Мінські мови
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| мінські мови 閩語 / 闽语 | |
|---|---|
 Райони поширення мов мінь | |
| Регіон | Китай, Південно-Східна Азія |
| Носії | > 70 млн |
| Писемність | китайська писемність |
| Класифікація | |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | zh |
| ISO 639-3 | nan (всі мінські мови) |
Мінські мови (мінь; кит. 閩方言: Mǐn fāngyán; POJ: Bân hong-giân; BUC[en]: Mìng huŏng-ngiòng) — група наріч у складі сино-тибетської мовної родини або діалект китайської мови, яким розмовляє приблизно 60 млн людей, здебільшого в провінції Фуцзянь Китайської Народної Республіки, на Тайвані та в інших краях, куди порозкидало китайців життя. Одним із популярних діалектів мови мінь є гоккієн. Мінь має багато архаїчних рис, що збереглися від стародавньої та середньої китайської мови.
Термінологія[ред. | ред. код]
- Мінь — стародавня самоназва провінції Фуцзянь, яке використовують іноді й сьогодні.
- Гок-К'єнь (Hokkien, Hokkienese, Fukien, Fuchien) — назва провінції Фуцзянь південномінською. В принципі синонімічно поняттю мінь, але частіше використовуються лише по відношенню південномінських діалектів, особливо за межами Китаю, наприклад в Південно-Східній Азії.
- Гокло (Hō-ló-oē, Hoklo) — назва південномінської мови і особливо етнічної групи, яка на ній говорить, особливо на Тайвані. У широкому сенсі використовується як еквівалент назви тайванці.
Склад[ред. | ред. код]
У більш широкому (швидше географічному) сенсі всі мінські мови діляться на дві групи: південну (власне гоккієн, хайнань, пусянь) та північну (решта).
Південномінська мова включає тайванське наріччя, яке займає одне з перших місць за кількістю носіїв серед мінських ідіом.
| Мінь |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Література[ред. | ред. код]
- Margaret Mian Yan (2006). Introduction to Chinese Dialectology. LINCOM Europa. ISBN 978-3-89586-629-6.
- Anne O. Yue (2003). Chinese dialects: grammar. The Sino-Tibetan languages. Routledge. с. 84–125. ISBN 978-0-7007-1129-1.
- Zhenxing Zhang (1987). Min Supergroup. У Stephen Wurm; Li Rong (linguist). Language Atlas of China. Longman. B-12. ISBN 978-962-359-085-3.
- David Prager Branner (2011). Problems in Comparative Chinese Dialectology — the Classification of Miin and Hakka. Trends in Linguistics series 123. Berlin, New York: Mouton de Gruyter. ISBN 3-11-015831-0.
- Jean DeBernardi (1991). Linguistic Nationalism: The Case of Southern Min. Philadelphia: University of Pennsylvania.
- William H. Baxter; Laurent Sagart (2014). Old Chinese: A New Reconstruction. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-994537-5.
- Nicholas Bodman (1985). The Reflexes of Initial Nasals in Proto-Southern Min-Hingua. For Gordon H. Fairbanks. Oceanic Linguistics Special Publications 20. University of Hawaii Press. с. 2–20. ISBN 978-0-8248-0992-8. JSTOR 20006706.
- Jerry Norman (sinologist) (1973). Tonal development in Min. Journal of Chinese Linguistics 1 (2): 222–238. JSTOR 23749795.
- Jerry Norman (1988). Chinese. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-29653-3.
- Jerry Norman (1991). The Mǐn dialects in historical perspective. Languages and Dialects of China. Journal of Chinese Linguistics Monograph Series 3 (3). Chinese University Press. с. 325–360. JSTOR 23827042. OCLC 600555701.
- Kuang-yu Chang (1986). Comparative Min phonology (Ph.D.). University of California, Berkeley.
- Maria Kurpaska (2010). Chinese Language(s): A Look Through the Prism of «The Great Dictionary of Modern Chinese Dialects». Walter de Gruyter. ISBN 978-3-11-021914-2.
- Chinfa Lien (2015). Min languages. The Oxford Handbook of Chinese Linguistics. Oxford University Press. с. 160–172. ISBN 978-0-19-985633-6.
- Jerry Norman (2003). The Chinese dialects: phonology. The Sino-Tibetan languages. Routledge. с. 72–83. ISBN 978-0-7007-1129-1.
- Tsu-lin Mei (1976). The Austroasiatics in Ancient South China: Some Lexical Evidence. Monumenta Serica 32: 274–301. JSTOR 40726203. doi:10.1080/02549948.1976.11731121.
- Gary F. Simons (2017). Ethnologue: Languages of the World (вид. 20th). Dallas, Texas: SIL International.
- Pang-Hsin Ting (1983). Derivation time of colloquial Min from Archaic Chinese. Bulletin of the Institute of History and Philology 54 (4): 1–14.
Посилання[ред. | ред. код]
- Класифікація діалектів Мінь [Архівовано 27 березня 2008 у Wayback Machine.]
- Chinese, Min Bei [Архівовано 7 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Chinese, Min Dong [Архівовано 7 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Chinese, Min Nan [Архівовано 7 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Chinese, Min Zhong [Архівовано 7 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Chinese, Pu-Xian [Архівовано 7 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Мінь на сайті india-goa.info[недоступне посилання з липня 2019]