Мінору Генда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мінору Генда
яп. 源田実
Minoru Genda.jpg
Народився 16 серпня 1904(1904-08-16)[1]
Хіросіма, Японія
Помер 15 серпня 1989(1989-08-15)[1] (84 роки)
Токіо-сітіd, Токіо, Японія
Країна Flag of Japan (1870–1999).svg Японія
Діяльність льотчик, військовослужбовець, політик
Alma mater Naval War Colleged і Військова академія флоту Японії
Знання мов японська
Учасник Друга світова війна
Роки активності з 1924
Посада член Палати радників Японіїd
Військове звання Генерал
Партія Ліберально-демократична партія Японії
Нагороди
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Орден Священного скарбу 2 класу Орден Вранішнього сонця 2 класу

Мінору Генда (яп. 源田 実; 16 серпня 1904, Хіросіма15 серпня 1989, Токіо) — японський військовий діяч і політик, генерал (1948).

Біографія[ред. | ред. код]

Представник родини спадкових моряків. Закінчив військово-морське училище в Йокосуці. Служив у морській авіації. Розробив тактику масованого застосування авіаносців, яку згодом почали називати «гендизм». Учасник війни в ​​Китаї. Перед Другою світовою війною був призначений військово-морським аташе у Вашингтоні. В 1940 році відкликаний на батьківщину. Адмірал Такідзіро Онісі доручив Генда вивчити можливість авіанальоту на базу американського ВМФ у Перл-Харборі. Разом із генералом Міцуо Футіда розробив план операції. Потім Генда був зарахований в штаб адмірала Тюїті Нагумо і займався питаннями координації дій авіації з ВМФ. Оскільки Футіда захворів, Генда особисто очолив першу хвилю японських літаків, що атакували Перл-Харбор. В 1945 році сформував з ветеранів авіації 343-тю авіагрупу, оснащену новітніми морськими винищувачами «Шинден-Кай». Після війни завдяки заступництву генерала Дугласа Макартура уникнув арешту і продовжив службу в силах самооборони, займав посаду начальника японського Генштабу. В 1959/62 роках — начальник штабу ППО Японії. В 1962/86 роках — депутат парламенту. Один із керівників Ліберально-демократичної партії, голова Комітету з національної оборони.

Нагороди[ред. | ред. код]

Отримав численні нагороди, серед яких:

Література[ред. | ред. код]

  • Залесский К.А. Кто был кто во Второй мировой войне. Союзники Германии. — АСТ, Астрель, 2003. — P. 496. — ISBN 5-17-021314-X, 5-271-07619-9

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica