Мірі Регев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мірі Регев
івр. מירי רגב
Tat aluf Miri Regev.jpg
Народилася 26 травня 1965(1965-05-26)[1] (57 років)
Кір'ят-Гат, Ізраїль
Країна Flag of Israel.svg Ізраїль
Місце проживання Рош-га-Аїн, Ізраїль[1]
Діяльність політична діячка, речниця, офіцерка
Alma mater Ono Academic Colleged і Коледж Бейт-Берлd
Знання мов іврит
Учасник Лівано-ізраїльський конфлікт 2006 року
Посада Ministry of Culture and Sportsd
Військове звання бригадний генерал
Партія Лікуд
Конфесія юдаїзм
Нагороди
IMDb ID 5481234

Міріам «Мірі» Регев (івр. מִרְיָם "מִירִי" רֶגֶב‎ ; Міріам Сібоні (народилася 26 травня 1965) — ізраїльська політикиня і колишня бригадна генералка Армії оборони Ізраїлю, в якій вона служила прес-секретаркою ЦАХАЛу. Вона є членом Кнесету від Лікуду.[2] Раніше вона також була міністеркою культури та спорту та міністеркою транспорту. 14 червня 2017 року, коли прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху, потребував перебування за кордоном її призначили виконувачкою обов'язків прем'єр-міністра Ізраїлю.[3]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Регев народився в Кір'ят-Гаті в 1965 році в родині єврейських іммігрантів-сефардів. Вона ходила до Рогозінської середньої школи в Кір'ят-Гаті. Її батько, Фелікс, був з Марокко, а мати, Мерседес, з Іспанії.[4] У 1983 році вона вступила до Гадні, де стала командиркою взводу, пробувши на цій посаді до 1986 року. Вона здобула ступінь бакалаврки з неформальної освіти та ступінь магістерки ділового адміністрування в Академічному коледжі Оно.

Кар'єра зі зв'язків з громадськістю[ред. | ред. код]

Міріам почала служити представницею прес-секретаря ЦАХАЛ у Південному командуванні Ізраїлю. У 2002 році Регев присвоїли звання полковниці на посаді заступниці речника ЦАХАЛу. У 2003 році вона була призначена координаторкою національних зв'язків з громадськістю в офісі прем'єр-міністра Ізраїлю в рамках підготовки до війни в Іраку. Після короткого перебування (2004—2005) на посаді головної цензорки преси та засобів масової інформації вона отримала звання бригадної генералки та посаду прес-секретарки ЦАХАЛу у 2005 році.[5] Міріам працювала на цій посаді під час відходу Ізраїлю з Гази в 2005 році та Ліванської війни 2006 року.[6] У 2007 році вона була звільнена, і її змінив Аві Бенаягу.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

У листопаді 2008 року Регев вступила в партію «Лікуд», заявивши, що багато років була прихильницею даної партійної платформи.[7] У партійному списку на виборах 2009 року вона посіла двадцять сьоме місце, що було достатньо високим, щоб увійти до Кнесету, оскільки Лікуд отримав 27 місць. На виборах 2015 року Регев було переобрано після того, як в національному списку Лікуду вона зайняла п'яте місце.[8] Згодом прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху призначив її в новому уряді міністеркою культури та спорту.

Ревітал Мадар, тунісько-ізраїльський письменник для Haaretz[9], заявив, що Регев стикалася з дискримінацією через своє марокканське походження, а її відверта поведінка сприймається як стереотип Мізрахі.[10]

Міністерка культури[ред. | ред. код]

Мірі Регев (ліворуч) разом із прем'єр-міністром Нетаньяху, Аєлет Шакед (у центрі) та Нафталі Беннетом (праворуч)

У вересні 2015 року, за чотири місяці перебування на посаді, Регев оголосила перелік критеріїв, за якими в наступному році буде скасовано державне фінансування. До списку увійшли деформація державних символів і заклик до бойкоту Ізраїлю.[11]

У липні 2016 року Регев оголосила, що не братиме участі в церемоніях відкриття Літніх Олімпійських ігор 2016, оскільки вони відбуваються в шабат.[12]

На посаді міністерки культури Регев часто ототожнює мистецьку свободу вираження думок із повноваженнями уряду відкликати його фінансування, використовуючи термін «свобода фінансування».[13][14] Регев також стверджувала, що артисти чи організації, які фінансуються державою, повинні демонструвати «лояльність» ізраїльській державі. Вона назвала це ініціативою «Лояльність у культурі» та запропонувала законодавчий акт, що «підтримка культурної установи залежить від її лояльності до держави Ізраїль».[15] Вона сказала, що група Breaking the Silence «шкодить іміджу Ізраїлю» і звинуватила галерею, яка організувала виступ групи, у «проведенні політичної діяльності».[16]

На церемонії закриття Маккавійських ігор 2017 року 18 липня 2017 року Регев передала факел Маккабіату кільком спортсменам Маккабіа.[17][18]

У жовтні 2018 року вона відвідала турнір Grand Slam з дзюдо в Абу-Дабі, Об'єднані Арабські Емірати.[19] Під час цього турніру Регев була приголомшена, оскільки Га-тіква гралася в мусульманській столиці арабів.[20]

Міністерка транспорту та національної інфраструктури[ред. | ред. код]

У травні 2020 року Регев запропонували пост міністерки транспорту в першій половині 35-го уряду Ізраїлю та портфель міністерки закордонних справ у другій половині повноважень нового уряду.[21] Вона була приведена до присяги на цій посаді 17 травня 2020 року[2]. Після формування 36-го уряду 14 червня 2021 року її змінила Мерав Міхаелі[22].

Заявка на лідерство Лікуду[ред. | ред. код]

14 серпня 2021 року Регев оголосила, що балотуватиметься замість Нетаньяху на посаді лідера Лікуду. Підкреслюючи своє сефардське походження, вона заявила: «Настав час мати сефардського прем'єр-міністра, я думаю, що цього разу рядові члени Лікуду повинні проголосувати за когось, хто представляє їхній клас, їхню етнічну приналежність і їхні плани». Вона також заявила, що не балотуватиметься проти Нетаньяху. Вона також дала зрозуміти, що якщо не стане лідером Лікуду, то може створити нову партію.[23]

Погляди[ред. | ред. код]

Нелегальна імміграція[ред. | ред. код]

У травні 2012 року на демонстрації проти нелегальних іммігрантів у Тель-Авіві Регев заявила, що «суданські інфільтрати — це ракова пухлина в організмі нації».[24][25][26][27] Пізніше вона сказала, що цитата була неправильно викладена, і, виправдовуючи порівняння, вибачилася за те, що нібито порівнює людей із раком.[28]

Права ЛГБТ[ред. | ред. код]

Регев зустрілася з членами ЛГБТ-спільноти своєї партії[29] і заявила (паралельно з громадською активністю), що «не лише ліві можуть підтримувати та сприймати гей-спільноту».[30]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Міріам одружена з Дрором Регевом, інженером із Israel Aerospace Industries, і має трьох дітей. Її чоловік має ліві погляди і дотримується певних поглядів, протилежних її власним.[31][32][5][33]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б חה"כ מירי רגבКнесет.
  2. а б After year of deadlock and days of delays, Knesset swears in new Israeli government. Haaretz.com. 
  3. Wootliff, Raoul. Miri Regev appointed acting PM while Netanyahu abroad. Times of Israel. 
  4. Miri Regev's Culture War. The New York Times. 20 жовтня 2016. Процитовано 20 жовтня 2016. 
  5. а б Appointment of new IDF Spokesperson. dover.idf.il. 7 August 2007. Архів оригіналу за 31 травня 2008. Процитовано 14 листопада 2008. 
  6. IDF Spokeswoman Miri Regev to leave army. Jerusalem Post. 11 травня 2007. Процитовано 26 грудня 2013. 
  7. Somfalvi, Attila (2 November 2008). Benny Begin to run for Knesset. Ynetnews. Процитовано 26 грудня 2013. 
  8. Likud list. Central Election Committee. 
  9. Georgi, Anat (14 травня 2013). The Israeli Melting Pot and Its Discontents. Haaretz (англ.). 
  10. למה מירי רגב דוחה את ראש הממשלה ומשה כחלון לא?. Haaretz הארץ. 
  11. The new criteria for budgeting cultural institutions. mako (івр.). 2 September 2015. 
  12. 2016 Olympics: Israel's largest-ever delegation is ready for Rio. Jewish Telegraphic Agency. 1 August 2016. 
  13. Miri Regev threatens to pull gov't funds from Israel Festival over nudity. Ynetnews (англ.). 6 January 2017. 
  14. Baruch, Hezki (28 березня 2017). New Israeli show a slap in the face to bereaved families. Arutz Sheva. 
  15. Erlanger, Steven (29 січня 2016). Israel, Mired in Ideological Battles, Fights on Cultural Fronts. The New York Times. 
  16. Gallery refuses eviction after hosting Israeli veterans' group. The Art Newspaper. 15 березня 2017. 
  17. 20th Maccabiah Games open with spectacular Jerusalem ceremony. The Jerusalem Post. 
  18. Athletes make last medal pushes. The Jerusalem Post. 
  19. Israel Culture Minister arrives in UAE. The Middle East Monitor. 26 жовтня 2018. 
  20. When Regev cried in Abu Dhabi and Netanyahu in Muscat. The Middle East Monitor. 30 жовтня 2018. 
  21. staff, T. O. I. Netanyahu said to offer Miri Regev Foreign Ministry when Gantz takes premiership. www.timesofisrael.com (амер.). Процитовано 14 травня 2020. 
  22. זגריזק, אסף (14 червня 2021). שרת התחבורה מיכאלי: "נשחרר את התקיעות של המדינה". Ynet (івр.). Процитовано 25 травня 2022. 
  23. Hoffman, Gil. Miri Regev announces run for prime minister: Stop voting for 'white people'. Jpost. Jerusalem Post. 
  24. Israeli MP Miri Regev Says African Migrants Are 'A Cancer In Our Body' At Tel Aviv Protest. The Huffington Post. 25 травня 2012. Процитовано 1 May 2017. 
  25. Schechter, Asher (21 грудня 2012). How Likud MK Miri Regev Talked Her Way to the Top. Haaretz. Процитовано 1 May 2017. 
  26. Schechter, Asher (27 червня 2015). How the Right-wing Already Won Israel's Culture War. Haaretz. Процитовано 1 May 2017. 
  27. Nesher, Talila (24 травня 2012). Demonstrators attack African migrants in south Tel Aviv Israel News. Haaretz. Процитовано 26 грудня 2013. 
  28. Hoffman, Gil (27 травня 2012). Miri Regev apologizes for calling migrants 'cancer'. The Jerusalem Post. Процитовано 26 грудня 2013. 
  29. Regev is a source of pride? ynet.co.il, Evan Cohen, Dror Mizrachi Posted: 12/24/12
  30. Mualem, Mazal (20 червня 2013). Likud's Miri Regev Challenges Netanyahu's Grip on the Party. Al-Monitor (англ.). 
  31. Knesset Members: Miri Regev. knesset.gov.il. 
  32. Miri Regev, MK. Israel Ministry of Foreign Affairs. 
  33. Minister Regev: "I also shout at my husband that he is a leftist". mako. 21 листопада 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]