Міжнародна премія імені Володимира Винниченка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Винниченко на початку XX століття

Міжнаро́дна пре́мія і́мені Володи́мира Винниче́нка — премія, заснована у 1990 році Українським фондом культури (УФК), яким опікувався поет-академік Борис Олійник — голова правління УФК в 1987—2017 роках. Присуджується за особливі досягнення в літературі, мистецтві та благодійницькій діяльності.

Історія заснування і вручення премії[ред.ред. код]

Премія освячена іменем Винниченка — людини складної долі, одного із найвидатніших письменників ХХ століття, талановитого художника, державного та політичного діяча, Першого міністра Української Народної Республіки. За час існування відзнаки її лауреатами стали десятки вітчизняних і зарубіжних літераторів, артистів, художників та доброчинців, зокрема з Канади, США, Росії, Австрії, Великої Британії, Сирії, Польщі та Югославії.

Першими цю премію здобули: відомий український письменник і правозахисник, дійсний член Української вільної академії наук у Нью-Йорку Микола Руденко, книжки якого були вилучені з бібліотек, а ім'я не згадувалося протягом двох десятиліть, а також визначний учений-літературознавець Григорій Костюк — голова комісії для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка при Українській вільній академії наук у США.

Лауреати премії[ред.ред. код]

За 2017 рік[ред.ред. код]

  • Олександр Савенко — публіцист, тележурналіст за програму «Український клуб» на «Центральному каналі» (КДР ТРК);
  • Станіслав Лазебник — дипломат, журналіст за книгу нарисів «Люди українського закордоння», Київ, видавництво «Істина», 2016 рік;
  • Сергій Коропенко — прозаїк, кінодраматург за історико-ізотеричну трилогію: «Русь. Легенда о Рюрике», «Русь. Время мечей», «Русь. Битва князей».

За 2016 рік[ред.ред. код]

  • Ігор Гургула — український письменник, поет, драматург, публіцист, редактор і видавець.

За 2015 рік[ред.ред. код]

За 2014 рік[ред.ред. код]

За 2013 рік[ред.ред. код]

  • Курінна-Берцик Ілона Федорівна (м. Чита, Російська Федерація) — журналістка. Автор книжки «Что же мне так больно и так трудно».
  • Жадько Віктор Олексійович — публіцист, прозаїк, краєзнавець. Автор книжок «Іду за Шевченком» та «Черкащина. Універсальна енциклопедія».
  • Леп'явко Сергій Анатолійович — історик, краєзнавець. Автор книжки «Чернігів. Історія міста».
  • Марчук Анатолій Петрович — художник, доброчинець. За створення Макарівської картинної галереї, спорудження пам'ятників на Київщині: Святителю Димитрію Ростовському, письменникам Володимиру Малику, Миколі Олійнику, Петру Сиченку.
  • Славинський Микола Борисович — письменник. За художньо-документальну оповідь «Євген Товстуха: двадцять тисяч секретів», поетичні збірки «Зупини мене, Господи», «Срібне диво», «Зачароване коло кохання», «Тайнопис миті», «Світова вдова» та за вагомий внесок у розвиток національного книговидання.
  • Стадниченко Володимир Якович — публіцист, журналіст, культуролог. Автор публіцистичної книжки «Садівник щастя».

За 2012 рік[ред.ред. код]

За 2011 рік[ред.ред. код]

За 2010 рік[ред.ред. код]

За 2009 рік[ред.ред. код]

За 2008 рік[ред.ред. код]

За 2007 рік[ред.ред. код]

За 2006 рік[ред.ред. код]

За 2005 рік[ред.ред. код]

За 2004 рік[ред.ред. код]

За 2003 рік[ред.ред. код]

За 2002 рік[ред.ред. код]

За 2001 рік[ред.ред. код]

За 2000 рік[ред.ред. код]

За 1999 рік[ред.ред. код]

За 1998 рік[ред.ред. код]

  • Євген Товстуха  — український науковець, лікар-фітотерапевт, письменник.

За 1997 рік[ред.ред. код]

За 1996 рік[ред.ред. код]

  • Смик Роман Петрович — український лікар, громадський і культурний діяч, меценат.
  • Дапчевич Гойко — чорногорський поет, югославський дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол Югославії в Україні (1996—2000).

За 1995 рік[ред.ред. код]

За 1994 рік[ред.ред. код]

За 1993 рік[ред.ред. код]

За 1992 рік[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]