Міщенко Дмитро Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Олексійович Міщенко
Mishcenko.jpg
Народився 18 листопада 1921(1921-11-18)
Степанівка Перша, Запорізька область
Помер 4 квітня 2016(2016-04-04) (94 роки)
Київ
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Жанр історичний роман
Членство Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1993 Шевченківська Медаль «А. С. Макаренко» аверс.jpg медаль Макаренка Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни I ступеня

Дмитро́ Олексі́йович Мі́щенко (* 18 листопада 1921, Степанівка Перша, Запорізька область — 4 квітня 2016, Київ) — український письменник, кандидат філологічних наук з 1955 р.

Життєвий шлях[ред. | ред. код]

Народився 18 листопада 1921 р. в селянській родині. Дитинство і юність минули в с. Степанівка Перша, тепер Приазовського району Запорізької області. По закінченні середньої школи в 1941 р. був зарахований студентом Дніпропетровського університету, та замість навчання у вищому навчальному закладі вступив до лав захисників Вітчизни. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги.

З 1946-го по 1951 р. навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а з 1951-го по 1954 р. — в аспірантурі того ж університету. Кандидат філологічних наук.

Був на видавничий роботі, зокрема 1956–1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964–1973 — головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 — «Український письменник»).

Творчість[ред. | ред. код]

Перші друковані твори Дмитра Міщенка побачили світ у 1949 р., а перша збірка оповідань «Сини моря» — у 1955-му. В 1957 р. письменник публікує монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му — історичний роман «Сіверяни».

Критика прихильно відгукнулася про збірку оповідань «Сини моря», та ще прихильніше — про роман «Сіверяни». Це спонукало й надалі працювати в художньому освоєнні історичного минулого, але обставини не посприяли здійсненню тих намірів. Орієнтація тодішньої літературної громадськості на сучасність і тільки на сучасність не могла не позначитись на подальших творчих пошуках письменника. Якийсь час Дмитро Міщенко працює в жанрі оповідання (збірки «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники»). Лише згодом у його доробку з'являються ширші полотна — повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя». Наявінсть цензури, партійний нагляд за діяльністю творців художніх цінностей сковували ініціативу, багатьох змушували задовольнятися темою війни, ялозити в різних варіантах теми праці. Дмитро Міщенко не розмінюється на давно і всім відоме, по-своєму ставиться до вимог системи й уміло вишукує в буднях сучасності важливі проблеми суспільного життя. У 1963 р. у книжкових крамницях з'являється роман «Чому не сходяться дороги», у 1967 р. — «Вітри приносять грозу». У кожному з цих творів своєрідно відтворено ту пагубу в суспільному житті людей, про яку серед літературної громадськості піде доволі жвава розмова лише через багато років, — мається на увазі пагуба бездуховністі. Тоді ж публікується на сторінках журналу «Вітчизна» і повість «Батальйон необмундированих», яка набула серед громадськості широкого розголосу, а пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Дмитра Міщенка Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою як громадськості, так і читачів і романи «Найвищий закон», «Честь роду», в яких голосно промовляло торжество людського і людяного в умовах війни, перших повоєнних літ.

Полемічні пристрасті в роки перебудови, в тому числі і в галузі літератури, мистецтва, не змогли залишити байдужими і Дмитра Міщенка, в усякому разі, саме у 80-х роках він знову повертається до художнього освоєння історичного минулого свого народу. У 1983–1987 рр. виходить у світ його знакова трилогія — романи «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», у 1990-му — «Полювання на жар-птицю», у 1993-му — «Бунтівний князь», у 1997-му — «Згубні вітри над оазою» (журнальний варіант — «Між Сціллою і Харибдою»), «Не полишу тебе самотньою», в журналах «Криниця», «Київ», «Дніпро», «Вітчизна» друкуються повісті «Sic volo ceasar», «Відлуння Лисої гори», історичні повісті «Останній подвиг невольника», «Дике поле», роман «І станеш ти шукать її сліди».

В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.

Переклади[ред. | ред. код]

Окремі твори Міщенка перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами.

Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом Богдана Хмельницького 2 ступеня.

За збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991) удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993). Лауреат премії ім. О.Фадєєва, за роман «Вітри приносять грозу» відзначений медаллю А.Макаренка.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • син — український соціолог Михайло Дмитрович Міщенко (нар. 1962)
  • син — Дмитро Дмитрович Міщенко (нар. 1964), кандидат технічних наук, співробітник Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона

Видання[ред. | ред. код]

  • Дмитро Міщенко. Синьоока Тивер. Київ: Радянський письменник, 1983. 431 с.
  • Дмитро Міщенко. Синьоока Тивер: історичний роман. Київ: Дніпро, 1985. 412 с. (Романи і повісті; 3)

Література[ред. | ред. код]

  • Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / автори-упор.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — С. 180—181.
  • Шевченківські лауреати. 1962–2007: Енциклопедичний довідник / Автор-упор. М. Г. Лабінський; вступ. слова І. М. Дзюба, Р. М. Лубківський. — 2-ге вид., змін. і доп. — К.: Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6.  — С. 397.
  • Міщенко Д. О. Вибрані твори. Лихі літа ойкумени: Іст. роман; Батальйон необмундированих: Повість. — К.: Український письменник, 2008. — с. 525–526
  • Дмитро Міщенко