Міський палац (Берлін)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міський палац

Berlin Stadtschloss um 1900.jpg

52°31′03″ пн. ш. 13°24′10″ сх. д. / 52.517500000027773410° пн. ш. 13.40277777780577750° сх. д. / 52.517500000027773410; 13.40277777780577750Координати: 52°31′03″ пн. ш. 13°24′10″ сх. д. / 52.517500000027773410° пн. ш. 13.40277777780577750° сх. д. / 52.517500000027773410; 13.40277777780577750
Країна Flag of Germany.svg Німеччина[1]
Розташування Мітте
Тип міський палацd і шато[1]
Стиль бароко, Архітектура Відродження і Архітектура класицизму
Архітектор Андреас Шлютер, Rocco Guerrinid, Йоганн Арнольд Нерінг, Йоганн Фрідріх Еозандер фон Гете, Фрідріх Август Штюлер, Albert Dietrich Schadowd і Карл Фрідріх Шинкель
Дата заснування 1451
Адреса Палацова площа

Міський палац. Карта розташування: Німеччина
Міський палац
Міський палац
Міський палац (Німеччина)
CMNS: Міський палац у Вікісховищі

Берлінський Міський палац (нім. Berliner Stadtschloss) — головна (зимова) резиденція бранденбурзьких маркграфів і курфюрстів, а пізніше прусських королів і німецьких імператорів на острові Шпрееінзель на річці Шпрее у центрі Берліну.

Після Листопадової революції 1918 року палац використовували як музей і штаб-квартира різних установ: Товариства кайзера Вільгельма, Інституту психології берлінського університету імені Фрідріха Вільгельма і Товариства взаємодопомоги німецької науки. Палац значно постраждав під час Другої світової війни, проте його стан дозволяв проводити в ньому громадські заходи. Однак від планів по його відновленню було вирішено відмовитися, і руїни палацу в 1950 році були знесені. На його місці був побудований палац Республіки.

Спільним рішенням федеральної і земельної влади прийнятий проект «Гумбольдт-форум[en]» (нім. Humboldtforum) з будівництва на старому місці, у кубатурі старого палацу, нової будівлі в пропорціях старого палацу, з відновленням трьох його історичних фасадів. Будівництво почалося в 2013 році[2][3][4][5] .

Історія будівництва[ред. | ред. код]

Абрахам Бегейм зобразив ренесансну резиденцію курфюрстів до перебудови в стилі бароко

Курфюрст Фрідріх II на прізвисько «Залізний зуб» розпочав будівництво палацу в 1443 році. На місці, де пізніше виникне шлютеровський шедевр, знаходилася фортеця, яка контролювала торгові шляхи. В 1465 році була побудована піздньоготична каплиця Еразма. За наказом курфюрста Йоахіма II Гектора на місці фортеці архітекторами Каспаром Тайссом[de] і Кунцем Бунтшу за зразком замку в Торгау була побудована розкішна резиденція в стилі ренесансу.

При курфюрсті Йоганна Георга наприкінці XVI століття за проектом графа Линара[de] було споруджено західне крило палацу і прилегла придворна аптека. Після Тридцятилітньої війни благоустроєм занедбаного палацу зайнявся «великий курфюрст» Фрідріх Вільгельм . Пізніше за часів його правління були оформлені внутрішні приміщення палацу як, наприклад, «Кугелькаммер» і «Брауншвейзька галерея».

В чудову королівську резиденцію палац перетворив курфюрст Фрідріх III, що став в 1701 році королем Пруссії Фрідріхом I . Під керівництвом архітектора Андреаса Шлютера починаючи з 1699 року розпочалося масштабне перетворення палацу на грандіозний зразок архітектури протестантського бароко. Побудовану архітектором Мунтторен у північно-західній частині палацу вежу довелося знести через допущені помилки, за що в 1706 році Шлютер поплатився посадою придворного архітектора, залишившись при цьому придворним скульптором. На місце Шлютера був призначений його конкурент Йоганн фон Гете, який виступив з новими архітектурними ідеями.

Петер Шенк зобразив новозбудований палац у 1702 році

Проект палацу підлягав перегляду, чого, проте, не відбулося через смерть Фрідріха I. Його наступник, король Фрідріх Вільгельм I, король-солдат, звільнив більшість художників з міркувань економії і при спорожнілій державній скарбниці доручив завершити будівництво палацу маловідомому учневі Шлютера — Мартіну Генріху Бьоме.

За винятком купольного будинку, зведеного в 1845—1853 роках за проектом Карла Фрідріха Шинкеля архітекторами Фрідріхом Августом Штюлером і Альбертом Дітріхом Шадовом, зовнішній вигляд палацу зберігся практично без змін. У внутрішньому оздобленні палацу навпроти відбувалися численні і іноді значні зміни. Над інтер'єрами резиденції працювали найвидатніші німецькі архітектори відповідних періодів, включаючи Кнобельсдорф, Гонтарда, Лангганса, Ердмансдорф і Шінкеля.

Палац був свідком багатьох історичних подій Першої світової війни . З балкона Міського палацу 31 липня та 1 серпня 1914 року кайзер Вільгельм II звернувся з промовами до жителів Берліна, закликаючи до національної єдності напередодні війни. З того ж балкону 9 листопада 1918 після поразки кайзерівської імперії і втечі монарха лідер соціалістів Карл Лібкнехт проголосив в Німеччині соціалістичну республіку.

В результаті масштабних бомбардувань Берліна 3 і 24 лютого 1945 року будинок Міського палацу постраждав від руйнувань і пожежі. Палац, у якого збереглися лише зовнішні і несучі стіни, сходові марші і окремі приміщення крила з Білим залом. З 1945 по 1950 роки деякі приміщення палацу, в тому числі Білий зал, були сяк-так відновлені для проведення виставок. Під час зйомок фільму «Падіння Берліна» руїни палацу використовувалися як декорації, по яким стріляли бойовими снарядами для створення більшого кінематографічного реалізму[6] . Для нової влади палац був символом прусського абсолютизму, і керівництво НДР відмовилося від ідей дорогого відновлення зруйнованої будівлі і прийняло рішення про його знесення. Наприкінці 1950 року за наказом Вальтера Ульбріхта Міський палац був підірваний.

Після знесення палацу площа Маркса і Енгельса (нім. Marx-Engels-Platz) з 1 травня 1951 року став місцем проведення демонстрацій і парадів з трибуною для керівництва країни. У 1973—1976 роках на місці трибуни був збудований Палац Республіки. З південного боку площі в 1964 році було зведено будівлю Державної Ради НДР, в яке було вбудовано портал Міського палацу, з балкона якого в 1918 році Карл Лібкнехт проголосив в Німеччині соціалістичну республіку.

Галерея[ред. | ред. код]

Двір Шлютера на картині Гертнера (1830) 
Картинна галерея у 1900 р. 
Робочий кабінет Фрідріха II в стилі бароко 
Портал Міського палацу, вбудований в будівлю Державної ради НДР 
Палац Республіки на місці палацу у 1990 році 

Відновлення палацу[ред. | ред. код]

Після возз'єднання Німеччини почалася дискусія про відновлення палацу. В 2007 році Бундестаг прийняв рішення про відтворення будівлі. На проектування і будівництво було витрачено понад 500 мільйонів євро з федерального бюджету. Крім того, в проекті беруть участь приватні інвестори.

Реконструкція мала початися в 2010 році, після демонтажу будівлі Палацу республіки, що закінчилася наприкінці 2008 року. Однак закладний камінь у присутності німецького президента Йоахіма Ґаука було встановлено в фундамент тільки 12 червня 2013 року.

До 2015 року побудована перша черга споруди майбутнього комплексу «Гумбольдт-форум». Будівництво мало закінчитися у 2019 році, коли в будівлі майбутнього комплексу розмістяться музеї, бібліотека, лабораторії, кафе і ресторан з панорамним видом[7] .

Після завершення купола (травень 2020)

Примітки[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міський палац (Берлін)

  1. а б archINFORM — 1994.
  2. DER SPIEGEL. Berlin: Stadtschloss wird voraussichtlich erst 2016 fertig - DER SPIEGEL - Kultur (de). www.spiegel.de. Процитовано 2020-02-09. 
  3. AFP (2012-06-21). Historischer Neubau: Bauarbeiten am Berliner Stadtschloss haben begonnen. Die Zeit (Hamburg). 0044-2070. Процитовано 2020-02-09. 
  4. WELT (2009-10-26). Verzögerung: Berliner Stadtschloss wird wohl erst 2016 fertig. DIE WELT. Процитовано 2020-02-09. 
  5. 4-formatOriginal.JPG
  6. Renate Petras, Das Schloss in Berlin: Von der Revolution 1918 bis zur Vernichtung 1950, Berlin: Verlag Bauwesen, 1999, p. 110. ISBN 3-345-00690-1
  7. Alexander, Harriet (2013-06-12). Berlin begins reconstruction of King Frederick the Great's palace. 0307-1235. Процитовано 2020-02-09.