Міжнародна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Міжнародна мова — інтернаціональна мова спілкування, котру вивчають багато людей як другу мову. Міжнародна мова характеризується не лише за числом носіїв (рідна чи друга мова), а також за географічним поширенням, і вона використовується в інтернаціональних організаціях та дипломатії[1][2].

До діючих міжнародних мов відноситься мови: нотного запису музики, мова фізичних, хімічних та математичних формул тощо. На наш час бракує лише мови безпосереднього спілкування представників різних країн та народів.[3].

Історія[ред.ред. код]

Чи не найперша спроба створити універсальну або міжнародну мову була зроблена ще у четвертому столітті до нашої ери в стародавній Македонії. Алексарх, брат македонського воєначальника Кассандра (згодом царя Македонії) мріяв створити справедливу державу, у якій усі громадяни говорили б однією мовою і жили б дружно. Він заснував місто Уранополіс – Місто неба, жителями якого стали прибульці з різних країн. Для них Алексарх створив спільну мову. На яких принципах вона базувалася, досі невідомо, бо нова місто-держава невдовзі припинила своє існування, а з нею і згадана мова[4].

Питанням впровадження міжнародної мови зокрема займались Лейбніц і Катерина II, організовувались групи вченні, перед якими стояло завдання створити мову легку, доступну і таку, яка б підходила всім. Було понад 500 проектів, серед них «Інтерлінгва», «Ідо», «Волапюк» та інші, деякі не забуто й досі[5].

Питання єдиної міжнародної мови в Євросоюзі[ред.ред. код]

Перша спільнота, яка напряму практично відчула гостроту проблеми вітсутносі спільної мови є Європейський Союз. За Статутом, мови усіх країн-членів повинні бути рівноправними. Це означає, що в ЄС на рівних повинні функціонувати 26 мов. Це призводить до величезних витрат. За підрахунками економістів, за рік на тлумацькі та перекладацькі потреби ця спільнота витрачає до 30% свого бюджету. При опитуванні, проведеному у 1999 році у Європарламенті, 21% парламентарів висловили позитивне відношення до пропозиції по використанню есперанто у Європі[3].

Мови світового значення[ред.ред. код]

Сучасними міжнародними мовами можна вважати (у порядку убування загальної кількості, хто ними володіє):

Ранг Мова Рідна Друга Загальна кількість носіїв
1 Англійська мова[6] 410 мільйонів до 1 мільярда до 1,4 мільярда
2 Китайська мова[7] 845 мільйонів до 500 мільйонів до 1,3 мільярда
3 Іспанська мова[8] 420 мільйонів до 80 мільйонів до 500 мільйонів
4 Російська мова[9] 170 мільйонів до 125 мільйонів до 295 мільйонів
5 Арабська мова[10] 240 мільйонів до 40 мільйонів до 280 мільйонів
6 Французька мова[11] 80 мільйонів до 120 мільйонів до 200 мільйонів
7 Португальська мова[12] 178 мільйонів до 10 мільйонів до 188 мільйонів
8 Німецька мова[13] 90 мільйонів до 20 мільйонів до 110 мільйонів
Усього: 2 433 000 000 1 895 000 000 4 336 000 000

Карта поширення міжнародних мов[ред.ред. код]

На картах показано поширення кожної міжнародної мови.


Офіційні мови ООН[ред.ред. код]

Англійська, арабська, іспанська, російська, французька та китайська є офіційними мовами ООН.

Есперанто[ред.ред. код]

Наприкінці XIX ст. мала перспективи стати міжнародною штучна мова есперанто. У 1887 році у Варшаві вийшла книжка «Международный язык» підписана «Доктор Есперанто» («той, що сподівається»). Її винахідник, лікар та поліглот Людвік Земенгоф з Білостока, мріяв про ті часи, коли кожна людина крім рідної мови вивчить ще одну, нейтральну мову, призначену для міжнародного спілкування. Живши у Росіїській імперії, у мультіетнічному Білостоку, він добре бачив, як однакові люди, котрі однаково їдять і працюють, не можуть зрозуміти одні одних.[14][5]. Втім, на початку XXI ст. з'являються ствердження, що проект есперанто себе не виправдав, і штучна мова Заменгофа не має шансів стати по-справжньому міжнародною[15].

Докладніше: Есперанто

Примітки[ред.ред. код]

  1. Fischer Verlag Weltalmanach [1]
  2. Baker & Jones Encyclopedia of bilingualism and bilingual education
  3. а б Лінецький, Михайло. Про есперанто / Мотивація до вивчення міжнародної мови есперанто / Преамбула. Ukrainia Esperanto Asocio. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-10-12. (еспер.)(укр.)
  4. Володимир Пацюрко Від укладача // Великий есперантсько-український словник. — Київ, 2007. — 200 с.
  5. а б Коскін, Володимир (2009-01-18). Євген Ковтонюк: жага пізнання і поезія фактів. Портал українця. Архів оригіналу за 2013-07-08. Процитовано 2010-09-21. 
  6. The triumph of English: A world empire by other means | The Economist
  7. [[:en:People's Republic of China#cite note-unpop-4|China - Wikipedia, the free encyclopedia
  8. http://web.archive.org/web/20100305141543/http://terranoticias.terra.es/cultura/articulo/espanol_sera_segunda_lengua_comunicacion_848372.htm
  9. Languages of the World
  10. L'arabe
  11. La francophonie
  12. Ethnologue report for language code
  13. Ethnologue: Statistical Summaries
  14. Володимир Пацюрко Від укладача // Великий есперантсько-український словник. — Київ, 2007. — 200 с.
  15. Гастон Доррен. «Лингво. Языковой пейзаж Европы». М.: «Колибри», 2016.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]