Міжнародні документи з прав людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародні документи з прав людини

Міжнародні документи з прав людини — договори та інші міжнародні документи, які служать юридичними джерелами міжнародного права прав людини та захисту прав людини в цілому.[1] Існує багато різноманітних типів, але більшість з них можна розділити на дві широкі категорії: декларації, ухвалені такими органами, як Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй, які за своєю природою є декларативними, тому не мають обов'язкової юридичної сили, хоча можуть бути політично авторитетними та дуже добре поважають м'яке право;[2] і часто виражають керівні принципи; і конвенції, які є багатосторонніми договорами, які розроблені, щоб стати юридично обов'язковими, зазвичай включають директивні та дуже конкретні формулювання та зазвичай укладаються за довгою процедурою, яка часто вимагає ратифікації законодавчими органами кожної держави. Менш відомі деякі «рекомендації», які подібні до конвенцій у тому, що вони погоджені на багатосторонній основі, але не можуть бути ратифіковані, і служать для встановлення загальних стандартів.[3] Також можуть існувати адміністративні вказівки, узгоджені державами на багатосторонньому рівні, а також статути трибуналів чи інших установ. Конкретний припис або принцип будь-якого з цих різноманітних міжнародних документів може з часом набути статусу міжнародного звичаєвого права незалежно від того, прийнято воно конкретно державою чи ні, лише тому, що воно добре визнане та дотримується протягом достатньо тривалого часу.

Міжнародні документи з прав людини можна далі поділити на глобальні документи, учасником яких може бути будь-яка держава світу, та регіональні документи, які обмежені державами в певному регіоні світу.

Більшість конвенцій і рекомендацій (але деякі декларації) встановлюють механізми моніторингу та створюють органи для нагляду за їх виконанням. У деяких випадках ці органи, які можуть мати відносно невеликі політичні повноваження чи правові засоби, і можуть ігноруватися державами-членами; в інших випадках ці механізми мають органи з великим політичним авторитетом, і їхні рішення майже завжди виконуються. Гарним прикладом останнього є Європейський суд з прав людини.

Механізми моніторингу також відрізняються за ступенем індивідуального доступу до виявлення випадків зловживань і прохання про засоби правового захисту. За деякими конвенціями чи рекомендаціями — наприклад, Європейською конвенцією з прав людини — окремим особам або державам дозволяється, за певних умов, передавати окремі справи до повноцінного суду на міжнародному рівні. Іноді це можна зробити в національних судах через універсальну юрисдикцію.

Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права разом з іншими міжнародними документами з прав людини іноді називають міжнародним біллем про права. Міжнародні документи з прав людини визначаються УВКПЛ[4], і на більшість із них є посилання на веб-сайті УВКПЛ.

Декларації

[ред. | ред. код]

Глобальні

[ред. | ред. код]

Регіональні: Америка

[ред. | ред. код]

Регіональні: Азія

[ред. | ред. код]

Регіональні: Близький Схід

[ред. | ред. код]

Конвенції

[ред. | ред. код]

Глобальні

[ред. | ред. код]

Існує 9 основних міжнародних документів з прав людини та кілька факультативних протоколів до них[5]. Моніторинг виконання положень документів державами-учасницями здійснюють десять Договірних органів з прав людини, що складаються з комітетів та підкомітетів незалежних експертів, в той час як Управління Верховного комісара ООН з прав людини забезпечує їх секретаріатську підтримку[6][7]:

  1. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (21 грудня 1965 р.)
  2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16 грудня 1966 р.)
  3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 р.)
  4. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (18 грудня 1979 р.)
  5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (10 грудня 1984 р.)
  6. Конвенція про права дитини (20 листопада 1989 р.)
  7. Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей (18 грудня 1990 р.)
  8. Конвенція про права осіб з інвалідністю (13 грудня 2006 р.)
  9. Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (20 грудня 2006 р.)

Додаткові міжнародні інструменти правового регулювання у сфері прав людини[8][9]:

  1. Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього (9 грудня 1948 р.)
  2. Конвенція про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства (26 листопада 1968 р.)
  3. Міжнародна конвенція про припинення та покарання злочинів апартеїду (30 листопада 1973 р.)
  4. Міжнародна конвенція проти апартеїду у спорті (10 грудня 1985 р.)

Міжнародні документами у сфері біженців та осіб без громадянства‎[10]:

  1. Статут Міжнародної організації у справах біженців (15 грудня 1946 р.)
  2. Конвенція про статус біженців (28 липня 1951 р.)
  3. Конвенція про статус осіб без громадянства (28 вересня 1954 р.)
  4. Конвенція про скорочення безгромадянства (30 серпня 1961 р.)
  5. Протокол щодо статусу біженців (31 січня 1967 р.)

Існує ще кілька інструментів прав людини:

Регіональні: Африка

[ред. | ред. код]

Регіональні: Америка

[ред. | ред. код]

Регіональні: Європа

[ред. | ред. код]

Регіональні: Близький Схід

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. OHCHR The Core International Human Rights Instruments and their monitoring bodies
  2. Druzin, Bryan (2016). Why does Soft Law have any Power anyway?. Asian Journal of International Law: 1.
  3. General Introduction to the standard-setting instruments of UNESCO. legal office website of UNESCO (англ.). UNESCO. Процитовано 6 червня 2017.
  4. OHCHR. OHCHR Universal Human Rights Instruments (англ.). OHCHR. Процитовано 6 червня 2017.
  5. The Core International Human Rights Instruments and their monitoring bodies (англ.). ООН. Процитовано 22 серпня 2024.
  6. Instruments & mechanisms (англ.). Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Процитовано 22 серпня 2024.
  7. The Core International Human Rights Instruments (англ.). Юридична бібліотека Джорджтаунського університету[en]. Процитовано 23 серпня 2024.
  8. Multilateral Treaties Deposited with the Secretary-General. Chapter IV: Human Rights (англ.). Серія договорів ООН[en]. Процитовано 22 серпня 2024.
  9. Human Rights Instruments – Universal Instrument (англ.). Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Процитовано 23 серпня 2024.
  10. Multilateral Treaties Deposited with the Secretary-General. Chapter V: Refugees and Stateless Persons (англ.). Серія договорів ООН[en]. Процитовано 22 серпня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Definition of key terms used in the UN Treaty Collection (англ.). Збірник договорів ООН. Процитовано 2024-06-31.