Мінамото но Йосіїе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мінамото но Йосіїе
яп. 源義家
Minamoto Yoshiie at the Nakoso barrier.jpg
Народився 1039
Помер 4 серпня 1106(1106-08-04)
Громадянство
(підданство)
Японія
Діяльність самурай
Військове звання генерал
Батько Мінамото но Йорійосі
Брати, сестри  • Minamoto no Yoshitsuna[d], Minamoto no Yoshimitsu[d] і Q11554262?
Діти Q11564254?, Q11564282?, Minamoto no Yoshitada[d][1] і Мінамото но Йосітіка
Мінамото но Йосіїе з «Іллюстрованого сувою про Трирічну війну».

Мінамо́то но Йосії́е (яп. 源義家, みなもとのよしいえ; 10391106) — японський політичний діяч і полководець періоду Хей'ан. Старший син Мінамото но Йорійосі. Старший брат Мінамото но Йосіміцу. Прізвисько: Хатіма́н Таро́ (八幡太郎, はちまんたろう). Батько Мінамото но Йосітіка.

Короткі відомості[ред. | ред. код]

Мінамото но Йосіїе був одним з командувачів центрального уряду у Дев'ятирічній війні 10511062 проти повсталого роду Абе у Північній Японії. За бойові заслуги він отримав від Імператора титул і посаду провінціала провінції Дева (出羽守), а згодом титул посаду провінціала провінції Муцу (陸奥守), разом із титулом «полководця-пацифікатора» (鎮守将軍).

Під час Трирічної війни 10831087 Мінамото но Йосіїе допомагав роду муцівських Фудзівара і знищив місцевий рід Кійохара. Це перемога принесла йому всеяпонське визнання і зробила одним з найпопулярніших лідерів японського самурайства.

Під прапорами Мінамото но Йосіїе збиралося багато самураїв Східної Японії, особливо у регіоні Канто. Саме там він заклав свою резиденцію і створив основу для розвитку власного роду Мінамото.

Особа Мінамото но Йосіїе ідеалізувалася його сучасниками. У ньому вбачали перевтілення «бога війни» Хатімана. В часи існування Камакурського сьоґунату цього полководця вважали зразковим самураєм, об'єктом для наслідування, патріархом багатьох самурайських родів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Minamoto no Yoshitada

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.