Міні-альбом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мі́ні-альбо́м (також міньйо́н, EP, від англ. Extended Play або Extra Play) — як правило, 7-дюймова грамплатівка, тривалість звучання якої є занадто довгою для синглу, однак — занадто короткою для повноцінного альбому. Як правило, альбом налічує 8 чи більше композицій загальною тривалістю 40—60 хвилин. Сингл містить лише одну чи дві (5—15 хвилин). На EP ж у середньому розміщається від 5 до 8 пісень (15—35 хвилин). Однак деякі виконавці (особливо у часи значного поширення платівок) випускали повні альбоми, які підпадають під сучасне визначення EP.

Формати міні-альбомів[ред.ред. код]

Вінілові[ред.ред. код]

Найпопулярнішим і традиційним форматом міні-альбому є грамплатівка розміром 18 см зі швидкістю обертання 45 обертів на хвилину. Цей формат з'явився в США після Другої світової війни. Розквіт формату міні-альбому припав на десятиліття із середини 1950-х до середини 1960-х рр. Як правило, ранні міні-альбоми випускалися як дублікати довгограючих платівок для тих, чиї програвачі ще не могли відтворювати звук на швидкості 33,5 об/хв. Оскільки формат міні-альбому дозволяв вмістити на пластинку лише 4 пісні, такі дублікати виходили в 2-3 частинах, при цьому цілком повторюючи назву довгограючого альбому. Міні-альбоми тих років також виконували роль невеликих компіляцій уже опублікованих синглів. Рідше це були самостійні міні-альбоми з новим матеріалом.

Згодом формат довгограючих платівок став домінувати на ринку, і значення міні-альбомів зменшилося: тепер вони маркетувалися як короткий огляд альбому, що готується до випуску. Такі оглядові міні-альбоми, що передували довгограючим альбомам, прийнято називати "семплерами" (Album Sampler). З кінця 1960-х рр. міні-альбоми стали скоріше виключенням у дискографії виконавців популярної музики, ніж регулярною практикою. Як правило, такі пластинки стали справжніми невеликими альбомами, задуманими самими виконавцями.

Окрім 18-сантиметрових вінілових пластинок, був також розповсюджений формат розміром 25 см. В наш час[Коли?] вінілові міні-альбоми випускаються обмеженим тиражем, переважно для колекціонерів.

Компакт-диски[ред.ред. код]

Міні-альбоми також виходять на компакт-дисках, однак регламентація формату досить умовна і залежить цілком від маркетування (деякі міні-альбоми досягають 60 і більш хвилин звучання). У більшості випадків, міні-альбоми на компакт-дисках складаються з 4-6 пісень. В останні роки вони стали популярні серед молодих груп, у яких недостатньо нового матеріалу для повноцінного дебютного альбому. У такому вигляді вони часто називаються «mini-albums» (замість EP). У силу невизначеного характеру формату, міні-альбоми на компакт-дисках з легкістю плутають з синглами на компакт-дисках. Помітною рисою міні-альбому є наявність більш ніж трьох різних пісень, у той час як сингл найчастіше має одну-три нові пісні і необмежену кількість реміксів.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Міні-альбоми становлять інтерес з погляду наявності на них унікальних композицій і версій, що не зустрічаються більш ніде. Однак з усе більш зростаючою практикою випуску всіляких антологій, збірників і доповнених видань альбомів на компакт-дисках, цінність вінілових міні-альбомів різко знижується.

Джерела[ред.ред. код]