Мішель Уельбек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мішель Уельбек
Michel Houellebecq
2008.06.09. Michel Houellebecq Fot Mariusz Kubik 01.jpg
Мішель Уельбек
Ім'я при народженні фр. Michel Thomas
Народився 26 лютого 1958(1958-02-26) (60 років)
Сен-П'єрр, Реюньйон
Громадянство Франція Франція
Національність Франція Франція
Діяльність прозаїк, поет, есеїст, співак, кінорежисер, сценарист
Alma mater Lycée Chaptal[d], Institut National Agronomique Paris-Grignon[d] і Національна вища школа імені Луї Люм'єра (1981)
Мова творів французька
Напрямок постмодернізм
Жанр роман, есе, поезія
Magnum opus «Елементарні частки»
Нагороди
Сайт: houellebecq.info

Мішель Уельбек у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Мішель Уельбек (фр. Michel Houellebecq miʃɛl wɛlˈbɛk, справжнє прізвище — Тома, Thomas; народився 1958) — французький письменник, поет, співак, сценарист, кінорежисер. Лауреат Премій за найкращу книгу року (1998), Інтеральє (2005). Лауреат Гонкурівської премії (2010) за роман «Карта і територія».[2] Один з найбільш читаних у світі французьких авторів.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство й навчання[ред. | ред. код]

Мішель Уельбек народився 26 лютого 1958 р.[3] на острові Реюньйон, володінні Франції в Індійському океані. Його батько, провідник в горах, і його мати, лікар-анестезіолог, приділяли йому мало уваги після народження сестри. Спочатку його виховували бабуся і дідусь по материнській лінії, що жили в Алжирі, а у шість років його забрала до себе бабуся з боку батька, Генрієта, активна прихильниця комуністичної партії. З нею в Уельбека складаються прекрасні стосунки, саме її прізвище він вибере згодом своїм літературним псевдонімом. У шістнадцять років Уельбек відкриває для себе твори Говарда Лавкрафта, творчості якого він через двадцять років присвятить окрему книгу. Майбутній письменник відвідує підготовчі курси при ліцеї Шапталь (Chaptal) в Парижі, щоб в 1975 р. вступити у Національний агрономічний інститут Париж-Гріньон (Institut National Agronomique Paris-grignon). Там він створює літературний журнал «Карамазов» (Karamazov), для якого пише декілька поем, і робить постановку любительського фільму, під назвою Cristal de Souffrance.

Сім'я і трудова діяльність[ред. | ред. код]

У тому ж році з'являється на світ його син Етьєн. Далі в житті Уельбека наступає період безробіття і відбувається розлучення з дружиною. Все це викликає у нього глибоку депресію. З 1983 року Уельбек працює в Парижі системним адміністратором, потім деякий час — у Міністерстві сільського господарства (цей період життя письменника знайде відображення в його дебютному романі «Розширення простору боротьби»), і нарешті, — в Національній асамблеї.

Літературну діяльність Мішель Уельбек починає з написання віршів і есе. У 1991 письменник публікує свої перші книги — збірка есе «Залишитися живим», присвячений постаті поета в сучасному світі, і дослідження про творчість американського письменника, класика літератури жахіть, Говарда Філіпса Лавкрафта «Г. Ф. Лавкрафт: Проти людства, проти прогресу». Через рік з'являється поетичний збірник «Гонитва за щастям». Його перші твори залишаються непоміченими.

Популярність і визнання[ред. | ред. код]

Популярність до Мішеля Уельбека приходить разом з виходом його першого роману «Розширення поля боротьби» (1994), в якому він ставить під сумнів ліберальні досягнення західного суспільства. Головним об'єктом критики стає сексуальна свобода, що на практиці обертається, на думку письменника, черговою пасткою для сучасної людини. Тема отримує розвиток в наступному романі Уельбека «Елементарні частки» (1998), в якому він аналізує шлях, пророблений західним суспільством, починаючи з сексуальної революції 1960-х, і приходить до невтішного висновку — людство приречене. Ця книга приносить французькому автору всесвітню славу і державну премію «Гран прі» з літератури.

Роман Уельбека «Можливість острова» (2005) завоював літературну премію «Інтеральє». За мотивами своєї книги Уельбек поставив однойменний художній фільм. Картина, прем'єра якої відбулася в серпні 2008 року в рамках кінофестивалю в Локарно, не викликала ентузіазму в критиків і викликала розгромні рецензії.

Мішель Уельбек залишив Францію в кінці 1990-х (можливо, не останню роль у цьому рішенні зіграли судове переслідування та загрози з боку представників мусульманської громади), жив в Ірландії, потім в Іспанії.

У 2010 році Уельбека звинуватили в плагіаті. За заявою французького інтернет-порталу Slate, письменник в своєму новому романі «Карта і територія» скопіював декілька абзаців з французької Вікіпедії практично без змін. Статті, які частково скопіював автор: Фредерік Ніу (Frédéric Nihous), кімнатна муха (Mouche domestique) та Бове (Beauvais).[4]

Проте саме цього 2010 року Уельбек здобув давно очікувану Гонкурівську премію, що є найвищою відзнакою письменника-романіста у Франції. Популярний літературний журнал «Le Magazine Littéraire» на першій сторінці помістив великий заголовок «Мішель Уельбек, нарешті!»[5] Премією відзначено саме роман «Карта і територія». Це була третя номінація Уельбека на Гонкурівську премію, попередні дві спроби, коли було висунуто його романи «Елементарні частинки» та згодом «Можливість острова», зазнали невдачі.

Твори[ред. | ред. код]

  • H.P. Lovecraft. Contre le monde, contre la vie, éditions du Rocher (1991)
  • Rester vivant, méthode, La Différence (1991)
  • La Poursuite du bonheur, poèmes, La Différence (1992), відзначено премією Трістана Цара
  • Extension du domaine de la lutte, roman, Maurice Nadeau (1994)
  • « Approches du désarroi », contribution, in Objet perdu. Idées — Fictions — Images, album collectif, Parc (1995)
  • La Peau, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (680 примірників, травень 1995)
  • La Ville, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (25 примірників, січень 1996)
  • Le Sens du combat, poèmes, Flammarion (1996), відзначено премією Флори
  • Rester vivant et La Poursuite du bonheur, réédition remaniée en un volume, Flammarion (1997)
  • Interventions, recueil d'articles, Flammarion (1998)
  • Les fourmis imaginaires, essai, Flammarion (1998)
  • Les Particules élémentaires, roman (премія Novembre) Flammarion (1998)
  • Renaissance, poèmes, Flammarion (1999)
  • Lanzarote, récit, Flammarion (2000)
  • Poésies, poèmes, J'ai lu (2000)
  • Plateforme, roman, Flammarion (2001)
  • « J'ai un rêve », Bordel, n° 3, Flammarion, (2003)
  • La Possibilité d'une île, roman (премія Interallié), Fayard (2005)
  • Ennemis publics, Flammarion Grasset (2008) (листування з філософом Бернаром-Анрі Леві)
  • Interventions 2, recueil d'articles, Flammarion (2009)
  • La Carte et le Territoire, Flammarion (Гонкурівська премія) (2010)
  • Configuration du dernier rivage, Flammarion (2013)
  • Non réconcilié. Anthologie personnelle: 1991-2013, Poésie/Gallimard (2014)
  • «Покора», Flammarion (2015)

Кінематограф[ред. | ред. код]

Як режисер:

  • 1978 : Cristal de souffrance (чорно-білий німий фільм на 30 хвилин)
  • 1982 : Déséquilibres (короткометражний чорно-білий фільм на 12 хвилин)
  • 2001 : La Rivière (короткометражний фільм на 16 хвилин)
  • 2008 : La Possibilité d'une île

Як сценарист:

  • 1999 : Extension du domaine de la lutte, разом з Філіппом Ареоем (Philippe Harel)
  • 2004 : Monde extérieur de David Rault, разом з Loo Hui Phang

Дискографія[ред. | ред. код]

  • Le Sens du Combat (1996), читання віршів на тлі імпровізованої музики за участі Jean-Jacques Birgé et Martine Viard, éd. Radio-France (France Culture)
  • Présence humaine (2000), Мішель Уельбек співає деякі свої тексти на музику Бернара Бургала (Bertrand Burgalat); disque sorti chez Tricatel
  • Établissement d'un ciel d'alternance (2007), читання віршів за участі композитора Жана-Жака Бірге (Jean-Jacques Birgé) (GRRR, dist. Orkhêstra)

Українські переклади[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]