Міжнародний валютний фонд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міжнародний валютний фонд
Офіційна емблема МВФ
Абревіатура МВФ
Типи членів Держави
Члени 188 держав світу
Мета утворення регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів, надання фінансової допомоги
Материнські організації ООН
Заснована 27 грудня 1945
Штаб-квартира Вашингтон, США США
Поточний голова Крістін Лагард
Веб-сайт http://www.imf.org

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами[1][2], з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.[3] Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн, які розвиваються, неодноразово піддавалася критиці.

Члени МВФ[ред.ред. код]

   члени МВФ
   члени МВФ, які не прийняли умов Статті VIII, Пункти 2, 3, 4[4]

Членами МВФ є 188 членів ООН .[5][6]

Колишніми членами є Куба, яка вийшла з МВФ в 1964 році[7] та Республіка Китай (Тайвань), який був замінений в ООН на КНР в 1980 році після втрати підтримки тодішнього президента США Джиммі Картера.[8] Крім Куби не належать до МВФ ще шість держав-членів ООН: Північна Корея, Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Науру і Південний Судан. Острови Кука, Ніуе, Ватикан, й інші держави з обмеженим визнанням також не є членами МВФ.

Деякі члени мають дуже складні відносини з МВФ і, навіть, все ще будучи членами, вони не дозволяють контролю над собою з боку МВФ. Наприклад, Аргентина відмовляється від участі в консультаціях за Статтею IV.

Всі держави-члени беруть в МВФ безпосередню участь. Держави-члени представлені 24 членами правління (п'ять виконавчих директорів призначаються п'ятьма членами з найбільшими квотами, решту дев'ятнадцять виконавчих директорів обирають інші члени), а також, всі члени призначають керуючого Радою керуючих МВФ. Сила інших країн в рамках організації формується пропорційно до їх населення та економічного рейтингу у світі.

Основні функції МВФ[ред.ред. код]

Штаб-квартира МВФ, Вашингтон (округ Колумбія)
  • сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці
  • розширення світової торгівлі
  • кредитування
  • стабілізація грошових обмінних курсів

Офіційні цілі МВФ[ред.ред. код]

  1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;
  2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;
  3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;
  4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;
  5. тимчасово надавати державам-членам кошти в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Структура органів управління[ред.ред. код]

Рада керуючих[ред.ред. код]

Вищий керівний орган МВФ — Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить — вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час.

В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення, провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85%). Це значить, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Відносно країн які розвиваються, то за наявності скоординованих дій, теоретично, вони також мають можливість блокувати прийняття рішень які їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно. На зустрічі керівників Фонду в липні 2004 року прозвучав намір «розширити можливість країн які розвиваються і країн з перехідними економіками більш ефективно брати участь в механізмі прийняття рішень в МВФ».

Міжнародний валютний і фінансовий комітет[ред.ред. код]

Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (International Monetary and Financial Committee, IMFC) відіграє важливу роль в організаційній структурі МВФ. З 1974 р. до вересня 1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії два рази на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку — Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF — World Bank Development Committee.

Виконавча рада[ред.ред. код]

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною, Японією, Великою Британією та Францією. Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й розподілом кредитів країнам-учасницям. Крім того до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п'ятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду (на вересень 2004 р. — близько 2700 чоловік з більш ніж 140 країн). Директор-розпорядник (з 5 липня 2011 р.) — Крістін Лаґард (Франція), перша в історії жінка-голова МВФ.

Від моменту утворення Фонд очолювали:

Період Ім'я Громадянство
6 травня 1946 — 5 травня 1951 Camille Gutt Бельгія Бельгія
3 серпня 1951 — 3 жовтня 1956 Ivar Rooth Швеція Швеція
21 листопада 1956 — 5 травня 1963 Per Jacobsson Швеція Швеція
1 вересня 1963 — 31 серпня 1973 Pierre-Paul Schweitzer Франція Франція
1 вересня 1973 — 16 червня 1978 Johannes Witteveen Нідерланди Нідерланди
17 червня 1978 — 15 січня 1987 Jacques de Larosière Франція Франція
16 січня 1987 — 14 січня 2000 Мішель Камдессю Франція Франція
1 травня 2000 — 4 березня 2004 Горст Келер Німеччина Німеччина
7 червня 2004 — 31 жовтня 2007 Родріго Рато Іспанія Іспанія
1 листопада 2007 — 18 травня 2011 Домінік Стросс-Кан Франція Франція
Крістін Лаґард Франція Франція

Головою Європейського департаменту МВФ є Антоніо Борхес з Португалії, колишній заступник керуючого Банком Португалії. Він був обраний у жовтні 2010 року.[9]

Комітет з розвитку[ред.ред. код]

Комітет з розвитку є спільним органом МВФ та МБРР, що займається питаннями щодо надання коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів — міністрів фінансів країн-учасниць. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн та надання рекомендації Раді керуючих МВФ та МБРР.

Ресурси МВФ[ред.ред. код]

Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до статутного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.

Квоти[ред.ред. код]

Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій економіці. При розрахунках квот застосовується спеціальна формула, що являє собою середньозважене значення ВВП (50%), відкритості (30%), економічної мінливості (25%) та міжнародних резервів (5%). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення (СДР, від англ. special drawing rights), розрахунковій одиниці Фонду. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.

Внесок кожної країни в статутний капітал МВФ здійснюється на 25% СДР або твердій іноземній валюті (долари США, євро, єні, фунті стерлінгів) та на 75% в національній валюті. Кожні п'ять років квоти переглядаються у зв'язку з тим, що змінюється місце країни у світовій економіці.

Квота визначає кількість голосів країни-учасниці. Голоси країни складаються з базової кількості голосів плюс одного голосу за кожні 100 тис. СДР. Згідно з реформою 2008 року базова кількість голосів країни-учасниці становить 5,502% від загальної кількості голосів, що дозволило збільшити число базових голосів з 250 до 677 на кожного учасника. Кількість базових голосів ростиме разом зі сплатою підвищення квот державами, що мають право на спеціальне підвищення. Крім того розмір квоти визначає об'єм фінансування, на який країна може розраховувати.

Перегляд розмірів квот відбувається кожні п'ять років. Зміна квоти держави відбувається за попередньою домовленістю з нею та ухвалюються 85% від усієї кількості голосів. При загальному перегляді квот вирішуються питання щодо загального розміру збільшення та його розподіл між країнами-членами.

Загальний перегляд квот дозволяє МВФ оцінити адекватність квот відносно потреб держави-члена у фінансуванні її платіжного балансу та її здатності самостійно забезпечити цю потребу.

Розподіл квот дозволяє збільшити квоти країн-учасниць з урахуванням зміни їхнього місця в світовій економіці.

Запозичені кошти[ред.ред. код]

МВФ у своїй діяльності використовує й запозичені кошти. Фонд користується кредитом групи десяти в межах 17 млрд. СДР. Фонд також одержує позики центрального банку і скарбниці Саудівської Аравії та деяких інших країн. Загальна сума позик не повинна перевищувати 60% загального обсягу квот.

Основні механізми кредитування[ред.ред. код]

1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25% квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. — резервною часткою (Reserve Tranche). Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка перебуває на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ використовує частину національної валюти країни-члена для надання кредиту іншим країнам, то резервна частка такої країни відповідно збільшується. Непогашена сума позик, наданих країною-членом Фонду в рамках кредитних угод ГСЗ і НСЗ, формують її кредитну позицію. Резервна частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни-члена МВФ.

2. Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають 100%), поділяються на чотири кредитні частки, або (Credit Tranches), які становлять по 25% квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим: сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 200% її квоти (враховуючи 75% квоти, яка внесена відповідно до підписки). Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна може отримати в Фонді завдяки використання резервної і кредитної частки, становить 125% її квоти. Але угода надає МВФ право призупиняти це обмеження. На цій підставі ресурси Фонду у багатьох випадках використовується в розмірах, які перевищують зафіксовану в уставі межу. Тому поняття «верхні кредитні частки» (Upper Credit Tranches) стало значити не лише 75% квоти, як в початковий період діяльності МВФ, а суми, які перевищують першу кредитну частку.

3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії. Якщо використання першої кредитної частки може бути здійснено у формі прямого придбання іноземної валюти після схвалення Фондом її запиту, то виділення коштів понад верхню кредитну частку відбувається шляхом домовленості з країнами-членами про резервні кредити. З 50-х і до середини 70-х рр. угоди про кредити стенд-бай укладалися строком до 1 року, з 1977 р. — до 18 місяців і навіть до 3 років в зв'язку з збільшенням дефіцитів платіжних балансів.

4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на триваліший період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. Підставою для звернення країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування є серйозні порушення рівноваги платіжного балансу, які були спричинені несприятливими структурними змінами в виробництва, торгівлі або цін. Розширені кредити зазвичай надаються на три роки, за необхідністю — до чотирьох, визначеними порціями (траншами) через певні проміжки часу — раз на півріччя, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно. Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам-членам МВФ в реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Фонд вимагає від держави-позичальника виконання певних умов, до того ж їх жорсткість збільшується поступово з переходом від однієї кредитної частки до іншої. Деякі умови необхідно виконати до моменту отримання кредиту. Зобов'язання країни-позичальника передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в Листі про наміри (Letter of intent) або Меморандумі про економічну і фінансову політику (Memorandum of Economic and Financial Policies), які подаються до МВФ. Процес виконання зобов'язань країною, яка отримала кредит контролюється шляхом періодичної оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових критеріїв реалізації (Performance criteria). Ці критерії можуть бути або кількісними (відносяться до певних макроекономічних показників) або структурними (відображають певні інституційні зміни). Якщо МВФ прийме рішення, що країна використовує кредит не за призначенням, не виконує взятих на себе зобов'язань, то в цьому випадку Фонд має право обмежити її кредитування або відмовити в наданні наступного траншу. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ здійснювати економічний тиск на країни-позичальники.

На відміну від Світового банку, діяльність МВФ зосереджена на відносно короткострокових макроекономічних кризах. Світовий банк надає кредити тільки бідним країнам, МВФ може кредитувати будь-яку країну з числа членів, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань.

Системи розповсюдження даних[ред.ред. код]

Використання Систем розповсюдження даних:
   Члени МВФ, які використовують SDDS
   Члени МВФ, які використовують GDDS
   Члени МВФ, не використовують стандартів
   Не члени МВФ, які використовують SDDS
   Не члени МВФ, які використовують GDDS
   Не взаємодіють з МВФ

У 1995 році Міжнародний валютний фонд почав роботу по створенню стандартів розповсюдження даних. Метою було створення однотипних систем поширення економічних і фінансових даних в країнах-членах МВФ. Міжнародний валютний і фінансовий комітет (англ. International Monetary and Financial Committee, IMFC) схвалив основні принципи для стандартів розповсюдження даних, які були розділені на два рівні: Загальна система розповсюдження даних (ЗСРД, англ. General Data Dissemination System, GDDS) і Спеціальний стандарт розповсюдження даних (ССРД, англ. Special Data Dissemination Standard, SDDS).

Головною метою ЗСРД є сприяння країнам-членам МВФ у створення основи для підвищення якості даних і підвищення статистичного потенціалу. Це повинно включати підготовку метаданих, що описують поточні статистичні методи збору та встановлення планів модернізації. Після створення бази, країни можуть оцінити статистичні потреби, визначити пріоритети в підвищенні оперативності, прозорості, надійності і доступності фінансових та економічних даних.

Деякі організації, які не є членами МВФ, також надають статистичні дані у відповідних системах:

Критика[ред.ред. код]

Критика щодо МВФ полягає у наступному:

  1. Зависокі відсоткові ставки за якими надаються кредити.[Джерело?] Завдяки цьому чимало країн потрапляють у «Боргову яму».
  2. Відсутність будь-якої відповідальності за неправильні рішення.
  3. Безпосередня підконтрольність владі США.[Джерело?]
  4. Втручання у внутрішню політику держав.[Джерело?]
  5. Надання коштів за кредитами «не у ті галузі виробництва» держави.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. http://svit.ukrinform.ua/mvf.shtml
  2. «Factsheet - The IMF at a Glance». IMF. June 2009. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-07-19. 
  3. Articles of Agreement of the International Monetary Fund, Article I — Purposes
  4. Articles of Agreement of the International Monetary Fund, Article VIII - General Obligations of Members
    Section 2: Avoidance of restrictions on current payments;
    Section 3: Avoidance of discriminatory currency practices;
    Section 4: Convertibility of foreign-held balances.
  5. «Republic of Kosovo is now officially a member of the IMF and the World Bank». The Kosovo Times. 2009-06-29. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-06-29. «Kosovo signed the Articles of Agreement of the International Monetary Fund (IMF) and the International Bank for Reconstruction and Development (the World Bank) on behalf of Kosovo at the State Department in Washington.» 
  6. International Monetary Fund (2009-06-29). "Kosovo Becomes the International Monetary Fund’s 186th Member". Прес-реліз. Переглянутий 2009-06-29.
  7. «Brazil calls for Cuba to be allowed into IMF». Caribbean Net News. 2009-04-27. Процитовано 2009-05-07. «Cuba was a member of the IMF until 1964, when it left under revolutionary leader Fidel Castro following his confrontation with the United States.» 
  8. Andrews, Nick; Bob Davis (2009-05-07). «Kosovo Wins Acceptance to IMF». The Wall Street Journal. Процитовано 2009-05-07. «Taiwan was booted out of the IMF in 1980 when China was admitted, and it hasn't applied to return since.» 
  9. Wroughton, Lesley (Oct 26, 2010). «IMF names Portuguese economist to head European Dept». Reuters. Процитовано 16 березня 2012. 
  10. Macao SAR Begins Participation in the IMF's General Data Dissemination System

Посилання[ред.ред. код]