Міжгір'я (Білогірський район)
| село Міжгір'я | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Білогірський район |
| Рада | Зеленогірська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA01040170030074437 |
| Облікова картка | Міжгір'я |
| Основні дані | |
| Населення | 383 |
| Поштовий індекс | 97640 |
| Телефонний код | +380 6559 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°58′58″ пн. ш. 34°24′19″ сх. д. / 44.98278° пн. ш. 34.40528° сх. д.Координати: 44°58′58″ пн. ш. 34°24′19″ сх. д. / 44.98278° пн. ш. 34.40528° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 97640, АРК, Білогірський район, с. Зеленогірське, вул. Леніна, 2 |
| Карта | |
  Міжгір'я | |
 Міжгір'я | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Міжгі́р'я (до 1945 року — Баксан, крим. Baqsan, рос. Межгорье) — село в Україні, у Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Зеленогірській сільській раді.
Історія[ред. | ред. код]
Після депортації татар село Баксан разом з іншими перейменоване на російський манер — Межгорье.[1]
Село Баксан, утворене злиттям трьох поселень: Ашага, Орта і Юхари Баксан, хоча, можливо, спочатку це були окремі парафії-маале одного села[2]. Перша документальна згадка сіл зустрічається в Камеральному Описі Криму … 1784 року, судячи з якого, в останній період Кримського ханства в Аргинському кадилику Карасьбазарського каймаканства значилися 3 села: Ашагі Бахсан, Бахсан та Юкари Бахсан[3] та окремих поселень. Після анексії Криму Російською імперією (8) 19 квітня 1783 [4], (8) 19 лютого 1784, іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і село було приписано до Сімферопольського повіту [5]. Після Павлівських реформ, з 1796 по 1802 рік, входила до Акметецького повіту Новоросійської губернії[6]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернії [7], Баксани були включені до складу Аргінської волості Сімферопольського повіту.
У Відомості про всі селища в Сімферопольському повіті, що складаються зі свідченням у якій волості скільки числом дворів і душ … від 9 жовтня 1805, записаний Ашага-Баксан — з 14 дворами і 77 жителями все виключно — кримські татари[8]. На військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 позначено село Баксан з 27 дворами[9]. Після реформи волосного поділу 1829 року, згідно з «Відомістю про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», у складі перетвореної Аргінської волості, чилився Ашага-Баксан [10]. На карті 1836 в селі 100 дворів[11], як і на карті 1842[12]
У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, села приписали до Зуйської волості. У «Списку населених місць Таврійської губернії за даними 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, татарське село Ашага-Баксан — 7 дворів, 40 жителів і мечеттю при річці Бурульче[13] (на триверстовій карті Шуберта одне село Баксан, всього 26 дворів[14]). На 1886 рік у селі Ашага-Баксан, згідно з довідником «Волости і найважливіші селища Європейської Росії», проживало 157 осіб у 30 домогосподарствах, діяла мечеть і лавка[15]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889», за результатами ревізії 1887 записаний Ашага-Баксан з 42 дворами і 207 жителями[16].
Після земської реформи 1890-х років[17] село залишилося у складі перетвореної Зуйської волості. На карті 1890 знову позначено одне село Баксан з 170 дворами і татарським населенням[18]. Згідно З «… Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1892 рік», в селі Ашага-Баксан, яка входила в Аргинску сільську общину, значилося 103 жителя в 21 домогосподарстві, що володіли спільно ще й з жителями сіл Орта-Баксан, Конрат і Кайнаут 455 десятин землі[19]. По «…Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1902 рік» в Ашага-Баксані вважалося 103 мешканця в 21 дворі[20]. На 1914 в селищі діяла земська школа[21]. За Статистичним довідником Таврійської губернії. ч. Друга. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік , у селі Ашага-Баксан Зуйської волості Сімферопольського повіту було 20 дворів з татарським населенням у кількості 87 осіб приписних жителів і 7 — «сторонніх»[22].
Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримревкому від 8 січня 1921[23] була скасована волосна система і село увійшло до складу новоствореного Карасубазарського району Сімферопольського повіту[24], а в 1922 повіти отримали назву округів[25]. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких округи ліквідувалися, Карасубазарський район став самостійною адміністративною одиницею[26] і село включили до його складу. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року в селі Ашага-Баксан, в складі Баксанського сільради Карасубазарського району, значилося 53 двору, все селянські, населення становило 241 осіб, з них 224 татарина, 16 кримських циган, 1 записаний в графі «інші»[27] . Після утворення 10 червня 1937 року Зуйського району[28], Баксан разом із сільрадою включили до його складу[29]. Надалі у доступних документах фігурує один Баксан. За даними всесоюзного перепису населення 1939 в селі проживало 705 осіб[30] . У період окупації Криму, 13 та 14 грудня 1943 року, в ході операцій «7-го відділу головнокомандування» 17 армії вермахту проти партизанських формувань, була проведена операція із заготівлі продуктів з масованим застосуванням військової сили, в результаті якої село Баксан було спалено і все жителі вивезені до Дулагу 241[31].
1944 року, після кримської операції згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари з Баксану були депортовані до Середньої Азії[32]. 12 серпня 1944 року було прийнято постанову № ГОКО-6372с «Про переселення колгоспників у райони Криму», на виконання якої в район приїхали перші новосели (212 сімей) з Ростовської, Київської та Тамбовської областей[33], а на початку 1950-х років була друга хвиля переселенців з різних областей України[34] . Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року Баксан був перейменований на Міжгір'є і Баксанську сільраду — на Міжгірську[35]. З 25 червня 1946 Міжгір'я у складі Кримської області РРФСР[36]. 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР до складу УРСР[37]. В 1959 Зуйський район ліквідували[38] і село знову включили до складу Білогірського. Час скасування Міжгірської сільради поки не встановлено: на 15 червня 1960 року село вважалося у складі Ароматнівської сільської ради[39], до 1968 року — у складі Зеленогірської[40] . За даними перепису 1989 року в селі проживало 313 осіб[41] . З 12 лютого 1991 року село у відновленій Кримській АРСР[42], 26 лютого 1992 року перейменованою в Автономну Республіку Крим[43]. З 21 березня 2014 окупована Росією[44].
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Головатенко Людмила Іванівна — депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президиума ВС РСФСР от 21.08.1945 № 619/3 — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Архів оригіналу за 29 квітня 2019. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ Чернов Э. А. Идентификация населённых пунктов Крыма и его административно-территориального деления 1784 г. Азовские Греки. Архів оригіналу за 16 грудня 2017. Процитовано 28 червня 2015.
- ↑ Лашков Ф. Ф. Каймаканствы и в оных каймаканами кто состоит // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — Симф. : Типогр. Таврическ. Губ. Земства, 1888. — Т. 6.
- ↑ Гржибовская, 1999, Манифест о принятии полуострова Крымского, острова Тамани и всей Кубанской стороны под российскую державу. 1783 год с. 96.
- ↑ Гржибовская, 1999, Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
- ↑ О новом разделении Государства на Губернии. (Именный, данный Сенату.)
- ↑ Гржибовская, 1999, Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
- ↑ Лашков Ф. Ф.. Сборник документов по истории Крымско-татарского землевладения. // Известия таврической учёной комиссии / А.И. Маркевич. — Таврическая учёная архивная комиссия. — Симферополь: Типография Таврического губернского правления, 1897. — Т. 26. — С. 136.
- ↑ Карта Мухина 1817 года. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 8 лютого 2015.
- ↑ Гржибовская, 1999, Ведомость о казённых волостях Таврической губернии 1829 г. с. 127.
- ↑ Топографическая карта полуострова Крыма : со съёмки полк. Бетева 1835-1840 г. Российская Национальная Библиотека. Архів оригіналу за 9 квітня 2021. Процитовано 2021-3-2.
- ↑ Карта Бетева и Оберга. Военно-топографическое депо, 1842 г. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 6 лютого 2015.
- ↑ [1] / М. Раевский. — Центральный статистический комитет Министерства внутренних дел. — СПб : Типография Карла Вульфа, 1865. — С. 41. — (Списки населенных мест Российской империи) Архівовано з джерела 30 листопада 2021
- ↑ Трехверстовая карта Крыма ВТД 1865-1876. Лист XXXIV-13-b. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 8 лютого 2015.
- ↑ [2] — Санкт-Петербург : Статистический комитет МВД, 1886. — Т. 8. — С. 70. Архівовано з джерела 5 вересня 2018
- ↑ Вернер К.А.. Алфавитный список селений // Сборник статистических сведений по Таврической губернии : [рос.]. — Симферополь : Типография газеты Крым, 1889. — Т. 9. — 698 с.
- ↑ Борис Веселовский. [3] — Санкт-Петербург : Издательство О. Н. Поповой, 1911. Архівовано з джерела 10 березня 2016
- ↑ Верстовка Крыма от Военно-топографического Депо. ЭтоМесто.ru. 1890. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 20 вересня 2019.
- ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Список волостей Таврической губернии // Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1892 год. — Симферополь: Таврическая губернская типография, 1892. — 270 с. (рос.)
- ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. — 1902. — С. 148—149.
- ↑ [4] / Г. Н. Часовников. — Таврический Губернский Статистический комитет. — Симферополь : Таврическая Губернская Типография, 1914. — С. 102. Архівовано з джерела 30 листопада 2021
- ↑ Часть 2. Выпуск 7. Список населенных пунктов. Феодосийский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. — Симферополь, 1915. — С. 2.
- ↑ Крымская область // История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — Киев: Главная редакция УСЭ, 1974. — Т. 12. — 623 с. — 15 000 экз.
- ↑ Крымская область // История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — Киев: Главная редакция УСЭ, 1974. — Т. 12. — 623 с. — 15 000 экз.
- ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель / И. М. Саркизов-Серазини. — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
- ↑ Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). [5] — Симферополь : Крымское центральное статистическое управление, 1927. — С. 82, 83. Архівовано з джерела 31 серпня 2021
- ↑ Постановление ВЦИК от 10.06.1937 Об образовании нового Зуйского района
- ↑ СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 мая 1940 года) / Отв. ред.: П. В. Туманов. — 2-е изд. — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1940. — С. 389.(рос.)
- ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
- ↑ Prof. Dr. Walter Hubatsch. Журнал боевых действий военно-экономической инспекции 105 (Крым) с 1 октября 1943 по 31 декабря 1943 года, приложения к журналу боевых действий // Журнал боевых действий Верховного командования вермахта (Wehrmacht Operation Staff) 1 января 1943 — 31 декабря 1943 = Kriegstagebuch des Oberkommandos der Wehrmacht (Wehrmachtführungsstab) 1. Januar 1943 — 31. Dezember 1943 / herausgeber Prof. Dr. Percy Ernst Schramm[en]. — München : Bernard & Graefe, 1982. — ISBN 978-3-88199-073-8.
- ↑ Постановление ГКО № 5859сс от 11.05.44 «О крымских татарах»
- ↑ Постановление ГКО от 12 августа 1944 года № ГКО-6372с «О переселении колхозников в районы Крыма»
- ↑ Сеитова Эльвина Изетовна. Трудовая миграция в Крым (1944–1976) // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки : журнал. — 2013. — Т. 155, № 3—1 (23 квітня). — С. 173—183. — ISSN 2541-7738. Архівовано з джерела 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 21 августа 1945 года № 619/3 «О переименовании сельских Советов и населенных пунктов Крымской области»
- ↑ Закон РСФСР от 25.06.1946 Об упразднении Чечено-Ингушской АССР и о преобразовании Крымской АССР в Крымскую область
- ↑ Закон СССР от 26.04.1954 О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР
- ↑ Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 19. — 5000 экз.
- ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1968 года / сост. М.М. Панасенко. / Испол. ком. Крымского обл. Совета депутатов трудящихся. Орг.-инструкт. отд.; [под общ. ред. А. И. Татарникова]. — Симферополь: Крым, 1968. — 142 с. — 10 000 экз.
- ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
- ↑ О восстановлении Крымской Автономной Советской Социалистической Республики. Народный фронт «Севастополь-Крым-Россия». Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018.
- ↑ Закон Крымской АССР от 26 февраля 1992 года № 19-1 «О Республике Крым как официальном названии демократического государства Крым». Ведомости Верховного Совета Крыма, 1992 г., № 5, ст. 194. 1992. Архів оригіналу за 27 січня 2016.
- ↑ Федеральный закон Российской Федерации от 21 марта 2014 года № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов — Республики Крым и города федерального значения Севастополя»
.svg){kind=small}
|
Це незавершена стаття з географії Криму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
