Міжнародні відносини Ірландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зовнішня політика Республіки Ірландія багато в чому обумовлена її членством в Європейському союзі, хоча відносини з Сполученими Штатами Америки та Об'єднаним Королівством Великою Британією є також важливими для країни. Ірландія, одна з небагатьох країн-членів ЄС, які є позаблоковими.

Зумовлено це тим, що країна тяжіє до незалежності в веденні зовнішньої політики, тому не є членом НАТО і проводить політику воєнного нейтралітету. Така політика була засобом стримування, оскільки країна є стратегічно важливим місцем для розміщення американських військ в Західній Європі. За словами, ірландських сил оборони, починаючи з 1960 року політика нейтралітету допомагала їм успішно здійснювати миротворчі місії ООН в Конго, Кіпрі, Лівані та Боснії і Герцеговині.

Відносини з окремими державами[ред. | ред. код]

Китай[ред. | ред. код]

Дипломатичні відносини Ірландії з Китайською Народною Республікою почались 22 червня 1979 року. Після свого візиту в Китай у 1998 році, колишній прем'єр-міністр Ірландії Берті Ахерн санкціонував створення стратегії Азії. Відповідно до цієї стратегії, ірландський уряд та підприємства повинні поступово підвищувати важливість відносин між Ірландією та країнами Азії. В останні роки, у зв'язку з розширенням економіки, Китай став ключовим торговим партнером Ірландії, сума торгівлі в 2010 році досягла більш ніж $6 млрд. В липні 2013 року віце-прем'єр-міністр та міністр закордонних справ і зовнішньої політики Ірландії були запрошеними міністром закордонних справ Ван Ї на торгові місії в Китай, для підвищення інвестицій та політичних зв'язків між двома країнами.

В той самий час Ірландія заклопотана проблемою порушення прав людини, що мали місце в Китаї. 12 травня 2007 року, під час візиту до Пекіну, колишній прем'єр міністр Брайан Коуен (тоді міністр фінансів) обговорив питання прав людини з міністром закордонних справ Китаю Лі Чжаосіном. Колишній віце-прем'єр-міністр Мері Кофлен також підняла питання і проблеми в галузі прав людини під час відвідування віце-прем'єра Цзен Пейяня. Також Ірландія бере участь у діалозі між ЄС та Китаєм з прав людини. Щодо тайванського питання, Ірландія слідує політиці «єдиного Китаю». У 2007 році колишній міністр закордонних справ Ірландії, Дермот Ахерн резюмував ірландську позицію наступним чином: «Хоча Тайвань продовжує здійснювати автономію і називає себе „Китайською Республікою“, це не визнається міжнародним правом. Офіційним статусом Тайваню є те, що він є провінцією Китаю… Ірландія визнає уряд КНР як єдиний законний уряд Китаю. Ірландія не підтримує дипломатичних відносин та міжурядових контактів з Тайванем. Представництво Тайбей, створене в Дубліні в 1988 році, має представницьку функцію по відношенню до економічного і культурного просування, але не дипломатичний чи політичний статус.»

Колишній міністр наголошує, що політика «єдиного Китаю», щодо тайванського питання, буде більш ефективною шляхом двостороннього діалогу між китайцями по обидві сторони Тайванської протоки.

Велика Британія[ред. | ред. код]

Ще з 1600-х років Ірландія мала політичні зв'язки з Об'єднаним Королівством, з 1801 по 1922 рік весь острів стає частиною Королівства Велика Британія. З моменту оголошення незалежності Ірландією в 1937 році, між країнами розпочалася суперечка щодо статусу Північної Ірландії. В 2 і 3 статтях Конституції Ірландії заявлено, що Північна Ірландія є частиною «національної території», хоча, де-факто, уряд Ірландії визнав юрисдикцію Великої Британії в регіоні. З початком Смути в 1969 році, прагнули покінчити з насильством. Саннінгдейлська угода 1973 року та англо-ірландська угода 1985 року стали важливими кроками у цьому процесі. У 1998 році обидві держави підписали Белфастську угоду(або Договір Страсної П'ятниці), і тепер працюють в тісному співробітництві, для вирішення проблем регіону. В рамках цієї угоди, в статті 2 і 3 Конституції Ірландії були внесені зміни, територіальна претензія булла замінена заявою про прагнення об'єднання народу на острові Ірландія. В рамках Белфастської угоди, держави також закінчили суперечки з приводу своїх назв: Ірландія, Сполучене Королівство Велика Британія та Північна Ірландія. Обидві країни погодилися прийняти і використовувати назви, які є припустимими для обох.

Посилання[ред. | ред. код]

External links[ред. | ред. код]