Мішель Ней

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мішель Амбруаз Франсуа Ней

Michel Ney

Marshal Ney by Cook.jpg
Народився 10 січня 1769(1769-01-10)
Royal Standard of the King of France.svg Саарлуї (Лотарингія), Французьке королівство
Помер 7 грудня 1815(1815-12-07) (46 років)
Royal Standard of the King of France.svg Париж, Французьке королівство
Розстріл
Поховання Пер-Лашез[1][2]
Громадянство Франція
Національність Француз
Прізвисько Рудий (Le Rougeaud)
Діяльність lawyer's clerk[d], Виконроб, політик, офіцер і військовослужбовець
Титул Герцог Ельхінгенський, Князь Московський
Посада пер Франції (Peer of France)
Звання Маршал Франції
Партія бонапартист
Батько П'єр Ней
Мати Маргарет Ней, до шлюбу Ґревелінґер
Рід Ней
Дружина Аглая-Луїза Ней, до шлюбу Оґ'є (фр. Aglaé Auguié)
Діти Наполеон Жозеф (1803), Мішель Луї Фелікс (1804), Ежен (1804), Едгар Наполеон Анрі (1812)
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Залізної корони
Blason Michel Ney (1769-1815).svg
Герб князя Московського та герцога Ельхінгенського

s: Роботи у Вікіджерелах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мішель Ней

Міше́ль Амбруа́з Франсу́а Ней (фр. Michel Ambroise Francois Ney 10 січня 1769 — 7 грудня 1815) — відомий французький полководець, маршал Франції, герцог Ельхінгенський, князь Московський, пер Франції, учасник наполеонівських війн.

Життєпис[ред.ред. код]

Місце народження Нея у місті Саарлуй (зараз Німеччина)

Мішель Ней народився у місті Саарлуї (Лотарингія) у родині бондаря. Мішель навчався у католицькому колежі. Після закінчення навчання він 4 роки працював у нотаріуса. У 1788 році Ней вступив до гусарського полку. У 1789 році він здав іспити на унтер-офіцерський чин. З початком Французької революції Мішель Ней взяв активну участь у бойових діях, став поручиком. З 1792 до 1794 роках служив в армії Півночі під проводом генерала Дюмурьє, після чого перейшов до Самбро-Мааської армії. Тут він став капітаном, очолив ескадрон кінноти. Він зміг відзначитися при облозі Маастриху та у битві при Опальдені. З 1796 року Ней керував кавалерією дивізії, став бригадним генералом. Але 19 квітня 1797 у битві при Гіссені потрапив у полон до австрійців. Його було обміняно на австрійського генерала у травні того ж року.

З 1799 року Мішель Ней в лавах Рейнської армії. Тут він відзначився при захоплені міста Маннгейм. Незабаром йому надали звання дивізійного генерала. Деякий час Ней виконував обов'язки командувача Рейнської армії, після чого очолив легку кавалерію Гельвецької армії, пізніше став командиром гвардійської кавалерії. Мішель Ней підтримав заколот 18 брюмера (9 листопада) 1799 року, завдяки якому Наполеон Бонапарт перебрав владу у Франції. Того часу Ней не був бонапартистом, він вважав, що республіка дала йому все, що він мав. У 1800 році Ней відзначився у битві під Гогенлінденом, за що отримав грошову винагороду в 10 тисяч франків. Але до кінця року провів час поза армією в Саарлуї. Дізнавшись про підготовку експедиції на острів Санто-Домінго Ней мав намір клопотати щодо призначення на посаду керівника цього корпусу. Проте цього часу час Мішель Ней одружився (завдяки Жозефіні Бонапарт) і став інспектором кавалерії.

Наприкінці вересня 1802 року Бонапарт направив Нея на чолі з армійським корпусом до Швейцарії, де в цей час вирувала складна внутрішня криза. Завдяки такту та дипломатії Ней зміг вирішити усі питання без застосування військової сили. У 1803 році Мішель Ней очолив війська спочатку комп'єнського, а потім монтрейського військових таборів, де готувалася армія для вторгнення до Англії. Тут він вивчав військову теорію під проводом значного теоретика Жоміні, якому надав кошти для видання «Трактату стосовно великих військових операцій». У 1804 році Бонапарт став імператором, надавши Мішелю Нею звання маршала, хоча мав підозри щодо його лояльності.

У 1805 році розпочалася нова війна Франції з Австрією та Росією. Бонапарт блокував армію австрійського генерала Мака при місті Ульм. Мішель Ней зайняв шлях можливого відступу австрійської армії неподалік містечка Ельхінґен, що призвело до захоплення міста Ульм та капітуляції Мака. У 1806 році Ней вже бився з військами Прусії. Він зумів захопити міста Ерфурт та Магдебург. Завдяки хоробрим діям Мішеля Нея в битві при Фрідланді (червень 1807 року) французи зуміли розбити російську армію. Після підписання Тільзитського миру Ней отримав 300 тисяч франків річного доходу і титул герцога Ельхінґенського (6 червня 1808).

1808 року Ней взяв участь в Іспанській кампанії. Проте тут він проявив нерішучість, неквапливість, відсутність стратегічного мислення, невміння узгоджено діяти з іншими військовими очільниками. Розпочався його конфлікт з маршалами Массеною та Сультом, внаслідок чого Нея було позбавлено керування корпусом.

Страта маршала Нея (мал. Жана-Леона Жерома. 1868 р.)

У 1812 році Мішель Ней командував 3-м корпусом Великої армії Наполена, яка вдерлася до Росії. Він зумів проявити себе у битвах за Смоленськ, при Бородіно. За це його було нагороджено титулом князя Московського (25 березня 1813). Під час відступу з Москви керував ар'єргардом у 10 тисяч солдатів. Біля села Красне його корпус було оточено 30-тисячною армією росіян. Ней зумів вирватися з оточення з 900 солдатами. Під час переправи французької армії через Березину Ней відбив наступ армії адмірала Чичагова, чим дозволив здійснити відступ значної частини армії Наполеона. З 30 солдатами Ней останній залишив територію Росії (біля Ковно). У кампаніях 1813 та 1814 років Мішель Ней не зумів проявити свої військові здібності. Після захоплення Парижу союзниками Ней вимагав у Наполеона зректися влади, після чого присягнув Людовику XVIII Бурбону. За це Ней отримав орден Св. Людовика та звання пера Франції (1814).

Після повернення Наполеона з Ельби у 1815 році Ней перейшов на бік імператора. Мішель Ней брав участь у всіх битвах протягом Ста днів Наполеона. Після поразки останнього при Ватерлоо Мішеля Нея було схоплено та засуджено до розстрілу.

Нагороди[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Три сина Мішеля Нея (мал. Марі-Елеонори Годефройд. 1810 р.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. C.-P. Arnaud Recueil de tombeaux des quatre cimetières de Paris — 1817.
  2. Pierre-François Piétresson de Saint Aubin Promenade aux cimetières de Paris, aux sépultures royales de Saint-Denis, et aux catacombes Paris: 1826. — P. 60.
  3. Енні Чефдебін, Лоуренс Вуді та Бертран Гєлімард Флевінжі Ордена, та нагороди Франції. — Франція, Париж, 2006. — 168с. — ISBN 978-2-901644-15-6 и 2-901644-15-5 5 (фр.)

Джерела[ред.ред. код]