МіГ-15УТІ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мікоян і Гуревич
МіГ-15УТІ
MiG-15UTI-2008-Monino.jpg
МіГ-15УТІ в Центральному музеї ВПС РФ, Моніно.
Тип навчально-тренувальний літак
Розробник ДКБ-155
Виробник Авіазаводи № 1 (Куйбишев),
№ 99 (Улан-Уде),
№ 135 (Харків),
№ 153 (Новосибірськ)
Aero Vodochody (Чехословаччина)
PZL (Польща)
Авіазавод Шеньян (SAIC) (Китай)
Перший політ 23 травня 1949
Початок експлуатації 1950
Кінець експлуатації поч. 80-х (в СРСР)[1]
Основні експлуатанти ВПС СРСР
ВПС КНР
Роки виробництва 19501959
Вироблено СРСР: 3 433
Базова модель МіГ-15
МіГ-15УТІ у Вікісховищі?
МіГ-15УТІ ВПС Угорщини

МіГ-15УТІ (за кодифікацією НАТО: Midget, Міджіт — англ. Карлик) — радянський реактивний двомісний навчально-тренувальний літак, створений на базі винищувача МіГ-15. Розроблений ДКБ Мікояна та Гуревича наприкінці 1940-х років.

Історія створення МіГ-15УТІ[ред. | ред. код]

Завдання[ред. | ред. код]

МіГ-15 показував на випробуваннях відмінні результати, і було зрозуміло, що незабаром він піде в серійне виробництво і це виробництво, найімовірніше, буде великосерійним. Було очевидно, що в такому випадку ВПС будуть потрібні двомісні навчально-тренувальні реактивні літаки, для перенавчання льотного складу ВПС на нові винищувачі. На той момент у розпорядженні ВПС було лише обмежене число двомісних Як-17УТІ, з вкрай ненадійним двигуном РД-10 і сильно обмежених в експлуатації.

У листопаді 1948 року, ДЧ НДІ ВПС рекомендував ДКБ Мікояна розробити навчально-тренувальний винищувач на базі МіГ-15. В ДКБ одразу взялися за роботу і вже 27 лютого 1949 року А. І. Мікоян затвердив ескізний проект МіГ-15УТІ. Офіційно розробку УТІ затвердили постановою Ради Міністрів СРСР № 1391—497 від 6 квітня 1949 та наказом МАП № 266 від 13 квітня. Літак отримав позначення І-312 і заводський шифр «СТ».

УТІ МІГ-15, І-312 «СТ-1»[ред. | ред. код]

Серійний МіГ-15 № 104015 з двигуном РД-45Ф був перероблений в перший прототип навчально-тренувального літака. «СТ-1» відрізнявся від серійного МіГ-15 переважно озброєнням, двомісною кабіною, подвійним управлінням та іншими змінами, пов'язаними з його новим призначенням.

Другу кабіну, для інструктора, встановили за рахунок зменшення першого фюзеляжного паливного бака. Обидві кабіни обладнувалися повним набором приладів і катапультними кріслами. Ліхтар передньої кабіни відкидався вбік, а ліхтар кабіни інструктора зсувався назад, при катапультуванні обидві частини ліхтаря повинні були скидатися. При цьому катапультування відбувалося в два етапи, спочатку катапультувався інструктор, а потім льотчик, що навчався.

Озброєння І-312 було спрощено та складалося з однієї гармати НР-23 з боєзапасом 80 снарядів та кулемета УБК-Е з боєзапасом 150 набоїв. У передній кабіні стояв приціл АСП-1Н. Також літак був обладнаний криловими бомботримачами для підвіски 50-кілограмових та 100-кілограмових бомб.

У травні 1949 року модифікування серійного МіГ-15 на дослідному заводі ДКБ Мікояна було завершено, після чого з 23 травня по 20 серпня були проведені заводські випробування. Польоти проводили І. Т. Іващенко, К. К. Коккінакі і О. М. Чєрнобуров. 27 серпня літак був відправлений до ДЧ НДІ ВПС на державні випробування, які були припинені 22 вересня через виявлені дефекти. Для більш повної оцінки І-312, у жовтні він був відправлений на авіабазу в Кубинці, де літав до 1 квітня 1950 року, після чого був повернений в ДКБ Мікояна для доопрацювання. Після усунення дефектів, 17 травня почалися контрольні випробування, що завершилися всього через 8 днів.

Недоліки МіГ-15УТІ в цілому відповідали недолікам виявленим у МіГ-15, разом з тим, літак мав і усі переваги базової моделі. Крім того, новий літак задовольнив вимоги військових до навчально-тренувального винищувача і був рекомендований до прийняття на озброєння, і до запуску в серійне виробництво.

УТІ МІГ-15 «СТ-2»[ред. | ред. код]

Для навчання пілотів польотам в умовах поганої видимості та вночі, ВПС знадобився навчально-тренувальний літак з відповідним обладнанням. Зважаючи на цю необхідність ДКБ Мікояна почало розробку нового еталона для серійного тренувального літака. Відповідно до наказу МАП № 266 від 13 квітня 1950 року, дослідний «СТ-1» був обладнаний системою сліпої посадки ОСП-48. Місце для нового обладнання отримали за рахунок зняття гармати НР-23 і зменшення першого паливного бака. Модифікований літак отримав позначення «СТ-2».

На «СТ-2» був встановлений додатковий компас КІ-11, фільтр в системі наддування повітря в кабіні і новий ланковідвід до стрічки кулемета УБК-Е. Приціл АСП-1Н був замінений на приціл АСП-3Н.

4 серпня льотчик-випробувач О. М. Чєрнобуров здійснив перший політ на модифікованому МіГ-15УТІ. Незабаром «СТ-2» пройшов державні випробування в ДЧ НДІ ВПС і був прийнятий як новий еталон для МіГ-15УТІ.

Варіанти[ред. | ред. код]

УТІ МІГ-15П «СТ-7»[ред. | ред. код]

Після успішного завершення державних випробувань бортової РЛС РП-1 «Ізумруд» для винищувачів-перехоплювачів з'явилася необхідність створення навчально-тренувального літака для підготовки операторів РЛС і пілотів перехоплювачів. Постановою Ради Міністрів СРСР № 2460-933 від 24 травня 1952 року та наказом МАП № 624 ДКБ Мікояна наказувалося обладнати два серійних МіГ-15УТІ РЛС «Ізумруд».

До розробки ДКБ приступило в липні 1952 року, а у вересні креслення передали на завод № 1. Проте до цього часу на Куйбишевському заводі виробництво спарок згорталося, і завдання з переобладнання літаків було покладене на дослідний завод ДКБ. У червні 1953 року проектування було завершено, а в серпні обидва літаки були готові та передані в ДЧ НДІ ВПС для державних випробувань. 15 вересня перший із прототипів зазнав аварії і випробування були продовжені з другим екземпляром. У травні 1954 року випробування були завершені із незадовільними результатами. Військові були незадоволені тим, що у інструктора була відсутня можливість контролю роботи учня зі станцією РП-1 «Ізумруд» і можливість демонстрації пілоту, що навчається, прийомів роботи з радіолокаційним прицілом. Тому від ДКБ зажадали створити навчальний літак зі станцією РП-1Д «Ізумруд-3», яка мала дублюючий оглядовий індикатор.


УТІ МІГ-15П «СТ-8»[ред. | ред. код]

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР № 1651-747 від 9 серпня та наказу МАП № 523 від 23 серпня 1954 року, ДКБ Мікояна і Гуревича приступило до розробки навчально-тренувального винищувача з РЛС РП-1Д «Ізумруд-3» з двома оглядовими індикаторами, і сполученим з нею прицілом АСП-3НМ. Літак був побудований і проходив випробування у 1955 році, але розвитку проект не отримав.

УТІ МІГ-15ЛЛ «СТ-10»[ред. | ред. код]

Літак під позначенням «СТ-10» був літаючою лабораторією для випробувань катапультних крісел призначених для покидання літака на високих швидкостях. У перспективі ці крісла повинні були встановлюватися на перспективні перехоплювачі ДКБ Мікояна Е-2А, Е-5, Е-50, І-3У. При випробуваннях, крісло з манекеном або парашутистом-випробувачем катапультуватися із задньої кабіни, з місця інструктора. У випробуваннях було задіяно три «СТ-10» з бортовими номерами «101У», «102У» та «401У». До 1956 року, за результатами випробувань були розроблені нові конструкції для введення парашута в повітряний потік, замки з'єднання з ліхтарем та механізм скидання ліхтаря.

«СТК» — літак тренажер катапульти[ред. | ред. код]

Масове надходження в стройові частини реактивних винищувачів МіГ-15, обладнаних катапультним кріслом, зумовило потребу у розробці машини, на якій льотний склад міг б тренуватися в аварійному покиданні літака. Роботу з проектування на базі УТІ МіГ-15 машини для навчального катапультування відповідно до наказу МАП № 234 від 10 грудня 1953 року доручили колективу ДКБ-918. Там був розроблений ескізний проект літака, що отримав шифр «СТК», макет літака виготовили на авіазаводі № 153 в Новосибірську за участю фахівців ДКБ-918. А наприкінці травня на заводі № 153 почалося виготовлення дослідного екземпляра літака «СТК» та проведення льотних випробувань. Пред'явлений ВПС макет також був схвалений, і 1 червня його затвердила макетна комісія.

Завдяки ударній роботі завдання по створенню літака для навчального катапультування було виконано на місяць раніше терміну, передбаченого тематичним планом. У квітні 1955 року в ДЧ НДІ ВПС успішно завершилися державні випробування машини СТК, після чого літак був рекомендований для серійного виробництва. Після усунення виявлених дефектів і проведення контрольних випробувань МіГ-15СТК був запущений в серійне виробництво на заводі № 99.

Інші дослідні літаки[ред. | ред. код]

Як на МіГ-15 і МіГ-15біс, на МіГ-15УТІ проходили випробування багатьох нових систем, таких як СРО-1 «Барій-М», РСІУ-3 «Клен» та інші. Крім того УТІ брав участь і у випробуваннях інших літаків. Так, наприкінці 1959, початку 1960 років, для випробування безпілотних літаків мішеней Як-25МШ, був використаний МіГ-15УТІ № 106216 на якому стояла станція управління посадкою.

Схожим чином використовувалися і МіГ-15УТІ, що брали участь у розробці безпілотного літака мішені та розвідувального БПЛА Ла-17, а також літака снаряда КС-1 Комета. Ці УТІ отримали шифр «СДК».


Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

Наведено дані випущеного заводом № 155 у 1950 році МіГ-15УТІ СТ-2.

Джерело: Gordon, 2001, pp. 121, 40-41; Арсеньев, Крылов, 1999, стор. 78.

Основні характеристики

  • Екіпаж: 2: курсант та інструктор
  • Довжина: 10,11 м
  • Висота: 3,7 м
  • Розмах крила: 10,08 м
  • Площа крила: 20,6 м²
  • Маса порожнього: 3694 кг
  • Нормальна злітна маса: 4850 кг
  • Маса палива у внутрішніх баках: 1080 л (+ 2 × 250 л або 300 л ППБ)



Льотні характеристики

  • Практична дальність: 950 км / 1424 км з ППБ
  • Практична висота польоту: 14 625 м
  • Навантаження на крило: 240,8 кг/м²
  • Довжина розгону: 570 м
  • Довжина пробігу: 740 м

Озброєння



Див. також[ред. | ред. код]

СРСР МіГ-15УТІ Mig 15 II (4679540678).jpg СРСР Як-17УТІ YAKOLEV 17UTI CHINESE AIR FORCE DATANSHAN AVIATION MUSEUM BEIJING CHINA OCT 2012 (8344822297).jpg СРСР Як-23УТІ Yak-23UTI Museum of technique.jpg СРСР МіГ-9УТІ
Фото
СРСР Ла-15УТІ
Фото
США Lockheed T-33 Shooting Star Lockheed T-33A Shooting Star USAF.jpg Канада Canadair CT-133 Silver Star Canadair CT-133 Silver Star 3 (CL-30) AN2287793.jpg Італія Fiat G.80 Fiat G.80 taxiing in 1952.jpg Іспанія Hispano HA-200 HA-200 Saeta (recortada).jpg Японія Fuji T-1 Fuji T-1A.jpg



Примітки[ред. | ред. код]

При виконанні навчально-тренувального польоту на літаку МіГ-15УТІ, загинув радянський космонавт Юрій Олексійович Гагарін.

Література[ред. | ред. код]

  • Арсеньев, Е., Крылов Л. Истребитель МиГ-15. — М. : ЭксПринт НВ, 1999. — (Армада Вып. № 10) — ISBN 5-85729-019-8.
  • Беляков Р. А., Мармен Ж. Самолёты «МиГ» 1939—1995. — М. : АВИКО ПРЕСС, 1996. — С. 76-107. — ISBN 5-86309-033-2.
  • Шавров В. Б. История конструкций самолётов в СССР 1938—1950 гг. — М. : Машиностроение, 1988. — 568 с. — 20 000 прим. — ISBN 5-217-00477-0.
  • Gordon Yefim. Mikoyan-Gurevich MiG-15. The Soviet Union's Long-lived Korean War Fighter. — Hinckley, England : Midland Publishing, 2001. — 158 p. — (AeroFax) — ISBN 1-85780-105-9.
  • Gunston B., Gordon Y. MiG Aircraft since 1937. — London, GB : Putnam, 1998. — P. 55-77. — ISBN 0-85177-884-4.