Мікроекономіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Економічна наука
 
Категорія КатегоріяPortal Портал

Мікроеконо́міка — розділ економічної теорії, який вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

Зміст

Мікроекономіка в системі економічних наук[ред. | ред. код]

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

I етап (18451890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:
а) Герман Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;
б) австрійська школа (Карл Менґер, Фрідріх фон Візер, Ейген фон Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;
в) Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
II етап (18901933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних наук. Представниками другого етапу є:
а) Альфред Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції
б) математична школа (Вільям Стенлі Джевонс, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Євген Слуцький, Джон Хікс, Пол Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Джоан Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Едвард Чемберлін); теорія ігор (Джон Форбс Неш, Оскар Морґенштерн, Джон фон Нейман).

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання: «Що виробляти?». Для вибору прийнятного варіанту виробництва потрібно вивчити і оцінити потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — «Як виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Не залишається по за увагою мікроекономіки й запитання про те, «кому і які результати принесе виробництво?». Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції:

  • Пояснення явищ, які спостерігаються;
  • Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

Методологія мікроекономіки: теорії та моделі[ред. | ред. код]

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель.

Моделі в мікроекономіці[ред. | ред. код]

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати певних значень.

Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, яка набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників, тощо.

Екзогенні та ендогенні змінні[ред. | ред. код]

Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними змінними (тж. зовнішніми, вхідними, незалежними); величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними змінними (тж. внутрішніми, вихідними, залежними).

Див. тж. Екзогенні показники, Екзогенність, Ендогенні показники.

Форми представлення мікроекономічних моделей[ред. | ред. код]

Найпростішою формою представлення зв'язку між економічними даними є вербальна (мовна) форма - опис зв'язку між входои і виходом за допомогою слів. Наприклад: "обсяг випуску фірми прямо залежить від витрат праці". За допомогою мовної конструкції з'єднуються між собою вхідна величина (екзогенна) - витрати праці та вихідна величина (ендогенна) - обсяг випуску фірми. Також у цій моделі присутній характер залежоності між величинами - пряма залежність, тобто чим більшим є вхід (витрати праці), тим більшим є вихід (обсяг випуску).

Таку модель нескладно представити у вигляді схеми, тобто збудувати схематичну модель, яка наочно доповнить вербальну форму.

Для подальшої формалізації зв'язку між входом і виходом використовується аналітична форма представлення моделі - опис залежності економічних величин за допомогою математичної функції, яка у найзагальнішому вигляді виглядає як y = f(x), де x - вхідна величина (аргумент функції), y - вихідна величина (значення функції).

Найпростішою формою функції є лінійна функція: y = kx + b, яка викоростувається в мікроекономіці для моделювання лінійних залежностей між величинами (наприклад, для побудови лінії бюджетного обмеження).

Використання математичного апарату в мікроекономіці є економіко-математичним моделюванням, поєднання математичних методів з економічними моделями вивчає економетрика.

Визначення характеру (лінійний або нелінійний) та напряму (прямий або обернений) зв'язку між економічними величинами дозволяє використовувати математичний апарат для моделювання (аналітичні моделі) і будувати графічні моделі, які можна розглядати як похідні від аналітичних. Графічні моделі будуються у системі відповідних координат і наочно демонструють характер та напрям зв'язку між екзогенними та ендогенними економічними величинами. Ключем до читання графічних мікроекономічних моделей є чітке розуміння що є входом і що є виходом у моделі, яка розглядається.

Крім того, аналітична мікроекономічна модель для наочності також може бути представлена у табличній формі, яка теж може розглядатися як похідна від аналітичної.

Мікроекономічні моделі як "чорна скриня"[ред. | ред. код]

Навчальні мікроекономічні моделі представляють собою "чорну скриню" - модель, в якій відомі тільки вхід і вихід. Що відбувається у середині моделі, невідомо. Наприклад, мікроекономічна модель фірми зв'язує обсяги ресурсів (капіталу - K, праці - L) , які використовуються фірмою, та обсяг випуску фірми (Q) (виробнича функція). Механізм трансформації ресурсів в готову продукцію не розглядається - він є предметом розгляду інших економічних дисциплін (у даному випадку - економіки підприємства).

Ізоморфність мікроекономічних моделей[ред. | ред. код]

Через використання однакових функцій та принципів, графічні мікроекономічні моделі, які описують вибір споживача і вибір фірми (теорія фірми), мають однакову форму, тобто є ізоморфними (від гр. isos - "рівний", та morphe - "форма, вигляд"). Наприклад, лінія бюджетного обмеження споживача має однакову форму (лінійна з від'ємним нахилом) з ізокостою в теорії фірми; криві байдужості споживача мають однакову форму з ізоквантами фірми.

Максимізація корисності в мікроекономіці[ред. | ред. код]

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

Ефект та ефективність в економічному аналізі[ред. | ред. код]

Ефект - досягнутий результат діяльності. Наприклад, випуск фірми (загальний обсяг продукції, випущений фірмою за певний період). Але економіку цікавлять також обсяг ресурсів, який було використано для досягнення результату діяльності. Наприклад, скільки було використано праці і капіталу для цього випуску. Співвідношення результату і витрат відображується у понятті ефективності. Ефективність - співвідношення між досягнутим результатом і витратами на його досягнення. Ефективність може бути представлена як різниця між результатом і витратами (наприклад, прибуток, як різниця між доходами і витратами фірми за певний період), або як співвідношення між результатом і витратами (наприклад, показники рентабельності).

Граничний аналіз[ред. | ред. код]

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Мікроекономічна рівновага[ред. | ред. код]

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни чинного стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Мікроекономічні показники[ред. | ред. код]

Сукупні, середні та граничні показники[ред. | ред. код]

Сукупні показники (Total value) відображує увесь обсяг певної економічної величини (наприклад, сукупний випуск - Total output, сукупна корисність - Total utility (TU), сукупні витрати - Total costs (TC).

Середні показники (Average value) відображує економічну величину у розрахунку на одиницю кількості (товару, ресурсу). Наприклад, середні витрати - Average costs (AV) - витрати фірми, розраховані на обсяг випуску за певний період.

Граничні показники (Marginal value) відображує зміну залежної величини при зміні незалежної величини на одиницю. Наприклад, гранична корисність - Marginal utility (MU) - приріст корисності при споживанні додаткової одиниці блага. Граничні показники отримуються в результаті граничного (маржинального) аналізу - аналізу співвідношення приростів.

Ці три види показників можна розглядати як шлях поглиблення мікроекономічного аналізу - від сукупних (сумарних) показників до граничних: Сукупні витрати (Total costs) - середні витрати (Average costs) - граничні витрати (Marginal costs), або у скороченому вигляді: TC - AC - MC.

Екзогенні та ендогенні показники[ред. | ред. код]

По відношенню до мікроекономічних моделей, мікроекономічні показники розрізняють:

Екзогенні (від гр. exo - "зовніншій", genus - "виробляти") - показники, які задані ззовні по відношенню до моделі. Також вони називаються вхідними, зовнішніми, незалежними.

Ендогенні (від гр. endo - "внутрішній", genus - "виробляти") - показники, які отримані у результаті роботи моделі, результат трансформації моделлю екзогенних показників. Також вони називаються вихідними, внутрішніми, залежними.

Див. тж. Екзогенні показники, Екзогенність, Ендогенні показники.

Показники запасу і показники потоку[ред. | ред. код]

Показники запасу відображують стан певного явища, процесу на момент часу. Вимірюються у грошових одиницях на момент часу. Приклади запасів: касовий залишок, величина капіталу фірми, заборгованість.

Показники потоку відображують перебіг явища, процесу за період часу. Вимірюються у грошових одиницях за період. Приклади потоків: обсяг продажів, величина витрат.

Основні розділи мікроекономіки[ред. | ред. код]

Теорія вибору споживача (як суверенний споживач здійснює споживчий вибір)

Теорія фірми (як суверенний виробник - фірма - здійснює вибір для кого, що і як виробляти)

Теорія ринків (як суверенний виробник і споживач взаємодіють на ринках благ і ресурсів)

Походження терміну "мікроекономіка"[ред. | ред. код]

Вперше поділ на "мікродинаміку" і "макродинаміку" запропонував засновник економетрики, один з перших лауреатів Премії з економіки пам'яті А. Нобеля Раґнар Фріш у 1933 р. До наукового обігу термін "мікроекономіка" увів Лоуренс Клейн (стаття «Мак­ро­еко­но­мі­ка і тео­рія ра­ціо­наль­ної поведінки», 1946 р.), до викладання - К. Бо­ул­динг у книзі «Економічний аналіз» (2-е видання, 1948 р.).

У підручнику Пола Са­му­ель­со­на «Економіка» ділення на мак­роеко­но­мі­ку і мікроекономіку вперше з'явилося у 1958 р.; тоді ж у США вийшов й перший окремий підручник з мікроекономіки - «Мік­роеко­но­мі­чна тео­рія: математичний під­хід» Дж. М. Хен­дер­со­на і Р. Е. Кванд­та.

Мікросистема та її основні характеристики[ред. | ред. код]

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.

Суб'єкти мікроекономіки[ред. | ред. код]

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

  • домогосподарство — група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;
  • фірма — модель виробника благ (товарів і послуг), який він виробляє з ресурсів з метою отримання прибутку (як різниці між доходами та витратами фірми).
  • держава — сукупність органів влади, що вважається координатором та регулятором економічного життя; впливає на відносини між домогосподарствами і фірмами шляхом оподаткування - примусової конфіскації доходів домогосподарств і фірм.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: природні ресурси (земля), праця, капітал та підприємницькі здібності.

Суверенітет суб'єктів мікроекономіки[ред. | ред. код]

Основні суб'єкти мікроекономіки - домогосподарство і фірма - мають суверенітет, тобто незалежність у прийнятті рішень один від одного. Це є необхідною умовю для забезпечення добровільної взаємодії між ними на ринках благ і на ринках ресурсів.

Економічні ресурси[ред. | ред. код]

До природних ресурсів (землі) належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі (корисні копалини, земля як площа для будівництва, земля як засіб для сільськогосподарської діяльності).

Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах (машини, будівлі).

Праця (здібності до праці) — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми.

Підприємницькі здібності (підприємницький хист) — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщуваність (субституційність), взаємодоповнюваність (комплементарність).

Часові періоди в мікроекономіці[ред. | ред. код]

В мікроекономічному аналізі розрізняють короткостроковий (Short run - SR) та довгостроковий (Long run - LR) періоди.

Короткостроковий період в мікроекономіці - період, за який фірма не може змінити обсяг капіталу (обладнання), але може змінити обсяг залученоїї праці.

Довгостроковий період в мікроекономці - період, за який фірма може змінити обсяг залученого капіталу (обладнання).

Як бачимо, ці величини не є хронологічними - за їхньою допомогою описуються можливості технологічних змін. В інших розділах економіки коротко- та довгостроковий періоди можуть мати інше тлумачення.

Ринок як головний механізм координації економіки[ред. | ред. код]

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Ринок є головним механізмом координації дій покупців і продавців через систему ринкових цін. Завдяки гнучкості цін, ринок має здатність до саморегулювання ("невидима рука" ринку, Laissez-faire, спонтанний порядок).

Рівновага мікросистеми[ред. | ред. код]

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому.

В мікроекономіці розрізняють рівновагу споживача, рівновагу виробника, рівновагу на ринку окремого блага, окремого ресурсу.

З'ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.

Ринки в мікроекономічному аналізі[ред. | ред. код]

Ринкові структури[ред. | ред. код]

Мікроекономічний аналіз розглядає дві полярні моделі ринків - дві ідеальні ринкові структури: ринок досконалої конкуренції та монополію (монопольний ринок).

Між ними розташовуються дві проміжних моделі ринків - ринок монополістичної конкуренції (ближчий до досконалої конкуренції) та олігополістичний ринок (ближчий до монополії).

Ціноотримувачі та цніоутворювачі[ред. | ред. код]

За умов досконалої конкуренції, коли продавців на ринку настільки багато, що дії окремого з них не можуть вплинути на ринкову ціну, фірма-гравець на такому ринку розглядається як ціноотримувач (Price-taker). Тобто для неї ринкова ціна є даністю, на яку фірма не може вплинути. За таких умов фірма вимушена продавати кожну одиницю своєї продукції за ринковою ціною, яка склалася на момент продажу.

За умов монополії і олігополії, фірма впливає на ринкову ціну. У такому випадку фірма розглядається як ціноутворювач (Price-maker). За таких умов фірма (як правило, монополія), має ринкову силу, тобто здатність нав'язати покупцям свою ціну та обсяг продукції.

Методи[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: підручник: у 2 кн. Кн. 2. Мікроекономіка / С. М. Панчишин, П. І. Островерх, В. Б. Буняк, І. В. Грабинська, Р. В. Михайлишин, Г. В. Михайляк, Т. П. Моряк, О. М. Островерх, С. К. Реверчук, Г. Я. Стеблій; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — К. : Знання, 2010. — 437 c.
  • Вступ до економічної теорії: підручник / З. Ватаманюк, С. Панчишин, О. Ватаманюк, Л. Цимбал, Є. Майовець, Н. Гнатюк. — 3-тє вид., доповн. — Л. : Новий Світ-2000, 2007. — 501 c. — (Вища освіта в Україні).
  • Мікроекономіка: навч. посіб. / З. О. Адаманова, Ю. М. Дмитрієнко, М. Ванієва; Крим. інж.-пед. ун-т. — Сімф. : Кримнавчпеддержвидав, 2010. — 442 c.
  • Мікроекономіка: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Г. Я. Стеблій; Нац. банк України. Львів. банк. ін-т. — Л., 2004. — 222 c.
  • Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна, Т. Пахомова, О. Романюк, А. Сніжко, О. Сніжко; ред.: С. Будаговська. — 2-е вид. — К. : Вид-во С. Павличко «Основи», 2001. — 517 c.
  • Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посіб. / ред.: А. К. Покритан, М. І. Збарський; уклад.: Г. І. Анашенкова; Одес. держ. екон. ун-т. Каф. заг. екон. теорії. — 2-е вид., випр. і доп. — О., 1999. — 494 c.
  • Парадокси, догми і реальність економічної теорії: мікроекономіка для економістів: моногр. / І. Б. Скворцов. — Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2007. — 340 c.