Мішель де Серто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мішель де Серто
Michel de Certeau
Ім'я при народженніфр. Michel Jean Emmanuel de La Barge de Certeau
Народився17 травня 1925(1925-05-17)
Шамбері, Франція
Помер9 січня 1986(1986-01-09) (60 років)
Париж, Франція
·рак підшлункової залози
ГромадянствоФранція Франція
НаціональністьФранція Франція
Діяльністьісторик, соціальний філософ, антрополог, культоролог
Alma materСорбонна
ЗакладПаризький католицький інститут, Університет Париж VIII, Вища школа соціальних наук, Університет Каліфорнії в Сан-Дієго і Женевський університет
Конфесіякатолицтво
Нагороди

Зовнішні зображення
Мішель де Серто

Міше́ль де Серто́ (фр. Michel Jean Emmanuel de La Barge de Certeau); 17 травня 1925, Шамбері, департамент Савойя — 9 січня 1986, Париж) — французький історик, антрополог, культоролог, соціальний філософ; член Товариства Ісуса (орден єзуїтів).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Мішель де Серто народився 1925 року в Шамбері, Савойя, Франція. Після отримання ступенів з класичної філології та філософії в університетах Гренобля і Ліона, в Практичній школі вищих досліджень (фр. École pratique des hautes études) під керівництвом Жана Орсібаля вивчав праці П'єра Фавра (1506—1546), одного із засновників Ордену Єзуїтів. Потім навчався в духовній семінарії в Ліоні, де в 1950 році вступив до ордену єзуїтів (Товариство Ісуса) і був пострижений у ченці в 1956 році. Серто вступив до Товариства Ісуса в надії зайнятися місіонерською діяльністю в Китаї. У рік свого священичого рукоположення (1960), став одним із засновників журналу «Христос» («Christus»), з яким він активно співпрацював упродовж більшої частини свого життя. Того ж року в Сорбонні Серто захистив докторську дисертацію з християнської містики єзуїтів XVI—XVII ст. (П'єр Фавр, Жан-Жозеф Сюрен).

Творчість

[ред. | ред. код]

Серто викладав у декількох університетах: у Женеві, Сан-Дієго і Парижі. У 1970-і і 1980-і роки опублікував ряд праць, які продемонстрували його зацікавлення історією містицизму, феноменологією та психоаналізом. Привернув до себе увагу громадськості після публікації статті, яка критикувала травневі події у Франції 1968 року. Великий вплив на погляди Серто мав Зигмунд Фрейд, а також Жак Лакан, який разом з Серто стояв біля витоків неформальної «Школи Фрейда» (фр. École freudienne de Paris).

Винайдення повсякденності

[ред. | ред. код]

Найвідомішим і найвпливовішим твором де Серто є книга «Винайдення повсякденності» («L'Invention du Quotidien»). Вона присвячена повсякденному життю звичайних людей, «користувачів» або «споживачів», змушених підкорятися правилам і діяти відповідно до нав'язаних їм схем і очікувань. У цьому творі автор, поєднуючи свої різнобічні наукові інтереси, розвиває оригінальну теорію повсякденності, де «користувачі» ведуть незриму боротьбу, пручаються нав'язаним правилам і порядкам, змінюють їх в процесі «освоєння».

Методологічним принципом, з якого виходить автор книги, є уявлення про те, що будь-яке прочитання (інтерпретація) є актом творчості, навіть якщо він таким і не усвідомлюється. Практики споживання (починаючи від їжі і пиття, телебачення, кіно, до практик освоєння міського простору) Серто розглядає за аналогією з різноманітним прочитанням, як повсякденну анонімну творчість. Споживання — це особливе приховане виробництво. Звичайне, зриме виробництво створюється тими, хто має владу (домінуючими). Приховане виробництво домінуючих «вивертке, роззосереджене, але проникає всюди, мовчазне і майже невидиме, оскільки заявляє про себе не за допомогою власної продукції, а через способи використання тієї продукції, яка нав'язується пануючим економічним порядком»[1].

Особливу увагу де Серто приділяє відмінності понять «стратегія» і «тактика». Серто пов'язує поняття «стратегія» з інститутами і структурами влади, тоді як «тактика» використовуються особистістю, щоб створити вільний особистий простір в оточенні, визначеному стратегіями. У розділі «Прогулянки по місту» він описує практики освоєння міського простору. Він пише, що якщо розглядати місто «стратегічно», то місто перетворюється в «поняття». Воно породжене стратегіями урядів, корпорацій та інших інституціональних органів, які виробляють місто як карту, описують місто з висоти пташиного польоту як абстрактне єдине ціле. Але якщо розглядати місто «тактично», з точки зору його «споживчих» якостей, то місто набуває нових характеристик. На прикладі способів «гуляти», «дивитися», «називати» місто, автор характеризує міський простір як місце боротьби «тактик» і «практик» соціальних агентів структур влади. При цьому він переходить від опису власних суб'єктивних вражень до історичних екскурсів і семіотичного аналізу.

Значну увагу Серто приділяє протиставленню понять «читання» і «письмо» в Новому часі. Письмо асоціюється з керуючими стратегіями домінуючих. Читання — з творчими тактиками користувачів, коли читач стає безцеремонним співавтором тексту.

"Читання — це єдиний, але найбільш фундаментальний аспект споживання. У суспільстві, яке стає все більше і більше писемним, в основі якого лежить влада змінювати речі і перетворювати структури виходячи з моделей письма (наукових, економічних, політичних), яке поступово перетворюється в багатоаспектні «тексти» (адміністративні, урбаністичні, індустріальні), пару «виробництво-споживання» можна нерідко замінити її еквівалентом і основним виразником — парою «письмо-читання»[2].

Історія як письмо

[ред. | ред. код]

Книга Мішеля де Серто «Історія як письмо» («L'Écriture de l'Histoire») пояснює проблеми відносин історії та релігії. У ній автор звертає увагу на зв'язок історії писемності і легітимізації політичної влади. Він також критикує «західну» традицію опису історичного розвитку письма як інструменту колоніалізму.

Вибрані праці

[ред. | ред. код]
  • Mémorial du Bienheureux Pierre Favre, trad. et comment. par Michel de Certeau. Paris: Desclée de Brouwer, 1960
  • Jean-Joseph Surin. Guide spirituel pour la perfection/ Texte établi et présenté par Michel de Certeau. Paris: Desclée de Brouwer, 1963 (перевид. 1989, 2008)
  • Le Mépris du monde: la notion de mépris du monde dans la tradition spirituelle occidentale. Éditions du Cerf, 1965 (співавтор)
  • La Correspondance de Jean-Joseph Surin/ Texte établi et présenté par Michel de Certeau, préface de Julien Green. Paris: Desclée de Brouwer, 1966
  • La Solitude, une vérité oubliée de la communication. Desclée de Brouwer, 1967 (в соавторстве с François Roustang)
  • La Prise de parole, pour une nouvelle culture. Desclée de Brouwer, 1968
  • L'Étranger ou l'union dans la différence. Desclée de Brouwer, 1969 (нове вид. 1991, 2005)
  • La Possession de Loudun. Gallimard, 1970 (перевид. 1980, 1990, 2005).
  • L'Absent de l'histoire. Tours: Mame, 1973 (перевид. 1996)
  • La Culture au Pluriel. Union Generale d'Editions,1974 (перевид. 1980, 1993, 2005)
  • Le Christianisme éclaté. Le Seuil, 1974 (у співавторстві з Jean Marie Domenach)
  • L’Écriture de l'Histoire. Editions Gallimard, 1975 (перевид. 1978, 1988, 1993, 2001, 2002, 2007, 2011)
  • Une Politique de la Langue: la Révolution française et les patois: l'enquête de Grégoire. Gallimard, 1975 (avec Dominique Julia et Jacques Revel; перевид. 1980, 1986, 2002)
  • L'Invention du Quotidien. Vol. 1, Arts de Faire. Union generale d'editions, 1980 (перевид. 1990, 1998, 2001, 2004, 2007, 2008, 2010, 2012)
  • La Fable Mystique. vol. 1, XVIe-XVIIe Siecle. Editions Gallimard, 1982 (перевид. 1987, 1995, 2002, 2006, 2007, 2013)
  • L'Ordinaire de la communication. Dalloz, 1983 (avec Luce Giard)
  • La Faiblesse de Croire/ Ed. par Luce Giard. Seuil, 1987 (перевид. 2003)
  • Histoire et Psychanalyse entre science et fiction. Gallimard, 1987 (перевид. 2002)
  • La prise de parole et autres ecrits politiques. Seuil, 1994
  • Le Lieu de l'autre: histoire religieuse et mystique. Gallimard; Seuil, 2005
  • La Fable mystique: XVIe et XVIIe siècle, tome 2. Gallimard, 2013

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Мишель де Серто. Изобретение повседневности. 1. Искусство делать / пер. с фр. Д. Калугина, Н. Мовниной. СПб.: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2013. С. 41
  2. Мишель де Серто. Изобретение повседневности. 1. Искусство делать / пер. с фр. Д. Калугина, Н. Мовниной. СПб.: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2013. С. 282

Посилання

[ред. | ред. код]