Міна (військова справа)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Польська протитанкова міна MN-121, що встановлюється дистанційним методом
Радянська протипіхотна фугасна міна ПФМ-1

Міна (від фр. mine — рудник, шахта, підкоп) — у військовій справі — вид боєприпасів, що застосовуються для влаштування наземних або морських загороджень, а також для стрільби з мінометів і гладкоствольних безвідкатних гармат.

Міна — боєприпас, що встановлюється під землею, на землі чи поблизу землі або іншої поверхні і призначений для вибуху, спричиненого присутністю, близькістю чи контактом людини або транспортним засобом.[1]

Спочатку мінами називався підкоп, що вироблявся оточуючими під фортечну стіну під час облоги. З появою пороху під терміном «міна» став розумітися заряд вибухової речовини, закладений на певній глибині, для руйнування фортифікаційних споруд противника. Наприкінці 18 ст. для боротьби проти бойових кораблів стали створюватися міни плаваючі або такі, що утримувалися на якорях. З 2-ї половини 19 ст. почали застосовуватися морські «саморушні» міни. На цей час припадає і бойове використання польових, так званих самовибухових фугасів — прототипів сучасних протипіхотних мін.

Під час російсько-японської війни 1904-05 вперше були застосовані міни для стрільби з мінометів, в період 1-ої світової війни з'явилися протитанкові міни, у 2-й світовій війні почали використовуватися також морські неконтактні міни (акустичні, магнітні та інші), авіаційні морські та інженерні міни, що скидаються з літаків, тощо.

Саморушна міна — застаріла назва торпеди.

Мінометна міна — артилерійський снаряд для стрільби з мінометів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія «ЛИНИЯ—ОБЪЕКТОВАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1978. — Т. 5. — С. 289. — ISBN 00101-134. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]