Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України
| Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
|
50°27′00″ пн. ш. 30°31′41″ сх. д. / 50.45° пн. ш. 30.52805556° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна  | |||
| Місто | ||||
| Власник |
Федерація профспілок України | |||
| Тип |
центр сценічних мистецтвd, будинок культури, пам'ятка архітектури | |||
| Статус спадщини |
пам'ятка архітектури | |||
| octoberpalace.com | ||||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
 |
UA-80-382-0654 | |||
 | ||||
 Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України у Вікісховищі | ||||
 | Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (грудень 2017) |
Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України (МЦКМ) — пам'ятка архітектури, спроєктована і побудована у 1842 році. Одна з найбільших в Києві театральних зал: вміщує понад 2000 глядачів.
Будівлю зведено у 1838—1842 роках за проєктом відомого архітектора Вікентія Беретті, як корпус Київського інституту шляхетних дівчат. Згодом тут працювали різні державні установи.
З палацом пов'язані й трагічні сторінки української історії. У його стінах працівники НКВС розстрілювали представників української інтелігенції.
Під час радянської й німецької окупації України в будівлі спочатку свої злочини проти українців здійснювали НКВС та Гестапо, а згодом використовувалася назва Жовтневий палац задля пропаганди Жовтневої революції.
Будівлю було зведено як корпус Київського інституту шляхетних дівчат, яким він і був до 1917 року.
Після захоплення Києва у 1918 році, інститут перетворився на різноманітні державні установи[1].
У будівлі розміщувалися караульні полки, Вища військова та сільськогосподарська школи, інститут шкіряної промисловості, редакція журналу «Більшовиченята», протягом майже десяти років тут містився Комітет комунального господарства[1][2].
Зі спогадів О. О. Гольденвейзера:
«Разумеется, и 26 января, когда стихла канонада и в город вступили большевики, и в последующие дни нам было не до спокойных наблюдений и параллелей. Эти первые дни были полны ужаса и крови. Большевики производили систематическое избиение всех, кто имел какую-либо связь с украинской армией, и особенно с офицерством. Произведенная незадолго пред тем регистрация офицеров имела в этом отношении роковые последствия: многие предъявляли большевикам свои регистрационные карточки, и это вело к неминуемой гибели. Солдаты и матросы, увешанные пулеметными лентами и ручными гранатами, ходили из дома в дом, производили обыски и уводили военных. Во дворце, где расположился штаб, происходил краткий суд и тут же, в царском саду, — расправа. Тысячи молодых офицеров погибли в эти дни. Погибло также много военных врачей — между ними известный в городе хирург Бочаров, который ехал на своей пролетке в госпиталь и показал остановившему его солдату свою регистрационную карточку. Та же участь постигла доктора Рахлиса, недавно только возвратившегося из австрийского плена и схваченного таким же образом, когда он стоял на улице в какой-то очереди.»
Після того, як Київ знову став столицею в 1934 році й до 1941, в будівлі діяло управління Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР. Підвали було перетворено на камери допитів.
У будівлі катували таких людей, як Володимира Сосюру, Гната Юру, Максима Рильського, Андрія Малишка, Григорія Косинку. Відомі діячі були розстріляні у Жовтневому палаці, зокрема: Григорій Косинка, Микола Івасюк, Тарас Крушельницький і Іван Крушельницький, Майк Йогансен[3], Михайль Семенко[3]. Тіла жертв таємно вивозили на околиці Києва до Биківнянського лісу[4].
У 1941 році сад постраждав від вогню під час пожежі, що утворилася після підриву радянськими військами історичного центру міста, але в підвалах будівлі вибухівка не була закладена, тому будинок вцілів.
З 1941 року приміщення використовувалися німецькою армією, як будівля гестапо — таємна поліція Третього Рейху. У 1943 році палац зазнав бомбардування під час звільнення Києва радянською армією, внаслідок чого зазнав значної руйнації.
Реконструкція почалася в 1952 році й продовжувалась до 1958. Під час реконструкції в будівлі були знайдені обгорілі людські кістки та таємні камери для катувань[5].
Над відбудовою, разом з тисячами робітників, студентів та людей різних професій, працювали і видатні діячі культури та мистецтва: Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Лев Ревуцький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Гнат Юра та багато інших; плафони розписував Анатолій Чернов. 24 грудня 1957 року Жовтневий палац культури відчинив двері для відвідувачів.
Відтоді понад 40 млн осіб побували на різноманітних культурно-мистецьких заходах палацу.
У численних гуртках художньої самодіяльності, народних ансамблях, любительських об'єднаннях та клубах починали свою творчу діяльність нині відомі майстри сцени: Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов'яненко, Белла Руденко, Анатолій Мокренко, Юрій Гуляєв, Діана Петриненко, Степан Турчак та багато інших. У будівлі діяла Народна оперна студія, яка існувала понад 53 роки, та виховала багато видатних виконавців.
У 1979 році будівля отримала статус пам'ятки національного значення, яка була включена до переліку об'єктів культурної спадщини, що не підлягають приватизації та можуть перебувати виключно у державній власності. Попри це, Федерація професійних спілок України зареєструвала за собою право власності на будівлю. Її перебування у приватній власності створювало ризик подальшого відчуження.
Влітку 2025 року будівля отримала управителя, яким стала компанія засновника Atlas Weekend[6].
За зверненням Київської міської прокуратури до Господарського суду міста Києва з позовом про повернення у державну власність, у серпні 2026 року рішенням суду будівля Міжнародного центру культури і мистецтв була повернена у власність державі, який є пам'яткою культурної спадщини національного значення та один із найбільших концертних майданчиків України. За даними Фонду державного майна України, орієнтовна вартість комплексу становить близько 1 млрд гривень[7].
Міжнародний центр культури й мистецтв проводить традиційні огляди, конкурси, фестивалі. На його сцені працюють професійні та самодіяльні театральні й концертні колективи з Молдови, Грузії, Литви, Естонії й інших країн. В Жовтневому палаці проводяться зустрічі з відомими письменниками, композиторами, представниками дипломатичних кіл, державними й громадськими діячами, народними депутатами.
Бібліотека центру має унікальний фонд, що налічує понад 70 тис. екземплярів.
За часів незалежної України у Центрі діяли наступні самодіяльні колективи:
- Народний ансамбль народного танцю — «Горлиця»;
- Народний оркестр народних інструментів;
- Народна вокальна студія;
- Народна оперна студія;
- Народний ансамбль класичного балету «Просвіт»;
- Дитячі зразкові колективи «Вітерець», «Співаночка».
У Центрі виступає естрадно-джазовий оркестр «Музична лабораторія». 8 колективам надано звання «Народний» та «Зразковий». Аматори центру здобули успіх не лише в Україні, а й далеко за її межами — в Італії, Франції, Німеччині, Фінляндії, Канаді, Португалії, Японії, США, Польщі, Угорщині тощо.
Краєвид з півночі
МЦКМ з Алеї Героїв Небесної Сотні
Задній фасад
- 1 2 Інститут шляхетних дівчат. Застінки НКВС, Жовтневий палац та культурний центр | Україна Інкогніта. ukrainaincognita.com. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 3 січня 2021.
- ↑ Інститут, катівня, палац. 170 років «шляхетних» контрастів. УНІАН (укр.). Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 3 січня 2021.
- 1 2 ТРК «Україна» (3 листопада 2016), Фільм «Воскресіння Розстріляного відродження», архів оригіналу за 12 лютого 2021, процитовано 13 червня 2019
- ↑ Від Інституту шляхетних дівчат – до НКВС, від Центру культури — до музею Майдану. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 3 січня 2021.
- ↑ Інститут шляхетних дівчат 1838—43, в якому викладав Лисенко М. В., містилося управління НКВС УРСР, судили і розстрілювали жертв сталінського режиму | Звід Історії Пам'яток Києва. pamyatky.kiev.ua (рос.). Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 3 січня 2021.
- ↑ Суд повернув Жовтневий палац у державну власність. // Автор: Галина Ворона. 08.08.2026, 22:29
- ↑ Міжнародний центр культури і мистецтв вартістю близько 1 млрд гривень повернуть державі — рішення суду. 3m2.ua. 8 серпня 2026.
- Офіційний сайт МЦКМ [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]
- МЦКМ в путівнику української столиці
- [Архівовано 3 березня 2012 у Wayback Machine.]
- International Centre for Culture and Arts (Kiev) [Архівовано 9 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- [Архівовано 23 березня 2012 у Wayback Machine.]
- [Архівовано 18 вересня 2010 у Wayback Machine.]
- [Архівовано 20 січня 2011 у Wayback Machine.]
- С. В. Волков. Красный террор глазами очевидцев [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.]
