Мітрідат II (цар Парфії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мітрідат (II)
парф. Mihrdāt
грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΒΑΣΙΛΕΩΝ ΜΕΓΑΛΟΥ ΑΡΣΑΚΟΥ ΕΠΙΦΑΝΟΥΣ
Династія Аршакіди
Держава Парфянське царство
Титул Цар, Великий Цар,
з близько 112/111 р. до н. е. — Великий Цар Царів
Форма влади автократія спадкова
Попередник Артабан (I)
Наступник Готарз (I)
Роки правління 124/123 р. до н. е. — 88 р. до н. е.
Біографічні дані
Рік народження невідомо
Батько Артабан (I)
Мати невідомо
Брати, сестри дві сестри-дружини
дружина дві сестри, Аріазата Автома
Діти Готарз (?)
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мітрідат II (парф. Mihrdāt) (124/123 р. до н. е. — 88 р. до н. е.)[1] — восьмий з відомих династів-Аршакідів та перший представник цієї династії, який прийняв титул Великий Цар Царів. Очолив Парфію по смерті батька Артабана (I).[2][3]

Парфія на початку правління Міхрдата. Події на заході Парфії[ред. | ред. код]

Ще за часів правління батька та попередника Мітрідата Артабана, у 127 р. до н. е. цар новоствореної Харакени Гіспаосін захопив значні території Парфії — Вавілонію та Селевкію, вигнавши звідти парфянського намісника Гімера. Але 11.06.124 р. до н. е. Гіспаосін помер, Гімер повернув втрачені території та оголосив себе Великим Царем (грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΜΕΓΑΛΟY ΑΡΣΑΚΟY ΝΙΚΙΦΟΡΟΥ).[3][4] Але вже на монетах царів Харакени, які відносять до 121/120 рр. до н. е., викарбувано власне профіль Мітрідата та його титул грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΑΡΣΑΚΟΥ. Слід зазначити, що тривалий час на різних монетних дворах Парфії карбувалися монети Мітрідата II лише з легендою Цар Аршак.[5] Можливо це відображало тогочасну політичну ситуацію у Парфії.

У 120 році до н. е. — після походу парфян до Кавказу, Вірменія та, можливо, інші Закавказькі держави стають васалами Мітрідата.

Східні кампанії Міхрдата[ред. | ред. код]

119 року до н. е. У квітні-травні Міхрдат розбиває арабів, які грабували землі на південному заході держави, а вже у жовтні, на далекому північному сході, він вщент розбиває тохарів, повертає під контроль Парфії Маргіану та б'є монети з легендою грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΜΕΓΑΛΟΥ ΑΡΣΑΚΟΥ ΣΩΤΗΡΟΣ — Великий Цар Аршак Рятівник.[5]

Після перемоги над гутіями-тохарами Мітрідат почав тривалу кампанію проти саків. Наразі невідомі будь-які факти з перебігу цієї кампанії. Відомий лише її результат — саків було інкорпоровано до Парфянського царства, сакська правляча династія Сурена в новоствореній Міхрдатом ієрархії парфянської еліти посіла чи не найзначніше місце власне після Аршакідів — тільки представник роду Сурена міг коронувати Аршакіда на царство. Це відбулося близько/до 111/110 р. до н. е. та було відображено на монетах легендою грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΒΑΣΙΛΕΩΝ ΑΡΣΑΚΟΥ ΔΙΚΑΙΟΥ ΕΥΕΡΓΕΤΟΥ ΚΑΙ ΦΙΛΕΛΛΗΝ — «Цар Царів Аршак …».[5]

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

Величезні території Парфії вимагали делегування частини повноважень регіональній аристократії. Ймовірно, саме за Міхрдата склалася система «семи великих парфянських родів» — згаданий вище Сурена, Карен, Міхран тощо. Така система в наступному досить сильно розбалансовуватиме Парфію й призводитиме до боротьби за вплив на правлячих Аршакідів та повсякчасних династичних суперечок.[3]

Окремої уваги заслуговує грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΜΕΓΑΛΟΥ ΑΡΣΑΚΟΥ ΘΕΟΠΑΤΟΡΟΣ ΝΙΚΑΤΟΡΟΣ — «Великий Цар Син Бога Переможний» Готарз, якого вперше згадано у Бехістунському написі як грец. ΓΩΤΑΡΖΗΣ ΣΑΤΡΑΠΗΣ ΤΩΝ ΣΑΤΡΑΠΩΝ ΒΑΣΙΛΕΥΣ ΜΕΓΑΣ ΜΙΘΡΑΔΑΤΗΣ — «Готарз Сатрап Сатрапів (та) Великий Цар Мітрадат».[3] Отже, тривалий час домінує думка, що Готарз був заколотником та узурпатором, який правив фактично незалежно від Міхрдата у Вавилонії.[3][2] Наразі висловлено припущення, що Готарз — син Міхрдата, його співправитель та правонаступник, який був Великим Царем Парфії, тобто другою персоною після Царя Царів.[6] На користь цього свідчать й нумізматичні джерела (Готарз бив власну монету щонайменше на чотирьох монетних дворах — у Екбатанах, Разі, Мерві та Сузах,[7] тобто по всьому Парфянському царству одночасно з Міхрдатом,[5] що неможливо за умови «узурпації у Вавилоні») та, фактично, одночасне зі смертю Міхрдата зникнення імені Готарза. Якби не було, наразі це питання залишається відкритим, хоча превалює перший варіант.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Зовнішня політика Парфії часів Міхрдата Великого була досить прагматичною та вдалою. Розуміючи усі переваги транзитної території між елліністичною та римською Європою з одного та Хань і Індією з іншого боку, Цар Царів зробив все можливе, аби максимально диверсифікувати будь-які ризики та забезпечити стабільність у функціонуванні цього транзиту.

На сході у 119 р. до н. е. було повернуто контроль над Маргіаною, що дало можливість обійти тохарів з півночі (північний маршрут крізь Согдіану та Фергану). До 111/110 р. до н. е. було замирено саків, що дало можливість знов таки обійти Бактрію тохарів з півдня на маршруті до Індії.

На заході питання кордонів було не менш важливим. Близько 113 р. до н. е. Міхрдат захопив стратегічно важливу фортецю Дура-Европос. У 95/94 р. до н. е., після смерті вірменського царя, Міхрдат допоміг прийти до влади у Вірменії його сину Тиграну, отримавши частину Вірменського царства (так звані 70 долин) та доньку Тиграна Аріазату Автому у дружини. У 92 р.до н. е. було укладено угоду (деталі невідомі) між Парфією та Римською республікою. Майже одночасно з цим були укладені відповідні угоди з Понтом.

Помер Міхрдат близько 88/87 р. до н. е..

Мітрідат в античних джерелах[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. датування років життя та діяльності династів-Аршакідів наразі вельми умовне, та надалі може змінюватися
  2. а б [(англ.) Parthia.com. Genealogy of Parthian Rulers. Архів оригіналу за 2 листопада 2020. Процитовано 8 червня 2020.  (англ.) Parthia.com. Genealogy of Parthian Rulers.]
  3. а б в г д (англ.) Neilson C. Debevoise. A Political History of Parthia. Chicago. University of Chicago Press, 1938.
  4. наразі належність монет з цією легендою саме Гімеру залишається під великим питанням.
  5. а б в г огляд карбувань Міхрдата (II) (англ.): Parthia.com. Mithradates II [Архівовано 1 березня 2021 у Wayback Machine.]
  6. (англ.) Livius.org. Gotarzes I [Архівовано 5 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  7. (англ.): Parthia.com. Gotarzes I [Архівовано 27 лютого 2021 у Wayback Machine.]