Мезин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мізин)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мезин
Мезин і Десна
Мезин і Десна
Мезин і Десна
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Новгород-Сіверський район
Громада Понорницька селищна громада
Облікова картка Мезин 
Основні дані
Засноване 1551
Населення 346
Площа 3,158 км²
Густота населення 109,56 осіб/км²
Поштовий індекс 16210
Телефонний код +380 4656
Географічні дані
Географічні координати 51°49′36″ пн. ш. 33°03′59″ сх. д. / 51.82667° пн. ш. 33.06639° сх. д. / 51.82667; 33.06639Координати: 51°49′36″ пн. ш. 33°03′59″ сх. д. / 51.82667° пн. ш. 33.06639° сх. д. / 51.82667; 33.06639
Середня висота
над рівнем моря
124 м
Водойми Десна
Місцева влада
Адреса ради 16220, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, смт Понорниця, вул. Довженка, 18
Карта
Мезин. Карта розташування: Україна
Мезин
Мезин
Мезин. Карта розташування: Чернігівська область
Мезин
Мезин
Мапа
Мапа

Ме́зин (Мізин) — село в Україні, у Коропському районі Чернігівської області, за 35 км від залізничної станції Терещенська.[1] Населення становить 346 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Мезинська сільська рада.

Мізинська стоянка[ред. | ред. код]

Докладніше: Мізинська стоянка

Пам'ятка археології «Мізинська стоянка» розташована на території Мезинського національного природного парку, на правому березі Десни, Мізинська стоянка відома з найстарішої стоянки на Україні (15-те тисячоліття до н. е.) і городище (6-5-те тисячоліття до н. е.). Відоме з XVI ст, проте люди тут жили з найдавніших часів.

У 1907 році якийсь селянин викопав у себе на подвір'ї, будуючи погреб, велетенські кістки. Покликали, як годиться, священника, котрий, оскільки зрозумів, що знайдене щось незвичайне й важливе для науки, звернувся до Чернігівського археологічного товариства. У 1908 році український вчений Федір Вовк виявив велику стоянку первісних людей епохи пізнього палеоліту. У 1950-х роках український археолог Іван Шовкопляс здійснив великі розкопки і виявив стоянки людей кам'яної доби — городище 6-5 тис. до н. е. Це було п'ять округлих у плані (діаметром до 6 м.) наземних жител з вогнищами на підлозі. Наметоподібні житла типу яранг народів Півночі споруджено з дерев'яних жердин, вкритих шкурами тварин і обкладених зовні кістками і рогами. Виявлено місця обробки каменю й кістки, заглиблені вогнища, заповнені кістковим вугіллям та золою. У землі було знайдено ужиткові речі, прикраси, орнаментовані статуетки, що зображують жінок у вигляді птахів, один з найдавніших з-поміж відомих людям музичних інструментів. Довкола городища знайдено велику кількість кісток мамонтів, ленів, носорогів, песців, куниць, диких коней, зайців, росомах, вівцебиків, зубрів та іншої звірини — всього понад 80 видів, на яких полювали і використовували їх у домашньому господарстві наші пращури. Особливо цінними, скільки вказували на високу культуру мешканців городища, були скульптури: ідоли, стилізовані жіночі статуетки й фігурки тварин із бивнів мамонтів, браслети, оздоблені мендровим орнаментом та малюванням — геометричним орнаментом, виконаним червоною фарбою.

Мезинських знахідок було так багато, що їх вирішили поділити між багатьма археологічними музеями. Тепер вони є в Ермітажі, Музеї археології у Києві, у багатьох історичних музеях України, Польщі, Чехії. Та основна, найцінніша їх частина залишилася в єдиному такого типу й найбільшому в найповажнішому серед сільських музеїв України — Мезинському народному археологічному музеї (1965). Тут зберігається 41 тисяча експонатів, зібраних краєзнавцем Василем Куриленком.[1]

Історія[ред. | ред. код]

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Понорницької селищної громади.[2]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Коропського району, увійшло до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області.[3]

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 446 осіб, з яких 198 чоловіків та 248 жінок[4].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 347 осіб[5].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Відсоток
українська 99,71 %
російська 0,29 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Осип Зінкевич, Володимир Гула. Україна: Путівник. Видавництво «Смолоскип», Київ, Балтимор 1993. ст. 419
  2. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  3. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Посилання[ред. | ред. код]