Мілунка Савич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мілунка Савич
серб. Милунка Савић
Milunka Savić.jpg
Народження 24 червня 1890(1890-06-24)
Koprivnica, Novi Pazard, Нові Пазар, Сербія[1]
Смерть 5 жовтня 1973(1973-10-05)[2] (83 роки)
Белград, СФРЮ[1]
Поховання Новий цвинтар
Країна Flag of France (1958–1976).svg Франція
Звання сержант
Війни / битви Друга Балканська війна, Перша світова війна, Облога Шкодера (1912-1913), Битва біля Колубаре і Battle of Kajmakchaland
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня офіцер ордена Почесного легіону кавалер ордена Почесного легіону Воєнний хрест 1914–1918 кавалер ордена Святого Михайла і Святого Георгія
CMNS: Мілунка Савич у Вікісховищі

Мілунка Савич-Глігоревич (серб. Милунка Савић–Глигоревић; нар. 24 червня 1890[3], Копрівніца — пом. 5 жовтня 1973, Белград) — сербська героїня Балканських війн та Першої світової війни, наредник (сержант) 2-го Залізного піхотного полку імені князя Михайла армії Королівства Сербія, кавалер п'яти орденів (Сербії, Франції, Англії, Росії). Володарка найбільшої кількості нагород серед жінок — військовослужбовців Сербії[4]; одна з найвідоміших жінок, які воювали на фронтах Першої світової війни. У боях було поранено як мінімум дев'ять разів, за свою видатну хоробрість була прозвана французами «Сербською Жанною д'Арк».

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Датою народження Мілунки Савич вважається 24 червня 1890, хоча в її особовій справі у військових архівах вказується інша дата — 28 червня 1892[5]. Місце народження — село Копрівніца близько Йошаничка-Лазні (нині громада Нові-Пазар, Сербія)[6]. Батьки: Данінца і Раденко Савіч. Старша дитина в родині[7]: були також молодші сестри Міона і Славка, а також брат Мілан[8]. Хоча вона виросла гарною дівчиною, про заміжжя Мілунка не думала.

Балканські війни[ред. | ред. код]

Після того, як у 1912 році був виданий Указ про мобілізацію з 30 вересня по 3 жовтня, Мілунка за власним бажанням вирушила на призовний пункт в Белграді і зареєструвалася під ім'ям Мілун Савич[9]. В обох Балканських війнах 1912 і 1913 років Мілунка воювала під своїм чоловічим псевдонімом. Через рік відкрилася правда про походження: коли Мілунка була поранена в битві на річці Брегальніці і потрапила в шпиталь, лікарі виявили, що людиною, яка билася під ім'ям Мілун Савіч, виявилася дівчина[10]. Мілунку, чий обман був розкритий, викликали до командира для пояснень. Командування не виявляло особливого бажання карати дівчину, оскільки вона не порушувала військовий статут і боролася пліч-о-пліч з чоловіками в сербській армії, не поступаючись їм. Їй запропонували перевестися в санітарки чи сестри милосердя, проте Мілунка відмовилася і сказала, що хоче битися на передовій. Командир, почувши це, заявив, що подумає і завтра прийме рішення, у відповідь на що Савіч заявила про готовність чекати відповіді протягом будь-якого часу. Через годину командир повернувся і сказав, що дозволяє Мілунці продовжити службу в піхоті[11][12].

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Мілунка Савич з орденом Зірки Карагеоргія

Мілунка не відмовилася від свого бажання воювати і в 1914 році записалася в сербську армію вже добровольцем. У Першу світову війну вона служила в 2-му Залізному піхотному полку імені князя Михайло. У тому ж полку билася Флора Сандс, шотландка за походженням, і також як доброволець. Мілунка брала участь у Колубарській битві як «бомбаш» (тобто гренадер), проявила мужність і була нагороджена орденом Зірки Карагеоргія з мечами. Восени 1915 року отримала в Македонії важке поранення в голову і була відправлена на лікування до шпиталю в Албанії. Через кілька місяців вона повернулася на фронт, де продовжила воювати влітку і восени 1916 року. Під час битви при Каймакчалані в районі Чорної річки Залізний полк воював у складі 122-ї французької колоніальної дивізії: Мілунка тоді знову відзначилася, взявши в полон відразу 23 болгарських солдата[13][14]. За свою звитягу у війні вона була нагороджена французьким Орденом почесного легіону (офіцер) та французьким Військовим хрестом із золотою пальмою (єдина жінка-військовослужбовець у світі — кавалер французького Військового хреста Першої світової)[15], сербської медаллю Мілоша Обіліча «За хоробрість», британським орденом Святого Михайла і Святого Георгія 3-го ступеня та російським Георгіївським хрестом 4-го ступеня.

Забуття в міжвоєнні роки[ред. | ред. код]

Після війни Мілунка працювала в Боснії кухарем, медсестрою і швачкою на текстильній фабриці, де шили військове обмундирування[16]. У 1922 році вона вийшла заміж за уродженця Мостара Велько Глігоревіча, який був молодший за неї на 8 років[17]. У шлюбі народилася дочка Мілена. Мілунка удочерила ще трьох дівчаток: Мілку, знайдену на залізничній станції в Сталаче, Радмілу-Вишню (1921—2004), свою племінницю та Зорку, взяту з дитячого будинку в Далмації, яка була хвора на менінгіт[18]. Велько, який працював на пошті, невдовзі переїхав в Баню-Луку і кинув Мілунку з дітьми[19].

На початку 1920-х років Мілунка за військові заслуги отримала землю в селі Степановічево недалеко від Нового-Саду, де з сестрою Славкою побудувала будинок і стала займатися хліборобством. Мілунці доводилося виховувати там своїх дітей у відсутності Велько. Вже потім, у пошуках кращого життя з дочками вона вирушила до Белграду шукати роботу. У 1929 році вона стала працювати прибиральницею в кабінеті директора банку Hipotekarna Banka, де пропрацювала більшу частину свого життя. Про Мілунку та її військові заслуги в Югославії фактично ніхто не згадував, та й пенсію вона не отримувала. Пропозицію переїхати у Францію і отримувати там військову пенсію вона відхилила, залишившись жити у Белграді. Щастя їй приносили діти, яких вона виховувала: всього їй вдалося виростити 30 названих дітей. Втім, її запрошували за кордон на різні ювілеї, військові урочистості та заходи в пам'ять загиблих солдатів. На зустрічі з товаришами по службі Мілунка з'явилася в народному костюмі шумадійских сербів, надівши всі ордени і медалі, якими була нагороджена[20].

Друга світова війна і подальша життя[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Мілунка керувала невеликим польовим шпиталем у Вождоваце, в якому лікувала поранених. Після окупації Сербії її запросили на урочисту вечерю у Мілана Недича, на яку був запрошений німецький генералітет. Мілунка відхилила пропозицію, проте, хтось з офіцерів проговорився про те, що чув про сербську жінку, яка билася проти Троїстого союзу у Першій світовій війні[21]. Відразу ж Мілунку заарештувала окупаційна поліція і відправила її в концтабір Баніца. Там вона пробула близько року.

Після визволення Югославії та встановлення соціалістичної влади Мілунка нарешті за законом стала отримувати пенсію. Вона продовжила жити у своєму будинку в Вождоваце в оточенні онуків і по сусідству з ветеранами воєн (наприкінці 1950-х років рідна донька Мілена поїхала працювати в шпиталь). Будинок руйнувався, що викликало занепокоєння і в самій Мілунки, і у її знайомих. Вже потім на зустрічі з учасниками Народно-визвольної війни Югославії Мілунка розповіла про свої подвиги, чим вразила і рядових солдатів, і вищий командний склад[22]. Дізнавшись про її тяжке становище, військові стали вимагати від влади надати цій жінці більш пристойний будинок. Тиск преси був настільки сильним, що в 1972 році Белградське міське зібрання змушене було виділити їй квартиру в будинку на 4-му поверсі, в якому, однак, не було ліфта. Будинок розташовувався у кварталі Братів Ерковіч.

Нагороди[ред. | ред. код]

Мілунка Савич є жінкою-власницею найбільшої кількості нагород часів Першої світової війни. З них відомі наступні[23][24]:

Вітчизняні нагороди[ред. | ред. код]

  • Золотий королівський Орден Зірки Карагеоргія з мечами (1917)
  • Золота медаль Мілоша Обіліча «За хоробрість»
  • Пам'ятна медаль визволення і об'єднання
  • Албанська пам'ятна медаль

Іноземні нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

У Вождоваце вулиця, на якій розташований будинок Мілунки, нині носить ім'я героїні Першої світової війни, а на будинку встановлена пам'ятна дошка. У Йошаничка-Бані встановлено пам'ятник в натуральну величину, скульптором став Любиша Манчич[25]. Втім, онук Мілунки стверджує, що скульптор не розмовляв з родичами під час виготовлення пам'ятника, тому зображена жінка не схожа на Мілунку.

Надгробный памятник на Новом кладбище в Белграде

У Белграді також є вулиця, яка носить ім'я Мілунки Савич. Її останки були перенесені з сімейного кладовища на Алею Велетнів лише 40 років тому, 10 листопада 2013[26]р. За деякими даними, перепоховання здійснювалося під виконання пісні «Тамо далеко»[27] з усіма належними військовими та державними почестями, що не зовсім відповідає істині: почесті як такі не виявлялися, але при цьому на похоронах з промовами про Мілунку виступали офіцери Югославської народної армії і члени спільнот ветеранів. Об'єднання солдатів-добровольців, які брали участь у війнах 1912—1918 років, в особі дітей і онуків надали посмертно Мілунці Савіч звання почесного члена об'єднання.

Вулиці Мілунки Савич є в таких містах, як Валево, Зренянін, Ягодина, Кралєво, Косьерич, Крушевац[28], Младеновац[29], Ніш, Парачин, Шабац[30], Степановичево та Йошаничка-Лазня.

Радіо і телебачення Сербії у жовтні 2013 року показало на державних телеканалах документальний фільм Слачани Заріч і Івани Стівенс про Мілунку. У Військовому музеї Белграда відкривалася мультимедійна виставка, присвячена військовослужбовцям: вона тривала з вересня по жовтень 2013 року. 28 січня 2014 року Міленко Павлов представив свій фільм «Почесний легіон — Мілунка Савіч», чий прем'єрний показ відбувся в кінотеатрі «Академія 28» в Белграді.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1052561241 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. https://pantheon.world/profile/person/Milunka_Savić
  3. Angelina (6 июля 2011, 12:19:54 am). Milunka Savić (1890—1973). Riznica Srpska. Процитовано 21 квітня 2016. 
  4. Бранко Станковић (Суббота, 20 октября 2012, 18:30). Квадратура круга (серб.). РТС. Процитовано 21 квітня 2016. 
  5. О Милунки Савић. Биографија. milunkasavic.rs. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016. 
  6. Јошаничка Бања (серб.). Српско Благо. 23 июля 2012. Архів оригіналу за 15 березня 2014. Процитовано 21 квітня 2016. 
  7. Пешић, Новица (9 сентября 2013). Одмена млађем брату (серб.). Вечерње новости. Процитовано 21 квітня 2016. 
  8. Ђурић, Антоније (15 февраля 2008). Милункин пут до легенде - Из књиге „Жене Солунци говоре“. У Ђаковац, Александар. Православље (серб.) (Београд: СПЦ) 982. ISSN 0555-0114. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 21 квітня 2016. 
  9. Пешић, Новица (10 сентября 2013). Одзив као у сватове!. novosti.rs. Вечерње новости. Процитовано 21 квітня 2016. 
  10. Пешић, Новица. Строј каплара Милунке. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Процитовано 21 квітня 2016. 
  11. 5 of the Fiercest One-Liners in History | Mental Floss. mentalfloss.com. Процитовано 21 квітня 2016. 
  12. Therese Oneill (3 сентября 2013, 10:20 AM). 6 of the fiercest one-liners in history. The Week. Yahoo News. Процитовано 21 квітня 2016. 
  13. Петровић, Светлана. [сабор.срб/чланци/187 Милунка Савић] Перевірте схему |url= (довідка). сабор.срб. Удружење Сабор Срба и пријатеља Срба. Процитовано 21 квітня 2016. 
  14. Женская рать. Lenta.ru. 8 марта 2015. Процитовано 21 квітня 2016. 
  15. Милунка међу бомбашима («Вечерње новости», 20. април 2013), приступљено 21. априла 2013.(серб.)
  16. Посмртни остаци Милунке Савић положени у Алеју великана. beograd.rs (серб.). Град Београд. 10 ноября 2013. Процитовано 21 квітня 2016. 
  17. Зарић, Слађана (7 октября 2013). Милунка Савић – хероина Великог рата. rts.rs (серб.). РТС. Процитовано 21 квітня 2016. 
  18. Пешић, Новица (19 сентября 2013). Лекција оца Раденка. novosti.rs. Вечерње новости. Процитовано 21 квітня 2016. 
  19. Лопушина, Марко (12 марта 2011). Милунка Савић: Хероина, па чистачица. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Процитовано 21 квітня 2016. 
  20. Кривокапић, Бранислав (8 августа 2010). Пред Милунка су и генерали салутирали. blic.rs (серб.). Блиц онлајн. Процитовано 21 квітня 2016. 
  21. Srbija u vrtlogu Prvog Svetskog Rata. index.hr. 27 червня 2009. Архів оригіналу за 5 червня 2008. Процитовано 8 липня 2010. 
  22. Milunka Savić, jedina žena na svetu nosilac francuskog odlikovanja Ratni krst sa zlatnom palminom granom. Beogradska Ka5anija. 4 листопада 2009. Процитовано 21 квітня 2016. 
  23. У Дому Војске отворена изложба посвећена Милунки Савић. mod.gov.rs. Министарство одбране Републике Србије. 25 сентября 2013. Процитовано 21 квітня 2016. 
  24. Решење о промени назива улице Берберска-болница ђ у улицу Милунка Савић у Зрењанину. zrenjanin.rs. Званична презентација града Зрењанина. 4 февраля 2013. Процитовано 21 квітня 2016. 
  25. Пешић, Новица (22 сентября 2013). Власт огрешила душу. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Процитовано 21 квітня 2016. 
  26. Хероина која личи на своју земљу. rts.rs. РТС. 10 ноября 2013. Процитовано 21 квітня 2016. 
  27. Милунка Савић сахрањена у Алеји великана уз мелодију песме Тамо далеко («Вечерње новости», 10. новембар 2013)(серб.)
  28. Нови и стари називи улица. krusevac.rs. Град Крушевац. 10 сентября 2010. Процитовано 21 квітня 2016. 
  29. Нови називи улица. mladenovac.rs. Градска општина Младеновац. Процитовано 21 квітня 2016. 
  30. План града. sabac.org. Град Шабац. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 21 квітня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]