Мікродержави та Європейський Союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мікродержави та Європейський Союз
Учасник(и) ЄС і European microstatesd
Мапа розташування

У Європі існує ряд європейських мікродержав[en]. Хоча немає чіткого консенсусу щодо того, які політичні одиниці кваліфікуються як «мікродержави», більшість вчених розглядають Андорру, Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино та Ватикан як приклади таких держав.[1][2][3] У той же час деякі науковці заперечують навіть кваліфікацію Ватикану як справжньої держави, стверджуючи, що він не відповідає «традиційним критеріям державності» і що «особливий статус Ватикану, мабуть, найкраще розглядається як засіб забезпечення того, щоб Папа може вільно виконувати свої духовні функції, і в цьому відношенні є аналогом функції штаб-квартири міжнародних організацій».[4] Згідно з якісним визначенням мікродержав, запропонованим Думенським (2014), мікродержави також можна розглядати як «сучасні захищені держави, тобто суверенні держави, які змогли в односторонньому порядку передати певні атрибути суверенітету більшим державам в обмін на доброякісний захист їх політичних та економічної життєздатности проти їх географічних чи демографічних обмежень».[5] І справді, усі європейські мікродержави є суверенними державами, які функціонують у тісному (і добровільному) спілкуванні зі своїм більшим сусідом. В даний час усі європейські мікродержави мають певні форми відносин з Європейським Союзом (ЄС).[6]

Андорра, Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино та Ватикан залишаються поза межами ЄС, оскільки він не був розроблений з урахуванням мікродержав. За чисельністю населення Андорра є найбільшою з п’яти мікродержав, згідно з переписом населення, проведеним у 2011 році. Дві інші невеликі країни, Люксембург та Мальта, є повноправними членами ЄС і обидві населені населенням понад 400 000. Дехто вважає Ісландію мікродержавою через невелику кількість населення, яка становила 320 060 станом на квітень 2012 р.[7] Вона є членом Європейського економічного простору (ЄЕЗ) і визнана офіційним кандидатом на вступ до ЄС, хоча переговори були припинені. Якщо Ісландія приєднається до держави-члена ЄС, вона увійде як найменша держава ЄС, що вимірюється чисельністю населення, хоча дванадцята за величиною за географічним розміром.

Стан відносин[ред. | ред. код]

Андорра, Монако, Сан-Марино та Ватикан використовують євро за допомогою монетарних угод з ЄС і отримали право випускати обмежену кількість монет євро. Їм було дозволено це робити, оскільки вони використовували або були прив’язані до старих валют єврозони. Натомість Ліхтенштейн використовує швейцарський франк.

Ліхтенштейн є повноправним членом Шенгенської угоди, ЄАВТ і Дублінського регламенту про притулок і веде переговори про угоду про участь у Прюмських рішеннях, тоді як Монако має відкритий кордон з Францією, а шенгенські закони застосовуються як частина Франції. Сан-Марино та Ватикан мають відкритий кордон із сусідньою державою Шенгенської зони Італією. Жодна мікродержава не може видавати шенгенські візи.  Жоден з них не має жодного аеропорту, але всі мають вертодроми. Монако має єдиний морський порт; інші не мають виходу до моря. Прибуття за межі Шенгенської зони дозволено в Монако[8][9] але не в Сан-Марино та Ватикан, оскільки вони не мають прикордонного контролю.

Монако є частиною митної території ЄУ за домовленістю з Францією і знаходиться під управлінням Франції. Сан-Марино та Андорра перебувають у митній унії з блоком. Ліхтенштейн, як член ЄЕЗ, знаходиться на внутрішньому ринку ЄС і застосовує певні закони ЄС. Усі мікродержави також є частиною інших організацій, таких як Рада Європи та Організація з безпеки та співробітництва в Європі (Ватикан є членом ОБСЄ).

Андорра, Монако та Сан-Марино заявили про своє бажання поглибити відносини з ЄС. Раніше Сан-Марино розглядав питання вступу до ЄЕЗ[10][11] і провів референдум щодо подання заявки на членство в ЄС, який схвалив його електорат; однак для того, щоб результат вважався дійсним, не було подано достатньо голосів.[12]

Майбутні відносин[ред. | ред. код]

У листопаді 2012 року, після того як Рада Європейської Унії закликала провести оцінку відносин ЄС з цими мікродержавами, які вони назвали «роздробленими»[13] Європейська Комісія опублікувала звіт, в якому виклали варіанти їх подальшої інтеграції до ЄС.[12] На відміну від Ліхтенштейну, який є членом ЄЕЗ через Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) та Шенгенську угоду, відносини з цими трьома державами базуються на колекції угод, що охоплюють конкретні питання. У звіті розглянуто чотири альтернативи поточній ситуації: 1) галузевий підхід з окремими угодами з кожною державою, що охоплюють цілу сферу політики, 2) всебічна багатостороння Рамкова угода про асоціацію (FAA) з трьома державами, 3) членство в ЄЕЗ та 4) членство в ЄС. Комісія стверджувала, що галузевий підхід не стосується основних питань і все ще є без потреби, а членство в ЄС найближчим часом було припинено, оскільки «інституції ЄС в даний час не пристосовані до вступу таких малих країн». Решта варіантів, членство в ЄЕЗ та FAA з державами, були визнані життєздатними та рекомендовані Комісією. У відповідь Рада попросила продовжити переговори з трьома мікродержавами щодо подальшої інтеграції, а також до кінця 2013 року підготувати звіт, що деталізує наслідки двох життєздатних альтернатив та рекомендації щодо подальших дій.[14]

Оскільки членство в ЄЕЗ в даний час відкрите лише для членів ЄАВТ або ЄС, для того, щоб мікродержави приєднались до ЄЕЗ, не ставши членами ЄС, потрібна згода існуючих держав-членів ЄАВТ. У 2011 році Йонас Гар Стрере, тодішній міністр закордонних справ Норвегії, яка є членом ЄАВТ, заявив, що членство в ЄАВТ / ЄЕЗ для мікродержав не є належним механізмом для їх інтеграції на внутрішній ринок через їхні інші вимоги, ніж великі країни, такі як Норвегія, і висловив припущення, що спрощена асоціація для них буде більш підходящою.[15] Еспен Барт Ейде, наступник Стьоре, відповів на звіт Комісії наприкінці 2012 року, запитуючи, чи мають мікродержави достатні адміністративні можливості для виконання зобов'язань щодо членства в ЄЕЗ. Однак він заявив, що Норвегія відкрита для можливості членства в ЄАВТ для мікродержав, якщо вони вирішать подати заявку, і що країна не прийняла остаточного рішення з цього питання.[16][17][18][19] Паскаль Шафхаузер, радник місії Ліхтенштейну при ЄС, заявив, що Ліхтенштейн, інша держава-член ЄАВТ, готовий обговорити питання членства в ЄЕЗ для мікродержав, якщо їх приєднання не перешкоджає функціонуванню організації. Однак він запропонував розглянути варіант прямого членства в ЄЕЗ для мікродержав, як за межами ЄАВТ, так і ЄС.

18 листопада 2013 р. Комісія ЄС опублікувала свою доповідь, в якій дійшов висновку, що «участь малих країн в ЄЕЗ в даний час не вважається життєздатним варіантом через політичні та інституційні причини», але що Угоди про асоціацію є більш здійсненний механізм інтеграції мікродержав до внутрішнього ринку, бажано за допомогою єдиної багатосторонньої угоди з усіма трьома державами.[20] У грудні 2014 року Рада Європейського Союзу схвалила розпочаті переговори з Андоррою, Монако та Сан-Марино щодо такої угоди[21] і вони розпочались у березні 2015 року[22] Посол Андорри в Іспанії Хауме Гайтан заявив, що він сподівається, що угода включатиме положення, які дозволять державам приєднатись до Шенгенської угоди.[23] У січні 2016 року міністр закордонних справ Андорри Гілберт Сабоя заявив, що вважає, що угода може бути підписана до 2018 року.[24]

Резюме[ред. | ред. код]

Рівень інтеграції[ред. | ред. код]

Ця таблиця узагальнює різні складові законодавства ЄС, що застосовуються в мікродержавах. Деякі території держав-членів ЄС також мають особливий статус стосовно застосованих законів ЄС, як це відбувається з деякими членами Європейської асоціації вільної торгівлі та їх суверенними територіями.

Порівняння розмірів[ред. | ред. код]

У цій таблиці наведено порівняння між основними статистичними даними мікродержав найменших держав-членів ЄС.

Мікродержави Відносини Населення Площа (км2) ВВП (номінал) ІЧР
Андорра Андорра Угоди 85 458 467 4,510 мільярда доларів 0,845
Ліхтенштейн Ліхтенштейн Держава ЄЕЗ 37340 160 5,155 млрд. Дол 0,908
Люксембург Люксембург Держава ЄУ 562 958 2 586 57,9 млрд. Дол 0,892
Мальта Мальта Держава ЄУ 445 426 316 10,582 мільярда доларів 0,839
Монако Монако Угоди 37 800 2 $ 5,424 млрд н / д
Сан-Марино Сан-Марино Угоди 32 576 61 1,44 млрд дол н / д
Ватикан Ватикан Угоди 842 0,44 н / д н / д

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Catudal, H., 1975. The plight of the Lilliputians: An analysis of five European microstates. Geoforum, 6, pp.187–204
  2. ↑ Duursma, J.C., 1996. Fragmentation and the International Relations of Micro-states: Self-determination and Statehood, Cambridge University Press.
  3. ↑ Eccardt, T.M., 2005. Secrets of the Seven Smallest States of Europe: Andorra, Liechtenstein, Luxembourg, Malta, Monaco, San Marino, and Vatican City, Hippocrene Books.
  4. ↑ Mendelson, M., 1972. Diminutive States in the United Nations. The International and Comparative Law Quarterly, 21(4), pp.609–630.
  5. ↑ Dumienski, Zbigniew (2014). Microstates as Modern Protected States: Towards a New Definition of Micro-Statehood (PDF). Occasional Paper. Centre for Small State Studies. Архів оригіналу (PDF) за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014.
  6. ↑ EU relations with the Principality of Andorra, the Republic of San Marino and the Principality of Monaco (PDF). Council of the European Union. 14 червня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 31 жовтня 2013. Процитовано 12 вересня 2012.
  7. ↑ Herbertsson, Tryggvi Thor; Zoega, Gylfi (December 2002). A Microstate with Scale Economies: The Case of Iceland. Institute of Economic Studies Working Paper. University of Iceland. W02:10. SSRN 444040.
  8. ↑ Both by sea and helicopter
  9. ↑ Update of the list of border crossing points referred to in Article 2(8) of Regulation (EC) No 562/2006 of the European Parliament and of the Council establishing a Community Code on the rules governing the movement of persons cross borders (Schengen Borders Code) (OJ C 316, 28.12.2007). Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
  10. ↑ The Secretary of State for Foreign Affairs has met the European Commissioner for External Relations and European Neighbourhood Policy. 17 липня 2009. Архів оригіналу за 14 серпня 2017. Процитовано 1 квітня 2013.
  11. ↑ San Martino to participate to the EEA. 21 липня 2009. Архів оригіналу за 23 серпня 2021. Процитовано 1 квітня 2013.
  12. ↑ а б Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of the Regions - EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino - Options for Closer Integration with the EU. 2012. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 16 лютого 2021.
  13. ↑ Council conclusions on EU relations with EFTA countries (PDF). Council of the European Union. 14 грудня 2010. Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2020. Процитовано 1 квітня 2013.
  14. ↑ Council conclusions on EU relations with the Principality of Andorra, the Republic of San Marino and the Principality of Monaco (PDF). Council of the European Union. 20 грудня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 17 May 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  15. ↑ Norge sier nei til nye mikrostater i EØS. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 6 квітня 2013.
  16. ↑ Innlegg på møte i Stortingets europautvalg. Ministry of Foreign Affairs of Norway. 28 січня 2013. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 1 квітня 2013.
  17. ↑ Eide: Bedre blir det ikke. 21 грудня 2012. Архів оригіналу за 13 April 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  18. ↑ Aalberg Undheim, Eva (8 грудня 2012). Regjeringa open for diskutere EØS-medlemskap for mikrostatar (норв.). Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 6 квітня 2013.
  19. ↑ La Norvegia chiude le porte a San Marino (PDF). La Tribuna Sammarinese. 3 січня 2013. с. 7. Архів оригіналу (PDF) за 7 March 2014. Процитовано 6 квітня 2013.
  20. ↑ EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino: Options for their participation in the Internal Market. European Commission. 18 листопада 2013. Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 20 листопада 2013.
  21. ↑ Council adopts mandate to negotiate association agreement(s) with Andorra, Monaco and San Marino (PDF). Council of the European Union. 16 грудня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2021. Процитовано 22 грудня 2014.
  22. ↑ RECORDED HRVP Federica MOGHERINI host the ceremony on the occasion of the launching of the Association Agreement(s) negotiations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino. European Commission. 18 березня 2015. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 18 березня 2015.
  23. ↑ Rubio, Alberto. En un par de años Andorra podrá formar parte del Espacio Schengen. Архів оригіналу за 20 жовтня 2017. Процитовано 26 жовтня 2015.
  24. ↑ We don't pretend to be a full member of the EU, but the association agreement with the EU will provide Andorra with access to the European market, says minister of foreign affairs of Andorra Gilbert Saboya • ALL ANDORRA. 26 січня 2016. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мікродержави_та_Європейський_Союз&oldid=41641579