Міафізитство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Міафізитство(від др.-грец. μία — «едина» + φύσις — «природа, єство») - одна з течій християнства, основою віровчення якої є догмат про те, що в Ісус Христос був завжди боголюдиною, божественною сутністю, яка втілилась на землі та поєднала дві риси – божественне і людське. Об'єднане, неділиме, незв'язане і не змінене. Поширене у Давньосхідних християнських церквах.

Основні відмінності[ред. | ред. код]

На відміну від діофізитства вважає, що Ісус Христос поєднує і божественне, і людське, в одній людській особі. На відміну від Монофізитства говорить про дві рівні природи Ісуса Христа і не вважається єрессю.[1]

Походження та поширення[ред. | ред. код]

Ідея міафзитства приписується представнику Алдександрійської богословської школи Афанасію Великому. Початок формування догм міафізитства припадає на VI ст. н. е., коли на противагу популярному аріанству формувалось вчення про рівність Бога-Отця з Богом-Сином та Святим Духом. Однак остаточно сформовано було завдяки Кирилу Александрійському та рішенням, що були прийняті на ІІІ Вселенському соборі, що відбувся у м. Ефес (Мала Азія) 431 року.

Міафізитство сповідує Коптська православна церква, Ефіопська православна церква, Вірменська апостольська церква та Сирійська православна церква.

Відомі послідовники[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]