Мікеле Санмікелі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мікеле Санмікелі
італ. Michele Sanmicheli
MicheleSanmicheli.jpg
Народження 1484(1484)Сан Мікеле біля міста Верона
Смерть 1559(1559)Верона° лихоманка
Поховання
Громадянство венеціанська республіка
Діяльність архітектор і містобудівник[d]
Праця в містах Верона, Орвієто, Рим, Бергамо, Брешія, Задар, Венеція.
Архітектурний стиль відродження, італійський маньєризм
Найважливіші споруди Собор у Орв'єто, каплиця Петруччі в Орвієто, форти і палаци у Вероні, палаци у Венеції, форти в Кандії та на Корфу
Містобудівні проекти розпланування вулиці Корсо Кавур (Верона)

Джерела:
Велика радянська енциклопедія, 1969—1978[d]
Вірменська радянська енциклопедія
Мікеле Санмікелі у Вікісховищі?

Мікеле Санмікелі ( італ. Michele Sanmicheli 1484 - 1559) — венеціанський архітектор, фортифікатор доби відродження першої половини 16 ст.

Життєпис, ранні роки[ред. | ред. код]

Народився у Сан Мікеле біля міста Верона. Походив з родини інженерів і будівельників. Архітекторами були його батько Джованні та дядя Бартоломео, котрі успішно працювали в місті Верона. Вони мали будівельну майстерню, котра іноді виконувала значими замови. Відомостей про ранні роки Мікеле мало. За припущеннями, він замолоду цікавився архітектурою і міг бути знайомим з родиною Бернардино та Маттео Маццола, архітекторів та гуманістів.

На 1505 рік прийшлися сумні зміни в житті молодого архітектора. Померли його батьки, хворів один брат, а другий став ченцем у монастирі. Відомо, що він продав успадковане майно в Аццано і подався на заробітки у папський Рим, де багато будували на той час.

Стажуваня в Римі[ред. | ред. код]

Приблизно у віці 21 рік він опинився у Римі. Його вважають помічником в римській майстерні Антоніо да Сангалло старшого (1455-1534). Перебування в Римі було доволі вдалим через підтримку двох братів Мукеле, що мали впливові посади в Конгрегації каноніків святого Антонія [1]. У молодого архітектора була можливість навчатися на творах Донато Браманте та Рафаеля Санті, вивчати залишки давньоримських споруд, що вплине на проекти його роботи. Він завзято вивчав і брав участь в будівельних роботах і вже в Римі виборов непоганий авторитет як особа, що подавала великі надії.

Праця в Орв'єто[ред. | ред. код]

Мікеле Санмікелі. Каплиця Петруччі, церква Сан Доменіко, Орв'єто, повздовжний розріз і план

Через чотири роки (у 1509 році) він покинув Рим і відбув у місто Орв'єто на сто км на північ від Риму. В місті тривали роботи по будівництву міського собору. Санмікеле узяли на посаду виконроба. Найближчі 20 років він працюватиме тут, змужнів і виріс як виконроб, менеджер і архітектор-проектант. Він мимоволі став продовжувачем архітектурних традицій раннього та Високого відродження.

Серед оригінальних творів цього періоду — родинна каплиця для сієнця Ероніма Петруччі в церкві Сан Доменіко (роботи в каплиці розтяглися до 1524 року і були найважливішими в пору його зрілості). Незвичну каплицю свого часу створив легендарний Філіппо Брунеллескі, схожу на окремий храм (каплиця Пацці у Флоренції). На новому етапі продовжувачем створення унікальних архітектурних об'єктів став Мікеле Санмікелі, що створив незвичну каплицю, орієнтуючись на мавзолеї Стародавнього Риму.

Високі замовники[ред. | ред. код]

Авторитет архітектора був доволі значним. До нього 1525 року із замовою звернувся кардинал Алессандро Фарнезе. Завданням будо створити проект катедрального собору для міста Монтефьясконе. Санмікеле запропонував центричну восьмикутну споруду в стилістиці Донато Браманте з куполом. Споруда собору була пошкоджена пожежею у 1670 році і руїни були радикально перебудовані за проектом архітектора Карло Фонтана (1638-1714).

Праця і перебування у Монтефьясконе мали значення і для приватного життя немолодого на той час архітектора. Він зустрівся з жінкою, що народила йому доньку[2].

На початку 1526 року архітектор отримав замову від самого папи римського. Завдання було грандіозним, а мета — зміцнення північних кордонів папської держави. Що саме стояло за цим призначенням - було приховано, як незрозуміло, хто саме порадив папі римському звернутися до Санмікелі (можливо, кардинал Алессандро Фарнезе або Антоніо да Сангалло молодший). Адже у папи римського був широкий вибір архітекторів. Для Санмікелі настав час звернутися до військової архітектури і мати радниками кращих на той час військових архітекторів і фортифікаторів.

Архітектор Венеціанської торгової імперії[ред. | ред. код]

Трагічні події Франко-італійських воєн і пограбування Риму 1527 року примусили архітектора покинути папську державу і він перебрався до володінь Венеції. На події цього періоду рішучий вплив мала зустріч з низкою фортифікаторів і військових офіцерів. Серед них був і Франческо Марія делла Ровере (1490-1538), котрий запропонував архітекторові перейти на службу Венеціанській торговій імперії. Метою пропозиції було отримати непоганого фахівця-архітектора і перехопити його у папського феодального двору. Санмікеле погодився із пропозицією і став фортифікатором Венеціанської республіки.

Про нього доповіли імператору Карлу V, вояки котрого вчинили пограбування та руйнацію Риму. Карло V звернувся до уряду Венеції з проханням надати йому тимчасово Мікеле Санмікелі аби зміцнити фортечні споруди Антверпена. Уряд Венеції відмовив імператору.

На службі у Венеціанській торговій імперії санмікелі продовжив працювати і як військовий, і як цивільний архітектор. Відтепер він більше проектував, чим сам будував, бо кількість замов тільки збільшилась. По замові Лодовіко Каносса він створив проект нового дому-палацу в центрі Верони. Проект для Каносси настільки сподобався, що йому доручили ще й створити проект сусіднього палацу Бевілаква. Будівництво двох палаців привело до проекту перепланування цілої вулиці (Корсо Кавур). Подбав він і про перебудову родинного дому Санмікелі у Вероні. Водночас він керував перебудовою фортечних мурів Верони. Герцог Франческо ІІ Сфорца користувався його порадами при реконструкції системи фортець у Ломбардії в містах Комо, Лоді, Павія, Віджевано, Алессандрія.

Санмікелі був причетний до експертної оцінки фортечних укріплень у містах Брешія, Тревізо, до перебудови центральної площі в місті Удіне.

Зміцнення східних кордонів венеціанських володінь[ред. | ред. код]

В останні роки власного життя він був причетним до зміцнення східних кордонів венеціанських володінь у її тривалому протистоянні з мусульманською Туреччиною. У жовтні 1534 року він відбув у Зару за наказом венеціанського Сенату. Тоді ж вперше він склав заповіт, адже йому виповнилось 50 років. Він повернувся до Венеції, де подав Сенату секретну доповідь про недостатню захищність фортеної системи венеціанської лагуни, документ, котрий свідчив про прозорливість військового офіцера і фортифікатора. Уряд Венеції розпочав зміцнення системи фортів, починаючи з форта Сант Андреа, на острові Лідо, в лагуні тощо. Невдовзі він отримав посаду головного військового інженера Венеції.

Період між 1537-1540 роками був насичений інспекторськими подорожами низкою фортечних систем, що належали Венеції (Далмація, Шибеник, Задар, Крит, Корфу та інші).

Останні роки і смерть[ред. | ред. код]

Надгробок архітектора в церкві Сан Томазо Кантуарьєнсе.

Незважаючи на зайнятість та подорожі з метою інспекції фортець, від створював проекти нових цивільних споруд. Поганий стан здоров'я і вік примусили йог оселитися у Вероні. Серед творів цього періоду у Вероні - палаццо Помпеї для заможної родини Лавеццола, купол церкви Сан Джорджо в Брайда, фасад церкви Санта Марія ін Органо. До пізнього періоду творчості архітектора належить проект центричної церкви Мадонна ді Кампанья неподалік тодішньої Верони. Старість Мікеле Санмікелі — це період прощання і втрат. Так, помер його онук Джанджироламо, в котрому він вбачав власного спадкоємця. 29 квітня 1559 року він склав останній заповіт, де єдиним спадкоємцем призначав двоюідного брата Паоло. В сепрні 1559 року він помер і був похований у крипті церкви Сан Томазо Кантуарьєнсе. В самій церкві створили скромний надгробок з його погруддям.

Біографи[ред. | ред. код]

Життєписи архітектора Мікеле Санмікелі створили свого часу Джорджо Вазарі та архітектор Франческо Ронцані (1802-1869). Останній виконав дослідження в книзі « Світські, військові і церковні споруди Мікеле Санмікелі ». Ронцані також вивчав біографію і твори Андреа Палладіо.

Неповний перелік споруд[ред. | ред. код]

Мікеле Санмікелі. Проект Порта Нуова для Верони
  • Палаццо Соранці
  • Каплиця Петруччі, Орвієто
  • Собор Монтефьясконе (проект)
  • Палаццо Грімані, Венеція
  • Порта Нуова, Верона
  • Порта Паліо, Верона
  • Порта Сан Зено, Верона
  • Палаццо Бевілавка, Верона
  • Палаццо Каносса, Верона
  • Церква Мадонна ді Кампанья, Верона
  • Каплиця Пеллегріні, Верона
  • Палаццо Ронкалі, Ровіго
  • Форт Сан Андреа (Острів Сан Андреа)
  • Палаццо Помпеї, Верона (нині Міський музей науки)

Галерея фото[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Arturo Sandrini e Pierpaolo Brugnoli, Architettura a Verona nell'età della Serenissima, Verona, Banca Popolare di Verona, 1988, р. 163.
  2. Arturo Sandrini e Pierpaolo Brugnoli, Architettura a Verona nell'età della Serenissima, Verona, Banca Popolare di Verona, 1988, р. 164.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Guido Barbetta, Le mura e le fortificazioni di Verona, Verona, Vita veronese, 1970. ISBN non esistente
  • Giulio Sancassani, Il testamento di Giovanni Sanmicheli Lapicida, padre di Michele architetto, Verona, Linotipia Veronese Fiorini, 1975. ISBN non esistente
  • Arturo Sandrini e Pierpaolo Brugnoli, Architettura a Verona nell'età della Serenissima, Verona, Banca Popolare di Verona, 1988. ISBN non esistente
  • Peter Murray, L'architettura del Rinascimento italiano, Roma, Laterza, 1989, ISBN 88-420-2724-3.
  • Paul Davis, David Hemsoll, Michele Sanmicheli, Mondadori Electa, 2004, ISBN 88-370-2804-0.