Мінусінськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Мінусінськ
Минусинск (рос.)
Coat of Arms of Minusinsk (1854).png Flag of Minusinsk (Krasnoyarsk kray) (2001).png
Герб міста Прапор
Вид с окна, елка - panoramio.jpg
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Красноярський край
Код ЗКАТУ: 04423000000
Код ЗКТМО: 04723000001
Основні дані
Час заснування 1739
Статус міста 1822
Населення 66 432 (2010)
Площа 62 км²
Поштовий індекс 662600
Телефонний код +7 39132
Географічні координати: 53°42′00″ пн. ш. 91°41′00″ сх. д. / 53.7000000000277779577118054° пн. ш. 91.68333333336077828334964579° сх. д. / 53.7000000000277779577118054; 91.68333333336077828334964579Координати: 53°42′00″ пн. ш. 91°41′00″ сх. д. / 53.7000000000277779577118054° пн. ш. 91.68333333336077828334964579° сх. д. / 53.7000000000277779577118054; 91.68333333336077828334964579
Влада
Вебсторінка minusinsk.info
Міський голова Соколов Олег Володимирович
Мапа
Мінусінськ (Росія)
Мінусінськ
Мінусінськ

Мінусінськ (Красноярський край)
Мінусінськ
Мінусінськ


CMNS: Мінусінськ у Вікісховищі

Мінусі́нськ — місто (з 1822 року) в Росії, адміністративний центр Мінусінського району Красноярського краю.

Населення 66,8 тис. чоловік (2008 рік).

Місто розташоване на правому березі протоки Єнісею, за 12 км від однойменної залізничної станції і за 25 км від Абакана.

Мінусінськ — одне зі старовинних міст Південного Сибіру. Лежить в центрі обширної лісостепової Мінусінської улоговини, оточеної горами. Свою назву Мінусінськ дістав від річки Мінуса — «Мін Ус», що означає "моя річка".

Історія[ред. | ред. код]

Мінусінськ заснований в 1739 році при впадінні річки Мінуси в судноплавну протоку Єнісею, як село Мінусінське. В 1797 р. село Мінусінське стає волосним центром. З 1797 до 1804 всі території басейну річки Єнісей зараховані до Тобольської губернії. Потім, до 1822 року, вони входять до складу Томської губернії.

Після утворення Єнісейської губернії в 1822 році (з центром у Красноярську), Мінусінськ отримав статус міста і окружного центру. Мінусінский округ об'єднував 4 волості: Мінусінську, Абаканську, Новоселівську та Курагінську. У 1823 році в місті мешкало 787 осіб, з них 156 засланців. Мінусінськ був здавна місцем поселення політичних засланців. З 1827 по 1861 роки в місті жили декабристи Краснокутський, брати Олександр Бєляєв і Бєляєв Петро Петрович, С. І. Кривцов та ін. У 1860 році в Мінусінську жив Буташевич-Петрашевський, з 70-х років — народники, а потiм соціал-демократи (більшовики і меншовики).

У 1898 році Мінусінськ став центром Мінусінського повіту (існував по 1925 рік) Єнісейської губернії.

З березня 1917 р. — у складі Російської республіки. У листопаді 1917 року в Мінусінську встановлена більшовицька диктатура, яку незабаром ліквідувала армія адмірала Колчака. У вересні 1919 року партизанська армія під командуванням А. Д. Кравченка і П. Є. Щетінкіна знову завела у місті комуністичні порядки.

У грудні 1925 року місто стає центром Мінусінського округу — адміністративно-територіальної одиниці Сибірського краю (крайовий центр — Новосибірськ), що існував у 1925—1930 роках. В округ входили 6 районів: Абаканський, Бейський, Єрмаковський (Ленінський), Ідрінський, Каратузький, Курагінський, Мінусінський, Усинський. 30 липня 1930 року Минусинский округ, як і більшість інших округів СРСР, був скасований. Його райони відійшли в пряме підпорядкування Західно-Сибірському краю (з центром у Новосибірську). Наприкінці 1934 року зі складу Західно-Сибірського краю виділилися міста і райони, що утворили Красноярський край. Відтоді місто Мінусінськ, як центр Мінусінського району, остаточно набув нинішній статус.

Сучасність[ред. | ред. код]

У місті понад 100 підприємств легкої, деревообробної та харчової промисловості, великі будівельні і транспортні підприємства. 10 бібліотек, 2 кінотеатри, 5 середніх спеціальних навчальних закладів.[1] У місті проживає поважна українська діаспора.

Уродженці[ред. | ред. код]

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. "Мой Красноярск" народная энциклопедия. Минусинск. Архів оригіналу за 11 лютого 2020. Процитовано 30 квітня 2011. 

Джерела[ред. | ред. код]