Мінаєв Олександр Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мінаєв Олександр Анатолійович
Minaev Alexandr.JPG
Народився 17 липня 1942(1942-07-17)
Сєров, Свердловська область
Помер 26 жовтня 2021(2021-10-26) (79 років)
Громадянство Україна Україна
Діяльність науковець-металург
Галузь металургія
Alma mater ДонНТУ
Науковий ступінь доктор технічних наук
Вчене звання професор
Науковий керівник Клименко Валентин Митрофанович
Заклад ДВНЗ ДонНТУ
Посада ректор ДонНТУ з 1989 по 2014 рр.
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Заслужений діяч науки і техніки України Державна премія України в галузі науки і техніки
Державна премія України в галузі освіти

Мінаєв Олександр Анатолійович (17 липня 1942, Сєров, Свердловська область — 26 жовтня 2021[1]) — український науковець-металург, член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри «Обробка металів тиском» ДонНТУ, ректор ДонНТУ. Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Державної премії України в галузі освіти. Герой України (2012).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1942 року в місті Сєрові Свердловської області. 1959 року закінчив середню школу № 2 міста Єнакієве, що в Донецькій області. Одразу після навчання в школі почав працювати учнем кресляра, учнем техніка-конструктора на Єнакіївському металургійному заводі. Паралельно навчався на вечірньому відділенні металургійного факультету Донецького політехнічного інституту, з 1961 року перейшов на денне відділення. Навчання завершив 1964 року за спеціалізацією інженер-металург з обробки металів тиском.

В подальшому працював Донецькому політехнічному інституті, а пізніше ДонНТУ: в період 1965 — 1966 років — інженером науково-дослідного сектору кафедри обробки металів тиском, 1969 — 1970 років — асистент кафедри, 1970 — 1973 років — старший викладач. 1972 року захистив кандидатську дисертацію, 1973 року йому присвоєне звання доцента. З 1977 до 1985 року був деканом металургійного факультету. 1989 року захистив докторську дисертацію, отримав звання професора, того самого року став завідувачем кафедри «Обробка металів тиском» і одночасно ректором ДонНТУ.

Автор понад 250 наукових робіт, серед яких 12 монографій та навчальних посібників. Автор 80 авторських свідоцтв і 10 патентів на винаходи. Підготував одного доктора технічних наук і 19 кандидатів технічних наук.

З 1991 року — дійсний член Академії інженерних наук України, з 1994 року — академії наук вищої школи України та Петровської академії наук і мистецтв Росії, з 1995 року — Міжнародної академії вищої школи і Міжнародної академії наук, індустрії, освіти (Каліфорнія, США).

Член Асоціації ректорів європейських університетів, Міжнародного центру з інженерної освіти ЮНЕСКО, Європейського товариства інженерної освіти SEFI. 2004 року обирався віце-президентом Міжнародної академії наук вищої школи.

Влітку 2014 року, під час захоплення терористами ДНР ДонНТУ, самоусунувся і покинув напризволяще 23 тис. студентів і 2 тис. викладачів[2].

Нагороди, звання[ред. | ред. код]

  • Звання Герой України з врученням ордена Держави (24 серпня 2012) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у зміцненні науково-технічного потенціалу, вагомий внесок у розвиток національної освіти, багаторічну сумлінну працю[3]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (22 серпня 2002) — за значний особистий внесок у соціально-економічний та духовний розвиток України, вагомі трудові здобутки та з нагоди 11-ї річниці незалежності України[4]
  • Орден «За заслуги» II ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[5]
  • Почесна відзнака Президента України (16 травня 1996) — за заслуги у розвитку національної освіти, підготовку висококваліфікованих спеціалістів[6]
  • Заслужений діяч науки і техніки України (1992)
  • Державна премія України в галузі науки і техніки 2002 року — за розробку і реалізацію енерго- і ресурсозберігаючих технологічних циклів виробництва конкурентоспроможних металовиробів на основі комплексу печей-ковшів і машин безперервного лиття заготовок (у складі колективу)[7]
  • Державна премія України в галузі освіти 2011 року — у номінації «вища освіта» за цикл робіт «Створення науково-методичного обґрунтування та впровадження в навчальний процес інноваційних технологій навчання і виховання, що забезпечують значний внесок у розвиток інтеграції вітчизняної вищої освіти в європейський та світовий простір» (у складі колективу)[8]

Також нагороджений:

Обраний почесним доктором наук Остравського технічного університету (Чехія, 2002), Московського університету інженерної екології (Росія, 2003), почесним професором Таганрозького радіотехнічного університету (Росія, 2003), Ясського технічного університету.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Некролог на сайті ДонНТУ
  2. Реквієм за донецькою освітою
  3. Указ Президента України № 491/2012 від 24 серпня 2012 року «Про присвоєння О.Мінаєву звання Герой України»
  4. Указ Президента України № 745/2002 від 22 серпня 2002 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
  5. Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  6. Указ Президента України № 347/96 від 16 травня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  7. Указ Президента України № 1171/2002 від 16 грудня 2002 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2002 року»
  8. Указ Президента України № 960/2011 від 30 вересня 2011 року «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2011 року»

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мінаєв О.А. - Некролог// Сайт НАН України, 29.10.2021
  • Мінаєв О.А. - Біографія// А. Є. Смирнова, С. І. Аввакумов . (2019). І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. (Ред.), Енциклопедія Сучасної України. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Переглянуто 02.11.2021

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Зборщик, М. П. Відомі вчені технічної освіти і науки Донецького національного технічного університету (1921—2001) / М. П. Зборщик, Т. І. Овчаренко. — Донецьк, 2002.