Перейти до вмісту

Мігель де Унамуно

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мігель де Унамуно
ісп. Miguel de Unamuno y Jugo Редагувати інформацію у Вікіданих
Західна філософія
Мігель де Унамуно
Народження29 вересня 1864(1864-09-29)
Більбао
Смерть31 грудня 1936(1936-12-31) (72 роки)
Саламанка
ПохованняCementerio de San Carlos Borromeod Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство (підданство) Іспанія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мов
  • іспанська[2][3] і баскська мова Редагувати інформацію у Вікіданих
  • Ім'я при народженніМігель де Унамуно-і-Хуго
    ПсевдонімExóristo[4] і Miguel de Unamuno Редагувати інформацію у Вікіданих
    Діяльність
  • поет, письменник, есеїст, прозаїк-романіст, літературний критик, викладач університету, драматург, політик Редагувати інформацію у Вікіданих
  • ВикладавСаламанкський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
    ЧленКоролівська академія іспанської мови і Sociedad de Amigos de Portugald[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
    Значні ідеїконцепція «Кіхотізму»
    Alma materМадридський центральний університетd Редагувати інформацію у Вікіданих
    Літературний напрямПокоління 98 року Редагувати інформацію у Вікіданих
    Зазнав впливу
  • Бакунін, Лассаль, Карл Маркс, Сервантес, Святий Августин, іспанські середньовічні містики, Блез Паскаль, Сьорен К'єркегор.
  • Відомі студентиNicolás Achúcarro y Lundd Редагувати інформацію у Вікіданих
    Визначний твір
  • Del sentimiento trágico de la vidad і Mistd Редагувати інформацію у Вікіданих
  • Історичний періодФілософія XX століття
    Посадачлен республіканських Кортесівd[6], Rector of the University of Salamancad[7], Rector of the University of Salamancad[7], Madrilgo Ateneoko presidentead і Member of the Royal Spanish Academyd[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
    ПартіяRepublican–Socialist Conjunctiond (1933) Редагувати інформацію у Вікіданих
    Конфесіяхристиянство[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
    У шлюбі зConcha Lizárragad[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
    Діти (9[11] Редагувати інформацію у Вікіданих)
  • Salomé de Unamunod[10] і Fernando de Unamunod Редагувати інформацію у Вікіданих
  • Автограф
    Нагороди

    CMNS: Мігель де Унамуно у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
    Q: Висловлювання у Вікіцитатах

    Мігель де Унамуно-і-Хуго, також Міґель де Унамуно-і-Хуго (ісп. Miguel de Unamuno, 29 вересня 1864, Більбао 31 грудня 1936, Саламанка) — іспанський філософ, письменник баскського походження, громадський діяч, найбільша постать «покоління 1898 року». Професор і ректор Університету Саламанки.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Походив із баскської родини; його рідною мовою була іспанська, хоча він знав баскську мову й цікавився нею. У сім'ї отримав традиційне католицьке виховання, певний час навіть хотів стати священиком.

    Освіта

    [ред. | ред. код]

    У 1880 Унамуно вступив на факультет філософії та гуманітарних наук Мадридського університету, який закінчив у 1884 році, отримавши ступінь доктора. Унамуно повернувся до рідного Більбао, де викладав латину в середніх навчальних закладах. У 1891 році він одружився з Кармен Лісаррага, з якою прожив довге щасливе життя і виховав вісьмох дітей. У тому ж році він переїхав до Саламанки, де 1891 року став професором грецької мови в Університеті Саламанки, а в 1901 році став його ректором.

    Вигнання

    [ред. | ред. код]

    У 1924 році за виступи проти диктатури Прімо де Рівери Унамуно був засланий на Канарські острови (о. Фуертевентура), звідки вирушив у добровільне вигнання до Франції. На батьківщину він повернувся в 1930 році, був депутатом Кортесів у 1931–1933 роках. Згодом Унамуно дедалі більше розчаровувався в політиці республіканської влади, критикуючи її за нездатність забезпечити громадянський мир і національну єдність. Спочатку він прихильно поставився до військового заколоту, сподіваючись, що він покладе край революційному насильству та відновить порядок. Однак у жовтні 1936 року Унамуно рішуче засудив заколот. Після цього декретом Франсіско Франко від 22 жовтня, опублікованим 28 жовтня, його було позбавлено посади ректора, і він фактично опинився під домашнім арештом. Напередодні смерті він писав: «Я не знаю нічого огиднішого за ту спілку казарменого духу з церковним, яка цементує нову владу»[джерело?].

    Філософські погляди

    [ред. | ред. код]

    У 1890-х роках Унамуно зблизився із соціалістичним рухом, 1894 року вступив до Іспанської соціалістичної робітничої партії та активно співпрацював із соціалістичним тижневиком La Lucha de Clases («Класова боротьба»). У 1897 році Унамуно пережив глибоку релігійну кризу, пов'язану, зокрема, з тяжкою хворобою його маленького сина Раймундо та загостренням сумнівів щодо віри, розуму й безсмертя. Ця криза стала важливим переломним моментом у формуванні його світогляду, однак не означала негайного розриву із соціалізмом: у наступні роки Унамуно ще намагався поєднати соціалістичні переконання з християнськими ідеями. Поступово його філософські погляди набули виразно релігійно-екзистенційного характеру. На формування його світогляду вплинули християнська містична традиція, зокрема творчість Августина Гіппонського та іспанських містиків, а також твори Блеза Паскаля й Сьорена К'єркегора. Унамуно самостійно вивчив данську мову, щоб читати К'єркегора в оригіналі.

    Смерть сина стала одним із чинників його релігійної кризи та посилила його роздуми про віру, смерть і безсмертя. Починаючи з 1897 року і аж до останніх творів вся його творчість пройнята роздумами про віру та її відсутність, смерть і безсмертя, у всіх його творах звучить трагічна нота.

    Різноманітна в жанровому відношенні творчість Унамуно — романи, оповідання, есе, лірика, драма — концентрується навколо проблеми особистого безсмертя. Мова йде про єдине, що має людська свідомість: перед обличчям трагічного питання про безсмертя скептицизм розуму з'єднується з відчаєм почуттів і народжується «трагічне почуття життя» — вітальна основа людського існування. Поняття «трагічного почуття життя» конкретизується як специфічне переживання кінця людського буття (досвід «ніщо», який є водночас «жагою безсмертя» і «голодом за буттям»).

    Унамуно розвиває ідею Бога як проєкцію фундаментального бажання буття на нескінченність універсуму і гаранта особистого безсмертя.

    Бажання зберегти віру в безсмертя одночасно з сумнівом в істинах релігії визначило його прагнення до так званого «кіхотізму», тобто боротьби в ім'я нездійсненного ідеалу, що розумом вважається божевіллям.

    Центральна проблема філософії Унамуно — духовне життя особистості, зосереджене, на його думку, на прагненні вирішити суперечність кінцевого і нескінченного: жадобі особистого безсмертя суперечить раціоналістична впевненість в кінці сущого, потребі у вірі — неможливість віри для сучасного розуму. Унамуно запроваджує поняття «агонії» — особливого трагічного сприйняття життя, викликаного непримиренним дуалізмом розуму і віри («Про трагічне почутті життя у людей і народів» (1913 р.); «Агонія християнства» (1924 р.).

    Творчість, любов, дружба, материнство тощо постають для людини специфічними способами подолати кінець існування, відобразити «я» у світі («Життя Дон Кіхота і Санчо» (1905), «Абель Санчес» (1917), «Тітка Тула» (1921) та ін.).

    Унамуно стверджував особистий, «екзистенціальний» характер філософської істини, констатував протиріччя наукового і духовного прогресу, розглядав відродження особистості («героїчне безумство», «кіхотізм») як один із можливих шляхів виходу з духовної кризи сучасного світу.

    Українські переклади

    [ред. | ред. код]

    Українською мовою окремі твори Унамуно переклали Ольга Маєвська, Віктор Шовкун, Микола Іванов, Юрій Косач, Михайло Литвинець, Маргарита Жердинівська, Григорій Латник, А. Штейн тощо.

    Окремі твори Унамуно в українському перекладі друкував журнал Всесвіт.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. https://datos.gob.es/es/catalogo/e00123904-autores-espanoles-en-dominio-publico-fallecidos-desde-1900
    2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. CONOR.Sl
    4. Чеська національна авторитетна база даних
    5. Los amigos de Portugal // ABCMadrid: 1922. — P. 27. — ISSN 1136-0143
    6. http://www.congreso.es/portal/page/portal/Congreso/Congreso/Iniciativas?_piref73_2148295_73_1335437_1335437.next_page=/wc/servidorCGI&CMD=VERLST&BASE=DIPH&FMT=DIPHXD1S.fmt&DOCS=1-1&DOCORDER=FIFO&OPDEF=Y&NUM1=&DES1=&QUERY=%28115520%29.NDIP.
    7. 1 2 https://sac.usal.es/wp-content/uploads/2020/11/Textos-Unamuno-Profesor-Rector.pdf
    8. https://www.rae.es/academico/miguel-de-unamuno-electo-1932
    9. https://biblicalstudies.org.uk/pdf/eq/1965-2_082.pdf
    10. 1 2 Portal de Archivos Españoles — 2007.
    11. https://www.buscabiografias.com/biografia/verDetalle/1299/Miguel%20de%20Unamuno
    12. Іспанські літературознавці зацікавлення на сторінках галицької періодики 10-30-х рр. XX ст. [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] — Ярина Васильців, Іноземна Філологія. 2014. Впи. 126. Ч. 1. С. 45–51
    13. Включені твори: Про трагічне відчуття життя, Агонія християнства, Життя Дон Кіхота і Санчо

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Унамуно, Мігель де // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 655. — 742 с. 1000 екз. ББК 87я2. ISBN 966-531-128-X.
    • J. A. G. Ardila, Etnografía y politología del 98: Unamuno, Ganivet y Maeztu. Madrid: Biblioteca Nueva, 2007.
    • Emilio Salcedo. Vida de don Miguel, Editorial Anaya, Salamanca, 1964 (con importantes aportaciones de testigos presenciales de los hechos).
    • Julián Marías. Miguel de Unamuno, Espasa Calpe, Madrid 1943, 220 págs. Recogido, posteriormente, en Obras, Editorial Revista de Occidente, Madrid, 1960. Vol. V.
    • Jesús Blázquez. Miguel de Unamuno y Bernardo G. de Candamo: amistad y epistolario (1899—1936). Madrid: Ediciones 98, 2007.
    • Laín Entralgo, Pedro (1988). Cajal, Unamuno, Marañón. Tres españoles. Círculo de Lectores. ISBN 978-84-226-2474-5.
    • Laureano Robles. Miguel de Unamuno: los Arribes del Duero. Salamanca, 1998. Dep. legal: S. 806 1998.
    • Luciano G. Egido. Agonizar en Salamanca. Unamuno, julio-diciembre de 1936, Tusquets Editores, Barcelona, 2006.

    Посилання

    [ред. | ред. код]