Мішель Уельбек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мішель Уельбек
Michel Houellebecq
Мішель Уельбек

Мішель Уельбек
При народженні Michel Thomas
Народження 26 лютого 1958(1958-02-26) (59 років)
  Реюньйон
Національність Франція Франція
Громадянство Франція Франція
Alma mater Lycée Chaptal[d], Institut National Agronomique Paris-Grignon[d] і Національна вища школа імені Луї Люм'єра
Мова творів французька мова
Рід діяльності прозаїк, поет, есеїст, співак, кінорежисер, сценарист
Напрямок постмодернізм
Жанр роман, есе, поезія
Magnum opus: «Елементарні частки»
Нагороди та премії
Сайт: houellebecq.info
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
Мішель Уельбек у Вікісховищі?

Мішель Уельбек (фр. Michel Houellebecq miʃɛl wɛlˈbɛk, справжнє прізвище — Тома, Thomas; народився 1958) — французький письменник, поет, співак, сценарист, кінорежисер. Лауреат Премій за найкращу книгу року (1998), Інтеральє (2005). Лауреат Гонкурівської премії (2010) за роман «Карта і територія».[1] Один з найбільш читаних у світі французьких авторів.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство й навчання[ред.ред. код]

Мішель Уельбек народився 26 лютого 1958 р.[2] на острові Реюньйон, володінні Франції в Індійському океані. Його батько, провідник в горах, і його мати, лікар-анестезіолог, приділяли йому мало уваги після народження сестри. Спочатку його виховували бабуся і дідусь по материнській лінії, що жили в Алжирі, а у шість років його забрала до себе бабуся з боку батька, Генрієта, активна прихильниця комуністичної партії. З нею в Уельбека складаються прекрасні стосунки, саме її прізвище він вибере згодом своїм літературним псевдонімом. У шістнадцять років Уельбек відкриває для себе твори Говарда Лавкрафта, творчості якого він через двадцять років присвятить окрему книгу. Майбутній письменник відвідує підготовчі курси при ліцеї Шапталь (Chaptal) в Парижі, щоб в 1975 р. вступити у Національний агрономічний інститут Париж-Гріньон (Institut National Agronomique Paris-grignon). Там він створює літературний журнал «Карамазов» (Karamazov), для якого пише декілька поем, і робить постановку любительського фільму, під назвою Cristal de Souffrance.

Сім'я і трудова діяльність[ред.ред. код]

У тому ж році з'являється на світ його син Етьєн. Далі в житті Уельбека наступає період безробіття і відбувається розлучення з дружиною. Все це викликає у нього глибоку депресію. З 1983 року Уельбек працює в Парижі системним адміністратором, потім деякий час — у Міністерстві сільського господарства (цей період життя письменника знайде відображення в його дебютному романі «Розширення простору боротьби»), і нарешті, — в Національній асамблеї.

Літературну діяльність Мішель Уельбек починає з написання віршів і есе. У 1991 письменник публікує свої перші книги — збірка есе «Залишитися живим», присвячений постаті поета в сучасному світі, і дослідження про творчість американського письменника, класика літератури жахіть, Говарда Філіпса Лавкрафта «Г. Ф. Лавкрафт: Проти людства, проти прогресу». Через рік з'являється поетичний збірник «Гонитва за щастям». Його перші твори залишаються непоміченими.

Популярність і визнання[ред.ред. код]

Популярність до Мішеля Уельбека приходить разом з виходом його першого роману «Розширення поля боротьби» (1994), в якому він ставить під сумнів ліберальні досягнення західного суспільства. Головним об'єктом критики стає сексуальна свобода, що на практиці обертається, на думку письменника, черговою пасткою для сучасної людини. Тема отримує розвиток в наступному романі Уельбека «Елементарні частки» (1998), в якому він аналізує шлях, пророблений західним суспільством, починаючи з сексуальної революції 1960-х, і приходить до невтішного висновку — людство приречене. Ця книга приносить французькому автору всесвітню славу і державну премію «Гран прі» з літератури.

Роман Уельбека «Можливість острова» (2005) завоював літературну премію «Інтеральє». За мотивами своєї книги Уельбек поставив однойменний художній фільм. Картина, прем'єра якої відбулася в серпні 2008 року в рамках кінофестивалю в Локарно, не викликала ентузіазму в критиків і викликала розгромні рецензії.

Мішель Уельбек залишив Францію в кінці 1990-х (можливо, не останню роль у цьому рішенні зіграли судове переслідування та загрози з боку представників мусульманської громади), жив в Ірландії, потім в Іспанії.

У 2010 році Уельбека звинуватили в плагіаті. За заявою французького інтернет-порталу Slate, письменник в своєму новому романі «Карта і територія» скопіював декілька абзаців з французької Вікіпедії практично без змін. Статті, які частково скопіював автор: Фредерік Ніу (Frédéric Nihous), кімнатна муха (Mouche domestique) та Бове (Beauvais).[3]

Проте саме цього 2010 року Уельбек здобув давно очікувану Гонкурівську премію, що є найвищою відзнакою письменника-романіста у Франції. Популярний літературний журнал «Le Magazine Littéraire» на першій сторінці помістив великий заголовок «Мішель Уельбек, нарешті!»[4] Премією відзначено саме роман «Карта і територія». Це була третя номінація Уельбека на Гонкурівську премію, попередні дві спроби, коли було висунуто його романи «Елементарні частинки» та згодом «Можливість острова», зазнали невдачі.

Твори[ред.ред. код]

  • H.P. Lovecraft. Contre le monde, contre la vie, éditions du Rocher (1991)
  • Rester vivant, méthode, La Différence (1991)
  • La Poursuite du bonheur, poèmes, La Différence (1992), відзначено премією Трістана Цара
  • Extension du domaine de la lutte, roman, Maurice Nadeau (1994)
  • « Approches du désarroi », contribution, in Objet perdu. Idées — Fictions — Images, album collectif, Parc (1995)
  • La Peau, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (680 примірників, травень 1995)
  • La Ville, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (25 примірників, січень 1996)
  • Le Sens du combat, poèmes, Flammarion (1996), відзначено премією Флори
  • Rester vivant et La Poursuite du bonheur, réédition remaniée en un volume, Flammarion (1997)
  • Interventions, recueil d'articles, Flammarion (1998)
  • Les fourmis imaginaires, essai, Flammarion (1998)
  • Les Particules élémentaires, roman (премія Novembre) Flammarion (1998)
  • Renaissance, poèmes, Flammarion (1999)
  • Lanzarote, récit, Flammarion (2000)
  • Poésies, poèmes, J'ai lu (2000)
  • Plateforme, roman, Flammarion (2001)
  • « J'ai un rêve », Bordel, n° 3, Flammarion, (2003)
  • La Possibilité d'une île, roman (премія Interallié), Fayard (2005)
  • Ennemis publics, Flammarion Grasset (2008) (листування з філософом Бернаром-Анрі Леві)
  • Interventions 2, recueil d'articles, Flammarion (2009)
  • La Carte et le Territoire, Flammarion (Гонкурівська премія) (2010)
  • Configuration du dernier rivage, Flammarion (2013)
  • Non réconcilié. Anthologie personnelle: 1991-2013, Poésie/Gallimard (2014)
  • «Покора», Flammarion (2015)

Кінематограф[ред.ред. код]

Як режисер:

  • 1978 : Cristal de souffrance (чорно-білий німий фільм на 30 хвилин)
  • 1982 : Déséquilibres (короткометражний чорно-білий фільм на 12 хвилин)
  • 2001 : La Rivière (короткометражний фільм на 16 хвилин)
  • 2008 : La Possibilité d'une île

Як сценарист:

  • 1999 : Extension du domaine de la lutte, разом з Філіппом Ареоем (Philippe Harel)
  • 2004 : Monde extérieur de David Rault, разом з Loo Hui Phang

Дискографія[ред.ред. код]

  • Le Sens du Combat (1996), читання віршів на тлі імпровізованої музики за участі Jean-Jacques Birgé et Martine Viard, éd. Radio-France (France Culture)
  • Présence humaine (2000), Мішель Уельбек співає деякі свої тексти на музику Бернара Бургала (Bertrand Burgalat); disque sorti chez Tricatel
  • Établissement d'un ciel d'alternance (2007), читання віршів за участі композитора Жана-Жака Бірге (Jean-Jacques Birgé) (GRRR, dist. Orkhêstra)

Українські переклади[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]