Міжнародний жіночий день

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародний жіночий день
Німецький плакат «Жіночий день», присвячений 8 березня (1914). Переклад: «Дайте нам, жінкам, виборче право. Жіночий день, 8 березня 1914. До цього часу забобони та реакційні погляди не мають повного цивільного права для жінок, які, як робітники, матері та громадяни повністю виконують свій обов'язок, за яким повинні платити податки державі, а також муніципалітету. Боротьба за це природне право людини повинна бути непохитним наміром кожної жінки, кожної жінки-працівника. У цьому, ніякої паузи для відпочинку, ніякого перепочинку не допускається. Приходьте всі, жінки і дівчатка, 9-е громадське жіноче зібрання у неділю, 8 березня 1914, о 3 годині дня»[1].

Міжнаро́дний жіно́чий де́нь (англ. International Women's Day), повна назва Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир (рішенням ООН від 1977 року) — щорічне феміністське свято, символ боротьби жінок за права людини та антисексизму, відзначається 8 березня.

Започаткований як пролетарське соціалістичне свято Міжнаро́дний де́нь жіно́к-робітни́ць і є спільним для культур переважно країн колишнього «радянського блоку»[2].

Вперше святкувався 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки. Протягом XX століття відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято. 1977 року, за радянської ініціативи, отримав статус міжнародного.

У деяких країнах, у яких відзначається день, жінкам дарують квіти та подарунки. Цей жест феміністки знаходять недоречним, оскільки вважають, що день повинен привернути увагу до гендерної нерівності.

У деяких країнах відзначається подібно до західноєвропейських свят — Дня матері й Дня Валентина.

Окремі діячі православної церкви і деяких інших релігійних спільнот світу не визнають Міжнародний жіночий день з огляду на його «політичне походження».

Історія[ред. | ред. код]

Передумови та датування[ред. | ред. код]

Імовірно, дата 8 березня приурочена до однієї або декількох подій:

  • Страйк американських текстильниць у 1857–58 роках за рівну оплату праці. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня («марш порожніх каструль»). Також існує версія, що страйкували не текстильниці, а повії, вимагаючи зарплати морякам, які купували їх, але не мали грошей заплатити.[3] Дослідники(-ці) часто вказують на той факт, що у 1857 році 8 березня припало на вихідний, неділю, коли текстильниці не працювали.
  • Демонстрація повій 8 березня 1894 року в Парижі з вимогою визнання їх прав нарівні з жінками, які шиють одяг або печуть хліб, та заснувати спеціальні профспілки. Це повторилося в 1895 році в Чикаго, а у 1896 в Нью-Йорку.[3]
  • Демонстрація «соціалістичних жінок» 8 березня 1908 року в Нью-Йорку, пов'язана з текстильними страйками у 1857–58 роках. Тисячі жінок вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 19091910 рр. у США в останні тижні лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки[4][5].
  • Жіноча демонстрація за хліб і мир, 8 березня 1917, Петроград
    Жіноча демонстрація «за хліб і мир» 8 березня 1917 р. в Російській імперії (на думку декого[кого?], як прелюдія до російської революції). Після загибелі двох мільйонів солдат на війні жінки в останню неділю лютого вийшли з гаслом «хліб і мир». Ця історична неділя припадає на 23 лютого за юліанським календарем, або 8 березня за григоріанським. Через чотири дні імператор зрікся престолу, і Тимчасовий уряд Росії надав жінкам право голосу. Таким чином, уперше в Росії, і лише в єдиному місті — Петрограді — вперше був відзначений жіночий день у 1913 році[6].

Надання офіційного статусу[ред. | ред. код]

Клара Цеткін (зліва) та Роза Люксембург на шляху до конгресу соціал-демократичної партії Німеччини. Магдебург, січень 1910.

Ідея Міжнародного жіночого дня запропонована Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права[7]. Точну дату дня на конференції визначено не було.

У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:

« У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він усюди має бути старанно підготовлений »

В тому ж 1910 році Клара Цеткін з Розою Люксембург вивела на вулиці німецьких міст повій із вимогою припинити безчинства поліції (в радянській версії повій замінили на «трудящих жінок»).[3]

Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня 1911 року з вимогами жінок права голосу та займати державі посади, права на працю і припинення дискримінації на роботі. Вдзначався в Німецькій імперії, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Німкені обрали 19 березня, бо саме 19 березня 1848 року король Пруссії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з узаконенням виборчого права для жінок.

У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні[6].

1912 року день відзначили 12 травня.

У 1913 та 1914 роках, у рамках руху за мир напередодні Першої світової, у Європі жінки організувують в кінці лютого або на початку березня антивоєнні мітинги.

Лише 1914 року день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австро-Угорській імперії, Данії, Німецькій імперії, Нідерландах, Російській імперії та Швейцарії[6].

З 1920 року[ред. | ред. код]

Дата 8 березня визначена на ІІІ комуністичній Інтернаціональній зустрічі в 1921 році.

Протягом 1920-х і 1930-х років день був найбільш помітним як соціалістичний жіночий день.

Комунізація свята і жіноча робоча сила[ред. | ред. код]

Ще до створення СРСР відбувалися рухи за захист прав жінок. Так, ще 1914 року, за ініціативою В. І. Леніна, для «захисту інтересів жіночого робочого руху» і пропаганди «робочого руху» був створений журнал «Работніца», перший номер якого вийшов 23 лютого (8 березня за новим стилем)[8]. Уже після Жовтневого перевороту, у 1918 і 1919 роках, робітниці висували бойові гасла «Все — для Червоної Армії!», «Все — для фронту!»[9]. У 1921 році перед робітницями ставились завдання: боротись з холодом і розрухою, налагоджувати «народне господарство»[9]. Ленін писав стосовно виборів до Московської Ради в лютому 1920 року так:

« Нам потрібно, щоб жінка-робітниця добилася не лише за законом, але і в житті рівності з чоловіком-робітником. »

— Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.40, с.157[9]

У Союзі, перед тим як свято укріпилось у громадському, а після цього і в сімейному побуті «робітників», активісти — комуністи і комсомольці — провели значну пропагандистську роботу[9].

Радянські науковці у цій сфері своїми історіографічними працями підкорялись офіційній ідеології держави і, опираючись на положення офіційних державних документів, підкреслювали рівноправне становище жінок у СРСР та широкий спектр можливостей особистісного розвитку жінки[10], акцентували увагу на таких її ролях у суспільстві: робітниця, мати, активна громадська діячка[11]. Таким чином, попри те, що було ухвалено закони, які давали значні права, свободи та можливості жінкам у політичній, освітній, економічній, культурній та інших сферах, жінка все ж не позбавлялась ролей «хранительки домашнього вогнища» та «матері-господині», але на додаток до них поступово навантажувалась традиційно чоловічими обов'язками[12]. Офіційна декларація статевої рівності полегшила справу експлуатації жінок: на них відтепер покладалась подвійна функція — робота і материнство[13].

Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Й. Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, і саме колгоспний лад робить жінку-робітницю рівною чоловіку-робітнику[10].

Актуальні жіночі образи офіційна державна ідеологія транслювала також через літературу, зокрема періодику, як-от «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка».

У Радянському Союзі результатом «боротьби за права жінок» було те, що жінки опанували багато промислових і будівельних професій, успішно почали працювати на колгоспних полях і у тваринництві[9]. І вже згодом жінки стануть нібито ініціаторками так званого «стаханівського руху» (Герої Соціалістичної праці Марія і Євдокія Виноградови), а Зінаїда Троїцька — перша жінка-машиністка — організовує першу в історії залізничного транспорту жіночу паровозну бригаду[9]. З 20—30-х років ХХ ст. жінка стає деталлю механізму радянської держави — безликою та повністю підкореною загальній інерції суспільства.

8 березня 1922 року проходило як загальнопролетарське свято з основними лозунгами — об'єднання робочого класу навколо РКП(б) і профспілок, боротьба з голодом і жіночим безробіттям[9].

8 березня 1923 року проходило під закликами підвищення громадсько-політичного і культурного рівня і виробничої кваліфікації робітниць[9].

8 березня 1924 року проходило під лозунгом Леніна (покійного на той момент): «Розпочата Радянською владою справа може бути посунена вперед лише тоді, коли замість сотень жінок по всій Росії в ній візьмуть участь мільйони і мільйони жінок»[14]. В ці дні лави РКП(б) поповнились більш ніж на 4 тисячі робітниць[15].

Уже в другій половині 20-х років починають простежуватися деякі зміни в поданні жіночності на сторінках радянських жіночих журналів; з актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище. У пресі друкуються статті та поради для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей і означує збільшене навантаження на жінку — робітницю, матір та господиню[16].

«Свято весни і краси»[ред. | ред. код]

У 1927 році робітниці зустрічали цей день як своє свято, виконували прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались у найкраще вбрання[9]. Сімейні риси у святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки[9]. Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, частуванням.

Поштова марка СРСР 1949 р.

Так нова традиція, яка не мала аналогів раніше, ввійшла в побут робочих мас[9].

Станом на 1937 рік у Радянському Союзі на підприємствах і в організаціях уже працювали більш ніж 9 мільйонів жінок, що становило 35 % загальної кількості робітничого і службового складу[17].

Особливо важкою була робота з мусульманським Сходом. У 20-х роках для мусульманського світу стояло питання про зняття жінками покривала, яке закривало обличчя і яке шаріат (мусульманське право) підняв до закону, до принципу життя. Покривало мало різні форми, способи закривання обличчя жінками в різних народів Сходу теж відрізнялись, тому називалось по-різному: чадра, яшмак, паранджа, чадур, рубана, ферідже та ін.). Тобто боротьба проти чадри і паранджі була нерозривно пов'язана з боротьбою за соціальну рівність і права людини[9]. При боротьбі з патріархально-байськими звичаями в 1924 році Туркестанським ЦИКом був затверджений до 8 Березня декрет про відміну калиму; крім того, було встановлено шлюбний вік для дівчат — 16 років (за шаріатом шлюбний вік — 9 років)[9][18].

Після Другої світової війни[ред. | ред. код]

Британський постер «7 ВИМОГ» до Дня 1974 року: «Ми вимагаємо: * Звільнення від цілодобової опіки над дітьми; * Рівної оплати праці зараз; * Анулювання законодавчого визначення жінкик як залежної від чоловіка; * Рівних освітніх та робочих можливостей; * Покласти край дискримінації лесбійок; * Вільних абортів і контрацепції; * Свободи для всіх жінок від залякування прогрозами чи застосуванням насильства та сексуального примусу, незалежно від шлюбного статусу; руйнування всіх правил, тверджень та інституцій, що підтримують чоловіче домінування та агресію щодо жінок»
Австралійки на марші в Жіночий день, 1975.
Постер маршу на день жінок, 1975, Лондон

Після Другої світової війни послідовники[чого?] поводились тихо, оскільки день не відзначався, і лише в 1974 році відновлюється рух жінок і традиція жіночого руху. 1975 року (в Міжнародний рік жінки) день був визнаний ООН як Міжнародний жіночий день.

1977 року Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-учасницям оголосити 8 березня Днем Організації Об'єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі[19].

Інтернаціоналізація[ред. | ред. код]

16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН у резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку. Це рішення ухвалили після закінчення Міжнародного року жінки (1975) і Десятиріччя жінок ООН (19761985), які раніше були проголошені Генеральною Асамблеєю.

Тематичні дні Міжнародного комітету Червоного Хреста[ред. | ред. код]

З нагоди Міжнародного дня жінок Міжнародний комітет Червоного Хреста починаючи з 2010 року проводить заходи з привернення уваги до однієї з проблем, від котрих потерпають жінки в контексті збройних конфліктів.

2010: Фокус на труднощах, що випали на долю жінок, переміщених внаслідок збройних конфліктів. Переміщені жінки часто живуть наодинці, з дітьми, часто стають жертвами сексуального насилля, дискримінації і залякування, страждають від бідності та соціальної ізоляції. Ось чому міжнародне гуманітарне право містить окремі положення на захист жінок, наприклад, вагітних або з дітьми молодшого віку.

2011: Комітет закликав держави та інших суб'єктів щорічно не послабляти зусиль із запобігання зґвалтуванням та іншим формам сексуального насильства, що впливають на життя і гідність незліченної кількості жінок у конфліктних зонах всього світу (Див. Воєнне сексуальне насильство).

2012: Заклик до акції допомоги жінкам, чиї родичі зникли безвісти у контексті збройного конфлікту (переважо це чоловіки), аби дати їм можливість відновити гідність і надію. Жінки та дівчата в подібних ситуаціях, крім страждань утрати та невідомості, часто стикаються з переважаючими силами практичних труднощів. Комітет нагадав, що сторони збройного конфлікту несуть відповідальність за пошук зниклих безвісти осіб та інформування сімей.

2013: ООН вибрала тему: «Обіцянка є обіцянка, це час, аби вжити заходів, щоб покласти край насильству проти жінок».

2014: «Рівність жінок — прогрес для всіх людей».

2015: «Розширення прав і можливостей жінок — розширення прав і можливостей людства: уявіть!». Уряди, активісти по всьому світу відзначали 20-ту річницю Пекінської декларації та Платформи дій, історичної дорожньої карти, яка встановлює порядок денний для реалізації прав жінок.

2017: «Жінки в мінливому світі праці: планета 50-50 до 2030 року» (англ. Women in the Changing World of Work: Planet 50-50 by 2030).[20]

Статус в країнах світу[ред. | ред. код]

Статус міжнародного дня жінок у трудовому законодавстві: червоний — вихідний день, помаранчевий — вихідний для жінок, жовтий — неофіційне свято.

З 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року, Міжнародний жіночий день став неробочим.

Хоча свято сприймається радше як комуністичний пережиток[ким?], ніж справжній вираз феміністського руху, проте в низці пострадянських та соціалістичних країн 8 березня є державним святом[джерело?]: Азербайджані, Анголі, Білорусі, Буркіна-Фасо, В'єтнамі, Грузії, Ізраїль, Казахстані, Камбоджі, Киргизстані, Китаї, Республіці Конго, Корейська Народно-Демократична Республіка, Лаосі, Молдові, Монголії, Непалі, Таджикистані, Туркменістані, Росії, Уганді, Україні.

Святкування[ред. | ред. код]

Дудли Google[ред. | ред. код]

Google щороку присвячує дудл Міжнародному жіночому дню. Зображення різних років демонструють, як змінювалось сприйняття Дня жінок з поступом феміністської боротьби та світовим зростанням гендерної рівності і розмаїття.

В Україні[ред. | ред. код]

Наприкінці існування СРСР Міжнародний день жінок втратив своє політичне забарвлення і перетворився на одне з неполітичних свят[21].

Згідно з результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг» 1–17 лютого 2012 р., абсолютна більшість опитаних (91 %) не підтримували ідею скасувати свято (підтримали 5 %, 4 % не визначилися). 86 % опитаних відповіли, що будуть цього року відзначати, не будуть — 14 %[22].

5 березня 2013 року в місті Коломия (Івано-Франківська область) рішенням міської ради скасували свято[23] з формулюванням: «Це свято, як і День захисника Вітчизни і День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців».

У лютому 2017 Український інститут національної пам'яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня (Міжнародний жіночий день) було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня). У переліку від УІНП є свято, яке заплановано як альтернатива 8 березня. Йдеться про День матері (друга неділя травня). Однак це державне свято заплановано як робочий день. Також командою В'ятровича запропоновано зробити ще одне свято, яке може виступати як заміна 8 березня. У середині вересня може з'явитися День сім'ї, який заплановано зробити державним вихідним днем.[24]

Критика[ред. | ред. код]

«Я вважаю, що нам, людям медійнім, потрібно перестати популяризувати совкові рудименти». — Сергій Притула.[25]

Наталя Гоцій: «По-перше, я 10 років жила в Нью-Йорку, де не існує свята „8 Березня“. А, по-друге, я абсолютно сучасна жінка, без будь-яких гендерних забобонів. Вважаю, що у нас кожен день повинен бути святом. І не потрібно малювати на календарі червону вісімку, щоб з'явився привід купити собі квіти. Я мовчу про те, щоб чекати їх від когось. Якщо копнути глибше, то „8 Березня“ — це не просто жіночий день, це день жіночої солідарності, який був створений, щоб нагадати чоловікам про рівні права. А не для того щоб примусити їх купити тюльпани і торт. Я емансипована жінка, яка не дотримується радянських традицій. І двох своїх синів до них, до речі, теж не привчаю.»[25]

Олена-Христина Лебідь: "Зізнаюся, у мене до свят специфічне ставлення. Я люблю тільки Новий рік — це для мене однозначно свято-свято. Ще день народження. Так склалося, що у мене з молодою людиною свято постійно. Іноді веселе, іноді химерне, іноді божевільне. Тому я не фокусуюсь: «Так-с, сьогодні „8 Березня“, ноги поголила, волосся уклала, манікюр зробила, сиджу, не рухаюсь, чекаю». Привітає з «8 Березня» — значить, привітає. Чи не привітає — то й добре. Я знаю, що ми все одно обіймемося, поцілуємося, наговоримо один одному приємностей, і більше нічого не треба! Я з тих людей, які більше люблять дарувати подарунки, ніж приймати. Для мене це окремий фетиш — вибирати, упаковувати, уявляти, як цей подарунок сприйметься. Щоб все ідеально-ідеально."[25]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Дайте нам, жінкам, виборче право (березень 1914)» . Історія Німеччини в документах та зображеннях
  2. Rochelle Goldberg Ruthchild, «From West to East: International Women's Day, the First Decade», Aspasia: The International Yearbook of Central, Eastern, and Southeastern European Women's and Gender History, vol. 6 (2012): 1-24.
  3. а б в ЄДНІСТЬ : Клара Цеткін, євреї та повії: три версії походження свята 8 Березня | Є!. Єдність.інфо. Процитовано 2019-03-08. 
  4. Міжнародному жіночому дню виповнилося 100 років. ТСН, 8.03.2011
  5. Хто і як відзначає Жіночий день, Марія Щур, Радіо Свобода, 7.03.2011
  6. а б в Святкування Міжнародного жіночого дня. Газета Житомирського національного агроекологічного університету. Березень, 2014. № 3 (134)
  7. Сайт Gender Museum
  8. Велика радянська енциклопедія
  9. а б в г д е ж и к л м н п Международный женский день 8 марта / Тульцева Л. А. Современные праздники и обряды народов СССР. Ответственный редактор Ю. В. Бромлей. — Москва: Издательство «Наука», 1985. — Академия наук СССР. Серия «Страны и народы» (с.: 32-39)
  10. а б Кірсанова К. Повна рівність жінок в СРСР. — К., 1937. — С.9.
  11. Березіна З. Жінки Радянської України — активні будівники комунізму. — К., 1954. — 112 с.
  12. Кісь О. Повертаючи власне минуле: жіноча історія як джерело сили для сучасного жіночого руху в Україні // Міжнародний жіночий день — і100рія у фотографіях. — К., 2010. — С. 15
  13. Марія Музичка. Образ ідеальної домогосподарки в СРСР 16.01.2011. Історична правда
  14. Ленин В. И. Полн. собр. соч., т.39, с.204-205
  15. 8-е Марта. Материалы для проведения Международного женского коммунистического дня в 1928 г. М., 1928, с.21
  16. Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 205—213.
  17. Морев Н. Старое и новое: (Очерк из быта чухарей). — В кн.: Старый и новый быт, с.54
  18. Каспарова В. Раскрепощение женщины Востока, с.15
  19. «WomenWatch: Міжнародний жіночий день»
  20. International Women's Day 8 March
  21. Оксана Кісь. Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня
  22. Окремі аспекти 8 березня: жінки VS чоловіки
  23. У Коломиї офіційно відмінили 8 березня. 5 березня, 2013
  24. Битва за 8 березня. Чи потрібен українкам Міжнародний жіночий день
  25. а б в Дарина (2019-03-06). “Не святкую 8 Березня!”: Сергій Притула та інші зірки розповіли чому не відзначають Міжнародний жіночий день. Україна Неймовірна (uk). Процитовано 2019-03-09. 

Посилання[ред. | ред. код]