlı Padişahlarının Nikâh Meselesi. с. 701. 
  29. а б в г д Brookes, 2010, с. 278.
  30. а б в Necdet Sakaoğlu (2007). Famous Ottoman women. Avea. с. 284, 285. 
  31. а б Kark та Frantzman, 2010, с. 138.
  32. Kark та Frantzman, 2010, с. 139.
  33. Bardakçı, Murat (2008). Son Osmanlılar: Osmanlı Hanedanı'nın Sürgün ve Mira Öyküsü. İnkılâp. с. 98–99. ISBN 978-9-751-02616-3. 
  34. а б Murat Bardakçı - Abdülhamid'in hanımından Menderes'e: 'Oğlum, geçinemiyorum, beni âciz bırakma!'. Habertürk. 1 July 2013. Процитовано 1 May 2020. 
  35. Brookes, 2010, с. 123.
  36. SULTAN'S WIFE DIES, ISTANBUL. The Capital Times. 19 липня 1961. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 20 вересня 2018. 
  37. MUSFIKA KADIN DIES AT 95, Was a Widow of Sultan Abdul Hamid II of Turkey. The New York Times. 20 липня 1961. Процитовано 20 вересня 2018. 
  38. а б Uluçay, 2011, с. 257–258.
  39. 5. Murad masondu. Ensonhaber (тур.). 20 листопада 2011. Процитовано 30 січня 2021. 
  40. Altan, Ahmet (October 9, 2018). Like a Sword Wound. Europa Editions. ISBN 978-1-609-45475-3. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]