Мілан—Санремо
![]() | |
Інформація про гонку | |
---|---|
Регіон | Мілан — Санремо |
Українська назва | Мілан — Санремо |
Місцеві назви | Milano-Sanremo |
Інші назви | англ. The Spring classic італ. La Classicissima di primavera |
Дисципліна | Шосейна велогонка |
Змагання | UCI World Tour |
Тип | Класична одноденна велогонка |
Організатор | RCS |
Історія | |
Перша гонка | 1907 |
Номер гонки | 107 (2017) |
Перший переможець | ![]() |
Рекорд перемог | ![]() |
Останній переможець | ![]() |
Мілан-Сан Ремо (італ. Milano-Sanremo) — щорічні весняні класичні одноденні велоперегони, що проходить між італійськими містами Мілан і Санремо. Є найдовшими сучасними професійними одноденними велоперегонами, довжина маршруту складає майже 300 кілометрів. Вперше гонка проведена в 1907 році, її переможцем став французький велогонщик Люсьєн Петі-Бретон. Мілан — Санремо відкриває сезон весняних класик і входить до складу п'яти так званих монументів велоспорту — найвідоміших, найпрестижніших і найшанованіших класичних перегонів у велосипедному календарі. Мілан — Сан-Ремо часто називають «Прімавера» (від італ. «La classica di Primavera» — весняна класика) і спринтерська класика (в той час як Джиро ді Ломбардія, що проводиться восени, вважається гірською класикою).
Історія[ред. | ред. код]
Ініціатором першої гонки було «Спортивне товариство Сан-Ремо», яке звернулося з проханням про організацію велогонки до журналіста «La Gazzetta dello Sport» Еуженіо Костаманье. Гонка повинна була стартувати з Мілана, і, проходячи по дорогах Ломбардії, П'ємонту і Лігурії, фінішувати в курортному Сан-Ремо. Перша половина дистанції вінчалася підйомом Пассо дель Туркино, після спуску з якого гонщики їхали до фінішу по березі Генуезької затоки. Костаманье вдалося зібрати для дебютної гонки 62 гонщика, включаючи лідерів велоспорту тих років. Однак на старт 288-кілометрової гонки в 4 ранку 14 квітня 1907 року вийшли лише 33 людини, чому сприяла холодна вітряна погода. У Туркино атакував Джованні Джербі, до якого змогли перекласти Густаво Гаррігу і партнер Джербі по команді «Bianchi» Люсьєн Петі-Бретон. Незадовго до фінішу Петі-Бретон атакував, а Джербі завадив Гаррігу сісти йому на колесо. Петі-Бретон виграв, його товариш по команді приїхав другим, але поступився своїм місцем подала протест Гаррігу. Переможець подолав дистанцію за 11 з позбавимо годин і отримав від організаторів 300 лір золотом.[1]
Гонка стала щорічною, в 1910 році погода зробила її найскладнішою за весь час: в сильну заметіль до фінішу дісталися лише семеро, трьох з яких дискваліфікували. Виграв гонку Ежен Крістоф, продирався крізь негоду і в підсумку впав на узбіччі. На щастя, поруч виявився готель, куди його відвів перехожий. Відігрівшись, Крістоф проїхав чотирьох замерзлих гонщиків і один фінішував на пустельних вулицях Сан-Ремо. Другий фінішер був дискваліфікований за подолання частини дистанції на поїзді, законний другий призер поступився Крістофу більше години. У 1914—1950 роках італійські гонщики не дозволяли іноземцям вигравати гонку, яка не відбулася лише тричі: в 1916, 1944 і 1945 роках. У 1915 році Костанта Джірарденго вперше виграв гонку, але був дискваліфікований за «зріз» дистанції. Однак у 1918 році він здобув перемогу, першу законну зі своїх шести. Перемога Фаусто Коппи в 1946, після дворічної перерви, була названа сучасниками торжеством світу перед війною[1].
У 1954 році відбулася перша телевізійна трансляція Мілан — Сан-Ремо, перемогу на якій здобув бельгієць Рік ван Стинберген, після чого господарі гонки ще 15 років не бачили перемог співвітчизників. Незабаром гонка стала втрачати в видовищності, так як перемога тепер розігрувалася в фінішних спринтах. У 1960 році організатори додали за 9 кілометрів до фінішу невеликий підйом Поджио ді Сан-Ремо, а через 22 роки ще один, Чіпрезза, за 20 кілометрів до кінця. Кінець 1960-х — 1970-ті стали часом Едді Меркса, Канібал здобув тут рекордні 7 перемог. У 1983 році перемогу здобув Джузеппе Саронно, якому в той же рік скорилися дві інші престижні італійські велогонки — Джиро д'Італія і Джиро ді Ломбардія[1]. Рубіж століть став епохою Еріка Цабеля, виігрившего 4 гонки. У 2004 році він з піднятими руками святкував на фініші п'яту перемогу, але Оскар Фрейре «викинув» велосипед і випередив німця на кілька сантиметрів . У 2008 році організатори вирішили підвищити шанси неспрінтеров і на півдорозі між Туркино і Чіпреззой влаштували новий підйом, Альтопьяно Делла Мані; тоді ж фініш був перенесений на набережну Сан-Ремо. В даний час ця гонка є найдовшою в календарі UCI World Ranking, в 2008 році вона вийшла з протур разом з Гранд Туром, виделевшегося в історичну категорію гонок .
Маршрут[ред. | ред. код]
За більш, ніж столітню історію маршрут Мілан — Сан-Ремо змінювався незначною мірою, останні три гонки не змінювався зовсім. Гонщики долають перші 120 з 298 кілометрів по рівнині через Павії, Вогера, Тортон, Нові-Лігуре. Потім починається досить пологий підйом Пассо дель Туркіно з градієнтом в 3-5 %, підвищується тільки на останніх трьох кілометрах. З 155 кілометри починається Рив'єра, ще через 50 кілометрів — підйом Альтопьяно Делла Мані, який може позбавити гонку спринтерської розв'язки. Потім кілька десятків кілометрів рівнини, після чого починаються височини. Далі серйозний підйом Чіпрезза, де також намагається виїхати відрив. Незабаром після спуску з нього починається Поджіо, вершина якого знаходиться за 5,7 кілометра до фінішу. Тут в атаку йдуть всі у кого залишилися сили після марафону, крім спринтерів і їх розганяють. Останні 3 кілометри представляють собою гладку міську дорогу.
Переможці[ред. | ред. код]
- 1907
Люсьєн Петі-Бретон
- 1908
Сиріл ван Хауверт
- 1909
Луїджі Ганна
- 1910
Ежен Крістоф
- 1909
Луїджі Ганна
- 1911
Густаво Гаррігу
- 1912
Анрі Пеліссьє
- 1913
Оділь Дефре
- 1914
Уго Агостини
- 1915
Еціо Корлаіта
- 1916 не проводилась
- 1917
Гаетано Беллоні
- 1918
Костанта Джірарденго
- 1919
Анджело гримить
- 1920
Гаетано Беллоні (2)
- 1921
Костанта Джірарденго (2)
- 1922
Джованні Брунер
- 1923
Костанта Джірарденго (3)
- 1924
П'єтро Лінар
- 1925
Костанта Джірарденго (4)
- 1926
Костанта Джірарденго (5)
- 1927
П'єтро Кьосі
- 1928
Костанта Джірарденго (6)
- 1929
Альфредо Бінде
- 1930
Мікеле Мара
- 1931
Альфредо Бінде (2)
- 1932
Альфредо Бовет
- 1933
Лірко Гуерра
- 1934
Жозеф Демюйсер
- 1935
Джузеппе Олмо
- 1936
Анджело Варетт
- 1937
Чезаре дель Канча
- 1938
Джузеппе Олмо (2)
- 1939
Джино Барталі
- 1940
Джино Барталі (2)
- 1941
Пьеріно Фаваллі
- 1942
Адольфо Леоні
- 1943
Чіно Чінеллі
- 1944—1945 не проводилась
- 1946
Фаусто Коппі
- 1947
Джино Барталі (3)
- 1948
Фаусто Коппі (2)
- 1949
Фаусто Коппі (3)
- 1950
Джино Барталі (4)
- 1951
Луісон Боба
- 1952
Лоретто Петруччі
- 1953
Лоретто Петруччі (2)
- 1954
Рік ван Стинберген
- 1955
Жермен Дерікке
- 1956
Фред де Брейне
- 1957
Мігель Побла
- 1958
Рік Ван Лоой
- 1959
Мігель Побла (2)
- 1960
Рене Прива
- 1961
Раймонд Полидор
- 1962
Еміль Дамс
- 1963
Жозеф Гроссард
- 1964
Том Сімпсон
- 1965
Арі ден Хартог
- 1966
Едді Меркс
- 1967
Едді Меркс (2)
- 1968
Руді Альтіг
- 1969
Едді Меркс (3)
- 1970
Мікеле Данчеллі
- 1971
Едді Меркс (4)
- 1972
Едді Меркс (5)
- 1973
Роже де Влемінк
- 1974
Феліс Джімонді
- 1975
Едді Меркс (6)
- 1976
Едді Меркс (7)
- 1977
Ян Раас
- 1978
Роже де Влемінк (2)
- 1979
Роже де Влемінк (3)
- 1980
Пьеріно Гавацці
- 1981
Фонс Де Вольф
- 1982
Марк Гомес
- 1983
Джузеппе Саронно
- 1984
Франческо Мосер
- 1985
Хенні Кейпер
- 1986
Шон Келлі
- 1987
Еріх Мехлер
- 1988
Лоран Фіньон
- 1989
Лоран Фіньон (2)
- 1990
Джанні Буньо
- 1991
Клаудіо Кьяппуччі
- 1992
Шон Келлі (2)
- 1993
Мауріціо Фондріест
- 1994
Джорджіо Фурлан
- 1995
Лоран Жалабер
- 1996
Габріеле Коломбо
- 1997
Ерік Цабель
- 1998
Ерік Цабель (2)
- 1999
Андрій Чміль
- 2000
Ерік Цабель (3)
- 2001
Ерік Цабель (4)
- 2002
Маріо Чиполліні
- 2003
Паоло Беттіні
- 2004
Оскар Фрейре
- 2005
Алессандро Петаккі
- 2006
Філіппо Поццато
- 2007
Оскар Фрейре (2)
- 2008
Фабіан Канчеллара
- 2009
Марк Кавендіш
- 2010
Оскар Фрейре (3)
- 2011
Метью Госс
- 2012
Саймон Герранс
- 2013
Геральд Чіолек
- 2014
Александер Крістофф
- 2015
Джон Дегенкольб
- 2016
Арно Демар
- 2017
Міхал Квятковський
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Милан-Сан-Ремо: магия итальянской весны. Новости велоспорта на VeloLIVE (рос.). Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 23 вересня 2017.
![]() |
Це незавершена стаття про Велосипед. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |