Мідьорит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мідна гравірувальна дошка та відбиток з неї

Мідьорит, мідерит — графічна техніка глибокого друку; малюнок майбутньої гравюри продряпують на мідній пластині, заповнюють фарбою і відбивають на папері.

Виникнення[ред.ред. код]

Серед технік глибокого друку, які здійснюються сухим способом, тобто без вживання кислот, найдавнішою є мідьорит, що розвинувся з ремісничих гравюр на камені, кості, зброї та декоративних прикрас на предметах із золота й срібла.

Перші пробні відбитки з цих предметів на папір і дали поштовх для розвитку мідьориту як окремого виду мистецтва. У XV–XVI століттях високої майстерності в техніці гравюри на міді домоглися художники Мантенья (Італія), Дюрер (Німеччина) та ін. Найвищого технічного розквіту гравюра на міді досягла у творах таких віртуозів XVII століття, як Еделінк і Робер Нантейль у Франції та у XIX столітті Уткін та Йордан в Росії.

Техніка виконання[ред.ред. код]

Гравер Теодор де Брі (1528-1598). « Віссаріон Нікейський як кардинал», мідьорит 16 століття.

Технічно мідьорит виготовляється так: беруть доброї якості червону мідь з полірованою поверхнею. Рисунок перебивають копіркою або контури зображення виконують легким штриховим травленням. Універсальним інструментом для гравюри є так званий «грабштихель», його ведуть завжди горизонтально і проти лінії. Задирки міді, які утворюються обабіч штрихів під час рятування, обережно зчищають «шабером». Фарбу втирають тампоном в штрихи-продряпини і знімають зайву з поверхні пластинки. Потім на неї накладають вогкий папір, сукно (кирзу) і, протягаючи між валами тискального (офортного) верстата, одержують відбиток. Типовою для мідьориту є лінія з чіткими краями, спочатку тонка, далі ширша і глибша. В кінці вона стає мілкою, звужується і зникає.

З техніки мідьориту протягом першої половини XIX століття розвинулась гравюра на сталі (сталерит). Винайдений 1820 року в Англії сталерит дозволяв виконувати найтонші репродукції переважно пейзажного жанру. Перед початком роботи сталь відпускалась, а по закінченні — гартувалась. Уже з другої половини XIX століття, після появи геліогравюри (на базі фотографії) та інших масових поліграфічних технік, гравюра на сталі відійшла в забуття через неспроможність змагатися з новими, точнішими і значно дешевшими способами репродукції.

Техніка «суха голка»[ред.ред. код]

Джованні Страдано. Друк гравюр на мідних стулках (друк мідьоритів), друкар Філіп Галле, аркуш 19, серія «Нові відкриття», 1590 р.

Найпростішою технікою роботи безпосередньо на мідній пластинці є гравюра сухою голкою. Спочатку вона була допоміжною для офортів (наприклад, у Рембрандта), але з часом розвинулась у самостійну мистецьку галузь.

Працюючи у техніці сухої голки, художник спочатку літографським олівцем або перебиваючи через копірку наносить на мідну пластину ескіз чи начерк з натури. Потім він починає малювати гострою сталевою голкою, забитою в дерев'яну ручку. Врізуючись у метал, голка залишає обабіч себе задирки, на які при друкуванні чіпляється фарба. Так і з'являються оксамитово м'які краї штрихів, що починаються дуже ніжно, а згодом розширюються і зникають, надаючи зображенню своєрідної мальовничості. Де потрібна «м'яка» і «густа» поверхня, там задирки від голки залишають, а де хочуть мати світлі місця — їх послаблюють або зчищають шабером.

Л. Тарасевич. Портрет Ошмянського пристольника Георгія Землі. Мідерит. 1680-і роки

Мідерит в картографії та книговидавництві[ред.ред. код]

Перші мідерити на білоруські теми замовлялися за кордоном: Карта Полоцької землі, План Полоцька (Рим, 1579), Карта Білорусі та Литви (Амстердам, 1613).

У білоруському мистецтві мідерити використовувалися в оформленні книг, друкованих кирилицею, з XVI століття. Наприклад, обкладинка Статуту Великого князівства Литовського (Вільно, 1588). Пізніше до мідериту звернувся Т. Маковський («Панегірик братів Скарульських», Несвіж, 1604, та ін.). Мідерит використовував гравер Леонтій Тарасевич в роботі над томом «Служебник, або Літургікон» (Вільно-Супрасль, 1692–1695)[1].

Мідерити створювали брати Тарасевичі, І. Щирський, М. Сімкевич, а також західні майстри, що працювали в Білорусі: К. Гетке, А. ван Вестерфельт, П. Енгельгарт.

У техніці мідерита виконувалися панегіричні гравюри, ілюстрації (до «Монархії Турецької…», Слуцьк, 1678; до «Акафіст та канонам», Могильов, 1693; до «розаріум…», Аугсбург,1672, А. Тарасевич), міські пейзажі (види Полоцька, Могильова, Гродно, Несвіжа), народні лубки, екслібриси.

Примітки[ред.ред. код]

  1. [Шматау В. Ф. Беларуская кніжная гравюра XVII–XVIII стагоддзяу. ― Мн., 1984 ]

Джерела[ред.ред. код]

  • «Очерки по историии технике гравюры», М, «Изобразительное искусство», 1987
  • Звонцов В., Шистко В. «Офорт. Техника. История». СПб: Аврора, 2004 ISBN 5-7300-0712-5
  • Лабынцев Ю. Кирилловское книгопечатание в Супрасле и его роль в развитии восточнославянских культур конца XVII-XVIII вв. Автореф. дис. … канд.филол.наук. ― М., 1980;

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]