Мілунка Савіч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Савич.
Мілунка Савіч
серб. Милунка Савић
Milunka Savić.jpg
Народження 24 червня 1890(1890-06-24)
Koprivnica, Novi Pazard, Нові Пазар, Сербія[1] або Королівство Сербія
Смерть 5 жовтня 1973(1973-10-05)[2] (83 роки)
Белград, СФРЮ[1] або СФРЮ
Поховання Новий цвинтар
Країна Flag of France (1958–1976).svg Франція
Звання сержант
Війни / битви Друга Балканська війна, Перша світова війна, Облога Шкодера (1912-1913), Битва біля Колубаре і Battle of Kajmakchaland
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня офіцер ордена Почесного легіону кавалер ордена Почесного легіону Воєнний хрест 1914–1918 кавалер ордена Святого Михайла і Святого Георгія
CMNS: Мілунка Савіч у Вікісховищі

Мілунка Савич-Глігоревич (серб. Милунка Савић – Глигоревић; нар. 24 червня 1890[3], Копривниця — пом. 5 жовтня 1973, Белград) — сербська героїня Балканських війн та Першої світової війни, наредник (сержант) 2-го Залізного піхотного полку імені князя Михайла армії Королівства Сербія, кавалер п'яти орденів (Сербії, Франції, Англії, Росії). Володарка найбільшої кількості нагород серед жінок — військовослужбовців Сербії[4]; одна з найвідоміших жінок, які воювали на фронтах Першої світової війни. У боях було поранено як мінімум дев'ять разів, за свою видатну хоробрість була прозвана французами «Сербською Жанною д'Арк».

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Датою народження Мілунки Савич вважається 24 червня 1890, хоча в її особовій справі у військових архівах вказується інша дата — 28 червня 1892[5]. Місце народження — село Копрівніца близько Йошаничка-Лазні (нині громада Новий-Пазар, Сербія)[6]. Батьки: Данінца і Раденко Савич. Старша дитина в родині[7]: були також молодші сестри Міона і Славка, а також брат Мілан[8]. Хоча вона виросла гарною дівчиною, про заміжжя Мілунка не думала.

Балканські війни[ред. | ред. код]

Після того, як у 1912 році був виданий Указ про мобілізацію з 30 вересня по 3 жовтня, Мілунка за власним бажанням вирушила на призовний пункт в Белграді і зареєструвалася під ім'ям Мілун Савич[9]. В обох Балканських війнах 1912 і 1913 років Мілунка воювала під своїм чоловічим псевдонімом. Через рік відкрилася правда про походження: коли Мілунка була поранена в битві на річці Брегальніці і потрапила в шпиталь, лікарі виявили, що людиною, яка билася під ім'ям Мілун Савич, виявилася дівчина[10]. Мілунку, чий обман був розкритий, викликали до командира для пояснень. Командування не виявляло особливого бажання карати дівчину, оскільки вона не порушувала військовий статут і боролася пліч-о-пліч з чоловіками в сербській армії, не поступаючись їм. Їй запропонували перевестися в санітарки чи сестри милосердя, проте Мілунка відмовилася і сказала, що хоче битися на передовій. Командир, почувши це, заявив, що подумає і завтра прийме рішення, у відповідь на що Савич заявила про готовність чекати відповіді протягом будь-якого часу. Через годину командир повернувся і сказав, що дозволяє Мілунці продовжити службу в піхоті[11][12].

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Мілунка Савич з орденом Зірки Карагеоргія

Мілунка не відмовилася від свого бажання воювати і в 1914 році записалася в сербську армію вже добровольцем. У Першу світову війну вона служила в 2-му Залізному піхотному полку імені князя Михайло. У тому ж полку билася Флора Сандс, шотландка за походженням, і також як доброволець. Мілунка брала участь у Колубарській битві як «бомбаш» (тобто гренадер), проявила мужність і була нагороджена орденом Зірки Карагеоргія з мечами. Восени 1915 року вона отримала в Македонії важке поранення в голову і була відправлена на лікування до шпиталю, що розміщувався в Албанії. Через кілька місяців вона повернулася на фронт, де продовжила воювати влітку і восени 1916 року. Під час битви при Каймакчалані в районі Чорної річки Залізний полк воював у складі 122-ї французької колоніальної дивізії: Мілунка тоді знову відзначилася, взявши в полон відразу 23 болгарських солдата[13][14]. За свою звитягу у війні вона була нагороджена французьким Орденом почесного легіону (офіцер) та французьким Військовим хрестом із золотою пальмою (єдина жінка-військовослужбовець у світі — кавалер французького Військового хреста Першої світової)[15], сербської медаллю Мілоша Обіліча «За хоробрість», британським орденом Святого Михайла і Святого Георгія 3-го ступеня та російським Георгіївським хрестом 4-го ступеня.

Забуття в міжвоєнні роки[ред. | ред. код]

Після війни Мілунка працювала в Боснії кухарем, медсестрою і швачкою на текстильній фабриці, де шили військове обмундирування[16]. У 1922 році вона вийшла заміж за уродженця Мостара Велько Глігоревича, який був молодший за неї на 8 років[17]. У шлюбі народилася дочка Мілена. Мілунка удочерила ще трьох дівчаток: Мілку, знайдену на залізничній станції в Сталаче, Радмілу-Вишню (1921—2004), свою племінницю та Зорку, взяту з дитячого будинку в Далмації, яка була хвора на менінгіт[18]. Велько, який працював на пошті, невдовзі переїхав в Баню-Луку і кинув Мілунку з дітьми[19].

На початку 1920-х років Мілунка за свої військові заслуги отримала землю в селі Степановичево недалеко від Нового-Саду, де з сестрою Славкою побудувала будинок і стала займатися хліборобством. Мілунці доводилося виховувати там своїх дітей у відсутності Велько. Вже потім, у пошуках кращого життя з дочками вона вирушила до Белграду шукати роботу. У 1929 році вона стала працювати прибиральницею в кабінеті директора банку Hipotekarna Banka, де пропрацювала більшу частину свого життя. Про Мілунку та її військові заслуги в Югославії фактично ніхто не згадував, та й пенсію вона не отримувала. Пропозицію переїхати у Францію і отримувати там військову пенсію вона відхилила, залишившись жити у Белграді. Щастя їй приносили діти, яких вона виховувала: всього їй вдалося виростити 30 названих дітей. Втім, її запрошували за кордон на різні ювілеї, військові урочистості та заходи в пам'ять загиблих солдатів. На зустрічі з товаришами по службі Мілунка з'явилася в народному костюмі шумадійских сербів, надівши всі ордени і медалі, якими була нагороджена[20].

Друга світова війна і подальша життя[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Мілунка керувала невеликим польовим шпиталем у Вождоваце, в якому лікувала поранених. Після окупації Сербії її запросили на урочисту вечерю у Мілана Недича, на яку був запрошений німецький генералітет. Мілунка відхилила пропозицію, проте, хтось з офіцерів проговорився про те, що чув про сербську жінку, яка билася проти Троїстого союзу у Першій світовій війні[21]. Відразу ж Мілунку заарештувала окупаційна поліція і відправила її в концтабір Баніца. Там вона пробула близько року.

Після визволення Югославії та встановлення соціалістичної влади Мілунка нарешті за законом стала отримувати пенсію. Вона продовжила жити у своєму будинку в Вождоваце в оточенні онуків і по сусідству з ветеранами воєн (наприкінці 1950-х років рідна донька Мілена поїхала працювати в шпиталь). Будинок руйнувався, що викликало занепокоєння і в самій Мілунки, і у її знайомих. Вже потім на зустрічі з учасниками Народно-визвольної війни Югославії Мілунка розповіла про свої подвиги, чим вразила і рядових солдатів, і вищий командний склад[22]. Дізнавшись про її тяжке становище, військові стали вимагати від влади надати цій жінці більш пристойний будинок. Тиск преси був настільки сильним, що в 1972 році Белградське міське зібрання змушене було виділити їй квартиру в будинку на 4-му поверсі, в якому, однак, не було ліфта. Будинок розташовувався у кварталі Братів Еркович.

Нагороди[ред. | ред. код]

Мілунка Савич є жінкою-власницею найбільшої кількості нагород часів Першої світової війни. З них відомі наступні[23][24]:

Вітчизняні нагороди[ред. | ред. код]

  • Золотий королівський Орден Зірки Карагеоргія з мечами (1917)
  • Золота медаль Мілоша Обіліча «За хоробрість»
  • Пам'ятна медаль визволення і об'єднання
  • Албанська пам'ятна медаль

Іноземні нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Памятник Савич в Йошаничка-Бане. 
Searchtool.svg Надгробный памятник на Новом кладбище в Белграде. 

У Вождоваце вулиця, на якій розташований будинок Мілунки, нині носить ім'я героїні Першої світової війни, а на будинку встановлена пам'ятна дошка. У Йошаничка-Бані встановлено пам'ятник в натуральну величину, скульптором став Любиша Манчич[25]. Втім, онук Мілунки стверджує, що скульптор не розмовляв з родичами під час виготовлення пам'ятника, тому зображена жінка не схожа на Мілунку.

У Белграді також є вулиця, яка носить ім'я Мілунки Савич. Її останки були перенесені з сімейного кладовища на Алею Велетнів лише 40 років тому, 10 листопада 2013[26]р. За деякими даними, перепоховання здійснювалося під виконання пісні «Тамо далеко»[27] з усіма належними військовими та державними почестями, що не зовсім відповідає істині: почесті як такі не виявлялися, але при цьому на похоронах з промовами про Мілунку виступали офіцери Югославської народної армії і члени спільнот ветеранів. Об'єднання солдатів-добровольців, які брали участь у війнах 1912—1918 років, в особі дітей і онуків надали посмертно Мілунці Савич звання почесного члена об'єднання.

Вулиці Мілунки Савич є в таких містах, як Валево, Зренянін, Ягодина, Кралєво, Косьерич, Крушевац[28], Младеновац[29], Ніш, Парачин, Шабац[30], Степановичево та Йошаничка-Лазня.

Радіо і телебачення Сербії у жовтні 2013 року показало на державних телеканалах документальний фільм Слачани Заріч і Івани Стівенс про Мілунку. У Військовому музеї Белграда відкривалася мультимедійна виставка, присвячена військовослужбовцям: вона тривала з вересня по жовтень 2013 року. 28 січня 2014 року Міленко Павлов представив свій фільм «Почесний легіон — Мілунка Савич», чий прем'єрний показ відбувся в кінотеатрі «Академія 28» в Белграді.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Бочкарьова Марія Леонтіївна
  • Іванова Римма Михайлівна
  • Йованович Софія (солдат)
  • Сандс Флора
  • Теодориу Катерина
  • Явірник Антоніна

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1052561241 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. ↑ https://pantheon.world/profile/person/Milunka_Savić
  3. ↑ Angelina (6 июля 2011, 12:19:54 am). Milunka Savić (1890—1973). Riznica Srpska. Процитовано 2016-04-21. 
  4. ↑ Бранко Станковић (Суббота, 20 октября 2012, 18:30). Квадратура круга (sr). РТС. Процитовано 2016-04-21. 
  5. ↑ О Милунки Савић. Биографија. milunkasavic.rs. Архів оригіналу за 2016-05-02. Процитовано 2016-04-21. 
  6. ↑ Јошаничка Бања (sr). Српско Благо. 23 июля 2012. Архів оригіналу за 2014-03-15. Процитовано 2016-04-21. 
  7. ↑ Пешић, Новица (9 сентября 2013). Одмена млађем брату (sr). Вечерње новости. Процитовано 2016-04-21. 
  8. ↑ Ђурић, Антоније (15 февраля 2008). Милункин пут до легенде - Из књиге „Жене Солунци говоре“. У Ђаковац, Александар. Православље (sr) (Београд: СПЦ) 982. ISSN 0555-0114. Архів оригіналу за 2015-02-09. Процитовано 2016-04-21. 
  9. ↑ Пешић, Новица (10 сентября 2013). Одзив као у сватове!. novosti.rs. Вечерње новости. Процитовано 2016-04-21. 
  10. ↑ Пешић, Новица. Строј каплара Милунке. novosti.rs (sr). Вечерње новости. Процитовано 2016-04-21. 
  11. ↑ 5 of the Fiercest One-Liners in History | Mental Floss. mentalfloss.com. Процитовано 2016-04-21. 
  12. ↑ Therese Oneill (3 сентября 2013, 10:20 AM). 6 of the fiercest one-liners in history. The Week. Yahoo News. Процитовано 2016-04-21. 
  13. ↑ Петровић, Светлана. [сабор.срб/чланци/187 Милунка Савић] Перевірте схему |url= (довідка). сабор.срб. Удружење Сабор Срба и пријатеља Срба. Процитовано 2016-04-21. 
  14. ↑ Женская рать. Lenta.ru. 8 марта 2015. Процитовано 2016-04-21. 
  15. ↑ Милунка међу бомбашима («Вечерње новости», 20. април 2013), приступљено 21. априла 2013.(серб.)
  16. ↑ Посмртни остаци Милунке Савић положени у Алеју великана. beograd.rs (sr). Град Београд. 10 ноября 2013. Процитовано 2016-04-21. 
  17. ↑ Зарић, Слађана (7 октября 2013). Милунка Савић – хероина Великог рата. rts.rs (sr). РТС. Процитовано 2016-04-21. 
  18. ↑ Пешић, Новица (19 сентября 2013). Лекција оца Раденка. novosti.rs. Вечерње новости. Процитовано 2016-04-21. 
  19. ↑ Лопушина, Марко (12 марта 2011). Милунка Савић: Хероина, па чистачица. novosti.rs (sr). Вечерње новости. Процитовано 2016-04-21. 
  20. ↑ Кривокапић, Бранислав (8 августа 2010). Пред Милунка су и генерали салутирали. blic.rs (sr). Блиц онлајн. Процитовано 2016-04-21. 
  21. ↑ Srbija u vrtlogu Prvog Svetskog Rata. index.hr. 2009-06-27. Архів оригіналу за 2008-06-05. Процитовано 2010-07-08. 
  22. ↑ Milunka Savić, jedina žena na svetu nosilac francuskog odlikovanja Ratni krst sa zlatnom palminom granom. Beogradska Ka5anija. 2009-11-04. Процитовано 2016-04-21. 
  23. ↑ У Дому Војске отворена изложба посвећена Милунки Савић. mod.gov.rs. Министарство одбране Републике Србије. 25 сентября 2013. Процитовано 2016-04-21. 
  24. ↑ Решење о промени назива улице Берберска-болница ђ у улицу Милунка Савић у Зрењанину. zrenjanin.rs. Званична презентација града Зрењанина. 4 февраля 2013. Процитовано 2016-04-21. 
  25. ↑ Пешић, Новица (22 сентября 2013). Власт огрешила душу. novosti.rs (sr). Вечерње новости. Процитовано 2016-04-21. 
  26. ↑ Хероина која личи на своју земљу. rts.rs. РТС. 10 ноября 2013. Процитовано 2016-04-21. 
  27. ↑ Милунка Савић сахрањена у Алеји великана уз мелодију песме Тамо далеко («Вечерње новости», 10. новембар 2013)(серб.)
  28. ↑ Нови и стари називи улица. krusevac.rs. Град Крушевац. 10 сентября 2010. Процитовано 2016-04-21. 
  29. ↑ Нови називи улица. mladenovac.rs. Градска општина Младеновац. Процитовано 2016-04-21. 
  30. ↑ План града. sabac.org. Град Шабац. Архів оригіналу за 2013-10-20. Процитовано 2016-04-21. 

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мілунка_Савіч&oldid=30672384