Мішель де Серто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мішель де Серто
Michel de Certeau
Мішель де Серто.jpg
Ім'я при народженні фр. Michel Jean Emmanuel de La Barge de Certeau
Народився 17 травня 1925(1925-05-17)
Шамбері, Франція
Помер 9 січня 1986(1986-01-09) (60 років)
Париж, Франція
·рак підшлункової залози
Громадянство Франція Франція
Національність Франція Франція
Діяльність історик, соціальний філософ, антрополог, культоролог
Alma mater Сорбонна
Мова творів французька[1]
Конфесія католицтво

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Мішель де Серто

Міше́ль де Серто́ (фр. Michel Jean Emmanuel de La Barge de Certeau); 17 травня 1925, Шамбері, департамент Савойя — 9 січня 1986, Париж) — французький історик, антрополог, культоролог, соціальний філософ; член Товариства Ісуса (орден єзуїтів).

Життєпис[ред. | ред. код]

Мішель де Серто народився 1925 року в Шамбері, Савойя, Франція. Після отримання ступенів з класичної філології та філософії в університетах Гренобля і Ліона, в Практичній школі вищих досліджень (фр. École pratique des hautes études) під керівництвом Жана Орсібаля вивчав праці П'єра Фавра (1506—1546), одного із засновників Ордену Єзуїтів. Потім навчався в духовній семінарії в Ліоні, де в 1950 році вступив до ордену єзуїтів (Товариство Ісуса) і був пострижений у ченці в 1956 році. Серто вступив до Товариства Ісуса в надії зайнятися місіонерською діяльністю в Китаї. У рік свого священичого рукоположення (1960), став одним із засновників журналу «Христос» («Christus»), з яким він активно співпрацював упродовж більшої частини свого життя. Того ж року в Сорбонні Серто захистив докторську дисертацію з християнської містики єзуїтів XVI—XVII ст. (П'єр Фавр, Жан-Жозеф Сюрен).

Творчість[ред. | ред. код]

Серто викладав у декількох університетах: у Женеві, Сан-Дієго і Парижі. У 1970-і і 1980-і роки опублікував ряд праць, які продемонстрували його зацікавлення історією містицизму, феноменологією та психоаналізом. Привернув до себе увагу громадськості після публікації статті, яка критикувала травневі події у Франції 1968 року. Великий вплив на погляди Серто мав Зигмунд Фрейд, а також Жак Лакан, який разом з Серто стояв біля витоків неформальної «Школи Фрейда» (фр. École freudienne de Paris).

Винайдення повсякденності[ред. | ред. код]

Найвідомішим і найвпливовішим твором де Серто є книга «Винайдення повсякденності» («L'Invention du Quotidien»). Вона присвячена повсякденному життю звичайних людей, «користувачів» або «cпоживачів», змушених підкорятися правилам і діяти відповідно до нав'язаних їм схем і очікувань. У цьому творі автор, поєднуючи свої різнобічні наукові інтереси, розвиває оригінальну теорію повсякденності, де «користувачі» ведуть незриму боротьбу, пручаються нав'язаним правилам і порядкам, змінюють їх в процесі «освоєння».

Методологічним принципом, з якого виходить автор книги, є уявлення про те, що будь-яке прочитання (інтерпретація) є актом творчості, навіть якщо він таким і не усвідомлюється. Практики споживання (починаючи від їжі і пиття, телебачення, кіно, до практик освоєння міського простору) Серто розглядає за аналогією з різноманітним прочитанням, як повсякденну анонімну творчість. Споживання — це особливе приховане виробництво. Звичайне, зриме виробництво створюється тими, хто має владу (домінуючими). Приховане виробництво домінуючих «вивертке, роззосереджене, але проникає всюди, мовчазне і майже невидиме, оскільки заявляє про себе не за допомогою власної продукції, а через способи використання тієї продукції, яка нав'язується пануючим економічним порядком»[2].

Особливу увагу де Серто приділяє відмінності понять «стратегія» і «тактика». Серто пов'язує поняття «стратегія» з інститутами і структурами влади, тоді як «тактика» використовуються особистістю, щоб створити вільний особистий простір в оточенні, визначеному стратегіями. У розділі «Прогулянки по місту» він описує практики освоєння міського простору. Він пише, що якщо розглядати місто «стратегічно», то місто перетворюється в «поняття». Воно породжене стратегіями урядів, корпорацій та інших інституціональних органів, які виробляють місто як карту, описують місто з висоти пташиного польоту як абстрактне єдине ціле. Але якщо розглядати місто «тактично», з точки зору його «споживчих» якостей, то місто набуває нових характеристик. На прикладі способів «гуляти», «дивитися», «називати» місто, автор характеризує міський простір як місце боротьби «тактик» і «практик» соціальних агентів структур влади. При цьому він переходить від опису власних суб'єктивних вражень до історичних екскурсів і семіотичного аналізу.

Значну увагу Серто приділяє протиставленню понять «читання» і «письмо» в Новому часі. Письмо асоціюється з керуючими стратегіями домінуючих. Читання — з творчими тактиками користувачів, коли читач стає безцеремонним співавтором тексту.

"Читання — це єдиний, але найбільш фундаментальний аспект споживання. У суспільстві, яке стає все більше і більше писемним, в основі якого лежить влада змінювати речі і перетворювати структури виходячи з моделей письма (наукових, економічних, політичних), яке поступово перетворюється в багатоаспектні «тексти» (адміністративні, урбаністичні, індустріальні), пару «виробництво-споживання» можна нерідко замінити її еквівалентом і основним виразником — парою «письмо-читання»[3].

Історія як письмо[ред. | ред. код]

Книга Мішеля де Серто «Історія як письмо» («L'Écriture de l'Histoire») пояснює проблеми відносин історії та релігії. У ній автор звертає увагу на зв'язок історії писемності і легітимізації політичної влади. Він також критикує «західну» традицію опису історичного розвитку письма як інструменту колоніалізму.

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • Mémorial du Bienheureux Pierre Favre, trad. et comment. par Michel de Certeau. Paris: Desclée de Brouwer, 1960
  • Jean-Joseph Surin. Guide spirituel pour la perfection/ Texte établi et présenté par Michel de Certeau. Paris: Desclée de Brouwer, 1963 (перевид. 1989, 2008)
  • Le Mépris du monde: la notion de mépris du monde dans la tradition spirituelle occidentale. Éditions du Cerf, 1965 (співавтор)
  • La Correspondance de Jean-Joseph Surin/ Texte établi et présenté par Michel de Certeau, préface de Julien Green. Paris: Desclée de Brouwer, 1966
  • La Solitude, une vérité oubliée de la communication. Desclée de Brouwer, 1967 (в соавторстве с François Roustang)
  • La Prise de parole, pour une nouvelle culture. Desclée de Brouwer, 1968
  • L'Étranger ou l'union dans la différence. Desclée de Brouwer, 1969 (нове вид. 1991, 2005)
  • La Possession de Loudun. Gallimard, 1970 (перевид. 1980, 1990, 2005).
  • L'Absent de l'histoire. Tours: Mame, 1973 (перевид. 1996)
  • La Culture au Pluriel. Union Generale d'Editions,1974 (перевид. 1980, 1993, 2005)
  • Le Christianisme éclaté. Le Seuil, 1974 (у співавторстві з Jean Marie Domenach)
  • L’Écriture de l'Histoire. Editions Gallimard, 1975 (перевид. 1978, 1988, 1993, 2001, 2002, 2007, 2011)
  • Une Politique de la Langue: la Révolution française et les patois: l'enquête de Grégoire. Gallimard, 1975 (avec Dominique Julia et Jacques Revel; перевид. 1980, 1986, 2002)
  • L'Invention du Quotidien. Vol. 1, Arts de Faire. Union generale d'editions, 1980 (перевид. 1990, 1998, 2001, 2004, 2007, 2008, 2010, 2012)
  • La Fable Mystique. vol. 1, XVIe-XVIIe Siecle. Editions Gallimard, 1982 (перевид. 1987, 1995, 2002, 2006, 2007, 2013)
  • L'Ordinaire de la communication. Dalloz, 1983 (avec Luce Giard)
  • La Faiblesse de Croire/ Ed. par Luce Giard. Seuil, 1987 (перевид. 2003)
  • Histoire et Psychanalyse entre science et fiction. Gallimard, 1987 (перевид. 2002)
  • La prise de parole et autres ecrits politiques. Seuil, 1994
  • Le Lieu de l'autre: histoire religieuse et mystique. Gallimard; Seuil, 2005
  • La Fable mystique: XVIe et XVIIe siècle, tome 2. Gallimard, 2013

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Мишель де Серто. Изобретение повседневности. 1. Искусство делать / пер. с фр. Д. Калугина, Н. Мовниной. СПб.: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2013. С. 41
  3. Мишель де Серто. Изобретение повседневности. 1. Искусство делать / пер. с фр. Д. Калугина, Н. Мовниной. СПб.: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2013. С. 282

Посилання[ред. | ред. код]