Міністерство громадської безпеки (Польща)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будівля Щецинського воєводського управління громадської безпеки
Citroën Traction Avant — звичайний службовий автомобіль польського МГБ
З досьє керівного складу МГБ у 1944–1954 рр.[1]
Походження Кількість Відсоток
польське 221 49,1%
єврейське 167 37,1%
радянське 46 10,2%
українське 5 1,1%
білоруське 4 0,9%
російське 1 0,2%
інше 4 0,9%
незаявлене 2 0,5%
Загалом (Відомство/Міністерство ГБ) 450 100%
K. Szwagrzyk, Aparat Bezpieczenstwa w Polsce, IPN, 2008, с. 59

Міністерство громадської безпеки (пол. Ministerstwo Bezpieczeństwa Publicznego) — міністерство періоду становлення комуністичної диктатури у Польщі, що виникло і діяло за вказівками влади СРСР та запроваджувало внутрішню, громадську і зовнішню безпеку, спираючись на контррозвідку і розвідку.

Поряд із Головним управлінням інформації Війська Польського несе відповідальність за масові криваві репресії щодо польських громадян доби сталінізму.[2] На місцях міністерство представляли Управління громадської безпеки, тому в розмовній мові ці установи іменувалися скорочено УБ.

Міністерство було створено 1 січня 1945 року на основі т. зв. Відомства громадської безпеки, що функціонувало з середини 1944 р. при Польському комітеті національного визволення. Розпущене 7 грудня 1954 року.

Відповідно до Закону про Інститут національної пам'яті — Комісію з переслідування злочинів проти польського народу (ст. 5 ч. 1 п. 2) з 18 грудня 1998 року, Міністерство громадської безпеки визнано органом державної безпеки комуністичного режиму з усіма наслідками, що випливають із цього в контексті польської люстрації.[3]

Структура і завдання[ред.ред. код]

Починаючи із січня 1945 року, структура Міністерства громадської безпеки постійно змінювалася у міру його розширення. Воно поділялося на управління, а ті ділилися на відділи, які різнилися за покладеними на них обов'язками. У січні 1945 року найбільшим і найважливішим було Перше управління, у віданні якого була «контррозвідка» і «антидержавна діяльність». Його очолював генерал Роман Ромковський (московський єврей, при народженні Натан Гріншпан-Кікель). «Перше управління» було поділено на відділи, кожен із яких відповідав за якусь конкретну ділянку роботи, які вони самі описували таким чином:

  1. Боротьба з німецьким шпигунством і нацистським підпіллям, які залишилися у Польщі.
  2. Боротьба з реакційним підпіллям
  3. Боротьба з політичним бандитизмом.
  4. Захист народного господарства.
  5. Захист законних політичних партій від зовнішнього (підпільного) проникнення.
  6. В'язниці.
  7. Спостереження.
  8. Розслідування.

На додачу до управлінь і відділів, створених у рамках ще Відомства громадської безпеки, які й утворили ядро МГБ в січні 1945 року, було створено два нові управління. 6 вересня 1945 з наявної структури Другого управління виділилися три додаткові управління: Четверте під керівництвом Олександра Вольського-Дишко, П'яте — під орудою Джулії Бристигер і Шосте на чолі з Теодором Дудою. У липні 1946 року запровадили подальші зміни. МГБ розділили на вісім управлінь, п'ять із яких займалися оперативними справами, у тому числі контррозвідкою (1-ше), технічними операціями і технологіями (2-ге), боротьбою з підпільним опором (3-тє), захистом економіки (4-те) та протидією ворожому проникненню і церковним впливам (5-те).[1]

У червні 1948 року для «внутрішньої» контррозвідки було створено «таємну канцелярію». Спеціальна канцелярія вела стеження за співробітниками самого МГБ. 2 березня 1949 року було засновано Спеціальне бюро, перейменоване 1951 року просто на Десяте управління. Воно вело стеження за високопоставленими членами Польської об'єднаної робітничої партії та людьми, пов'язаними з ними.[1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Krzysztof Szwagrzyk, ed. (2005). Aparat Bezpieczenstwa w Polsce. Kadra kierownicza. Tom I: 1944–1956 (Апарат безпеки у Польщі. Керівні кадри. Том перший: 1944–1956) (пряме завантаження PDF: 3,63 MB). Інститут національної пам'яті (IPN), Warsaw. с. 604. ISBN 83-89078-94-5. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 3 червня 2012. 
  2. Katownie krakowskiej bezpieki. Dziennik Polski. 2010. 
  3. Dziennik Ustaw (Законодавчий вісник), рік 1998 № 155, поз. 1016. (пол.)