Мінотавр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Давньогрецька міфологія
Tondo Minotaur London E4 MAN.jpg
Мінотавр, давньогрецьке тондо на кіліці
Категорія КатегоріяParthenon from west.jpg ПорталDraig.svg Портал

Мінота́вр (грец. Μινώταυρο)[1]  — за уявленнями давніх греків, страховисько з людським тулубом і бичачою головою, якого народила від морського бика дружина критського царя Міноса Пасіфая. Мінотавр утримувався в лабіринті, кожні 9 років йому приносили в жертву 7 юнаків і 7 дівчат із Афін. Чудовисько вбив герой Тесей при допомозі Аріадни.

Етимологія[ред. | ред. код]

Ім'я Мінотавр буквально означає «бик Міноса»: від Μίνως — Мінос і ταῦρος — бик[2][3].

У міфах і легендах[ред. | ред. код]

Тесей та Мінотавр, Етьєн-Жюль Раме, 1826 р.

Справжнім іменем Мінотавра було Астерій чи Астеріон[4]. Так само звали критського царя, прийомним сином якого був Мінос[5]. Мінос одружився з Пасіфаєю — дочкою Геліоса та німфи Крети (Персеїди)[6].

Після смерті батька Мінос заявив свої права на трон і хвалився, що на знак законності правління жодна його молитва богам не лишиться нездійсненою. Мінос став молитися богові моря Посейдону, щоб той послав йому білого бика на знак своєї прихильності. Посейдон дав з моря такого бика, якого належало принести богові в жертву. Проте Мінос, вражений красою тварини, вирішив лишити бика в своєму стаді, а в жертву приніс іншого[5].

Посейдон помстився цареві, пробудивши в його дружини Пасіфаї пристрасть до бика. Пасіфая доручила придворному афінському майстрові Дедалу виготовити дерев'яну корову на колесах, обтягнену шкірою, щоб залізти в неї та злягтися з биком. Дедал викотив цю корову на луку, де пасся бик Посейдона. Задовільнивши свою пристрасть, Пасіфая народила дитину з бичачою головою — Мінотавра, що непомірно ріс і вимагав людського м'яса[6].

За смерть свого сина Андрогея Мінос призначив афінянам данину: раз на 9 років присилати на Крит 7 юнаків і 7 дівчат. На Криті їх кидали в лабіринт на поживу Мінотавру[4].

Герой Тесей, бачачи в Афінах відправку чергової партії юнаків і дівчат у жертву, вирішив покласти край жорстокому звичаю. За іншою версією, він сам викликався на роль жертви за умови, що якщо зуміє убити Мінотавра голіруч, то данину буде скасовано[7].

Дочка Міноса, Аріадна, пообіцяла Тесею допомогти у вбивстві Мінотавра, якщо герой потім одружиться з нею та забере з Криту. Вона дала Тесею чарівний клубок ниток, який, котячись і розплутуючись, вказував шлях до Мінотавра. Відповідно за ниткою потім можна було знайти і шлях назад[8]. Герой знайшов Мінотавра і вбив його мечем, даним Аріадною, або голіруч, або палицею. Скульптурний фриз в Аміклах зображає Тесея, котрий доставляє зв'язаного Мінотавра в Афіни[9].

Трактування образу[ред. | ред. код]

Тесей і Мінотавр. Антична червонофігурна таріль 520–510 рр. до н.е.

Самі критяни ще в античні часи стверджували, що лабіринт був в'язницею, де утримували людей, призначених для принесення в жертву в іграх на честь Андрогея. Частину вбивали на могилі Андрогея, а решту віддавали в рабство переможцям ігор. За переказом, у Міноса був воєначальник Тавр, який забирав рабів собі та підозрювався в перелюбі з Пасіфаєю. Критський цар через це бажав позбутися його. Коли Тесей тричі переміг Тавра, вражений його здібностями Мінос оголосив героя своїм названим сином і скасував данину людьми[10].

Міф про Мінотавра пов'язаний з тотемістичними віруваннями і є відгомоном часів, що колись приносили в жертву людей. Данина людьми, яку греки сплачували критянам, могла бути потрібна не лише для принесення їх у жертву. Адже критський флот потребував великої кількості веслярів, і для виконання цієї важкої, рабської праці були потрібні невільники[11].

Відомо, що бик був символом кносської династії, котра правила на Криті, а також священною твариною. Саме в образі бика цар, імовірно, вступив у ритуальний шлюб з верховною жрицею Місяця, що поставала в образі корови. Прообразом лабіринту міг стати кносський палац, знаменитий великою кількістю кімнат. Перед ним також розташовувався майданчик з викладеним лабіринтом, який використовувався для ритуальних еротичних танців[12].

Якщо вважати Тесея історичною постаттю, то він жив між 1300 і 1200 роками до н. е., за покоління до Троянської війни. Міфи про цього героя в такому разі відображають поширення впливу Афін в епоху панування мінойської та мікенської культур[13].

Подорож лабіринтом і вбивство Мінотавра може також розглядатися як метафора духовного пробудження, зіткнення зі своїм найбільшим страхом і його подолання[14].

У сучасних інтерпретаціях зустрічається трактування Мінотавра як образу зневаженої особи, яку хибно вважають злою, потворною, через стереотипи про неї[15]. Згідно з феміністичним трактуванням Дороті Діннерштейн, Мінотавр уособлює чоловіка, який відкидає свою жіночу частину, відгороджується від того, що породжений жінкою-матір'ю[16].

В культурі[ред. | ред. код]

Тесей і мінотавр у лабіринті. Малюнок Едварда Берн-Джонса, 1861 р.

Данте описав Мінотавра в «Божественній комедії», помістивши його в пекло[17]:

Вгорі ж, де ледве можна розміститься,

Розлігся звір і всього себе гриз,

Неначе той, хто до нестями злиться,

Ненатлий звір, який знеславив Кріт;

Від лжекорови він лиш міг вродиться.

Борхес у «Книзі вигаданих істот» зауважує: «Ідея про споруду, в якій губляться люди, можливо, ще дивніша за ідею про людину з бичачою головою, але вони доповнюють одна одну…» За твердженнях Борхеса, Данте, який знав давній концепт напівбика-напівлюдини, але не бачив його зображень, вигадав Мінотавра з людською головою та бичачим тулубом («Пекло», XII, 1-30)[18]. Проте такі зображення Мінотавра існували за середньовіччя й до Данте[19]. Також Борхес зобразив у новелі «Дім Астеріона» (1947) міф про боротьбу Тесея з Мінотавром з точки зору самого Мінотавра. В цьому творі чудовисько бачить у Тесеєві рятівника, котрий позбавить Мінотавра мук самотності, а тому добровільно йде на смерть.

Перша поява Мінотавра в кіно відбулася в дотепер втраченому фільмі «Мінотавр» у 1910 році[20].

Мінотавр — це одна з класичних істот настільної гри Dungeons & Dragons[21], випущеної в 1974 році. Тут мінотавр не єдиний в своєму роді, а вид чи раса істот. З цієї гри походить популярний образ мінотаврів як нестримних, жорстоких варварів[22].

Мінотавр постає одним з головних персонажів п'єси Олеся Барліга «Кава для Мінотавра»[23], яка була втілена у форматі телевистави в 2014 році[24]. Також мінотаври згадуються у вірші цього автора, що подарував назву збірці «Насолода уявної смерті» та увійшов до цієї книги[25].

На честь Мінотавра було названо 6 кораблів Британського флоту[26].

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Утворено від "Міносів тур" є практичним перекладом з грецької, Мінотавр.
  2. minotaur | Etymology, origin and meaning of minotaur by etymonline. www.etymonline.com (англ.). Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021. 
  3. Minotaur word origin. Etymologeek (англ.). Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021. 
  4. а б Діодор Сицилійський IV.61; Гігін. Міфи 41; Аполлодор. Цит. тв. III. 1.4; Павсаній II.31.1.
  5. а б Страбон X. 4. 8.
  6. а б Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Павсаній VII. 4.5; Вергілій. Буколіки VI. 45 -46; Аполлодор. III. 1.2. і III. 1.3-4.
  7. Плутарх. Тесей 17; Аполлодор. Цит. тв. I.7; Схолії до «Іліади» Гомера XVIII.590; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Гелланік, Цит. за: Плутарх. Тесей 17.
  8. Плутарх. Тесей 29; Аполлодор. Епітома 1.8.
  9. Гомер. Іліада XVIII.590; Євстафій. Коментар до «Одіссеї» Гомера XI.320; Аполлодор. Епітома 1.9; Овідій. Героїні IV.115; Павсаній III.18.7.
  10. Плутарх. Тесей і Ромул; Філохор. Цит. за: Плутарх. Тесей 16; Сервій. Коментар до «Енеїди» Вергілія VI.14; Філохор. Цит. за: Плутарх. Тесей 19.
  11. Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.13
  12. Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 263–265. 
  13. Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 4–5. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  14. Wass, Cassandra Camille (2009-11). Meditative Mazes and Labyrinths: Color and Trace the Paths to a Calm Mind and Spirit (англ.). Sterling Publishing Company, Inc. с. 8. ISBN 978-1-4027-6529-2. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  15. McCoppin, Rachel S. (11 жовтня 2016). The Hero's Quest and the Cycles of Nature: An Ecological Interpretation of World Mythology (англ.). McFarland. с. 77–80. ISBN 978-1-4766-6201-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  16. Snitow, Ann (27 серпня 2015). The Feminism of Uncertainty: A Gender Diary (англ.). Duke University Press. ISBN 978-0-8223-7567-8. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  17. Данте Аліг'єрі. Божественна комедія: Пекло. Пісня 12, рядки 11-15. Переклад Євгена Дроб'язка.
  18. Хорхе Луїс Борхес «Книга вигаданих істот», переклад з ісп. Сергія Борщевського — Львів. Видавництво Старого Лева, 2017—240 с. — С. 110
  19. Kern, Hermann (2000). Through the labyrinth : designs and meanings over 5,000 years. Munich: New York. с. 116–117. ISBN 3-7913-2144-7. OCLC 42407502. 
  20. Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 67. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  21. Sources of D&D. www.hahnlibrary.net. Архів оригіналу за 7 травня 2012. Процитовано 6 грудня 2021. 
  22. Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 69. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021. 
  23. «Кава для Мінотавра» від Олеся Барліга [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Буквоїд, 14 липня 2014
  24. «Кава для Мінотавра» — вистава за п'єсою Олеся Барліга [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] // YouTube канал Олеся Барліга, 11 липня 2014
  25. Барліг О. Насолода уявної смерті. Дніпропетровськ: Ліра, 2012, — 58 с.
  26. Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 70. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.