Мінорний тризвук
Мінорний (малий) тризвук — тризвук, що складається з малої терції внизу і великої — угорі, між крайніми звуками якого утворюється інтервал чистої квінти.[1] Мінорним тризвуком представлена тоніка (основна ладова функція) мінорного ладу.
Обернення[ред. | ред. код]
| Звернення | Назва акорду | Склад | Позначення |
|---|---|---|---|
 | |||
| Основний акорд | Мінорний тризвук | м. 3 + в. 3 = 5 ч. | C53 |
| Перше | Мінорний секстакорд | в. 3 + 4 ч. = в. 6 | C6 |
| Друге | Мінорний квартсекстакорд | ч. 4 + м. 3 = м. 6 | C64 |
Першим оберненням мінорного тризвуку є мінорний секстакорд, де нижнім звуком є терція. Другим оберненням є мінорний квартсекстакорд із квінтою як нижній звук.[2]
До складу мінорного тризвуку і його обернень входять мала і велика терція, а також чиста кварта, що є оберненням чистої квінти.
Термінологія[ред. | ред. код]
Термін мінорний тризвук часто вживається для позначення будь-яких вертикальних структур описаного типу, незалежно від історичної епохи і складу музики. На думку деяких музикознавців (напр. Ю. Холопова, Лебедева[3]) це не зовсім коректно, натомість слід вживати термін конкорд терцквінти - для музики середньовіччя (співзвуччя, яке мислилося складеним з 2 інтервалів), а в багатоголосній музиці епохи Відродження, де формується уявлення про акорди, але ще немає мінорного ладу (наприклад, у месах Жоскена Депре), правильніше говорити про малий (а не про мінорний) тризвук.
Загальна інформація[ред. | ред. код]
Мінорний тризвук є одним з мінорних акордів, до складу яких входять звуки, що віддалені від основного тону на малу терцію і чисту квінту. Також мінорними є великий і малий мінорний септакорди.
Мінорний тризвук є диатонічним акордом і будується на I, IV та V ступенях натурального мінору. Ці три тризвуки найкраще виражають ладові функції, завдяки чому називаються головними тризвуками і позначаються як і головні ступені: t, s, d. У натуральному мажорі також три мажорні тризвуки, які не перебувають на головних ступенях ладу, і тому називаються побічними. У гармонічному мажорі чи мінорі — усього два мінорних тризвуки.
Скороченим позначенням мінорного тризвуку[4] є мін. 53, що відповідає виду акорду і інтервалам, що входять у його склад. Згідно системі буквено-цифрових позначень акордів, мінорний тризвук позначається за допомогою великої латинської літери і приставки m, що визначають лад акорду[5]: наприклад, ля-мінорний тризвук позначається як Am.
Мінорний тризвук є консонантним, оскільки виникає в результаті поділу досконалого консонансу (квінти) згідно відношень гармонійних пропорцій (10:12:15, мала терція + велика терція)[6]. Тому в музиці, починаючи з епохи Відродження, він трактується як стійке і не вимагає розв’язання в досконаліший консонанс.[7]
Мінорний тризвук є одним з основних акордів у тональній системі Нового часу. При цьому в музичній естетиці з часів Царліно малий тризвук розцінюється як «похмурий», «сумний», «приглушений», порівняно зі «світлим», «яскравим», «веселим» великим тризвуком.
Необернений мінорний тризвук включає малу терцію, утворену між основним тоном і третім ступенем, і велику терцію, побудовану від третього ступеня.
Таблиця мінорних тризвуків[ред. | ред. код]
| Аккорд | Основний тон | Мала терція | Чиста квінта |
|---|---|---|---|
| Cm | C | E♭ | G |
| C♯m | C♯ | E | G♯ |
| D♭m | D♭ | F♭ (E) | A♭ |
| Dm | D | F | A |
| D♯m | D♯ | F♯ | A♯ |
| E♭m | E♭ | G♭ | B♭ |
| Em | E | G | B |
| E♯m | E♯ | G♯ | B♯ (C) |
| Fm | F | A♭ | C |
| F♯m | F♯ | A | C♯ |
| G♭m | G♭ | B (A)
|
D♭ |
| Gm | G | B♭ | D |
| G♯m | G♯ | B | D♯ |
| A♭m | A♭ | C♭ (B) | E♭ |
| Am | A | C | E |
| A♯m | A♯ | C♯ | E♯ (F) |
| B♭m | B♭ | D♭ | F |
| Bm | B | D | F♯ |
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В. А. Вахромеев. {{{Заголовок}}}. — 25 000 прим. — ISBN 978-5-7140-0962-4.
- ↑ Г. Фридкин. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-7140-0592-7.
- ↑ Лебедев С. Н. О модальной гармонии XIV века // История гармонических стилей. М., 1987, сс.5-32. Холопов пользуется «конкордом» в книге «Гармонический анализ» (Москва, 1996, с. 14). См. также: Гармония. Практический курс. Кн.2. М., 2003, с.11, сн.1.
- ↑ Татьяна Алексеевна Вахромеева. АККОРД. ТРЕЗВУЧИЯ. СЕПТАККОРДЫ. Сообщество вокалистов StartVocal. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 26 червня 2018.
- ↑ Урок #5. Музыкальная теория. Буквенно цифровые обозначения аккордов (БЦО) (Синтаксис и правила чтения). Accords.Ru. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 26 червня 2018.
- ↑ Ю. H. Холопов. Трезвучие. Belcanto.Ru. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 26 червня 2018.
- ↑ В середньовічній гармонії таке співзвуччя потребувало розв’язання у більш досконалий консонанс, наприклад квінту.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
