Міжнародний жіночий день

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецький плакат «Жіночий день», присвячений 8 березня (1914). Англійський переклад: "Дайте нам, жінкам виборче право. Жіночий день, 8 березня 1914. До цих пір, забобони і реакційні погляди не мають повного цивільного права для жінок, які, як робітники, матері та громадяни повністю виконують свій обов'язок, за яким повинні платити податки державі, а також муніципалітету. Боротьба за це природне право людини повинне бути непохитним наміром кожної жінки, кожної жінки-працівника. У цьому, ніякої паузи для відпочинку, ніякого перепочинку не допускається. Приходьте Всі, жінки і дівчатка, 9-е громадське жіноче зібрання у неділю, 8 березня 1914, о 3 годині дня."[1]

Міжнаро́дний жіно́чий де́нь (англ. International Women's Day) — щорічне свято, що відзначається 8 березня. Започатковане як пролетарське феміністське свято Міжнаро́дний де́нь жіно́к-робітни́ць. Починалось як соціалістичне політичне свято. Свято є змішаним в культурі багатьох країн, насамперед в Європі, особливо в блоку країн СРСР.

Вперше святкувався 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки. Протягом 20 століття відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято.

1977 року, за радянської ініціативи, отримав статус міжнародного дня — рішенням Організації Об'єднаних Націй день називається (повна назва): Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир.

День став символом фемінізму й антисексизму. У деяких країнах, в яких відзначається день, жінки отримують подарунки та квіти. Цей жест багато феміністок, однак, знаходять недоречним, оскільки вони вважають, що день повинен привернути увагу до статевої рівності.

В деяких країнах відзначається подібно до західноєвропейських свят — Дня матері й Дня Валентина. Окремі діячі православної церкви і деяких інших релігійних спільнот світу не визнають свято 8 березня з огляду на його політичне походження.

Історія[ред.ред. код]

Ідея Міжнародного жіночого дня була прийнята Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом в Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.[2]

У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:

« У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він всюди має бути старанно підготовлений  »

Точну дату Міжнародного жіночого дня на тій конференції так і не було визначено.

Перший Міжнародний жіночий день проводиться на наступного року — 19 березня 1911 року, — жінки претендували на право жінок голосувати, право на працю і покласти край дискримінації на роботі. Цей день відзначався в Німеччині, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Жінки Німеччини обрали дату 19 березня, бо саме 19 березня 1848 року король Прусії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з введенням виборчого права для жінок. Жінки вимагали, щоб надати жінкам право голосувати і займати державні посади. У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами і знову в різні дні.[3]

1912 року МЖД відзначили 12 травня.

Датування. 8 березня[ред.ред. код]

Імовірно термін приурочений до однієї або декількох подій:

  • Страйк американських текстильних робітників у 1857-58 роках. Жінки, які брали участь у демонстрації, боролися за рівну оплату. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня (марш порожніх каструль). Останніми роками поширилася версія, що то нібито була демонстрація повій.[4]
  • Демонстрація «соціалістичних жінок», що відбулася в Нью-Йорку 8 Березня 1908 року, пов'язана з текстильними страйками у 1857-58 роках. Демонстрація відбулася частково для прав жінок на виробництві, а почасти як реакція руху суфражизму. В останню неділю лютого 1908 року тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорку. Жінки вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 19091910 рр. у США в останні тижні лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки.[5][6]
  • Російська жіноча демонстрація 8 березня в 1917. На думку декого, як прелюдія до російської революції. У 1917 році в Росії, в той час як два мільйони солдатів загинули під час війни, жінки вибирають останню неділю лютого вийти з претензіями "хліб і мир". Ця історична неділя припадає на 23 лютого в юліанському календарі, або 8 березня за григоріанським календарем — на початку російської революції. Чотири дні потому цар зрікся престолу і тимчасовий уряд надає право голосу для жінок. Таким чином, вперше в Росії, і лише в єдиному місті — Санкт-Петербургзі — вперше був відзначений жіночий день в 1913 році.[3]

У 1913 і 1914 роках в рамках руху за мир напередодні Першої світової війни, в Європі жінки організували в кінці лютого або на початку березня мітинги проти війни.

Лише в 1914 році жіночий день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Росії і Швейцарії.[3]

Починаючи з 1920 року[ред.ред. код]

Дата 8 березня була започаткована в ІІІ комуністичній Інтернаціональній зустрічі в 1921 році. Протягом 20-х років і 30-х років цей день був найбільш помітним як соціалістичний жіночий день.

В Радянському Союзі[ред.ред. код]

В Радянському Союзі, перед тим як свято укріпилось в громадському, а після цього і в сімейному побуті «робітників», активістам — комуністам і комсомольцям — довелося провести значну роз'яснюючу роботу.[7] Радянські науковці у цій сфері своїми історіографічними працями були підкорені офіційній ідеології держави і, опираючись на положення офіційних державних документів, підкреслювали рівноправне становище жінок в СРСР та широкий спектр можливостей особистісного розвитку жінки,[8] акцентували увагу на слідуючих ролях жінки в суспільстві: робітниця, мати, активна громадська діячка.[9] Таким чином, попри те, що було ухвалено закони, які давали значні права, свободи та можливості жінкам у політичній, освітній, економічній, культурній та інших сферах, жінка всеж не позбавляється ролі хранительки домашнього вогнища та матері-господині, а ще й поступово перебирає на себе традиційно чоловічі обов'язки.[10] Офіційна декларація гендерної рівності полегшила справу експлуатації жінок — на них відтепер покладалась подвійна функція — робота і материнство.[11]

1932 рік. Радянський плакат, присвячений святу 8 березня. Текст говорить: "8 березня, є днем повстання робітничих жінок проти кухонного рабства" і "Геть пригнічення і вузьколобість домашньої роботи!". Спочатку в СРСР свято мало чіткий політичний характер, підкреслюючи роль Радянської держави в звільненні жінок від їхнього другокласового громадського статусу.

В СРСР за ініціативою В.І. Леніна для «захисту інтересів жіночого робочого руху» і пропаганди "робочого руху" був створений журнал «Работніца», перший номер якого вийшов в 1914 році 23 лютого (8 березня) за новим стилем.[12]

Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Йосип Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, саме колгоспний лад робить жінку-робітницю рівною чоловіку-робітнику.[8]

Актуальні жіночі образи офіційна державна ідеологія творить також через періодику — «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка» та ін., літературу.

В Радянському Союзі результатом "боротьби за права жінок" було те, що жінки освоїли багато промислових і будівельних професій, успішно почали працювати на колгоспних полях і в тваринництві.[7] І вже згодом жінки стануть ніби-то ініціаторами так званого «стаханівського руху»Герої Соціалістичної праці Марія і Євдокія Виноградови, а Зінаїда Троїцька — перша жінка-машиніст — організувала першу в історії залізничного транспорта жіночу паровозну бригаду.[7] З 20–30 років ХХ ст. жінка стає деталлю механізму радянської держави — безликою, усуспільнененою та повністю підкореною загальній інерції суспільства.

В 1918 і 1919 роках в Радянському Союзі жінки-робітники висували бойові гасла «Все — для Червоної Армії!», «Все — для фронту!».[7] В 1921 році, в день 8 березня перед жінками-робочими ставились завдання: боротись з холодом і розрухою, налагоджувати «народне господарство».[7] Ленін писав на рахунок виборів в Московську Раду в лютому 1920 року так:

« Нам потрібно, щоб жінка-робітниця добилася не лише за законом, але і в житті рівності з чоловіком-робітником.  »

— Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.40, с.157[7]

8 березня 1922 року проходило як загальнопролетарське свято з основними лозунгами — об'єднання робочих навколо РКП(б) і професіональних союзів, боротьба з голодом і жіночою безробітністю.[7]

8 березня 1923 року проходило під призивами підняття громадсько-політичного і культурного рівня і виробничої кваліфікації жінок-робочих.[7]

8 березня 1924 року проходило під лозунгом Леніна — «Розпочата Радянською владою справа може бути посунена вперед лише тоді, коли замість сотень жінок по всій Росії в ній приймуть участь мільйони і мільйони жінок».[13] В ці дні лави РКП(б) поповнились більш, ніж на 4 тисячі жінок-робочих.[14]

Вже в другій половині 20-х років починають простежуватися деякі зміни в поданні жіночності на сторінках радянських жіночих журналів — з актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище — в пресі друкуються статті та поради для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей і означує збільшене навантаження на жінку – робітницю, матір та господиню.[15]

В 1927 році жінки-робочі зустрічали цей день як своє свято, виконуючи прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались в краще вбрання.[7] Сімейні риси в святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки.[7] Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, пригощанням.

Таким чином, нова, яка ще не мала до цього рівнозначних паралелей традиція ввійшла в побут робочих мас.[7]

Особливо важкою була робота з мусульманським Сходом. В 20-ті роки для мусульманського світу стояло питання про зняття жінками покривала, яке закривало лице, яке шаріат (мусульманське право) підняв до закону, до принципу життя.(Покривало мало різні форми; способи закривання лиця жінками в різних народів Сходу теж відрізнялись, тому покривала називались по-різному: чадра, яшмак, паранджа, чадур, рубана, ферідже і ін.[7]) Тобто, боротьба проти чадри і паранжі була невід'ємна від боротьби за соціальну рівність і права людини.[7] При боротьбі з патріархально-байськими звичаями в 1924 році Туркестанським ЦИКом був затверджений до 8 Березня декрет про відміну калиму; крім того, було дектретовано шлюбний вік для дівчат в 16 років (по шаріату шлюбний вік — 9 років).[16][7]

Станом на 1937 рік в Радянському Союзі на підприємствах і в організаціях вже працювало більш 9 мільйонів жінок, що складало 35% загальної кількості робочих і служащих.[17]

Після Другої світової війни[ред.ред. код]

Після Другої світової війни послідовники поводились тихо, так як день не відзначався, і лише в 1974 році відновлюється рух жінок і традиція жіночого руху. 1975 року день був визнаний ООН як Міжнародний жіночий день з нагоди Міжнародного року жінки. На Заході, Міжнародний жіночий день був вперше виявлений в популярному заході після 1977 року, коли Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй запропонувала державам-членам оголосити 8 березня як День Організації Об'єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі.[18]

З 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року, Міжнародний жіночий день став неробочим днем.

У СССР свято втратило своє політичне забарвлення і перетворилося на одне з небагатьох неполітичних свят[Коли?][Джерело?].

Інтернаціоналізація свята[ред.ред. код]

16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку. Це рішення ухвалили після закінчення Міжнародного року жінки (1975) і Десятиріччя жінок ООН (19761985), які раніше були проголошені Генеральною Асамблеєю.

Тематичні дні[ред.ред. код]

День 2010 року
З нагоди Міжнародного жіночого дня 2010 року, Міжнародний Комітет Червоного Хреста фокусується на труднощах, що випали на долю переміщених осіб. Переміщення населення є одними з найбільш серйозних наслідків збройних конфліктів. Вони впливають на жінок по-різному. Жінки, переміщені в результаті збройного конфлікту - часто живуть одні зі своїми дітьми - часто стають жертвами сексуального насильства, дискримінації і залякування. Багато з них також страждають від бідності та соціальної ізоляції. сь чому міжнародне гуманітарне право містить положення, які спеціально захищаютьу жінок, наприклад, коли вони вагітні або мають дітей молодшого віку.

День 2011 року
З нагоди Міжнародного жіночого дня 2011 року, Міжнародний Комітет Червоного Хреста закликав держави та інших суб'єктів, щоб не послабити їх зусилля щодо запобігання згвалтування та інших форм сексуального насильства щороку, що впливають на життя і гідність незліченної кількості жінок в конфліктних зонах по всьому світу.

День 2012 року
З нагоди Міжнародного жіночого дня 2012 року, Міжнародний Комітет Червоного Хреста закликає до нової акції, щоб допомогти жінкам, чиї родичі пропали безвісти, щоб дати їм можливість відновити гідність і надію. Люди, які зникають в контексті збройного конфлікту в переважній більшості є чоловіки. Ці матері, дружини та інші жінки чи родичі, які живуть, страждають бо вони не знають, що сталося з їхніми чоловіками, їхніми синами чи іншим членом сім'ї. Жінки і дівчата в цій ситуації часто стикаються з переважаючими силами практичних труднощів. МКЧХ нагадує, що сторонам в конфлікті несуть відповідальність за пошук зниклих безвісти осіб та інформуваня сімей.

День 2013 року
На 2013 рік, Організація Об'єднаних Націй вибрала тему для Міжнародного жіночого дня, який відзначається 8 березня кожного року: "Обіцянка є обіцянка, це час, щоб вжити заходів, щоб покласти край насильству щодо жінок".

День 2014 року
Темою Міжнародного жіночого дня 2014 було: "Рівність жінок є прогрес для всіх людей".

День 2015 року
У 2015 році темою Міжнародного жіночого дня є заклик ООН-жінок в рамках: "Розширення прав і можливостей жінок — розширення прав і можливостей людства: уявіть!". Уряди, активісти по всьому світу відзначатимуть 20-ту річницю Пекінської декларації та Платформи дій, історичної дорожньої карти, яка встановлює порядок денний для реалізації прав жінок.

Урочистості по всьому світу. Державне свято[ред.ред. код]

Хоча свято сприймається швидше як комуністичний пережиток, ніж справжній вираз феміністського руху, проте в ряді країн День є державним святом.

З кінця 20 — на початку 21 століття залишається державним святом у низці пострадянських та соціалістичних країн: Азербайджані, Анголі, Білорусі, Буркіна-Фасо, В'єтнамі, Грузії, Північній Кореї, Казахстані, Камбоджі, Киргизстані, Комуністичному Китаї, Республіці Конго, Лаосі, Македонії, Молдові, Монголії, Непалі, Таджикистані, Туркменістані, Росії, Уганді, Україні[19].

червоний — вихідний день, жовтогарячий — вихідний для жінок, жовтий — неофіційне свято

Громадська думка в Україні[ред.ред. код]

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у період 1-17 лютого 2012 р., абсолютна більшість опитаних громадян не підтримують (91%) ідею скасувати свято 8 березня. Підтримують — лише 5%. Ще 4% не змогли визначитися з цього питання. 86% опитаних відповіли, що будуть цього року святкувати 8 березня, не будуть — 14%.[20]

5 березня 2013 року у місті Коломия (Івано-Франківська область) рішенням міської ради скасували це свято[21]. Причину сформулювали так: «Це свято, як і День захисника Вітчизни і День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців»

Аналоги свята[ред.ред. код]

Аналоги свята у дохристиянські часи[ред.ред. код]

Своїм корінням жіночий день сягає в багатовікову боротьбу жінок за участь у житті суспільства нарівні з чоловіками. У Древній Греції Лісистрата заради припинення війни організувала сексуальний страйк проти чоловіків (Лісістрата («Та, що розпускає військо») — п'єса Арістофана, де вона й усі грекині заприсяглися не спати з чоловіками, поки ті не укладуть мир), під час Французької Революції паризькі жінки, що виступали за «свободу, рівність та братерство», організували марш на Версаль, щоб вимагати надання жінкам виборчого права.

Разом з тим історія свідчить, що традиція вшановувати жіноцтво існувала протягом всієї історії глобального суспільства, але в різні часи і в різних країнах світу вона набувала різних форм.

Свято весни, воскресіння і появи нового життя люди святкували з найдавніших часів. Це свято мало багато важливих суспільних функцій, зокрема слугувало початком відліку нового року, важливою віхою у сільськогосподарському календарі тощо. В цей день у багатьох народів світу традиційно важлива роль відводилась жіноцтву, підкреслювалась суспільна роль жіноцтва як дружин, матерів, подруг, коханих тощо.

Слов'яни дуже поважали жінок і щонайменше два дні щотижня (а не раз на рік!) були «жіночими».[джерело?] Наші предки в літні місяці святкували своєрідний «жіночий» тиждень, який завершувався святом «брикси» — у цей день жінкам було можна «брикатися», тобто висувати найнеймовірніші забаганки, які їхні лада мали виконувати. Проводилися ігри, в часі яких чоловік мав носити жінку на спині чи карку, і яка пара найдовше витримає, то визнавалася найкращою в громаді.

Від стародавніх свят весни, нового року і воскресіння ведуть своє походження зокрема такі сучасні свята глобального суспільства, як Новий Рік, Різдво, Великдень, Навруз та багато інших.

Аналоги свята у християнському світі[ред.ред. код]

З народженням Христа і поширенням християнства у житті глобального суспільства відбулися значні зміни, зокрема у святкуванні свят і календарі. З'явилося багато нових свят, які перебрали на себе суспільні функції колишніх язичницьких свят, зокрема стали віхами у нових сільськогосподарських календарях в різних регіонах світу. Більшість функцій стародавнього свята весни, воскресіння, появи нового життя і нового року перебрали на себе такі християнські свята як Різдво, свято Божого втілення і Великдень, свято Божого воскресіння. Разом з тим, вищезазначені свята, у силу значеннів, які в них вкладалися, не підходили у якості святкування дня жіноцтва. Тому у християнських суспільствах світу вшанування жіноцтва відбувалося в інші дні, які були пов'язані з жінками, що прославилися своїм праведним життям і могли служити прикладом для наслідування у якості дружини, матері, громадянки суспільства чи віруючої. Ключове з них це свято в неділю Жінок-мироносиць, на згадку про найближчих до Христа жінок, які були його ученицями. Саме вони перебували з ним під час хресних страждань, і не покинули його на відміну від Апостолів (окрім Івана Богослова). Вони були першими, хто отримав звістку про Христове Воскресіння. Протягом року також неодноразово згадується пам'ять багатьох святих жінок-мучениць, та інших праведниць.

Аналоги свята у мусульманському світі[ред.ред. код]

У мусульманському світі до останнього часу прийнято було переважно наголошувати на ролі чоловіка у громадському житті. Неофіційно роль жінок була так само важливою, як і в інших суспільствах, просто про це не прийнято було говорити вголос. Як і в інших суспільствах, де велике значення відіграє релігія, в ісламі існують приклади жінок, які є зразком до наслідування. Чи не найбільше значення серед них традиційно прийнято надавати Айші, вірній дружині Мухамеда. Присвячені їй дні в сучасному мусульманському світі розглядають як аналоги Міжнародного дня жіноцтва[джерело?].

Аналоги свята у юдаїзмі[ред.ред. код]

Клара Цеткін та Роза Люксембург, 1910

В юдаїзмі жіночим днем традиційно вважають свято Пурім. Цей день підкреслює роль жінок у житті єврейського народу.[джерело?] Свято Пурім встановлене в пам'ять про спасіння перських євреїв від знищення Аманом (Гаманом), улюбленцем персидського царя Ахашвероша (Ксеркса (V ст. до н. е.), завдяки царській дружині Естер. Його святкують на початку березня (наприкінці лютого), а часом Пурім припадає саме на 8 березня.

Єврейка Есфір, за посередництвом свого родича Мордехая довідавшись про задуми Амана, посприяла виходу царського указу, який дозволяв євреям винищити усіх, хто становить для них смертельну небезпеку. В результаті чого, за одну ніч було вбито близько 75 000 осіб неєврейського походження по всьому царству.

«І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючи їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею»
«І позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п'ять тисяч»
[22]

Цікаво, що, на думку деяких людей, святкувати міжнародний день жіноцтва саме 8 березня Клара Цеткін (нібито єврейка за походженням) запропонувала саме на честь свята Пурім.[джерело?]

При цьому треба врахувати, що Клара Цеткін (дівоче прізвище — Ейсснер) народилася в лютеранській родині вчителя сільської парафіяльної школи та за сумісництвом органіста місцевої кірхи. А єврейське прізвище Цеткін, під яким вона ввійшла в історію, — це прізвище її чоловіка, російського єврея Осипа Цеткіна.

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Дайте нам, жінкам виборче право (березень 1914)" . Історія Німеччини в документи та зображення
  2. Сайт Gender Museum
  3. а б в Святкування Міжнародного жіночого дня. Газета Житомирського національного агроекологічного університету. Березень, 2014. №3 (134)
  4. 23 лютого за старим стилем Дзеркало тижня, № 9, 8.03.2003
  5. Міжнародному жіночому дню виповнилося 100 років. ТСН, 8.03.2011
  6. Хто і як відзначає Жіночий день, Марія Щур, Радіо Свобода, 7.03.2011
  7. а б в г д е ж и к л м н п р Международный женский день 8 марта / Тульцева Л.А. Современные праздники и обряды народов СССР. Ответственный редактор Ю.В.Бромлей. — Москва: Издательство «Наука», 1985. - Академия наук СССР. Серия «Страны и народы» (с.: 32-39 )
  8. а б Кірсанова К. Повна рівність жінок в СРСР. – К., 1937. – С.9.
  9. Березіна З. Жінки Радянської України – активні будівники комунізму. – К., 1954. – 112 с.
  10. Кісь О. Повертаючи власне минуле: жіноча історія як джерело сили для сучасного жіночого руху в Україні // Міжнародний жіночий день – і100рія у фотографіях. – К., 2010. – С. 15
  11. Марія Музичка. Образ ідеальної домогосподарки в СРСР 16.01.2011. Історична правда
  12. Велика радянська енциклопедія
  13. Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.39, с.204-205
  14. 8-е Марта. Материалы для проведения Международного женского коммунистического дня в 1928 г. М., 1928, с.21
  15. Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років // Краєзнавство. – 2010. – № 3. – С. 205–213.
  16. Каспарова В. Раскрепощение женщины Востока, с.15
  17. Морев Н. Старое и новое: (Очерк из быта чухарей). — В кн.: Старый и новый быт, с.54
  18. "WomenWatch: Міжнародний жіночий день"
  19. Сайт «Ого»
  20. Окремі аспекти 8 березня: жінки VS чоловіки
  21. У Коломиї офіційно відмінили 8 березня. 5 березня, 2013
  22. Книга Естер

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]