Міхал Боні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міхал Боні
пол. Michał Boni
Народився 10 червня 1954(1954-06-10) (69 років)
Познань, Польська Народна Республіка[1]
Громадянство Польща Польща
Національність поляк
Діяльність політик, викладач університету, журналіст, публіцист
Alma mater Варшавський університет (1977) і XXXV LO im. Bolesława Prusad (1973)
Науковий ступінь докторський ступінь (1986)
Науковий керівник Stanisław Siekierskid
Знання мов польська
Заклад Варшавський університет, Ministry of Labour and Social Policy of Polandd, Chancellery of the Prime Minister of Polandd, Міністерство адміністрації та впровадження цифрових технологій, Center for Social and Economic Researchd, Центр міжнародних відносинd і Суспільно-гуманітарний університет SWPS
Членство Consultative Council of Polandd і Солідарність
Посада Депутат Європейського парламенту[2] і член Сейму Польщі[d]
Партія Громадянська платформа, Ліберально-демократичний конгрес, Унія Свободи і Європейська народна партія
У шлюбі з Hanna Jahnsd, Барбара Енгелькінг і Anna Nasiłowskad
Нагороди

Міхал Ян Боні (пол. Michał Jan Boni; 10 червня 1954, Познань, Великопольське воєводство, Польща) — польський соціолог і політик. В 1990 році та в період з 1992 по 1993 заступник держсекретаря Міністерства праці та соціальної політики[pl]; в 1991 році міністр Міністерства праці та соціальної політики; з 2011 по 2013 року міністр Міністерства адміністрації і цифризації Польщі, а також депутат Європейського парламенту з 2014 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Міхал Боні народився 10 червня 1954 року у місті Познань, що розташоване у Великопольському воєводстві. Навчався в ліцеї ім. Болеслава Пруса[pl], де його однокласником був — Пйотр Глинський. Закінчив Варшавський університет, де після цього протягом багатьох років читав лекції на відділенні Польської культури[3]. З 1980 року брав участь в підпільному русі «Солідарність». З 1987 року голова Варшавського університету. З березня 1993 по 1989 рік обіймав посаду головного редактора підпільної щотижневої газети — «Воля». В 1991 році був назначений на посаду міністра праці та соціальної політики, а з 1992 по 1993 рік обіймав посаду заступника держсекретаря того ж міністерства, де відповідав за державну політику на ринку праці. З січня 2008 року розпочав працювати на посаді держсекретаря в канцелярії прем'єр-міністра. В 2009 році отримав призначення на посаду члена-міністра Ради міністрів, а також голови Постійного комітету Ради міністрів. В період з 2011 по 2013 рік обіймав посаду міністра Міністерства адміністрації та цифризації Польщі. Серед його досягнень була розробка та впровадження урядової програми «Digital Poland 2014—2020», мата якої — допомога розвитку інтернету в Польщі; проведення реформи суспільного телебачення та його переведення на цифрове мовлення; підтримка набуття цифрових навичок серед пристарілого населення, та впровадження цифрового програмування серед молоді. Після організації в 2012 році Ради «з питань попередження расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості» протягом деякого часу обіймав посаду голови[4]. На даний момент працює у напрямі розробки та впровадження основ співпраці між Польщею та Україною з питань кібернетичної безпеки[5].

Скандал зі «Списком Мацеревича»[ред. | ред. код]

На початку 90-х років начальник Служби військової контррозвідки Антоній Мацеревич склав список, до якого увійшли, на його думку, особи, що співпрацювали з комуністичним режимом та спецслужбами тих часів. До цього документу, що отримав назву "Список Мацеревича"[pl], потрапив і Боні[6]. Після цього різні журналісти почали публікувати відомості про причетність Боні до політичного відділу Служби безпеки ПНР. Завдяки журналістському розслідуванню стало відомо про те, що 15 лютого 1988 року Міхел Ян Боні був завербований агентами відділу політичної безпеки при Службі безпеки Польської національної республіки, та отримав кодове прізвище — «Znak» (реєстраційний номер — 54946)[7]. Протягом тривалого часу Боні спростовував цю інформацію, до поки в 2007 році не виступив з офіційним роз'ясненням в телепрограмі ТОК FM[8]. Згідно його версії в 1985 році на квартиру його майбутньої дружини навідались офіцери Служби безпеки ПНР, а вже потім вони почали шантажувати Міхала. Серед іншого була погроза забрати їх трирічну доньку до дитячого інтернату, а також розповсюдження інформації про те, що Боні має коханку, та невірний у шлюбі. Після цього в 1987 році він ухвалив рішення про співпрацю. Однак, з його слів він не повідомляв будь-яких відомостей про свої друзів з підпільної на той час організації, що започаткувала рух — «Солідарність»[9][10].

Нагороди[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

  • Stanisława Golinowska, Michał Boni. «W trosce o pracę. Raport o Rozwoju Społecznym: Polska». UNDP Poland: 2004. ISBN 9788387885748
  • Michał Boni. «Konkurencyjna Polska: jak awansować w światowej lidze gospodarczej?: rekomendacje». Fundacja Gospodarki i Administracji Publicznej: 2014. ISBN 9788389410528

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Catalog of the German National Library
  2. www.europarl.europa.eu
  3. Michał BONI. eppgroup.eu (англ.). Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  4. Michal Boni – DAI. www.digitalagendaintergroup.eu (амер.). Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  5. MEP Boni to initiate closer EU-Ukraine cooperation on cybersecurity (англ.). Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  6. Fakt.pl (13 травня 2016). Współpracował z SB, bo nakryli go z kochanką! (pl-PL) . Архів оригіналу за 23 серпня 2016. Процитовано 9 квітня 2018.
  7. Najwyższy czas! Том 20, Выпуски 1-17 (пол.). Oficyna Liberałów. 2009. с. xviii. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  8. Michał Boni i jego problem. Co najmniej dwukrotnie skłamał na swój temat, a to wiele zmienia... Архів оригіналу за 5 жовтня 2014. Процитовано 9 квітня 2018.
  9. Boni: podpisałem deklarację o współpracy z SB. TVN24.pl. Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 9 квітня 2018.
  10. Michał Boni vel Jakub Bauer - TW ”Znak”. yelita.pl (пол.). Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  11. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №492/2015. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 31 грудня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]