Мірис запашний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мірис запашний
Myrrhis odorata 'sweet cicely' 2007-06-02 (plant).jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Підпорядок: Apiineae
Родина: Окружкові (Apiaceae)
Підродина: Селерові (Apioideae)
Триба: Scandiceae
Рід: Мірис (Myrrhis)
Mill.
Вид: Мірис запашний
Біноміальна назва
Myrrhis odorata
(Jacq.) Parl., 1848
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Myrrhis odorata
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Myrrhis odorata
IPNI: 845120-1
ITIS logo.svg ITIS: 29768
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 40880

Мірис запашний[1][2] (Myrrhis odorata) — вид трав'янистих рослин родини Окружкові (Apiaceae). Етимологія: грец. μυρρίς — ароматична олія з Азії з характерним запахом; лат. odorata — «запашний»[3].

Опис[ред. | ред. код]

Багаторічник. Рослина м'яко волохата й сильно пахне анісом при розтиранні. Стебла прямостоячі, 60–200 см. Листя 2–3(-4)-перисте, до 50 см завдовжки, з білявими плямами, з гострими сегментами. Квітки кремово-білі, близько 2–4 мм в діаметрі, у великих парасолях. Суцвіття має від 4 до 24 променів. Плоди 15–25 мм завдовжки і 3–4 мм завширшки. 2n=22.

Поширення[ред. | ред. код]

Європа: Литва, Росія, Україна, Австрія, Німеччина, Словаччина, Швейцарія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Італія, Чорногорія, Сербія, Словенія, Франція, Іспанія. Натуралізована та культивується в інших країнах. Населяє береги, краї шляхів і трав'янисті місця.

Використання[ред. | ред. код]

У родючих ґрунтах росте легко з насіння, і може бути поширена шляхом ділення навесні або восени. Листя іноді використовується як лікарська рослина або в їжу з досить сильним смаком, що нагадує аніс. Коріння і насіння також їстівні. Може бути використаний для надання смаку аквавіта. У ефірній олії переважає анетол (C10H12O).

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 229.
  2. Довідник назв рослин України
  3. Dictionary of Botanical Epithets

Джерела[ред. | ред. код]