Місцевий відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Місцевий відмінок або локатив (лат. locativus) відповідає на питання «На/у кому?», «На/у чому?».

Висловлює місце або час дії: сидить, як чорт у болоті; У хаті тепло й затишно.

В українській мові[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 10 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ. Наявність у сучасній українській двох різних закінчень місцевого відмінка іменників чоловічого роду та пояснюється змішанням парадигм двох різних типів відмінювання: з основою на *-o і на *-ŭ. Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на *-o мали закінчення родового відмінка в твердому варіанті *-ě (давньорус. городѣ, ворозѣ, друзѣ, братѣ, пѣсъцѣ), а в м'якому закінчення *-i (давньорус. отьци, мѫжи), іменники з основою на *-ŭ — закінчення *u (давньорус. дому, саду, сыну, царю).

Окрім іменників з основами на *-o і на *-ŭ, свої закінчення місцевого відмінка мали іменники інших типів відмінювання: на *-n і на *-ĭ. Іменники з основою на *-n мали закінчення *-e (давньорус. дьне, камене, степене), іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (давньорус. гости, звѣри, боли, зѧти). Надалі ці закінчення місцевого відмінка зникли, і іменники з цими основами стали відмінюватися за зразком або іменників на *-o (суч. укр. гості, звірі, зяті, камені), або за зразком іменників на *-ŭ (укр. болю, каменю).

Іменники чоловічого і жіночого роду з давньою основою на *-a у твердому варіанті мали в місцевому відмінку закінчення *-ě, «ять» (давньорус. рыбѣ, рѫцѣ), у м'якому — закінчення *-i (давньорус. земли, кънѧгыни). Надалі закінчення в обох варіантах стало закінчуватися на «ять», що потім перейшов у «і» (укр. рибі, руці, землі, княгині).

Нечисленні іменники з основою на *-ū (давньорус. букы, любы, цьркы, моркы, тыкы, хорѫгы) мали закінчення місцевого відмінка однини *-ъve (давньорус. букъве, любъве, цьркъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве), а місцевого множини — *-ъvaxъ (давньорус. букъвахъ, любъвахъ, цьркъвахъ, тыкъвахъ, хорѫгъвахъ). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова, чиї праслов'янські форми місцевого відмінка відновлюють як *krъve, *brъve, множина *krъvaxъ, *brъvaxъ. Потім цей тип відмінювання зник і зараз любов і кров відмінються за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові, множина любов'ях, кров'ях), а решта — як іменники з основою на *-a (брові, букві, церкві, моркві, тикві, хоругві, множина бровах, буквах, церквах, тиквах, хоругвах). Нарощення -ъv- стало частиною основи.

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській місцевий відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми місцевого відмінка у всіх іменників збігалися з формами родового (давньорус. очию, ушию, руку, городу, брату, отьцю, мѫжю, сынову).

Сучасність[ред.ред. код]

Типові приклади[ред.ред. код]

  • На коті
  • У Києві
  • На Василеві

В інших мовах[ред.ред. код]

Слов'янські[ред.ред. код]

Латинська[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.