Міжнародна премія імені Володимира Винниченка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Винниченко на початку XX століття

Міжнаро́дна пре́мія і́мені Володи́мира Винниче́нка — премія, заснована у 1990 році Українським фондом культури (УФК), яким опікувався поет-академік Борис Олійник — голова правління УФК в 1987—2017 роках. Присуджується за особливі досягнення в літературі, мистецтві та благодійницькій діяльності.

Історія заснування і вручення премії[ред.ред. код]

Премія освячена іменем Винниченка — людини складної долі, одного із найвидатніших письменників ХХ століття, талановитого художника, державного та політичного діяча, Першого міністра Української Народної Республіки. За час існування відзнаки її лауреатами стали десятки вітчизняних і зарубіжних літераторів, артистів, художників та доброчинців, зокрема з Канади, США, Росії, Австрії, Великої Британії, Сирії, Польщі та Югославії.

Першими цю премію здобули: відомий український письменник і правозахисник, дійсний член Української вільної академії наук у Нью-Йорку Микола Руденко, книжки якого були вилучені з бібліотек, а ім'я не згадувалося протягом двох десятиліть, а також визначний учений-літературознавець Григорій Костюк — голова комісії для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка при Українській вільній академії наук у США.

Лауреати премії[ред.ред. код]

За 2013 рік[ред.ред. код]

Курінна-Берцик Ілона Федорівна (м. Чита, Російська Федерація) — журналістка. Автор книжки «Что же мне так больно и так трудно».

Жадько Віктор Олексійович — публіцист, прозаїк, краєзнавець. Автор книжок «Іду за Шевченком» та «Черкащина. Універсальна енциклопедія».

Леп'явко Сергій Анатолійович — історик, краєзнавець. Автор книжки «Чернігів. Історія міста».

Марчук Анатолій Петрович — художник, доброчинець. За створення Макарівської картинної галереї, спорудження пам'ятників на Київщині: Святителю Димитрію Ростовському, письменникам Володимиру Малику, Миколі Олійнику, Петру Сиченку.

Славинський Микола Борисович — письменник. За художньо-документальну оповідь «Євген Товстуха: двадцять тисяч секретів», поетичні збірки «Зупини мене, Господи», «Срібне диво», «Зачароване коло кохання», «Тайнопис миті», «Світова вдова» та за вагомий внесок у розвиток національного книговидання.

Стадниченко Володимир Якович — публіцист, журналіст, культуролог. Автор публіцистичної книжки «Садівник щастя».

За 2012 рік[ред.ред. код]

Яременко Василь Васильович — український філолог, професор.

Лазоренко Володимир Михайлович — підприємець, меценат.[1]

За 2011 рік[ред.ред. код]

Горлач Леонід Никифорович — поет. Автор історичних романів у віршах «Мамай» і «Мазепа».

Логачов Віктор Степанович — літератор, головний редактор журналу «Донбасс». Автор роману «Правы и виноваты».

Шевченко Сергій Володимирович — літератор, публіцист, заслужений журналіст України, полковник запасу. Співавтор книжки «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті», виданої вперше за підтримки тільки однофамільців — Шевченків (культурна акція «Толока Шевченків», проведена в розвиток вітчизняних традицій доброчинності й меценатства).

Вєдєнєєв Дмитро Валерійович — доктор історичних наук, професор, полковник запасу, заступник директора Українського інституту національної пам'яті. Співавтор збірника «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті».

За 2010 рік[ред.ред. код]

Богуцький Юрій Петрович — культуролог, заслужений діяч мистецтв України, віце-президент Академії мистецтв України, професор, кандидат філософських наук, який окрім творчої та організаційної роботи благодійно підтримав низку акцій Фонду культури, в тому числі — проведення в 2010 році Всеукраїнського огляду-конкурсу за програмою УФК «Нові імена України».

Воробей Володимир Васильович — книговидавець, доктор технічних наук, генеральний директор комп'ютерно-видавничого центру та видавничої компанії «КИТ» за успіхи в поліграфічному виконанні української книги на високому сучасному рівні та доброчинне забезпечення програм УФК друкованою продукцією.

Ткаченко Сергій Іванович — літератор і дипломат, автор численних збірок поезій та літературознавчих творів, меценат і видавець журналу «Ятрань» на рідній для себе і В. Винниченка Кіровоградщині.

За 2009 рік[ред.ред. код]

Біленко Володимир Васильович — журналіст, заступник головного редактора газети «Сільські вісті». Ним організовано перше видання праці В.Винниченка «Заповіт борцям за визволення» та здійснено ряд публікацій про життя, творчість, політичну та державотворчу діяльність В.Винниченка. Він є автором багатьох публікацій з проблем суспільно-політичного сучасного життя, української історії, культури і літератури.

Будков Дмитро Валентинович — директор Українського центру міжнародної освіти Українського фонду культури, кандидат історичних наук. За час діяльності, згідно з програмою «Мова і культура», близько 15 тисяч дітей мали можливість удосконалювати свої знання в зарубіжжі, зокрема з англійської мови в навчальних закладах Великої Британії.

Іванов Дмитро Йосипович — поет, публіцист, головний редактор Чернігівської обласної молодіжної газети «Гарт». Він автор багатьох збірок поезії, зосібне — «Заповіт мого роду», «Маминих слів чорнобривці», «Здрастуй, я повернувся», «Монолог тридцять третього» та інших.

За 2008 рік[ред.ред. код]

Молодожанин Леонід Григорович — 93-річний скульптор (знаний у мистецтві як Лео Мол) з Канади, виходець з м. Полонне Хмельницької області. Він є автором кількох пам'ятників Тарасу Шевченку, зокрема у Вашингтоні (США), Буенос-Айресі (Аргентина), Прудентополісі (Бразилія), Санкт-Петербурзі (Росія), Київському князю Володимиру у Вінніпезі, Торонто, Лондоні і Римі, та ще багатьох інших скульптурних, живописних і графічних творів. У 19922007 роках Л. Молодожанин передав у дар Україні низку цінних робіт, що знаходяться тепер в музеї Шевченка в Києві.

Шугай Олександр Володимирович — літератор. За книги, що отримали визнання в Україні та зарубіжжі: «Іван Багряний, або Через терни до Гетсиманського саду», «Притча про хату, або Сорок Святих» (про витоки добра і зла), «Усе живе — тепле», присвяченої Григору Тютюннику.

Джуси Людмила Тимофіївна та Степан Петрович — народні художники України, відомі кримські майстри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, які плідно працюють на цій ниві близько півстоліття. За серію тематичних килимів та живописні твори останніх років.

Лосіцький Станіслав Феліціанович — доктор технічних наук, художник, активний доброчинець Українського фонду культури, який піклується вихованцями кількох дитячих будинків. За багаторічну благодійницьку діяльність.

За 1996 рік[ред.ред. код]

  • Смик Роман Петрович — український лікар, громадський і культурний діяч, меценат.
  • Дапчевич Гойко — чорногорський поет, югославський дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол Югославії в Україні (1996—2000).

За 1993 рік[ред.ред. код]

Кравчук Петро Ількович — український публіцист з Канади.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]