Перейти до вмісту

Мігель де Унамуно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мігель де Унамуно
ісп. Miguel de Unamuno y Jugo
ісп. Miguel de Unamuno
Західна філософія
Мігель де Унамуно
Народження29 вересня 1864(1864-09-29)
Більбао
Смерть31 грудня 1936(1936-12-31) (72 роки)
Саламанка
ПохованняSan Carlos Borromeo cemeteryd
Громадянство (підданство) Іспанія[1]
Знання мов
  • іспанська[2][3] і баскська мова
  • Ім'я при народженніМігель де Унамуно-і-Хуго
    ПсевдонімExóristo[4] і Miguel de Unamuno
    Діяльність
  • поет, письменник, есеїст, прозаїк-романіст, літературний критик, викладач університету, драматург, політик
  • ВикладавСаламанкський університет
    ЧленКоролівська академія іспанської мови і Sociedad de Amigos de Portugald[5]
    Значні ідеїконцепція «Кіхотізму»
    Alma materМадридський центральний університетd і Мадридський університет Комплутенсе
    Літературний напрямПокоління 98 року
    Зазнав впливу
  • Бакунін , Лассаль , Карл Маркс, Сервантес, Святий Августин, іспанські середньовічні містики , Блез Паскаль, Сьорен К'єркегор.
  • Відомі студентиNicolás Achúcarro y Lundd
    Визначний твір
  • Del sentimiento trágico de la vidad і Mistd
  • Історичний періодФілософія XX століття
    Посадачлен республіканських Кортесівd[6], Rector of the University of Salamancad і Rector of the University of Salamancad
    ПартіяRepublican–Socialist Conjunctiond (1933)[7]
    Конфесіяхристиянство[8]
    У шлюбі зConcha Lizárragad[9]
    Діти (9[10])
  • Salomé de Unamunod[9] і Fernando de Unamunod
  • Автограф
    Нагороди

    CMNS: Мігель де Унамуно у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Мігель де Унамуно-і-Хуго, також Міґель де Унамуно-і-Хуго (ісп. Miguel de Unamuno, 29 вересня 1864, Більбао — 31 грудня 1936, Саламанка) — іспанський філософ, письменник баскського походження, громадський діяч, найбільша постать «покоління 1898 року». Професор і ректор Університету Саламанки.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Народився в родині комерсанта, баск за національністю; рідною мовою Унамуно була баскська, але писав він іспанською. У сім'ї отримав традиційне католицьке виховання, певний час навіть хотів стати священиком.

    Освіта

    [ред. | ред. код]

    У 1880 Унамуно вступив на факультет філософії та гуманітарних наук Мадридського університету, який закінчив у 1884 році, отримавши ступінь доктора. Унамуно повернувся до рідного Більбао, де викладав латину в середніх навчальних закладах. У 1891 році він одружився з Кармен Лісаррага, з якою прожив довге щасливе життя і виховав вісьмох дітей. У тому ж році він переїхав до Саламанки, де отримав місце професора грецької мови, античної літератури й філософії Саламанківського університету, а в 1901 році став його ректором.

    Вигнання

    [ред. | ред. код]

    У 1924 році за виступи проти диктатури Прімо де Рівери Унамуно був засланий на Канарські острови (о. Фуертевентура), звідки вирушив у добровільне вигнання до Франції. На батьківщину він повернувся в 1930 році, був депутатом Кортесів (1931 — 1932 роках). Унамуно виступив проти республіки, оскільки вважав, що вона не може забезпечити цивільний мир і національну єдність. Підтримавши в перші тижні франкістський заколот, в жовтні 1936 р. він виступив з його рішучим засудженням, за що втратив посаду ректора університету і фактично опинився під домашнім арештом. Напередодні смерті він писав: «Я не знаю нічого огиднішого за ту спілку казарменого духу з церковним, яка цементує нову владу».

    Філософські погляди

    [ред. | ред. код]

    У 1880-1890-х роках Унамуно захоплювався соціалістичними ідеями Бакуніна , Лассаля , Маркса, активно працював в соціалістичному тижневику «Луча де класе» («Класова боротьба»). Після релігійної кризи 1897 р., викликаної смертю від менінгіту трирічного сина, він відійшов від соціалізму і почав розробляти філософську концепцію, що передбачила ряд положень персоналізму і екзистенціалізму . Величезний вплив на Унамуно мали ідеї і творчість Святого Августина, іспанських середньовічних містиків, Блеза Паскаля і Сьорена К'єркегора (для читання творів якого в оригіналі він навіть вивчив данську мову).

    Дон Мігель відчув смерть сина як прояв вселенської трагедії, яка полягає в тому, що людина хоче, але не може жити вічно. Починаючи з 1897 року і аж до останніх творів все його творчість пройнята роздумами про віру та її відсутність, смерть і безсмертя, у всіх його творах звучить трагічна нота.

    Різноманітна в жанровому відношенні творчість Унамуно — романи, оповідання, есе, лірика, драма — концентрується навколо проблеми особистого безсмертя. Мова йде про єдине, що має людська свідомість: перед обличчям трагічного питання про безсмертя скептицизм розуму з'єднується з відчаєм почуттів і народжується «трагічне почуття життя» — вітальна основа людського існування. Поняття «трагічного почуття життя» конкретизується як специфічне переживання кінця людського буття (досвід «ніщо», який є в той же час" «жагою безсмертя» і «голодом за буттям»).

    Унамуно розвиває ідею Бога як проєкцію фундаментального бажання буття на нескінченність універсуму і гаранта особистого безсмертя.

    Бажання зберегти віру в безсмертя одночасно з сумнівом в істинах релігії визначило його прагнення до так званого «Кіхотізму», тобто боротьби в ім'я нездійсненного ідеалу, що розумом вважається божевіллям .

    Центральна проблема філософії Унамуно — духовне життя особистості, зосереджене, на його думку, на прагненні вирішити суперечність кінцевого і нескінченного: жадобі особистого безсмертя суперечить раціоналістична впевненість в кінці сущого, потребі у вірі — неможливість віри для сучасного розуму. Унамуно запроваджує поняття «агонії» — особливого трагічного сприйняття життя, викликаного непримиренним дуалізмом розуму і віри («Про трагічне почутті життя у людей і народів», 1913 р.; «Агонія християнства», 1924 р.).

    Творчість, любов, дружба, материнство тощо постають для людини специфічними способами подолати кінець існування, відобразити «я» у світі («Життя Дон Кіхота і Санчо», 1905 , «Абель Санчес», 1917 ; «Тітка Тула», 1921 , і ін.)

    Унамуно стверджував особистий, «екзистенціальний» характер філософської істини, констатував протиріччя наукового і духовного прогресу, вважав відродження особистості («героїчне безумство», «кіхотізм») єдиною можливістю виходу з тупика сучасного світу.

    Українські переклади

    [ред. | ред. код]

    Українською мовою окремі твори Унамуно переклали Ольга Маєвська, Віктор Шовкун, Микола Іванов, Юрій Косач, Михайло Литвинець, Маргарита Жердинівська, Григорій Латник, А. Штейн тощо.

    Окремі твори Унамуно в українському перекладі друкував журнал Всесвіт.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. а б https://datos.gob.es/es/catalogo/e00123904-autores-espanoles-en-dominio-publico-fallecidos-desde-1900
    2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. CONOR.Sl
    4. Чеська національна авторитетна база даних
    5. Los amigos de Portugal // ABCMadrid: 1922. — P. 27. — ISSN 1136-0143
    6. http://www.congreso.es/portal/page/portal/Congreso/Congreso/Iniciativas?_piref73_2148295_73_1335437_1335437.next_page=/wc/servidorCGI&CMD=VERLST&BASE=DIPH&FMT=DIPHXD1S.fmt&DOCS=1-1&DOCORDER=FIFO&OPDEF=Y&NUM1=&DES1=&QUERY=%28115520%29.NDIP.
    7. італійська Вікіпедія — 2001.
    8. https://biblicalstudies.org.uk/pdf/eq/1965-2_082.pdf
    9. а б Portal de Archivos Españoles — 2007.
    10. https://www.buscabiografias.com/biografia/verDetalle/1299/Miguel%20de%20Unamuno
    11. Іспанські літературознавці зацікавлення на сторінках галицької періодики 10-30-х рр. XX ст. [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] — Ярина Васильців, Іноземна Філологія . 2014. Впи. 126. Ч. 1. С. 45–51
    12. Включені твори: Про трагічне відчуття життя, Агонія християнства, Життя Дон Кіхота і Санчо

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Унамуно, Мігель де // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 655. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    • J. A. G. Ardila, Etnografía y politología del 98: Unamuno, Ganivet y Maeztu. Madrid: Biblioteca Nueva, 2007.
    • Emilio Salcedo. Vida de don Miguel, Editorial Anaya, Salamanca, 1964 (con importantes aportaciones de testigos presenciales de los hechos).
    • Julián Marías. Miguel de Unamuno, Espasa Calpe, Madrid 1943, 220 págs. Recogido, posteriormente, en Obras, Editorial Revista de Occidente, Madrid, 1960. Vol. V.
    • Jesús Blázquez. Miguel de Unamuno y Bernardo G. de Candamo: amistad y epistolario (1899—1936). Madrid: Ediciones 98, 2007.
    • Laín Entralgo, Pedro (1988). Cajal, Unamuno, Marañón. Tres españoles. Círculo de Lectores. ISBN 978-84-226-2474-5.
    • Laureano Robles. Miguel de Unamuno: los Arribes del Duero. Salamanca, 1998. Dep. legal: S. 806 1998.
    • Luciano G. Egido. Agonizar en Salamanca. Unamuno, julio-diciembre de 1936, Tusquets Editores, Barcelona, 2006.

    Посилання

    [ред. | ред. код]