Міко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жриці в одязі для ритуального танцю.
Жриці розливають саке присутнім на церемонії (святилище Камо, Кіото).

Міко (яп. 【巫女】, みこ, «жриця», «шаманка») — жриця-шаманка або прислужниця шінтоїстського святилища в Японії. Традиційно займалися окульними практикамиворожбитцтвом, віщунством (оракул), замовляннями, наврочуваннями, ритуальними танцями, а також цілительством, прихрамовою торгівлею та проституцією. З 2-ї половини XIX століття, у звязку з модернізацією країни та шінтоїзму — винятково прислуга шінтоїстського святилища. Допомогають у проведенні обрядів вищому духовенству святилища, підтримують чистоту та порядок на території храму. Зазвичай, жрицями служили незаміжні дівчата або жінки. У сучасній Японії жрицями підробляють студентки, особливо під час шінтоїстських свят.

Опис[ред.ред. код]

Жриці у супроводі священиків

У давнину жриці вводили себе в транс ритуальним танцем каґура (прообраз якого можна знайти в міфі про те, як виманювали з печери богиню Сонця Аматерасу), яка повинна була привернути увагу божества, що перейшоло у тіло шаманки. У такому стані жриці здійснювали передбачення від імені богів, лікували хвороби, давали поради політичним діячам. Вважається, що жриці були незайманими, хоча доказів тому немає. Швидше за все, дівчата служили в храмах лише до заміжжя, після якого залишали службу та переключалися на домашнє господарство.

З плином часу і приходом в сінто даоських віянь з Китаю, ритуальний танець став «розсудливішим», «цивілізованішим». Нині це суворе церемоніальне дійство, який виконувався під музику флейти та кото (струнного щипкового інструменту). Ритм танцю задається постукуванням спеціальних дощечок шякубьоші.

Традиційне вбрання шінтоїстської жриці складається з білої сорочки з широкими рукавами (яка в довжину зазвичай дістає до п'ят), яскраво-червоних хакама та табі (високих шкарпеток з відокремленим великим пальцем).

У мистецтві[ред.ред. код]

Вікіпе-тян в образі міко

У літературі, манзі та аніме, що описують середньовічну Японію, жриці, зазвичай, зображуються героїнями, які захищають людей від злих духів, демонів та привидів. У подібних історіях жриці володіють яким-небудь бойовим мистецтвом, із застосуванням традиційної японської зброї (лук або меч), а також користуються магією, найчастіше о-фуду.

Жриці в книгах, фільмах, аніме та манзі зображуються переважно молодими та привабливими; вони можуть служити при храмі, допомагаючи священику; від них не потрібно аскетичного життя або прийняття обітниць безшлюбності.

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Aston, William George. Shinto: way of the gods. Longmans, Green, and Co. (1905)
  • Blacker, Carmen. The Catalpa Bow: A Study of Shamanistic Practices in Japan. London: George Allen & Unwin. (1975)
  • Fairchild, William P. "Shamanism in Japan", Folklore Studies 21:1–122. (1962)
  • Folklore Society, The. Folklore, Volume 10.Great Britain. (1899)
  • Groemer, Gerald. "Female Shamans in Eastern Japan during the Edo Period", Asian Folklore Studies 66:27–53. (2007)
  • Hardacre, Helen. "Shinmeiaishinkai and the study of shamanism in contemporary Japanese life," in Religion in Japan, ed. by P.F. Kornicki and I.J. McMullen, Cambridge University Press, pp. 198–219. (1996)
  • Hearn, Lafcadio. Glimpses of unfamiliar Japan: Volume 1. Houghton, Mifflin and company. (1894)
  • Kawamura Kunimitsu. "A Female Shaman's Mind and Body, and Possession", Asian Folklore Studies 62.2:257–289. (2003)
  • Kuly, Lisa. "Locating Transcendence in Japanese Minzoku Geinô: Yamabushi and Miko Kagura," Ethnologies 25.1:191–208. (2003)
  • North-China herald and Supreme Court & consular gazette, The: Volume 79 - North-China Herald. (1906)
  • Ricci, Daniele Japanese Shamanism: trance and possession. Volume Edizioni (Kindle Edition, 2012).
  • Picken, Stuart DB. The A to Z of Shinto. Scarecrow Press. (2006)
  • Waley, Arthur. The Noh Plays of Japan. (1921)

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міко